Постанова Київський апеляційний суд № 756/7222/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 756/7222/18 Головуючий у 1 інстанції: Диба О.В. провадження № 22-ц/824/3997/2020 Суддя-доповідач: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 08 липня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Судді-доповідача: Олійника В.І., суддів: Желепи О.В., Кулікової С.В., при секретарі Бондаренко І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, третя особа: Профспілковий комітет Первинної профспілкової організації працівників Національного банку України про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, - в с т а н о в и в : У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що 12.02.2018 року його було неправомірно звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням штату працівників. Позивач вважав таке звільнення незаконним, оскільки роботодавцем не було взято до уваги три критерії його переважного права залишення на роботі, а саме: перебування на його утриманні двох неповнолітніх дітей, той факт, що він є єдиним годувальником у сім`ї, а також те, що він від 2012 року працює в Загоні відомчої охорони, тобто є працівником з тривалим безперервним стажем роботи, сумлінно виконує свої обов`язки, жодного разу не був на лікарняному, влітку 2017 року був поданий керівництвом на підвищення на посаду охоронника шостого розряду третьої команди Загону відомчої охорони, успішно пройшов стажування на цю посаду та успішно склав іспит підрозділу режиму Банкнотно-монетного двору НБУ та отримав пароль доступу до системи. Крім того, вказував на те, що йому не було запропоновано усіх вакантних посад, які він має змогу виконувати. Зважаючи на вказані обставини, просив визнати його звільненням незаконним, скасувати наказ про його звільнення та поновити його на посаді, скасувати запис про скорочення в трудовій книжці, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.02.2018 року до дати ухвалення судом рішення, а також відшкодувати моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. Визначаючи розмір моральної шкоди позивач виходив з того, що її заподіяно йому незаконним звільненням, внаслідок чого він зазнав душевних страждань у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача. Зазначав, що йому та його родині завдано глибоких страждань, чим спричинено нервових хвилювань. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 28 листопада 2019 року позовні вимоги залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позовні вимоги задовольнити. Скарга обґрунтована тим, що оскаржуваним рішенням було встановлено неправомірність його ( ОСОБА_1 ) звільнення із займаної посади, проте без заяви сторін було встановлено факт пропуску позивачем строку позовної давності. Зазначає, що судом не ставилося на обговорення питання пропуску строку, можливості його поновлення, поважності чи неповажності його пропуску. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду із позовом про поновлення його на роботі з пропуском встановленого місячного строку, заяви про поновлення пропущеного строку не подавав, про поважність причин пропуску нічого не вказував. Проте, рішення суду першої інстанції зазначеним вище вимогам закону не відповідає. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі і просив їх задовольнити. Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що посада позивача підлягала скороченню, про що позивача було повідомлено заздалегідь та попереджено про це письмово. Разом з цим йому було запропоновано рівнозначну посаду, від якої він відмовився. Профспілковий комітет надав згоду на звільнення позивача. Щодо переважного права залишення на роботі представник відповідача зауважив, що воно при звільненні позивача не застосовувалось з огляду на правову позицію Верховного Суду України. Позивачем було подано відповідь на відзив, в якому позивач зазначив, що структура департаменту безпеки не змінилася, змін в організації виробництва та праці фактично не відбулося, оскільки мало місце перейменування структурного підрозділу, в якому працював позивач, без його подальшої ліквідації із введенням у новій структурі і штатному розписі посади, аналогічної за змістом та обсягом посадових обов`язків і функціонального навантаження тій, з якої звільнено позивача. При цьому позивачу при звільненні не було запропоновано всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації та не виконано відповідачем свого зобов`язання по працевлаштуванню працівника ліквідованого структурного підрозділу у новоствореному структурному підрозділі. Відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно зі ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. За ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України. Згідно з ч.2 ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Відповідно до ст.492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. За ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Судом встановлено, що наказом №2611-к від 14.12.2012 позивача було прийнято на посаду охоронника 5 розряду сьомої команди Загону відомчої охорони об`єктів, розташованих у м. Києві, Національного банку України (а.