Постанова 4857 № 300/397/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/397/20 пров. № А/857/5568/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Ільчишин Н.В., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 представника ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Гундяк В.Д.), ухвалене в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м.Івано-Франківську 27 березня 2020 року в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у справі №300/397/20 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: 19.02.2020 ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, просив визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає в неврахуванні при призначенні пенсії стажу військової служби та стажу роботи в колгоспі «Зоря», зобов`язати відповідача перерахувати та виплатити позивачу пенсію з 28.02.2018 з урахуванням стажу військової служби з 15.04.1981 по 23.04.1983 та стажу роботи в колгоспі «Зоря» с.Шабельники Золотоніського району Черкаської області з 26.11.1988 по 31.10.1989. 23.03.2020 позивач подав додаткові письмові пояснення, просив стягнути з відповідача документально підтвердженні судові витрати по справі в розмірі 5840,80 грн., що складаються з судового збору (840,80 грн.) та витрат на професійну правничу допомогу (5000 грн.). Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у врахуванні при призначенні пенсії ОСОБА_2 з 28.02.2018 стажу роботи у колгоспі «Зоря» з 16.12.1988 по 31.10.1989 та стаж військової служби. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_2 до страхового стажу період роботи у колгоспі «Зоря» з 16.12.1988 по 31.10.1989 та військової служби з 15.04.1981 по 23.04.1983 при призначенні пенсії та здійснити перерахунок пенсії, починаючи з 28.02.2018. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_2 816 (вісімсот шістнадцять) грн судових витрат зі сплати судового збору. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з дотриманням тримісячного строку з дня набуття права на пенсію, 17.05.2018 року позивач звернувся до пенсійного органу із заявою та відповідними документами, необхідними для призначення пенсії. Суд першої інстанції зазначив, що пенсійним органом не наведено обґрунтованих підстав неврахування при призначенні пенсії ОСОБА_2 з 28.02.2018 стажу військової служби та зарахування його виключно з 26.04.2019, хоча як зазначено самим відповідачем, оригінал військового квитка було подано особисто позивачем в межах 3 місячного строку, що є безумовною підставою для застосування аналогічного порядку врахування такого стажу як і до поданих 26.04.2019 року на виконання рішення суду представником позивача документів. Суд першої інстанції зазначає, що відповідно до записів у трудовій книжці, позивач у період з 26.11.1988 року по 31.10.1989 працював у колгоспі «Зоря». Суд першої інстанції вказав, що згідно з довідкою архівного сектору Золотонівської районної державної адміністрації від 20.03.2018 серед колгоспників, які не виробили встановлений мінімум трудоднів за 1989 рік з поважних та без поважних причин, ОСОБА_2 не зазначений. Оскільки, згідно з матеріалів пенсійної справи, позивачу пенсійним органом зараховано період роботи у колгоспі «Зоря» з 26.11.1988 по 15.12.1988, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що дана вимога підлягає до задоволення частково. Водночас, суд першої інстанції вказав, що надана на підтвердження факту сплати позивачем на користь адвоката Лютак Л.Л. витрат на правову допомогу в розмірі 5 000 грн. квитанція №418610 від 17.03.2020 форми №ПО-Д2 не може бути прийнята до уваги, як доказ понесених витрат на правову допомогу, оскільки така використовується виключно в процесі розрахунків господарюючих суб`єктів із споживачами за побутові послуги, зокрема за виконання послуг, що надаються в присутності замовника. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, ОСОБА_1 представник ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2020 року в частині відмови суду у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Скаржник вказує, що на підтвердження факту понесених сум судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн. в суді першої інстанції надано договір про надання правової допомоги №14/02 від 14.02.2020, додаткову угоду №1 від 17.03.2020, квитанцію №418610 від 17.03.2020, акт приймання передачі наданих послуг від 17.03.2020 за №17/03/02 з детальним описом робіт, виконаних адвокатом. Вважає, що стороною позивача у належній та встановлений законом спосіб документально підтверджено понесені витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції. Скаржник вказує, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат про сплату клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало відзив на апеляційну скаргу, вказавши, що при вирішенні питання розподілу судових витрат суд повинен оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумність їх розміру. Вважає, що надана до матеріалів справи квитанція не є належним фінансовим документом, не може підтверджувати оплату витрат на правову допомогу. Враховуючи, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), а також відсутність клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) відповідно до статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України). Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає частково. З матеріалів справи встановлено, що 14.02.2020 між адвокатом ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (Клієнт) укладено договір про надання правової допомоги №14/02, згідно з яким адвокат зобов`язується надавати Клієнту правову допомогу в справі з приводу оскарження бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, що полягає в неврахуванні при призначенні пенсії стажу військової служби з 15.04.1981 по 23.04.1983 та стажу роботи в колгоспі «Зоря» с.