Постанова КАС ВС № 809/513/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2020 року м. Київ справа № 809/513/17 адміністративне провадження № К/9901/29576/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Дашутіна І. В., суддів Шишова О. О., Яковенка М. М. розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2017 у складі колегії суддів: Шинкар Т. І., Пліша М. А., Ільчишин Н. В. у справі № 809/513/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправною відмови, зобов`язання до вчинення дій, - ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області в якому просив: - визнати протиправною відмову відповідача повернути грошові кошти за послуги з оформлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон номер НОМЕР_1 в розмірі 391 грн 47 коп та грошові кошти в сумі 60 грн 17 коп за внесення відомостей про другий паспорт громадянина України для виїзду за кордон у паспорт громадянина України для виїзду за кордон згідно з листом від 27.09.2016 вих.№ 02/2-У-2; - зобов`язати Управління повернути грошові кошти за послуги з оформлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон номер НОМЕР_1 в розмірі 391 грн 47 коп. та грошові кошти в сумі 60 грн 17 коп. за внесення відомостей про другий паспорт громадянина України для виїзду за кордон у паспорт громадянина України для виїзду за кордон; вирішити питання про розподіл судових витрат, шляхом стягнення з Управління за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати на правову допомогу, які складають 4480 грн та судовий збір у розмірі 640 грн.

2. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.05.2017 позовні вимоги задоволено. 2.1. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2017 апеляційну скаргу відповідача задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 4 480 грн.

3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено: 3.1. ОСОБА_1 24.05.2016 звернувся в управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області з відповідними документами для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон (з безконтактним електронним носієм). 3.2. Водночас, позивачем сплачено державне мито згідно з квитанцією від 17.05.2016 № 0.0.553235047.1 у розмірі 170, 00 грн, вартість бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон (з безконтактним електронним носієм), за послуги з його оформлення та видачі згідно з квитанцією від 17.05.2016 № 546.15.1/45948 в розмірі 391, 47 грн та вартість внесення відомостей про другий паспорт громадянина України для виїзду за кордон згідно з квитанцією від 17.05.2016 № 547.15.1/45955 у розмірі 60, 17 грн. 3.3. На підставі поданих документів ОСОБА_1 отримав паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , дата видачі 10.06.2016. 3.4. У подальшому, 05.09.2016 ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою щодо повернення зайво та незаконно стягнених з нього коштів за отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон номер НОМЕР_1 , дата видачі якого 10.06.2016 та повернення коштів за невнесення відомостей про другий його паспорт громадянина України для виїзду за кордон у його паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Заява зареєстрована 09.09.2016. 3.5. Листом від 27.09.2016 № 02/82-У-2 відповідачем відмовлено у поверненні ОСОБА_1 коштів за вартість бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм та за послуги з його оформлення і видачі, а також кошти за внесення відомостей про другий паспорт громадянина України для виїзду за кордон у другий паспорт громадянина України для виїзду за кордон, оскільки відповідно до положень Закону України «Про адміністративні послуги», постанов Кабінету Міністрів України № 795 та № 1098 адміністративна послуга з оформлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон є платною. 3.6. Позивач звернувся до суду із указаним позовом, оскільки вважає зазначені дії відповідача неправомірними.

4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що сплата державного мита покриває вартість витрат, пов`язаних із учиненням відповідачем дій щодо видачі громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон (у тому числі й вартість бланка), оскільки становить 170,00 грн, а тому повторна оплата тих самих дій (послуг) на підставі іншого нормативно-правового акта є незаконною. Крім того, судом також вказано, що ні Порядком надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції та Державної міграційної служби платних послуг затвердженим постановою Кабінету Міністрів України відвід 26.10.2011 №1098, ні Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1995 № 231, не встановлено розмір відшкодування за бланк паспорта, при цьому доказів, які б підтвердили вартість бланка паспорта, відповідачем не надано. Водночас, судом першої інстанції було встановлено наявність належних доказів надання позивачу правової допомоги, зокрема написання позовної заяви, що слугувало підставою для стягнення на користь позивача відшкодування понесених витрат. 4.1. Частково задовольняючи апеляційну скаргу відповідача, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу суд апеляційної інстанції зазначив, що підготовку позовної заяви не може бути віднесено до правової допомоги наданої під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

5. Позивачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити без змін рішення суду першої інстанції. 5.1.Доводи касаційної скарги позивача, грунтуються на тому, що судом апеляційної інстанції необгрунтовано зроблено висновок про те, що сам по собі факт підготовки позовної заяви не може бути визнано видом надання правової допомоги.

6. Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому викладено незгоду з доводами касаційної скарги з підстав правильного встановлення судом апеляційної інстанції обставин справи та надання їм правильної та об`єктивної оцінки.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

7. Відповідно до частини другої статті 19 Конституція України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

8. Стаття 59 Конституції України (у редакції, чинній на час звернення із позовом до суду) гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

9. Частиною другою статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час звернення із позовом до суду) встановлено, що для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов`язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами.

