Постанова Херсонський апеляційний суд № 766/21756/19

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2020 року м. Херсон справа № 766/21756/19 провадження № 22-ц/819/773/20 провадження №22-ц/819/962/20 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого ( судді-доповідача)Чорної Т.Г., суддів:Пузанової Л.В., Склярської І.В. секретарПавловська Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 12 березня 2020 року та апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , на додаткове рішення цього ж суду від 26 березня 2020 року, ухвалених під головуванням судді Кузьміної О.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» про зміну формулювання підстав звільнення, стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, ВСТАНОВИВ: В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» про зміну формулювання підстав звільнення в наказі та трудовій книжці, стягнення вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпПУ у зв`язку із звільненням за частиною 3 статті 38 КЗпПУ та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вимоги обґрунтовані тим, що 30.09.19 р. нею була подана заява про звільнення з займаної посади начальника юридичного відділу АТ «Херсонська ТЕЦ» та розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк між нею та відповідачем, у визначений нею термін - з 30.09.2019 р., у зв`язку із порушенням роботодавцем законодавства про працю та невиконанням умов колективного договору в частині порушення строків виплати заробітної плати, згідно з частиною 3 статті 38 КЗпП України, із виплатою вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку, а також всіх інших належних їй виплат та компенсацій, у день її звільнення. В цей же день (30.09.2019р.) вона отримала копію своєї заяви про звільнення, в якій в.о. керівника підприємства самостійно змінив підставу звільнення з частини 3 статті 38 на « п.1 ст.36 КЗпП України. Трудову книжку їй видано 08.10.2019 р., в якій зазначені підстави звільнення - «за угодою сторін, п.1 ст.36 КЗпП України» відповідно до наказу №450-к від 30.09.2019 р. Посилаючись на те, що нею у письмовій заяві було чітко сформульоване одностороннє бажання про припинення трудових відносин за власної ініціативи відповідно до частини 3 статті 38 КЗпПУ, жодної домовленості чи угоди сторін щодо припинення трудового договору з інших підстав завлено не було, а відтак роботодавець не вправі був змінювати підставу розірвання трудового договору на іншу, ніж зазначено в заяві про звільнення за відсутності на те волевиявлення працівника, позивачка просила суд: - змінити формулювання підстав її звільнення в наказі АТ «Херсонська ТЕЦ» №450-к від 30.09.2019 р. та в її трудовій книжці, на частину третю статті 38 КЗпП України, зобов`язавши АТ «Херсонська ТЕЦ» змінити запис у трудовій книжці "звільнений за угодою сторін, п.1 ст. 36 КЗпП України" шляхом його виключення та здійснення запису "звільнений з роботи за власним бажанням згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України"; - стягнути з АТ «Херсонська ТЕЦ» на її користь вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку відповідно до ст.44 КЗпГІ України у зв`язку із звільненням за ч.3 ст.38 КЗпП України; - стягнути з АТ «Херсонська ТЕЦ» на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а в разі не проведення такого розрахунку та здійснення виплат до розгляду справи - по день ухвалення рішення та судові витрати покласти на відповідача. 20.02.2020 р. представник позивачки надав суду уточненні позовні вимоги, в яких просив змінити формулювання підстав звільнення ОСОБА_1 у наказі АТ «Херсонська ТЕЦ» №450-к від 30.09.2019 р. та її трудовій книжці, на частину третю статті 38 КЗпП України, зобов`язавши АТ «Херсонська ТЕЦ» змінити запис у трудовій книжці позивача "звільнений за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України" шляхом його виключення та здійснення запису "звільнена з роботи за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю згідно ч. З ст. 38 КЗпП України"; стягнути з АТ «Херсонська ТЕЦ» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку відповідно до ст.44 КЗпП України у зв`язку із звільненням за ч.3 ст.38 КЗпП України в сумі 106 160,67 грн.; стягнути з АТ «Херсонська ТЕЦ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з середньоденного заробітку 1 685,09 грн. за період з 01.10.2019 р. по день ухвалення рішення; судові витрати покласти на відповідача. Розгляд справи проведений в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 12 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Змінено формулювання підстав звільнення ОСОБА_1 з Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» із «звільнити з займаної посади 30.09.2019 року за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України» на «звільнити з займаної посади 30.09.2019 року за власним бажанням в наслідок порушення роботодавцем трудового законодавства ч. 3 ст. 38 КЗпП України». Зобов`язано Акціонерне товариство «Херсонська теплоелектроцентраль» внести відповідні зміни в наказ Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» №450-к від 30.09.2019 року та у трудову книжку ОСОБА_1 . Стягнуто з Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 106 160 грн. 67 коп. Стягнуто з Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги у розмірі 190415 грн. 17 коп. Стягнуто з Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» на користь Держави судовий збір у розмірі 3806 грн. 56 коп. 17 березня 2020 року ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , звернулася до суду із заявою, в якій просила ухвалити додаткове рішення у справі, яким стягнути з Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 8530 грн. Додатковим рішенням Херсонського міського суду м. Херсона від 26 березня 2020 року у задоволені заяви адвоката Шевченка Антона Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено. В апеляційній скарзі Акціонерне товариство «Херсонська теплоелектроцентраль», посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду від 12 березня 2020 року скасувати, ухвалити нове судове рішення яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 119 641,39 грн середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, а в частині інших позовних вимог відмовити. Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що ОСОБА_1 була ознайомлена із наказом про звільнення і не висловлювала незгоди або заперечень щодо його змісту. Позовні вимоги не містять вимоги щодо внесення змін до наказу від 30.09.2019 року № 450-к, визнання його недійсним, а відтак наказ про звільнення є чинним, не скасованим, зміни до нього не вносилися. Запис до трудової було внесено у відповідності до наказу №450-к, тому відсутні порушення роботодавцем Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом №58 від 29.07.1993 р при заповненні трудової книжки позивачки. При вирішенні даної справи суд вийшов за межі заявлених вимог, вирішив спір при невірно обраному позивачем способу захисту порушеного права, невірно сформульованих позовних вимогах, пропущення терміну зміни предмету та підстав позову та зобов`язав роботодавця вчинити дії, які не були предметом позовних вимог. Апелянт вважає, що ні КЗпП України, ні іншим законодавчими актами не передбачено обов`язок суду вносити зміни до наказу про звільнення при будь-якому зверненні позивача до суду із позовною вимогою пов`язаною з питанням звільнення. Крім того, апелянт зазначає про необґрунтованість вимог про стягнення вихідної допомоги та стягнення середнього заробітку у зв`язку із нездійсненням повного розрахунку при звільненні, який стягнений судом в більшому розмірі, ніж це передбачено вимогами законодавства про працю. В письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , доводи апелянта не визнала, рішення суду просить залишити без змін, як постановлене з дотриманням вимог процесуального законодавства, судові витрати покласти на відповідача. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просила додаткове рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким стягнути з Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» на її користь судові витрати на правову допомогу в розмірі 8 530 грн. В обґрунтування скарги зазначено, що 17.01.2020 року між ОСОБА_1 та адвокатом Шевченко А.С. було укладено договір про надання професійної правничої допомоги від 29.11.2019 року, на підставі якого 16.03.2020 року складено Акт про надання правової допомоги, який являє собою детальний опис робіт виконаних адвокатом в розумінні ч.3 ст. 137 ЦПК України. За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення вказаних витрат з Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль». В письмовому відзиві на апеляційну скаргу Акціонерне товариство «Херсонська теплоелектроцентраль» доводи апелянта не визнало, додаткове рішення суду просить залишити без змін, як постановлене з дотриманням вимог процесуального законодавства. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ зробив висновок про те, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , задовольнити з наступних підстав. Судом встановлено та із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з АТ «Херсонська ТЕЦ». 30.09.2019 р. позивачка надала відповідачу письмову заяву про звільнення з займаної посади начальника юридичного відділу АТ «Херсонська ТЕЦ» та розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк між нею та відповідачем, у визначений нею термін - з 30.09.2019 р., у зв`язку із порушенням роботодавцем законодавства про працю та невиконанням умов колективного договору в частині порушення строків виплати заробітної плати, згідно з частиною 3 статті 38 КЗпП України, із виплатою вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку, а також всіх інших належних її виплат. Наказом №450-к від 30.09.2019 р. ОСОБА_1 звільнена з займаної посади за угодою сторін за п.1 ст.36 КЗпП України на підставі поданої нею заяви від 30.09.2019 року. В цей же день внесені відомості в трудову книжку позивачки про те, що вона звільнена за угодою сторін п.1 ст.36 КЗпП України, згідно наказу №450-к від 30.09.2019 р. Приписами ч. 1ст. 115 Кодексу законів про працю України встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Роботодавець не заперечує наявність заборгованості по заробітній платі позивачки, яка виникла з квітня 2019 року, а відтак визнає порушення ним законодавства про працю та невиконання умов колективного договору в частині порушення строків виплати заробітної плати. Відповідно до частини 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Отже розірвання трудового договору за статтею 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Правове значення для припинення трудового договору має письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Для визначення правової підстави розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України значення має сам лише факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причини такого порушення та його істотність. Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Відповідно до п.2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства, Мінюсту та Мінсоцзахисту №58 від 29.07.1993 року записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Відповідно до ч. 1ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Отже, при вимозі змінити формулювання причини звільнення на ч. 3 ст. 38 КЗпПУ (порушення роботодавцем трудового законодавства), суд може це зробити лише за доведеності таких порушень, вчинених роботодавцем. При цьому, якщо вказані працівником причини звільнення порушення роботодавцем трудового законодавства, не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на частину третю статті 38 КЗпП України. Так, у Постановах від 20 червня 2018 року у справі № 752/12360/16-ц, провадження № 61-8178св18, від 13 червня 2018 року у справі № 755/3353/17, провадження № 61-8352св18, від 13 червня 2018 року у справі № 741/1128/17, провадження № 61-13588св18 Верховний Суд вказав, що відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпПУ звільнення працівника можливе лише за наявності підтверджених обставин про те, що роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Не встановивши порушення законодавства роботодавцем, відсутні підстави для звільнення працівника за частиною третьою статті 38 КЗпП України. Суд не вправі визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю. Відповідно, змінити формулювання причин звільнення на частину третю статті 38 КЗпП України можливо лише за умови підтвердження порушення роботодавцем трудового законодавства. Тлумачення статті 38 КЗпП свідчить, що відсутність волевиявлення особи на звільнення за власним бажанням позбавляє роботодавця законних підстав для звільнення працівника згідно зі статтею 38 КЗпП без зазначення частини третьої цієї статті. У Постанові від 1 лютого 2018 року у справі № 757/25503/15-ц, провадження № 61-85св18 Верховний Суд вказує, що за змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на частину третю статті 38 КЗпП України. Для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника. Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року № 6-34цс13. При цьому, у Постанові від 20 червня 2018 року у справі № 161/10759/16-ц, провадження № 61-20686св18 Верховний Суд вказав, що при незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися. Враховуючи, що вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - визнаються роботодавцем та зважаючи на те, що останній не мав права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на частину третю статті 38 КЗпП України, колегія суддів вважає, що суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання неправильним формулювання підстави звільнення позивачки на підставі ч.1 ст.36 КЗпП України та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги щодо змінення формулювання підстави звільнення ОСОБА_1 на «звільнення за власним бажанням на підставі ч.3ст.38 КЗпП України» та вніс відповідні зміни до наказу та трудової книжки робітника. За змістом ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті б статті 36 та пунктах 1, 2 і б статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку, у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. В зв`язку з доведеністю звільнення позивачки на підставі ч. 3ст. 38 КЗпП України, відповідно до вимог ст. 44 КЗпП України до виплати робітнику підлягає вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку. Так, при розрахунку вихідної допомоги суд керувався Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року. Враховуючи середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді яке становить 21 день (42 робочих дні протягом липня-серпня 2019року/2=21) та середньоденну заробітну плату, розрахунок якої наданий роботодавцем та складає 1685,09 грн, розрахунок місячної вихідної допомоги становить 35386,86 грн. (1685,09 грн.*21 робочий день). Таким чином розмір вихідної допомоги складає 35386,89 грн.*3 місяці = 106160 грн. 67 коп. Розмір вихідної допомоги відповідач у встановленому законом порядку не спростував. Відповідно до ч. 1ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Згідно приписів ч. 1ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Верховний Суд України у постанові від 21.11.2011 року зазначив, що, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Отже закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок - виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. З урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року, суд визначив розмір середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги за період з 01.10.2019 року ( наступний день після звільнення) по 12.03.2020 року ( ухвалення рішення). При цьому суд керувався довідкою АТ «Херсонська ТЕЦ» №05-1/82 від 15.01.2020 р. про розмір середньоденної заробітної плати позивачки яка становить 1685 грн. 09 коп. Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку за період з 01.10.2019 р. по 12.03.2020 р. в розмірі 190415 грн. 17 коп. (1685 грн. 09 коп.*113 рабочих днів). При цьому суми вихідної допомоги та середнього заробітку визначені судом без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння й сплата прибуткового податку, інших обов`язкових платежів з громадян є обов`язком роботодавця та працівника. З огляду на викладене, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановив характер правовідносин сторін, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. При цьому суд розглянув вимоги в межах заявлених вимог у відповідності до обраного позивачем способу захисту порушеного права передбаченого діючим законодавством. Посилання на те, що позивач не звернувся до суду з вимогою про скасування наказу про звільнення, не приймаються до уваги, як такі, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, оскільки позивач на свій розсуд обирає спосіб захисту щодо поновлення свого порушеного права. Доводи про пропущення терміну зміни предмету та підстав позову є безпідставними, оскільки позивачка протягом судового розгляду предмет та підстави заявленого позову не змінювала, а лише уточнювала вимоги в частині розміру стягнення вихідної допомоги з врахуванням наданої роботодавцем довідки про заробітну плату та розміру середнього заробітку за період за який необхідно його стягнути. При цьому, середній заробіток стягнутий судом відповідно до вимог діючого законодавства. Доводи про те, що суд зобов`язав роботодавця вчинити дії, які не були предметом позовних вимог не знайшли свого підтвердження. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, не спростовують та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального законодавства. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу АТ «Херсонська ТЕЦ» залишити без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 12 березня 2020 року - без змін. Відмовляючи в задоволенні заяви про стягнення судових витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що представником позивача не надано суду належних доказів, на підтвердження понесених останнім витрат в указаному в заяві розмірі, документів, які свідчать про оплату гонорару (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження) та здійснення ним виплат, необхідних для надання правничої допомоги, а тому відсутні підстави для їх стягнення. Судова колегія не погоджується з такими висновками, виходячи з наступного. Положеннями статті 59 Конституції Українивизначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК Україниучасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. За змістом ч. 1 п. 1, ч. 3 ст. 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1 4, 6 ст. 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничого допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). 17.01.2020 року між позивачкою та адвокатом Шевченко А.С. укладено договір № 1701 про надання правничого допомоги на підставі якого складено акт № 1 від 16.03.2020 року про надання правової допомоги до договору про надання правової допомоги № 1701 від 17.01.2020 року. Означений акт являє собою детальний опис робіт, наданих послуг, виконаних адвокатом в розумінні ч. 3 ст. 137 ЦПК України. Згідно цього акту надання правової допомоги позивачем підлягає до сплати гонорар адвоката в розмірі 8500 грн. ( 2, 87 % присудженої згідно рішення суду по суті суми). Отже на підставі укладеного договору про надання професійної правничої допомоги та у зв`язку з його виконанням, прийнятим відповідно до зазначеного вище ату, у ОСОБА_1 виник обов`язок з оплати за надані правничі послуги, що відповідно до ст. 137 ЦАК України підлягає до сплати. З огляду на наведене суд необґрунтовано відмовив у задоволенні заяви позивачки про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, а тому додаткове рішення підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення заявлених вимог. Для підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу у договорі про надання правничої допомоги адвокат і клієнт повинні узгодити механізм розрахунку гонорару. Надаючи оцінку співмірності розміру витрат на адвоката з обсягом наданих ним послуг і виконаних робіт, з`ясовано, які конкретно роботи, послуги надав адвокат. При цьому, враховано не лише, чи передбачено виконання цих робіт договором, але й чи відповідають вони критерію необхідності чи було їх вчинення обов`язковим, і чи доцільним було їх виконання чи вплинули вони на перебіг розгляду справи. Так, витрати на підготовку заяв по суті справи (позовних заяв, відзивів, відповідей на відзиви, заперечень, пояснень тощо), участь в судових засіданнях, складання та направлення процесуальних документів, в тому числі заяви про додаткове рішення суду, підлягають відшкодуванню, оскільки вони відповідають критерію необхідності і їх надання вимагається згідно з процесуальним законом. При цьому, адвокатом підтверджено кількість часу, витраченого ним на відповідні дії. Крім того, враховується те, що позиція адвоката була правильна і врахована судом та вплинула на результат розгляду справи, що свідчить про доцільність виконаної адвокатом роботи. Наявність лише усних заперечень проти заяви про відшкодування судових витрат, за відсутності доказів неспівмірності заявлених стороною витрат на правову допомогу або завищення їх розміру, не може бути підставою для зменшення розміру витрат на правову допомогу. У разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 р. у справі № 922/445/19). Таким чином, додаткове рішення суду від 26.03.2020 року підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про стягнення з Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 8530 грн. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» залишити без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 12 березня 2020 рокубез змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , задовольнити. Додаткове рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 26 березня 2020 року скасувати, ухвалити нове. Стягнути з Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у розмірі 8530 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий Т.Г.Чорна Судді: Л.В.Пузанова І.В.Склярська У зв?язку з тимчасовою непрацездатністю судді-доповідача повний текст постанови складено 16 липня 2020 року Суддя Т.Г. Чорна