Шабельники Золотоніського району Черкаської області з 26.11.1988 по 31.10.1989, а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором. Даним договором сторони погодили, що вартість однієї години роботи адвоката оплачується в розмірі 700 гривень. Обсяг необхідних послуг та порядок оплати гонорару погоджується з Клієнтом шляхом підписання додаткової угоди до Договору. Так, 17.03.2020 між адвокатом ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (Клієнт) укладено Додаткова угода №1 до Договору надання правової допомоги №14/02 від 14.02.2020, згідно з якою Сторонами погоджені послуги правової допомоги, час надання таких та загальну вартість наданих послуг 5000 грн. Детальний опис робіт, виконаних адвокатом у справі №300/397/20 відповідно до договору про надання правової допомоги №14/02 від 14.02.2020 наведено у акті прийому-передачі послуг №17/03/02 від 17.03.2020. Підписанням вказаного акта Сторони підтвердили факт надання послуг та їх оплати відповідно до Договору та додаткової угоди. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини 3 статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз вищенаведених положень закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами разом з Конвенцією як джерело права, зокрема, у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України» зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи. Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (справа №810/3806/18, справа №810/2816/18, справа №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року (справа №810/1502/18), від 30 квітня 2020 року (справа №826/4466/18). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та їх пропорційності складності правовому супроводу справи, враховуючи зміст та обсяг наданих послуг, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що розмір витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем не є належним чином обґрунтованим у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу. Суд апеляційної інстанції враховує, що складність справи обумовлена як суттю спору й характером спірних правовідносин (нестандартний спір, нетипові правовідносини), так і кількістю учасників, обсягом доказів, кількістю засідань, а тому приходить до висновку, що справа № 300/397/20 належить до справ, щодо яких на момент звернення позивача до суду сформовано достатньо сталу практику їх розгляду, зокрема, наявні правові висновки Верховного Суду щодо даних правовідносин, а тому визначений адвокатом у додатковій угоді та акті прийому-передачі послуг №17/03/02 від 17.03.2020 час для підготовки адміністративного позову та додатків до нього, а також підготовки додаткових письмових пояснень, на переконання суду апеляційної інстанції, є завищеними та неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг). Отже, з урахуванням принципу пропорційності та співмірності, оцінюючи обґрунтованість доводів представника позивача щодо суми витрат, пов`язаних з розглядом даної справи, а також враховуючи аргументи відповідача щодо співмірності та дійсності необхідних та достатніх витрат, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що слід стягнути на користь позивача 2000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Щодо долученої до матеріалів справи квитанції №418610 форми №ПО-Д2, то така як первинний документ, відповідає вимогам, установленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», містить всі необхідні реквізити, призначення платежу та посилання на відповідний договір. Суд апеляційної інстанції зазначає, що квитанція форми №ПО-Д2 відповідно до Наказу Українського союзу об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення від 29.09.1995 №8 «Про затвердження форм документів суворої звітності та Інструкції щодо їх використання» належить до документів суворої звітності, які повинні застосовуватися у процесі розрахунків із споживачами за побутові послуги. Таким чином, вказаною квитанцією підтверджується факт оплати позивачем понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір. На підставі зазначеного, враховуючи, що склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, беручи до уваги положення статті 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема, щодо обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат щодо предмета спору, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають до відшкодування частково за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у сумі 2000 грн. як такі, що належним чином підтвердженні, відповідають як складності справи, так і обсягу наданих представником відповідача послуг. За таких обставин, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині слід скасувати. Керуючись статтями 134, 139, 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 представника ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2020 року в частині відмови у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу у справі №300/397/20 скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (місцезнаходження: вул.Січових Стрільців, 15, м.Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 2000 грн. (дві тисячі гривень) витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні решти вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Н. В. Ільчишин Н. М. Судова-Хомюк