с.10). Наказом №101-к від 22.01.2014 позивачу присвоєно 6 розряд охоронника сьомої команди Загону відомчої охорони об`єктів, розташованих у м. Києві, Національного банку України (а.с.10). Наказом №6523-к від 01.12.2015 позивача переведено охоронником 5 розряду третьої команди Загону відомчої охорони об`єктів, розташованих у м. Києві, Національного банку України Департаменту безпеки (а.с.10). Рішенням Правління Національного банку України №699-рш від 30.10.2017 про перерозподіл окремих функцій між Банкнотно-монетним двором Національного банку України та структурними підрозділами центрального апарату Національного банку України вирішено, зокрема, з метою централізації функцій з питань організації та забезпечення охорони Банкнотно-монетного двору Національного банку України, оптимізації структури Департаменту безпеки виключити Загін відомчої охорони об`єктів, розташованих у м. Києві, Національного банку України зі скороченням штату працівників та створити Загін відомчої охорони та в його складі відділ охорони, першу, другу, третю, четверту, п`яту, шосту, сьому та восьму команди охорони (а.с.13-17). Згідно наказу Національного банку України №3496-к від 31.10.2017 року скорочено штат та чисельність працівників Загону відомчої охорони об`єктів, розташованих у м. Києві, Національного банку України Департаменту безпеки, вирішено підготувати інформацію про причини і терміни звільнення працівників, кількість та категорії працівників, наказано попередити працівників про їх скорочення, внести відповідні зміни до штатного розпису центрального апарату Національного банку України в установленому порядку (а.с.18). Посада охоронника 5 розряду третьої команди охорони Загону відомчої охорони об`єктів, розташованих у м. Києві, Національного банку України Департаменту безпеки, яку обіймав позивач, підлягала скороченню. Встановлено, що позивача було попереджено про звільнення 11.12.2017 року у зв`язку зі скороченням штату працівників, з яким він ознайомився того ж дня, та запропоновано посаду охоронника 5 розряду першої команди охорони Загону відомчої охорони Національного банку України Департаменту безпеки. У повідомленні міститься зауваження позивача про незгоду з запропонованою посадою як 11.12.2017 року, так і від запропонованої посади охоронника 5 розряду шостої команди охорони Загону відомчої охорони Департаменту безпеки 06.02.2018 року. Департамент персоналу Національного банку України поданням №В/17-0009/2251 від 10.01.2018 року голові профспілкового комітету Первинної профспілкової організації працівників Національного банку України просив погодити звільнення позивача з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП України (а.с.70). Звільнення позивача було погоджено Первинною профспілковою організацією працівників НБУ відповідно до листа №В/94-002/15 від 24.01.2018 року, який міститься в матеріалах справи (а.с.71). Наказом Національного банку України №800-к від 06.02.2018 року позивача було звільнено із займаної посади на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України з 12.02.2018 року (а.с.72). Проте, і це не заперечувалось відповідачем, та встановлено судом першої інстанції, при звільненні позивача не було взято до уваги його переважне право залишення на роботі, а саме: перебування на його утриманні двох неповнолітніх дітей (свідоцтва про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (а.с.20-21), той факт, що він є єдиним годувальником у сім`ї (наказ МВС України №1172 о/с від 03.11.2017 року про надання відпустки дружині позивача для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а.с.22), а також те, що він від 2012 року працює в Загоні відомчої охорони, тобто є працівником з тривалим безперервним стажем роботи, сумлінно виконує свої обов`язки, жодного разу не був на лікарняному, влітку 2017 року був поданий керівництвом на підвищення на посаду охоронника шостого розряду третьої команди Загону відомчої охорони, успішно пройшов стажування на цю посаду та успішно склав іспит підрозділу режиму Банкнотно-монетного двору НБУ і отримав пароль доступу до системи. При цьому в матеріалах справи міститься інформація про працівників Департаменту безпеки станом на 12.02.2018 року (а.с.114-125), де зазначено, що позивач мав переважне право на залишення на роботі з урахуванням перебування на його утриманні двох дітей. Крім того, як убачається зі структури Департаменту безпеки Національного банку України, вона фактично не змінилася (а.с.99, 100). Також стороною відповідача не заперечувалося того факту, що позивачу не було запропоновано всіх наявних вакантних посад. Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність звільнення позивача з посади охоронника 5 розряду третьої команди охорони Загону відомчої охорони Національного банку України Департаменту безпеки на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Проте, залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив з наступного. З матеріалів справи вбачається, що позивач був ознайомлений з наказом про його звільнення з 12.02.2018 року - 06.02.2018 року, що не заперечувалося сторонами. 