10. Відповідно до частини першої статті 90 КАС України витрати, пов`язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

11. У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 в справі № 1-23/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

12. Тобто, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать також консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

13. Разом з тим, Конституційний Суд України зазначив також про те, що гарантування кожному права на правову допомогу покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

14. Приписами частини третьої статті 90 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із позовом до суду) обумовлено, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

15. Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 № 4191-VI (у редакції, чинній на час розгляду справи судами; далі - Закон № 4191-VI) визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб`єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

15. Верховний Суд наголошує, що Закон № 4191-VI визначає не види правової допомоги, а виключно граничний розмір їх компенсації.

16. При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови в задоволенні вимог про відшкодування відповідних витрат.

17. На підтвердження надання правової допомоги, позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 28.03.2017 № 28/03-1 із додатком № 1 до вказаного договору - замовленням, акт виконаних робіт, який підтверджує факт складання (написання) позовної заяви з усіма необхідними матеріалами.

18. Водоночас в акті наведено час, який брався до уваги при розрахунку оплати правової допомоги, а саме - на оформлення та складання позовної заяви витрачено 7 годин. Загальна вартість виконаних робіт по договору склала з розрахунку 1 годину роботи * 640 грн = 4480,00 грн.

19. Крім цього, судом першої інстанції також досліджено надані квитанції від 28.03.2017 № 0.0.735512205.1 на суму 2 480,00 грн та від 29.03.2017 № 0.0.736044355.1 на суму 2 000,00 грн., які підтверджують оплату наданих послуг, копію диплому, який підтверджує, що особа, яка надала послуги є спеціалістом у галузі права, інші докази на підтвердження реєстрації особи, яка надала послуги як фізична особа - підприємець з визначеним видом діяльності - діяльність у сфері права.

20. Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем підтверджено належними доказами наведений розмір правової допомоги відповідно до вимог законодавства.

21. Крім того, Верховний Суд уважає помилковим висновки суду апеляційної інстанції про те, що факт підготовки позовної заяви не можна вважати видом надання правової допомоги. На переконання колегії суддів, твердження про необхідність надання правової допомоги безпосередньо в суді звужує обсяг прав особи на отримання такої допомоги, оскільки чинним законодавством не визначено чіткого переліку видів надання правової допомоги, а лише зобов`язано належним чином довести обставини її надання/отримання, а також розміру витрат на оплату послуг особи, яка відповідну допомогу надає.

22. З урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що з наявних у матеріалах справи доказів, на які посилається позивач, достатньо для висновку про фактичне надання правової допомоги та обставини оплати за надані послуги.

23. Ураховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції надано вірну оцінку спірним правовідносинам щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення витрат на правову допомогу.

24. Водночас, скаржником також заявлено про стягнення витрат на правову допомогу, які позивачем понесені у зв`язку з оскарженням рішення суду апеляційної інстанції до суду касаційної інстанції.

25. До матеріалів касаційної скарги долучено докази надання правової допомоги, зокрема копію договору про надання правової допомоги від 04.08.2017 № 04/08-1 із додатком № 1 до вказаного договору - замовленням, акт виконаних робіт, який підтверджує факт складання (написання) касаційної скарги, а також квитанцію від 07.08.2017 № 0.0.735512205.1 на суму 2 000,00 грн, яка підтверджує оплату наданих послуг.

26. Відповідно до підпункту в) пункту 4 частини першої статті 356 КАС України у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції суд зазначає про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

27. На переконання колегії суддів позивачем підтверджено обставини понесення витрат на правову допомогу у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

28. Ураховуючи вищевикладене, колегією суддів установлено, що доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм та матеріального процесуального права, в частині надання оцінки доводам про понесення витрат на правову допомогу, знайшли своє підтвердження під час перегляду справи.

29. Положеннями статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

30. Положення статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України застосовуються Верховним Судом з урахуванням положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-IX.

31. З огляду на наведене, касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу - скасувати із залишенням в цій частині в силі рішення суду першої інстанції. Керуючись статтями 341, 343, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

32. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

33. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2017 у справі № 809/513/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправною відмови, зобов`язання до вчинення дій, в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу - скасувати.

34. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.05.2017 у справі № 809/513/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправною відмови, зобов`язання до вчинення дій в частині стягнення витрат на правову допомогу - залишити в силі.

35. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ: 37794486) витрати на правову допомогу у розмірі 2000, 00 грн та судовий збір у розмірі 768, 00 грн. 36.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Суддя-доповідач І.В. Дашутін Судді О.О. Шишов М. М. Яковенко