Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/8872/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8872/19 Головуючий у І інстанції - Шейко Т.І. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., при секретарі: Черніченко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РН Коммерс" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- В С Т А Н О В И Л А: Товариство з обмеженою відповідальністю «РН Коммерс» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 01922615140103 від 19 лютого 2019 року, видане Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві. Свої вимоги Позивач обґрунтовував тим, що податковий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання та прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення, що суперечить законодавству та виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених Податковим кодексом України та іншими законами України. Крім цього, Позивач зазначив, що останній правильно сформував собівартість реалізованих товарів у фінансовій звітності, визначивши собівартість запасів за правилами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» з вартості усієї електричної енергії, яку придбав на оптовому ринку електричної енергії та у нього наявні оформлені належним чином і надані під час перевірки Відповідачеві всі первинні документи, які вимагаються законодавством для такого виду господарських операцій. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2019 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення № 01922615140103 від 19 лютого 2019 року, видане Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві. Не погоджуючись з постановленим рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. В апеляційній скарзі Відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Зокрема, Головне управління ДПС у м. Києві в апеляційній скарзі зазначає, що у зв`язку з тим, що товар, в частині технологічних втрат, які виникли в процесі транспортування, було списано з балансу, а не було включено до первісної вартості оприбуткованих запасів та у подальшому до складу вартості оподатковуваних операцій з постачання електроенергії, Позивач був зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання у загальній сумі 2 177 534,00 грн., виходячи з бази оподаткування, визначеної п. 189.1 ст. 189 ПК України. Також Відповідач вказує, що перевіркою встановлено, що Позивач не включав технологічні втрати електроенергії, які виникли в процесі транспортування, до збільшення первісної вартості оприбуткованих записів та, відповідно, до складу собівартості реалізованого товару, а включало до складу витрат того періоду, в якому вони були здійснені (встановлені), що підтверджується первинними документами (актами технологічних втрат), відомостями бухгалтерського обліку. На адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Товариства з обмеженою відповідальністю "РН Коммерс", в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Позивач зазначає, що в апеляційній скарзі Головне управління ДПС у м. Києві не наводить жодного факту та не робить жодного посилання на рішення суду першої інстанції, яке він вважає необґрунтованим, а лише копіює позицію, викладену ним у відзиві на адміністративний позов. Щодо посилань Відповідача на Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку запасів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 10.01.2007 року № 2, Позивач зазначає, що по перше, вони не зареєстровані в Міністерстві юстиції України, по друге - дані рекомендації можуть застосовуватися підприємствами, таким чином вказаний документ, на думку Позивача, не є обов`язковим для застосування юридичними особами, незалежно від форм власності. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що на підставі направлень від 28 листопада 2018 року № 1936/26-15-14-01-03, № 3308/26-15-14-06-03, № 1935/26-15-14-01-03, № 7775/26-15-14-09, № 2928/26-15-14-03-05, № 2924/26-15-14-03-04, № 2432/26-15-42-08, № 2431/26-15-42-08, виданих Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві, відповідно до статей 20, 77, 82 Податкового кодексу України була проведена планова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «РН Коммерс» податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2018 року, валютного - за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2018 року. За результатами вищезазначеної перевірки складено акт від 25 січня 2019 року № 44/26-15-14-01-03/33500195, яким встановлено порушення Позивачем: - п. 44.1 ст. 44, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 140.2, п.п. 140.4.2 п. 140.4 ст. 140 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (зі змінами та доповненнями), ст. 4, п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік га фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-Х1У (із змінами та доповненнями), п. 5, п. 7 П(С)БО № 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.99 № 290, п. 5 П(С)БО № 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 31.01.2000 № 20, п. 8 П(С)БО № 21 «Вплив змін валютних курсів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10.08.2000 № 193. п. 29 П(С)БО № 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, п. 3, п. 4 П(С)БО № 31 «Фінансові витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2006 № 415, п. 11, 14 П(с)БО № 28 «Зменшення корисності активів» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.01.2005 № 817, п. ЗО, 31 П(С)БО № 13 «Фінансові інструменти», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.2001 р. № 559, в результаті чого встановлено завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податку на прибуток всього у сумі 389 581 496,00 гривень, в тому числі: за 3 квартал 2018 року на суму 389 581 496,00 гривень; - п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-У1 (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено завищення суми від`ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, у вересні 2018 року на суму 2 177 534,00 гривень; - п. 201.1., п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (зі змінами та доповненнями), в частині порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних в ЄРПН на загальну суму ПДВ 5 823,63 гривень; - пп. 168.1.1. п. 168.1 ст. 168 з урахуванням пп. «г» 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 164.5 ст. 164. п. 167.1 ст. 167, п. 171.2 «а» ст. 171 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755ЛП зі змінами, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2 156,30 гривень; - пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 з урахуванням пп. «г» 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 171.2 «а» ст. 171, пп. 1.5 п. 161 підрозділу 10 розділу XX, пп 1.6. п. 161 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ зі змінами, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування військового збору до бюджету в періоді, що перевірявся, на загальну суму 179,69 гривень; - ст. 1 Закону України від 23.09.1994 №1 85/94 - BP «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» зі змінами та доповненнями, а саме: ненадходження на рахунок TOB «PH КОММЕРС» валютної виручки у розмірі на суму 225,00 дол. США (еквів. 6 367,10 грн.) за контрактом 10.02.2009 № 0049-09Е з компанією «Союз-Т Торговая Компания» (Росія), у відповідності до ст. 102., ст. 114 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, зі змінами та доповненнями, пеня за порушення ст. 1 Закону України від 23.09.1994 № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", зі змінами та доповненнями не підлягає донарахуванню; - п. 3.1,1,7 -пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI зі змінами та доповненнями, а саме несвоєчасна сплата до бюджету податку на прибуток іноземних юридичних осіб за 2018 рік у розмірі 125,00 грн. за ставкою 10% від суми отриманого доходу. Позивачем подано заперечення на акт від 25 січня 2019 року № 44/26-15-14-01-03/33500195, проте Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві, залишивши заперечення без задоволення, прийняло податкове повідомлення-рішення № 01922615140103 від 19 лютого 2019 року. Позивач оскаржив вищезазначене податкове повідомлення-рішення до Державної фіскальної служби України, яке рішенням Державної фіскальної служби України від 18 квітня 2019 року № 18270/16199-99-11-04-01-25 залишено без змін, а скарга Позивача - без задоволення. Позивач, не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням - рішенням, звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що технологічні витрати електроенергії в електричних мережах є невід`ємною частиною технологічного процесу постачання такого специфічного товару як електрична енергія, економічні обґрунтування меж нормативів витрат є чітко регламентовані і контролюються державою в особі національного регулятора Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері електроенергетики та комунальних послуг. Відповідачем, в свою чергу, не спростовано доводів Позивача про відсутність в його діях податкових правопорушень, тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 01922615140103 від 19 лютого 2019 року є протиправним та підлягає скасуванню. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим з огляду на таке. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України. Як вбачається з матеріалів справи, Позивач за період 01 січня 2015 року по 30 вересня 2018 року здійснив закупівлю електричної енергії на оптовому ринку електричної енергії України на підставі договору, укладеного з Державним підприємством «Енергоринок» № 5618/01 від 17 липня 2009 року. Обсяг та вартість придбаної Позивачем електричної енергії визначена в актах купівлі-продажу електроенергії від 31 січня 2015 року в обсязі 6690,194 кВт/год вартістю 7780966,15 грн., від 28 лютого 2015 року в обсязі 5448,603 кВт/год вартістю 6135,465,42 грн., від 31 березня 2015 року в обсязі 4339,576 кВт/год вартістю 5292592,70 грн., від 30 квітня 2015 року в обсязі 2391,527 кВт/год вартістю 2836636,39 грн., від 31 травня 2015 року в обсязі 1588,155 кВт/год вартістю 1661076,14 грн., від 30 червня 2015 року в обсязі 1759,674 кВт/год вартістю 2203292,40 грн., від 31 липня 2015 року в обсязі 1714,568 кВт/год вартістю 2139730,04 грн., від 31 серпня 2015 року в обсязі 1608,478 кВт/год вартістю 1893423,64 грн., від 30 вересня 2015 року в обсязі 1575,901 кВт/год вартістю 1636852,45 грн., 31 жовтня 2015 року в обсязі 2754,354 кВт/год вартістю 2813882,69 грн., від 31 листопада 2015 року в обсязі 4333,507 кВт/год вартістю 4333571,75 грн., від 31 грудня 2015 року в обсязі 5424,488 кВт/год вартістю 6014344,37 грн., від 31 січня 2016 року в обсязі 6674,099 кВт/год вартістю 7502155,76 грн., від 29 лютого 2019 року в обсязі 4007,489 кВт/год вартістю 4607458,64 грн., від 31 березня 2016 року в обсязі 3721,137 кВт/год вартістю 4330161,31 грн., 30 квітня 2016 року в обсязі 1892,247 кВт/год вартістю 2179038,17 грн., від 31 травня 2016 року в обсязі 1734443 кВт/год вартістю 2075625,60 грн., від 30 червня 2016 року в обсязі 1509,128 кВт/год вартістю 1838440,38 грн., від 31 липня 2016 року в обсязі 1639,862 кВт/год вартістю 2251042,85 грн., від 31 серпня 2016 року в обсязі 1885,602 кВт/год вартістю 2533144,36 грн., від 30 вересня 2016 року в обсязі 1634,609 кВт/год вартістю 2203552,25 грн., від 31 жовтня 2016 року в обсязі 2346,422 вартістю 3450487,98 грн., від 30 листопада 2019 року в обсязі 3928,117 кВт/год вартістю 6080446,14 грн., від 31 грудня 2016 року в обсязі 5508,453 кВт/год вартістю 7958848,92 грн., від 31 січня 2017 року в обсязі 5218,219 вартістю 7574467,33 грн., від 28 лютого 2017 року в обсязі 1707,503 кВт/год вартістю 2516933,26 грн., від 31 березня 2017 року в обсязі 2579,217 кВт/год вартістю 4047446,84 грн., від 30 квітня 2017 року в обсязі 2117,372 кВт/год вартістю 3378895,10 грн., від 31 травня 2017 року в обсязі 1584,066 вартістю 2521968,06 грн., від 30 червня 2017 року в обсязі 1425,002 кВт/год вартістю 2273984,66 грн., від 31 липня 2017 року в обсязі 1512,457 кВт/год вартістю 2481008,90 грн., від 31 серпня 2017 року в обсязі 1461,009 кВт/год вартістю 2394159,49 грн., від 30 вересня 2017 року в обсязі 1468,699 кВт/год вартістю 2385302,35 грн., від 31 жовтня 2017 року в обсязі 2238,627 кВт/год вартістю 3660231,28 грн., від 30 листопада 2017 року в обсязі 4074,182 кВт/год вартістю 6606148,93 грн., від 31 грудня 2017 року в обсязі 4557,730 вартістю 7307903,60 грн., від 31 січня 2018 року в обсязі 5229,218 кВт/год вартістю 9235547,08 грн., від 28 лютого 2018 року в обсязі 5033,922 кВт/год вартістю 8895014,22 грн., від 31 березня 2018 року в обсязі 4845,201 вартістю 8545648,83 грн., від 30 квітня 2018 року в обсязі 1885,166 кВт/год вартістю 3557838,25 грн., від 31 травня 2018 року в обсязі 1315,740 кВт/год вартістю 2498120,63 грн., від 30 червня 2018 року в обсязі 1137,596 кВт/год вартістю 2163919375 грн., від 31 липня 2018 року в обсязі 1302,619 кВт/год вартістю 2499508,91 грн., від 31 серпня 2018 року в обсязі 1218,510 кВт/год вартістю 2326185,54 грн., від 30 вересня 2018 року в обсязі 1282,353 кВт/год вартістю 2400058,73 грн., копії яких містяться в матеріалах справи. (т.1, а.с. 65-119). На підставі вказаного договору між Позивачем та продавцем електроенергії ДП «Енергоринок» було складено і інші документи щодо постачання електричної енергії, зокрема акти прийому-передачі електричної енергії з Оптового ринку електричної енергії України, які є невід`ємною частиною договору № 5618/01 від 17 липня 2009 року. Так, пунктом 2 постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1058 від 18 серпня 1999 року «Про порядок закупівлі електричної енергії з Оптового ринку електричної енергії України ліцензіатами з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом» визначено вимоги до документів, на підставі яких оформлюється купівля-продаж електричної енергії ліцензіатами з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом та її передача (транспортування) місцевими (локальними) електромережами, зокрема останні мають містити таку інформацію: - обсяги споживання та/або передачі електроенергії на кожному із класів напруги, на яких споживач отримує електричну енергію, що постачається ліцензіатом з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом; - обсяги технологічних витрат електричної енергії на кожному із класів напруги, на яких споживач отримує електричну енергію, що постачається ліцензіатом з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом, розраховані згідно з вимогами п.1 вказаної постанови. Як вірно встановлено судом першої інстанції, надані Позивачем до перевірки документи про купівлю-продаж електричної енергії на оптовому ринку, відповідають вимогам зазначеної вище постанови національного регулятора, а також містять усі реквізити первинного документу на підтвердження господарської операції з придбання електроенергії, які визначені частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що у свою чергу не заперечується Відповідачем. Закуплену на оптовому ринку електричну енергію Позивач реалізував покупцю (споживачу) на підставі договорів № 0001ПЦ від 01 січня 2015 року та № 0001ПЦ від 01 січня 2017 року, які були укладені Позивачем з Приватним акціонерним товариством «Лінік» (т.1, а.с.120-143). Як вбачається з вищезазначених договорів, вони припиняють договірні відносини між Споживачем і ТОВ «Луганське енергетичне об`єднання» в частині обсягів поставки електроенергії і порядку розрахунків за неї. Всі інші умови договору поставки, пов`язані з урахуванням спожитої електричної енергії, графіками зняття показань лічильників, розмежуванням балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, з виконанням умов дотримання режимів споживання електроенергії, диспетчерської дисципліни, застосування графіків обмеження споживання, функціонування АЧР, оплати витрат від перетоків реактивної складової електроенергії, накладення штрафних санкцій за перевищення граничних рівнів потужності і порушення «Правил користування електричної енергії», передачі електроенергії населенню та субспоживачам, з якими ТОВ« Луганське енергетичне об`єднання» має прямі договори - продовжують діяти. Згідно з пунктом 2.1.1 вищезазначених договорів постачальник зобов`язується забезпечувати Споживачеві постачання електричної енергії в межах обсягу, погодженого Сторонами в плані-графіку поставки електричної енергії (Додаток № 1 до цього Договору, що є його невід`ємною частиною) в точці продажу відповідно до однолінійної схеми (Додатки № 6а, № 6б, № 6в до цього Договору, що є його невід`ємною частиною). Відповідно до пункту 3.4 договорів грошові кошти, перераховані Споживачем за цим Договором на користь Постачальника протягом місяця поставки, зараховуються Постачальником незалежно від формулювання призначення платежу в першу чергу в рахунок оплати заборгованості за раніше поставлену Постачальником електроенергію, в другу чергу - в рахунок оплати спожитої Споживачем електроенергії в місяці поставки і залишок перерахованих коштів на підставі щомісячного Акта фактичної поставки електричної енергії (Додаток № 3) - як попередня оплата на з наступний місяць поставки відповідно до умов цього Договору. Обсяг у фізичних величинах та вартість переданої Позивачем електроенергії споживачам за вказаними договорами в період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2018 року, що охоплювався перевіркою Відповідача, визначено в актах прийому-передачі електричної енергії, які складені за результатами кожного календарного місяця, копії яких наявні в матеріалах справи (т. 1, а.с. 144-188). Як вірно встановлено судом першої інстанції, обсяг переданої до транспортування ПАТ «Лінік» електричної енергії місцевими (локальними) мережами до споживачів за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2018 року збігається з обсягами, тієї електричної енергії, яка отримана споживачами за актами приймання-передачі від Позивача, з чим погоджується колегія суддів. Отже, розбіжності в обсягах електричної енергії, придбаної споживачем та транспортованої через місцеві (локальні) електричні мережі відсутні. Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, обсяг закупівлі Позивачем електроенергії на Оптовому ринку електричної енергії є іншим. Так, відповідно до пункту 1 постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України «Про порядок закупівлі електричної енергії з Оптового ринку електричної енергії України ліцензіатами з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом» № 1058 від 18 серпня 1999 року, запроваджено порядок, згідно з яким ліцензіати з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом закуповують електричну енергію з Оптового ринку електричної енергії (ОРЕ) з урахуванням нормативних технологічних витрат електричної енергії при її передачі місцевими (локальними) електромережами на відповідному класі напруги. Обсяг продажу електричної енергії ліцензіату з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом на межі балансової вартості мереж споживача визначається, виходячи з обсягу споживання електричної енергії таким споживачем і обсягу технологічних витрат. Аналогічний розрахунок обсягу закупівлі електроенергії визначений у договорі купівлі-продажу електричної енергії на оптовому ринку. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що різниця в обсязі закупівлі електроенергії на оптовому ринку Позивачем зумовлена додаванням до фактичного обсягу переданої споживачеві електроенергії нормативних технологічних витрат електроенергії при транспортуванні, з чим погоджується колегія суддів. Відповідно до визначення Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою НКРЕ від 31 липня 1996 року № 28 технологічні витрати електричної енергії на передачу електричної енергії електричними мережами (технологічні витрати електричної енергії) це сума втрат електричної енергії в елементах мереж, витрат електричної енергії на власні потреби підстанцій та витрат електричної енергії на плавлення ожеледі. Технологічні витрати поділяються на нормативні та понаднормативні. Нормативні технологічні витрати електроенергії в мережах визначаються за економічними коефіцієнтами, повноваження щодо встановлення яких відповідно до абзацу 7 пункту 7 частини 3 статті 6 Закону України «Про ринок електричної енергії» надано регулятору на ринку електричної енергії. В той же час, понаднормативні технологічні витрати, це втрати понад законодавчо встановлені нормативи. Так, економічні коефіцієнти, які застосовувались Позивачем до розрахунку нормативних технологічних витрат електроенергії в період господарської діяльності, який був предметом податкової перевірки Відповідача, визначені у постановах Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 308 від 10 березня 2016 року та № 292 від 16 березня 2017 року «Про затвердження економічних коефіцієнтів нормативних технологічних витрат електроенергії в електричних мережах Ліцензіатів з передачі електричної енергії міськими (локальними електромережами) 1 та 2 класу напруги на 2-4 квартал 2016 та І півріччя 2017 року». З вказаних нормативних документів регулятора вбачається, що економічні коефіцієнти визначені у відносних одиницях, окремо за І класом напруги (35 кВт та більше) та ІІ класом напруги (менше 35 кВт) за календарним періодом квартал. Як встановлено судом першої інтонації, розраховані Позивачем обсяги нормативних технологічних витрат електроенергії за календарний місяць при постачанні електричної енергії кожному із споживачів, зазначені в розрахунках обсягів прийому-передачі електричної енергії з оптового ринку для споживачів, складеними між Позивачем та ДП «Енергоринок», і становлять 406727 кВт/год у листопаді 2015 року, 50899 кВт/год у грудні 2015 року, 567977 кВт/год у січні 2016 року, 343039 кВт/год. у вересні лютому 2016 року, 319202 кВт/год у березні 2016 року, 162547 у квітні 2016 року, 148286 кВт/год у травні 2016 року, 128823 кВт/год у червні 2016 року, 138031 кВт/год у липні 2016 року, 158454 кВт/год у серпні 2016 року, 138363 кВт/год у вересні 2016 року, 200796 кВт/год у жовтні 2016 року, 335278 кВт/год у листопаді 2016 року, 469688 кВт/год у грудні 2016 року, 448329 кВт/год у січні 2017 року, 146556 кВт/год у лютому 2017 року, 222968 кВт/год у березні 2017 року, 182252 кВт/год у квітні 2017 року, 121489 кВт/год у травні 2017 року, 121489 кВт/год у червні 2017 року, 127200 кВт/год у липні 2017 року, 122820 кВт/год у серпні 2017 року, 123495 кВт/год у вересні 2017 року, 190965 кВт/год у жовтні 2017 року, 346067 кВт/год у листопаді 2017 року, 387790 кВт/год у грудні 2017 року, 448819 кВт/год у січні 2018 року, 431357 кВт/год у лютому 2018 року, 416058 кВт/год у березні 2018 року, 173010 кВт/год у квітні 2018 року, 119958 кВт/год у травні 2018 року, 103718 кВт/год у червні 2018 року, 118586 кВт/год у липні 2018 року, 110993 кВт/год у серпні 2018 року та 116796 кВт/год у вересні 2018 року. Таким чином, встановлені судом першої інстанції обставини справи спростовують твердження Відповідача щодо списання з балансу нормативних технологічних витрат електроенергії, а не включення до первісної вартості оприбуткованих запасів та у подальшому до складу вартості оподатковуваних операцій з постачання електроенергії, згідно з пунктом 198.5 статті 198 Податкового кодексу України. Відповідно до пункту 143.1.1. пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень вказаного Кодексу. Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31 грудня 1999 року, пунктом 6 визначено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства ( за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Пунктом 10 Положення, визначено, що собівартість реалізованих товарів, як складова витрат визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси». Відповідно до вимог Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 246 від 20 жовтня 1999 року (пункт 6 Положення) для цілей бухгалтерського обліку запаси включають товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством/установою з метою подальшого продажу; Придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства/установи за первісною вартістю. Первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат: - суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків; - суми ввізного мита; - суми непрямих податків у зв`язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству/установі; - транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів). Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць. Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття цих запасів. Середній відсоток транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми залишків транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму залишку запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць. Приклади розподілу транспортно-заготівельних витрат наведені в додатку до Положення (стандарту) 9; - інші витрати, які безпосередньо пов`язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства/установи на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів. (п.8, 9 Положення) Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до пункту 3.11 договору, укладеного між Позивачем та ДП «Енергоринок», на купівлю електричної енергії обсяг погодинного продажу електричної енергії Постачальнику (Позивачу, який є покупцем електричної енергії на енергоринку) розраховується як сума обсягу спожитої електричної енергії споживачами Постачальника, з урахуванням власного виробництва Постачальника та обсягу нормативних технологічних витрат електричної енергії на кожному із класів напруги на яких споживач отримує електричну енергію. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вартість загального обсягу придбаної електроенергії Позивачем у ДП «Енергоринок», яка включає і суму вартості нормативних технологічних витрат електроенергії, була правомірно зарахована Позивачем на баланс підприємства за вартістю, сплаченою постачальнику на підставі договору, яка є первісною вартістю таких товарів як електрична енергія у відповідності до вимог П(С)БО9 «Запаси». Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Пункт 198.2 статті 198 ПК України визначає, що для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку. В пункті 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 вказаного Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: - придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); - ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 вказаного Кодексу. Відповідно до підпункту 14.1.36. пункту 14.1. статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Як вірно встановлено судом першої інстанції та не заперечується Відповідачем, Позивач здійснює діяльність у сфері торгівлі електричною енергією за нерегульованим тарифом, це його основний вид господарської діяльності. За умовами договорів купівлі-продажу електричної енергії перед покупцям (споживачам) Позивач має зобов`язання з передачі електричної енергії у домовлених обсягах і за відповідною ціною до точки розмежування балансової належності мереж споживача, і, відповідно всі витрати на виконання цих зобов`язань, зокрема, передачу (транспортування) такої електричної енергії мережами, в тому числі технологічні втрати електроенергії в цих мережах в межах законодавчо встановлених нормативів несе Позивач, як постачальник, разом з тим отримуючи винагороду за проданий товар від покупців, яка в свою чергу, є фінансовим доходом Позивача. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що технологічні витрати електроенергії в електричних мережах є невід`ємною частиною технологічного процесу постачання такого специфічного товару як електрична енергія, економічні обґрунтування меж нормативів витрат є чітко регламентовані і контролюються державою в особі національного регулятора Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері електроенергетики та комунальних послуг. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову. Щодо доводів Відповідача про застосування до спірних правовідносин норм Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 10 січня 2007 року № 2, колегія суддів вважає їх не обґрунтованими. з огляду на наступне. Відповідно до п. 1.1 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів, методичні рекомендації з бухгалтерського обліку запасів (далі - Методичні рекомендації) можуть застосовуватися підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності). Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що положення вищезазначеного документу можуть застосуватися підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності, тобто Позивач вправі діяти на власний розсуд при застосуванні чи не застосуванні норм визначених даними Методичними рекомендаціями, оскільки вони не є обов`язковими для застосування Позивачем при здійсненні господарської діяльності. Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку запасів, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 10 січня 2007 року № 2 не зареєстровані в Міністерстві юстиції України, доказів протилежного матеріали справи не містять. Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Проте Відповідачем не спростовано доводи Позивача про відсутність в його діях податкових правопорушень, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог, шляхом скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 01922615140103 від 19 лютого 2019 року. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції. Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи Головного управління ДПС у м. Києві викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко Повний текст складено 16.07.2020 року.