12.03.2018 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з аналогічним позовом про поновлення його на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.05.2018 року провадження у справі закрито у зв`язку з тим, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, тобто позивач звернувся за захистом своїх трудових прав до неналежного суду (а.с.30-34). До Оболонського районного суду м. Києва позивач звернувся 01.06.2018 року про що свідчить відмітка на поштовому конверті. Середній заробіток працівника визначається відповідно до приписів ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Згідно п.5 розділу ІV вказаного Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. (абз.1 п.8 Порядку). Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з проведеним позивачем розрахунком, з яким погодився і відповідач, середньоденний заробіток ОСОБА_1 складав 601 грн. 39 коп. (а.с.25, 82). Встановлено, що позивач підлягає поновленню на роботі від 13.02.2018 року, тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу слід рахувати саме з цієї дати та по день ухвалення рішення - 08.07.2020 року (599 робочих днів). Отже, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 360 232 грн. 61 коп. (599 робочих днів ? 601 грн. 39 коп. середньоденний заробіток). За таких обставин з Національного банку України на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 360 232 грн. 61 коп. Щодо відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів виходить з того, що порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.2371 КЗпП, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Зазначена норма закону (ст.2371 КЗпП) містить перелік юридичних фактів, які можуть бути підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. За змістом указаного положення підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст.2371 КЗпП є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Встановлене Конституцією та законами право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4 (з відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до ст.2371 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя та здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад поновлення на роботі), так і механізмом компенсації за моральну шкоду як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин. КЗпП не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст.2371 кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема повернення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, тобто незаконного звільнення, що доведено преюдиціальним судовим рішенням в адміністративній справі та згідно з ч.4 ст.82 ЦПК не підлягає доведенню, відшкодування моральної шкоди на підставі ст.2371 КЗпП здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати. Зазначена правова позиція висловлена ВСУ в постанові від 25.04.2012 у справі №6-23цс12. Тому, колегія суддів приходить до висновку, що з Національного банку України на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 3 000 грн. Відповідно до ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зокрема, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст.376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 листопада 2019 року скасувати і прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Поновити ОСОБА_1 на посаді охоронника 5 розряду третьої команди Загону відомчої охорони об`єктів, розташованих в місті Києві Національного банку України з 13 лютого 2018 року та стягнути з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу від 13.02.2018 року до 08.07.2020 року у розмірі 360 232 грн. 61 коп. та моральну шкоду у розмірі 3 000 грн. Також, в порядку ч.6 ст.141 ЦПК України, слід стягнути з НБУ на користь держави судовий збір у розмірі 9 005 грн. 80 коп. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 листопада 2019 року скасувати і прийняти постанову. Позов ОСОБА_1 до Національного банку України, третя особа: Профспілковий комітет Первинної профспілкової організації працівників Національного банку України про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково. Поновити ОСОБА_1 на посаді охоронника 5 розряду третьої команди Загону відомчої охорони об`єктів, розташованих в м. Києві Національного банку України з 13 лютого 2018 року. Стягнути з Національного банку України (код ЄДРПОУ 00032106) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу від 13.02.2018 року до 08.07.2020 року у розмірі 360 232 (триста шістдесят тисяч двісті тридцять дві) грн. 61 коп. та моральну шкоду у розмірі 3 000 (три тисячі) грн. Стягнути з Національного банку України (код ЄДРПОУ 00032106) на користь держави судовий збір у розмірі 9 005 грн. 80 коп. Постанова підлягає негайному виконанню в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення середньомісячної заробітної плати у розмірі 12 328 (дванадцять тисяч триста двадцять вісім) грн. 50 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 15 липня 2020 року. Суддя-доповідач: Судді: