Постанова Північний апеляційний господарський суд № 911/2319/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "23" червня 2020 р. Справа№ 911/2319/18 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Разіної Т.І. суддів: Іоннікової І.А. Тарасенко К.В. Секретар судового засідання: Огірко А.О. За участю представників сторін: від прокуратури Буцмак А.Ю. (прокурор прокуратури Київської області) - за посвідченням № 034564 від 20.07.2015; від позивача: Круль Д.О. - за довіреністю № 401702 б/д; від відповідача: не з`явилися. Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 14.05.2019 у справі № 911/2319/18 (суддя Ярема В.А., м. Київ, повний текст рішення складено 20.06.2019) за позовом Першого заступника прокурора Київської області, м. Київ в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест", м. Ірпінь, Київська обл. про витребування земельної ділянки За результатами розгляду апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд,- ВСТАНОВИВ: 23.10.2018 Перший заступник прокурора Київської області (надалі - прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (надалі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" (надалі - ТОВ "Грінінвест"/відповідач/скаржник) про витребування з незаконного володіння відповідача на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0081 вартістю 45 165,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності та вибула з її володіння поза волею уповноваженого на розпорядження відповідними землями органу виконавчої влади - Кабінету Міністрів України. Рішенням Господарського суду Київської області від 14.05.2019 у справі № 911/2319/18 позовні вимоги задоволено. Рішення мотивоване тим, що беручи до уваги, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (держави) не з його волі, суд дійшов висновку про наявність підстав, передбачених статтею 388 Цивільного кодексу України, для задоволення позовної вимоги прокурора про витребування у ТОВ "Грінінвест" земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0081, яка розташована по вул. Радужній, 20 в смт Коцюбинське Київської області та передачі її у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України. Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами. На думку скаржника, судом першої інстанції не досліджено питання наявності у прокурора повноважень для звернення з відповідним позовом. Відповідач посилається на помилкове віднесення спірної земельної ділянки до земель державної власності на підставі рішення Ірпінського міського суду у справі № 367/2767/13-ц обґрунтовуючи це тим, що рішення у вказаній справі прийнято заочно і щодо інших підстав позову, у рішенні відсутні висновки про неправомірність вибуття спірної земельної ділянки з власності держави. Також, скаржник зазначає, що обставини щодо надання земельної ділянки першим власникам встановлювались в постанові Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 2а-6326/11/2670, якою відмовлено у задоволенні позову. Попередній власник ОСОБА_1 набув права власності у момент спливу строку позовної давності (15.01.2015), оскільки у процесі розгляду справи Ірпінським міським судом прокурором вже обґрунтовувалась поважність спливу строку позовної давності. Вилучення земельної ділянки на користь ОСОБА_1 здійснювалось за згодою державних органів, що на думку відповідача, виключає підстави витребування цієї земельної ділянки у встановленому ст. 388 ЦК України порядку. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2019 у справі № 911/2319/18 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 14.05.2019 у справі № 911/2319/18; відкрито апеляційне провадження у справі № 911/2319/18; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 14.05.2019 у справі № 911/2319/18 призначено на 03.09.2019. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2019 у справі № 911/2319/18 апеляційне провадження у справі № 911/2319/18 зупинено до розгляду Великою Палатою Верхового Суду справи № 587/430/16-ц; зобов`язано сторін повідомити Північний апеляційний господарський суд про результати розгляду Великою Палатою Верхового Суду справи № 587/430/16-ц. 16.04.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від прокуратури Київської області надійшло клопотання про поновлення провадження у справі. Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 № 215 та постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239) "Про запобігання поширенню на території України гострої распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено з 12 березня 2020 року до 24 квітня 2020 року на усій території України карантин. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2020 у справі № 911/2319/18 поновлено апеляційне провадження у даній справі; про дату та час судового засідання за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 14.05.2019 у справі № 911/2319/18 учасники справи будуть повідомлені додатково ухвалою суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2020 у справі № 911/2319/18 призначено до розгляду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 14.05.2019 у справі № 911/2319/18 на 23.06.2020. Прокурор у судовому засіданні 23.06.2020 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Київської області від 14.05.2019 у справі № 911/2319/18 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення, з підстав, викладених, зокрема, у відзиві та письмових поясненнях на апеляційну скаргу. Представник позивача у судовому засіданні 23.06.2020 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Київської області від 14.05.2019 у справі № 911/2319/18 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення. В судове засідання 23.06.2020 не з`явився представник відповідача, який повідомлявся про час, місце та дату судового засідання завчасно та належним чином, про причини нез`явлення суд не повідомив. Згідно із ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, судова колегія ухвалила розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача, який у судове засідання не з`явився. Згідно із ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, встановила наступне. Як вбачається із матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, рішенням Коцюбинської селищної ради двадцять п`ятої сесії п`ятого скликання від 24.12.2008 № 1927/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 та передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га громадянці ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 . Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб особа набула право власності на спірний об`єкт. 12.02.2009 на підставі вказаного рішення селищної ради Відділом земельних ресурсів у м. Ірпені видано ОСОБА_2 Державний акт серії ЯЖ № 903301 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га за кадастровим номером 3210946200:01:040:0081 (надалі - земельна ділянка). Копії вказаних вище рішення та державного акту наявні в матеріалах справи. 09.10.2009 між Щебеток О.М. (представник продавця, діяв на підставі довіреності), який діяв від імені ОСОБА_2 з однієї сторони та ОСОБА_1 з другої сторони укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (а.с. 43-46, т. 1). Відповідно до умов вищевказаного Договору продавець, в особі представника, передав у власність покупцю, а покупець прийняв, належну продавцю на праві власності земельну ділянку площею 0,1500 гектарів, розташовану: АДРЕСА_1, цільове призначення (використання) земельної ділянки: будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд: кадастровий номер 3210946200:01:040:0081 (пункт 1.1 договору); відчужувана земельна ділянка належить продавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 903301, виданого Відділом земельних ресурсів у м. Ірпені Київської області 12.02.2009, на підставі рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 25 сесії 5 скликання № 1927, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010934000259. У Державному акті зазначено наступний опис меж земельної ділянки: А до Б землі с/р АДРЕСА_1, Б до В землі гр. ОСОБА_3 , В до Г землі гр. ОСОБА_4 , Г до А землі гр. ОСОБА_5 (пункт 1.2 договору); підписання цього договору буде свідчити про одержання представником продавця повного розрахунку за продану земельну ділянку та відсутність матеріальних претензій продавця до покупця (пункт 2.2 договору); цей договір вважається укладеним з дня його нотаріального посвідчення (пункт 3.1 договору); право власності на придбану земельну ділянку виникає у покупця згідно Земельного кодексу України з моменту державної реєстрації цього права (пункт 3.2 договору). Так, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки 09.10.2009 право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3210946200:01:040:0081 від ОСОБА_2 перейшло до ОСОБА_1 . В подальшому, 30.12.2015 ОСОБА_1 відповідно до протоколу №1 від 28.12.2015 Загальних зборів учасників за передано до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест", зокрема, земельну ділянку за кадастровим номером 3210946200:01:040:0081 площею 0,15 га, цільове призначення (використання) земельної ділянки: будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Так, заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 08.07.2013 у справі № 367/3576/13-ц визнано недійсними: - рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 № 1927/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1"; - державний акт серії ЯЖ № 903301 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га за кадастровим номером 3210946200:01:040:0081, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, виданий на ім`я ОСОБА_2 , із відповідною відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 на земельну ділянку, та скасовано його державну реєстрацію. Надалі, перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0081, вартістю 60 063,75 грн. Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13.09.2017 у справі № 367/5769/16-ц витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га за кадастровим номером 3210946200:01:040:0081, вартістю 60 063,75 грн. Поряд з тим, 30.12.2015 ОСОБА_1 відповідно до протоколу № 1 від 28.12.2015 Загальних зборів учасників за передано до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест", зокрема, земельну ділянку за кадастровим номером 3210946200:01:040:0081 площею 0,15 га, цільове призначення (використання) земельної ділянки: будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Вищевказані обставини підтверджуються копією акту прийому-передачі нерухомого майна, як внеску до статного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" № 1 від 30.12.2015. Як вбачається із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 133847201 від 09.08.2018 слідує, що 31.07.2016 за ТОВ "Грінінвест" зареєстровано право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3210946200:01:040:0081 площею 0,15 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка є землею державної власності лісогосподарського призначення, оскільки згідно наданої Управлінням держземагентства у м. Ірпені Київської області інформації згідно листа № 01-042215 від 10.12.2014, земельна ділянка за кадастровим номером 3210946200:01:040:0081 відповідно до картосхеми території перспективної для створення Святошинсько-Біличинської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального зонування розміщена в частині кварталу 18 та, з урахуванням Указу Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський", розташована на землях природно-заповідного фонду - Національного природного парку "Голосіївський". Крім того, за твердженням прокурора, відповідно до законодавчих приписів землями лісогосподарського призначення може розпоряджатися тільки держава в особі Кабінету Міністрів України, у той час як земельна ділянка за кадастровим номером 3210946200:01:040:0081 вибула з державної власності поза волею Кабінету Міністрів України, як розпорядника відповідної земельної ділянки. На підтвердження відповідних обставин, прокурором також надано копії акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства № А26/180 від 14.04.2016, листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" № 331 від 08.10.2014, листа КП "Святошинське лісопаркове господарство" № 472 від 14.07.2014. В розрізі вищевказаних обставин, за яких відповідач набув спірну земельну ділянку у власність, прокурор зауважив, що спірна земельна ділянка вкрита лісовою рослинністю, про що набувач зобов`язаний був знати та передбачати приналежність цієї земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, відтак вказані обставини виключають добросовісність набуття відповідачем права власності та є підставами для витребування у нього ділянки в порядку статті 388 ЦК України за будь-яких умов. Таким чином, посилаючись на незаконне вибуття спірної земельної ділянки із державної власності, прокурор просив суд на підставі ст. 388 ЦК України витребувати з незаконного володіння ТОВ "Грінінвест" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку за кадастровим номером 3210946200:01:040:0081 площею 0,15 га. Звернення до суду із зазначеним позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України прокурор обґрунтовує тим, що вилучення земель лісового фонду з порушенням законодавства порушує права та інтереси держави, які у спірних правовідносинах представляє Кабінет Міністрів України, тоді як вказаний орган з моменту скасування рішення Коцюбинської селищної ради щодо передачі у приватну власність спірної земельної ділянки не звернувся до суду з вимогою про її витребування з чужого незаконного володіння. Як вбачається із матеріалів справи, указом Президента України № 446/2014 від 01.05.2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" змінено межі Національного природного парку "Голосіївський" шляхом розширення його території на 6462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", що включаються до складу Національного природного парку "Голосіївський" без вилучення у землекористувача. В матеріалах справи також міститься належним чином засвідчена копія листа комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарства" від 14.07.2014 № 472, в якому повідомляється, що земельні ділянки (501 шт.), які незаконно надані у власність громадянам рішеннями Коцюбинської селищної ради розміщені в частині кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства. Зазначені земельні ділянки увійшли до території національного природного парку "Голосіївський", який було розширено на підставі Указу Президента України № 446/2014 від 01.05.2014. Згідно із актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 18.03.2015 № А61/180, земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0081 відповідно до картосхеми території, перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального зонування, знаходиться в 18 кварталі. У зв`язку із викладеним вище, прокурор вважає, що на момент вирішення спору, в силу приписів статей 122, 149 Земельного кодексу України, право розпорядження спірною земельною ділянкою віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України. А оскільки вона розташована на землях природно-заповідного фонду, які віднесено до природоохоронного призначення, а оскільки рішення Коцюбинської селищної ради, яке визнано недійсним в судовому порядку, про передачу у приватну власність фізичній особі спірної земельної ділянки, на яку в подальшому ТОВ "Грінінвест" набуло права власності від особи, яка не мала права його відчужувати, така земельна ділянка підлягає поверненню на користь держави в особі законного розпорядника - Кабінету Міністрів України. Відповідно до ст. 4 ГПК України (ст. 1 ГПК України, що діяла на момент звернення з позовом у даній справі) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Статтею 16 ЦК України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, можуть бути, зокрема, визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Кожний суб`єкт господарювання та споживач, відповідно до ч. 2 ст. 20 ГК України, має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав. Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 визначено, що ч.2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб`єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Таким чином, сторона при зверненні з позовом до господарського суду повинна довести, що її суб`єктивне право порушено, не визнано чи оспорюється, а об`єктом захисту є її охоронюваний законом інтерес. При цьому вбачається, що ефективним засобом захисту є такий, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. За змістом статей 317, 319, 321 ЦК України сліду, що власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Положеннями статті 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Статтями 387, 388 ЦК України внормовано, що власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати. У силу ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Частинами 1, 3 ст. 388 ЦК України визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Незаконним володільцем може бути добросовісний і недобросовісний набувач. Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і який на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного лише у передбачених законом випадках (ст. 388 Цивільного кодексу України), зокрема, у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У разі відчуження майна за відплатним договором, відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених ч.1 ст. 388 Цивільного кодексу України, зокрема, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача. Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. У разі встановлення що відповідач є добросовісним набувачем суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень. Така сама правова позиція міститься в постанові колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного суду України № 6-53цс12 (№ в ЄДРСРУ 27595059). Добросовісним визначається набувач, який не лише об`єктивно не був проінформований про відсутність у відчужувача майна права на таку дію, але й не міг про це знати, хоча й проявив розумну обачність і обережність у процесі набуття майна. Однак з урахуванням презумпції добросовісності набувача майна вбачається, що вирішення віндикаційної вимоги залежить від суб`єктивної складової поведінки власника майна чи особи, якій він передав майно у володіння, а саме від того, чи можна вважати їх дії такими, що свідчать про наявність волі на передачу майна. Крім того, витребування власником майна від добросовісного набувача також можливе, якщо буде встановлено, що власник самостійно здійснив відчуження майна (передачу його у володіння іншій особі) згідно з правочином, який у подальшому визнаний недійсним з підстав наявності дефекту волі правочину - власника майна, але набувач за цим недійсним правочином у свою чергу здійснив відчуження майна також за правочином іншій, третій особі. Прокурор, звертаючись з позовом у даній справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, обгрунтовує порушення інтересів держави у незаконному вибутті земельної ділянки, що належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України та передачу її у приватну власність. Відповідно до статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Пунктом 6 частини першої статті 2 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" визначено, що до основних завдань Кабінету Міністрів України належить, зокрема забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об`єктами державної власності відповідно до закону. Статтею 13 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини восьмої статті 122 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України), Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу. Згідно із частиною дев`ятою статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. Як вбачається з матеріалів справи ТОВ "Грінінвест" набуло спірну земельну ділянку шляхом передачі її ОСОБА_1 до статутного капіталу товариства. Тобто відповідач набув спірну земельну ділянку безоплатно. Доказів протилежного матеріали справи не містять, сторонами не надано. Крім того, як зазначалось вище, рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 08.07.2013 у справі № 367/3576/13-ц встановлено незаконність рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 № 1927/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" та визнано недійсним державний акт серії ЯЖ № 903301 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га за кадастровим номером 3210946200:01:040:0081, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, виданий на ім`я ОСОБА_2 , із відповідною відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 на земельну ділянку, та скасовано його державну реєстрацію. Надалі, заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13.09.2017 у справі № 367/5769/16-ц витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га за кадастровим номером 3210946200:01:040:0081, вартістю 60 063,75 грн. В межах розгляду вказаної справи при ухваленні у ній рішення судом встановлено, що: - спірна земельна ділянка знаходиться на землях Святошинського лісопаркового господарства, тобто відносилась до земель лісогосподарського призначення; - спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, враховуючи вимоги п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірних рішень Коцюбинської селищної ради), остання і після прийняття нового Земельного кодексу України продовжувала перебувати у державній власності, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатись; - з огляду на те, що на даний час спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території об`єкту природно-заповідного фонду, розпорядником її є Кабінет Міністрів України; - спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ОСОБА_1 на підставі ст. 388 ЦК України на користь держави в особі Кабінету Міністрів України. Вказані вище рішення судів у справах № 367/3576/13-ц та № 367/5769/16-ц набрали законної сили, відомостей стосовно оскарження вказаних рішень до судів вищих інстанцій Єдиний державний реєстр судових рішень не містить та учасниками даної справи не надано. З огляду вищевказаного, оскільки рішення Коцюбинської селищної ради, яким було виділено та передано у приватну власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку, скасовано у судовому порядку рішенням у справі № 367/3576/13-ц, суд дійшов висновку, що набуття у власність вказаної земельної ділянки першим володільцем - ОСОБА_2 відбулось з порушенням законодавства, тобто незаконно. До того ж, рішенням суду у справі № 367/5769/16-ц, що набрало законної сили, встановлено обставини вибуття спірної земельної ділянки з власності держави поза волею належного розпорядника землі - Кабінету Міністрів України, і вказані обставини відповідно до ст. 75 ГПК України не потребуть доказування у даній справі, оскільки встановлені стосовно Кабінету Міністрів України, що є позивачем як у даній справі, так і у справі № 367/5769/16-ц. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, interalia, який полягає у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву (рішення Європейського суду з прав людини у справі Brumaresku v Romania [GC], заява № 28342/95). Тобто, матеріалами справи підтверджується неправомірність виділення спірної земельної ділянки, що, відповідно, свідчить про набуття у власність майна першим володільцем із порушенням законодавства. Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (держави) не з його волі, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України є обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені господарським судом першої інстанції. Також матеріалами справи підтверджується наявність підстав для витребування майна від відповідача, як добросовісного набувача у відповідності до положень ст. 388 зазначеного Кодексу, оскільки набуте першим володільцем спірне майно було здійснено з порушенням вимог закону; передано такий титул останньому володільцю (відповідачу) безоплатно; на момент передачі спірного майна право власності ОСОБА_1 (особа, що передавала право) було скасовано, жодним чином не свідчить про правомірність виникнення права власності у ТОВ "Грінінвест". Доказів набуття ТОВ "Грінінвест" права власності на спірне майно з якихось інших підстав судом апеляційної інстанції не встановлено. За таких обставин, оскільки спірна у даній справі земельна ділянка вибула з державної власності поза волею Кабінету Міністрів України, як розпорядника відповідної землі, що зокрема встановлено рішенням суду у справі № 367/5769/16-ц, яким витребувано з незаконного володіння ОСОБА_6 відповідну земельну ділянку, суд дійшов висновку, що подальше відчуження спірної земельної ділянки, розташованої на землях природно-заповідного фонду, право розпорядження якими належить до повноважень Кабінету Міністрів України, та набуття її у власність відповідачем відбулось з порушенням вимог ст. ст. 328, 330 ЦК України, а тому згідно ст. ст. 387, 388 ЦК України, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у відповідача як така, що вибула з державної власності поза волею відповідного органу державної влади. Твердження відповідача стосовно наявності юридичних відносин між відповідачем та державою з огляду державної реєстрації спірної земельної ділянки за відповідачем визнаються неспроможними, оскільки вказана реєстрація лише підтверджує визнання державою в особі Міністерства юстиції України, як органу, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації відповідних прав, обставин отримання у власність особою нерухомого майна від попереднього власника, однак жодним чином не свідчить про волевиявлення держави в особі відповідного органу, розпорядника спірного майна - Кабінету Міністрів України, на передачу спірної земельної ділянки у власність першому володільцю та, надалі, відповідачу. Щодо посилань відповідача на порушення принципів співмірності інтересів власника та суспільства, а також порушенням його права на мирне володіння своїм майном, слід зазначити наступне. Згідно з приписами статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Так, предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування. Перший протокол, який ратифіковано Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України, застосовується судами України як частина національного законодавства, тоді як розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права. У пункті 166 рішення ЄСПЛ "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 вказано, що згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Таким чином, згідно практики Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. У відповідності до статей 13, 14, 19 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель. Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. У відповідності до ч.ч. 2 та 3 ст. 1, ч.ч. 1 та 2 ст. 7 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Положеннями ст.ст. 4, 20 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" унормовано, що території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу. Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. З урахуванням вищевикладеного, витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача відповідає критерію законності: здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог законодавства, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Водночас, "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокуратури Київської області з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ТОВ "Грінінвест" у даній справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі із державного власності у власність громадянам земельних ділянок і лісів природоохоронного призначення,а також захист суспільного інтересу загалом - права власності Українського народу на землю, шляхом відновлення правового порядку в частині відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, зокрема у спосіб повернення в державну власність земель та лісів, що незаконно вибули з такої власності, а такий захід є пропорційним визначеним цілям - відновлення права власності Українського народу на лісові землі природоохоронного призначення. Таким чином, оскільки з огляду на характер спірних правовідносин та застосовані правові норми, втручання держави в право ТОВ "Грінінвест" на мирне володіння майном не суперечить критеріям правомірного втручання в це право, закладеним у статті 1 Першого протоколу, а тому заперечення скаржника з цього приводу є безпідставними. Виходячи з аналізу суб`єктного складу та правової кваліфікації відносин сторін, вимога Першого заступника керівника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельної ділянки з кадастровим номером 3210946200:01:040:0081 площею 0,15 га вартістю 45 165,00 грн є нормативно обґрунтованою та доказово підтвердженою. Аналізуючи наведене, колегія вважає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права оптимальним шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача. У даному випадку відповідач позиціонує себе як добросовісний набувач, оскільки право власності до нього перейшло на підставі правочину, який не визнано недійсним (тобто на законних підставах). І не зважаючи на те, що в результаті судового рішення у позивачів (держави) було поновлено право власності, фактичним володільцем спірного майна (земельної ділянки) залишається відповідач (добросовісний набувач). Тому порушене право власності на земельну ділянку може бути захищено лише шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача на підставі статті 388 Цивільного кодексу України, а не шляхом подачі негаторного позову, оскільки позивачем за негаторним позовом може бути лише фактичний володілець, цей позов спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавлення його володіння майном. Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" про застосування строку позовної давності, з огляду на таке. Позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду (стаття 256 Цивільного кодексу України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України ). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 Цивільного кодексу України ). Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Водночас, у разі встановлення судом неправомірного отримання особою земельної ділянки або отримання її з непередбачених законом підстав, особа не набуває права власності на неї; для правильного застосування частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. За змістом наведеної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку (аналогічного правого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.02.2020 по справі № 911/2325/18). Як зазначено вище, 31.07.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості за № 133847201 про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210946200:01:040:0081 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Грінінвест". Отже, підстава для витребування спірної земельної ділянки із володіння ТОВ «Грінінвест» виникла тільки після 31.07.2016 (дати державної реєстрації права власності на земельну ділянку). Як вбачається з матеріалів справи з позовом у даній справі перший заступник прокурора Київської області звернувся 23.10.2018, тобто межах загального строку позовної давності. Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне. Твердження скаржника про те, що прокурором не дотримано положення статті 29 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає безпідставним, оскільки, як встановлено судами, у матеріалах справи наявний лист Генеральної прокуратури України від 01.06.2018 за № 05/1-254вих-18, в якому зазначено, що Генеральною прокуратурою України розглянуто лист прокуратури області від 08.05.2018 № 05/2-546вих-18 щодо можливості пред`явлення 25 позовів в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест", Товариства з обмеженою відповідальністю "Білдгрупінвест", треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк "Голосіївський" про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, а оскільки надані матеріали свідчать про необхідність застосування представницьких повноважень в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, пред`явлення зазначених позовів відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" доручається прокуратурі Київської області. Згідно із інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдерліспроект" від 08.10.2014, спірна територія є лісами з радянських часів, а на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва, загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167га. Згідно із розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд" на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд"; Державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились в 1945-56, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках. Однак, при зміні назв юридичних осіб рішення про зміну цільового призначення земель не приймалось. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає безпідставним посилання скаржника на не встановлення адміністративних меж смт Коцюбинське, територія якого, на думку скаржника входить до адміністративних меж міста Ірпінь, оскільки матеріалами справи підтверджується належність спірної земельної ділянки до лісового фонду, цільове призначення якої не змінювалося. Твердження скаржника про те, що оскільки на даний час не розроблено документацію із землеустрою на розширені межі Національного природного парку "Голосіївський" відповідно до Указу Президента України від 01.05.2014 № 446/2014, то спірна територія не відноситься до земель природно-заповідного фонду є безпідставним, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх меж визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єкті природно-заповідного фонду. Прокуратурою надано схему розширення НПП "Голосіївський", із якої вбачається, яка територія увійшла до розширених меж національного природного парку та надано карту-схему із нанесеними межами Національного природного парку "Голосіївський" та 501 земельної ділянки, виділених Коцюбинською селищною радою. Згідно із актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 18.03.2015 № А61/180, земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0081 відповідно до картосхеми території, перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального зонування попадає у 18 квартал. Крім того, як встановлено судом першої інстанції, указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 змінено межі національного природного парку "Голосіївський" шляхом розширення його території на 6462,62 гектара. Факт знаходження спірної ділянки в межах національного природного парку "Голосіївський" підтверджується також листом Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство" від 14.07.2014 №

472. Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 1, ч.ч. 1, 2 ст. 7 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. У рішенні від 27.11.2007 у справі "Хаммер проти Бельгії" суд заявив, що навколишнє середовище, не будучи прямо згаданим у Конвенції, тим не менш, являє собою цінність, у збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада. Економічні міркування і навіть право власності не повинні превалювати над екологічними проблемами, особливо коли з цього питання є прийняте чинне законодавство. У публічної влади був обов`язок вжити заходів на захист навколишнього середовища згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. Отже, враховуючи створення національного заповідника та факту протиправного вибуття спірної земельної ділянки з власності, обставини справи додатково підтверджують суспільний інтерес щодо спірного майна. З огляду на вищевикладене, правові підстави для скасування рішення Господарського суду Київської області від 14.05.2019 у справі № 911/2319/18 та для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест", відсутні. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Скаржником у апеляційній скарзі не наведено порушень норм процесуального права, передбачених ч. 3 ст. 277 ГПК України, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду Київської області від 14.05.2019 у справі № 911/2319/18. Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень. Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України. За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують. Наведене вище узгоджується з правовими висновками Верховного Суду в постановах від 29.01.2019 у справах №№ 911/3447/17, 911/3570/17, 911/3312/17, 911/3572/17, 911/3455/17; від 04.02.2020 у справах №№ 911/3574/17, 911/3311/17, 911/3148/17, 911/3738/17, 911/3577/17, 911/3579/17, 911/3523/17; від 05.02.2020 у справах №№ 911/3150/17, 911/3310/17. З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається. Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги - Товариство з обмеженою відповідальністю "Грінінвест", згідно із ст. 129 ГПК України. Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Київської області від 14.05.2019 у справі № 911/2319/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" без задоволення.

2. Справу № 911/2319/18 повернути до Господарського суду Київської області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст рішення складено та підписано - 16.07.2020. Головуючий суддя Т.І. Разіна Судді І.А. Іоннікова К.В. Тарасенко