Постанова 4824 № 760/30907/19

Справа № 760/30907/19 Головуючий в суді І інстанції Оксюта Т.Г. Провадження № 22ц-824/7143/2020 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (у порядку письмового провадження) 13 липня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Мельника Я.С., суддів Матвієнко Ю.О., Поливач Л.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 січня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2019 року представник АТ «КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 відповідно до підписаної анкети-заяви від 12 жовтня 2010 року отримав кредит у розмірі 100 000, 00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Вказує, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору, за ним рахується заборгованість у розмірі 125 234, 35 грн., яку просить суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 30 січня 2020 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТКБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 100 801, 96 грн. та 1921, 00 грн. судових витрат. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається зокрема на те, що місцевим судом не було враховано того, що банком не надано усіх належних і достатніх доказів на підтвердження наявності у відповідача кредитної заборгованості, оскільки в анкеті-заяві не зазначено конкретну суму кредитного ліміту, а також не надано первинних банківських документів на підтвердження боргу відповідача, а тому він вважає висновок суду про наявність підстав для часткового задоволення позову безпідставним. У свою чергу, АТКБ «ПриватБанк» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому погоджується із висновками суду першої інстанції та вказує, що відповідач надав свою згоду на те, що підписана анкета-заява разом з пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, однак відповідач допустив кредитну заборгованість, що підтверджується відповідним розрахунком, тому вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та просить суд залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним її задовольнити з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив зокрема з того, що хоча укладений між сторонами кредитний договір від 12 жовтня 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами і не містить строку повернення кредиту, однак фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» повернуті не в повному обсязі, при цьому між сторонами не було належним чином узгоджено істотних умов кредитного договору щодо відсотків та неустойки, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь банку лише 100 801,96 грн. кредитної заборгованості. Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, 12 жовтня 2011 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг та підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис відповідача у заяві-анкеті (а.с.24-25). Проте, позивач вважає, що відповідач належним чином не виконав умови кредитного договору, внаслідок чого станом на 22 жовтня 2019 року за ним рахується заборгованість у розмірі 125 234, 35 грн., яка складається з: 100 801,96 грн. - заборгованість за кредитом; 17992,66 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 0,00 - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 5939,73 грн. - штраф (процентна складова). Також позивач надав суду витяги із тарифів та Умов і Правил надання банківських послуг, однак вони не містять підпису відповідача (а.с.26-45). Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Згідно з ст. 6, ч. 1 ст. 627 та ч. 1 ст. 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець зобов`язується за кредитним договором надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін, суд не може збирати докази за власною ініціативою. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України). Доказування не може грунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Відповідно до пунктів 41-42 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, чинного на дату звернення банку до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, операції, які здійснює банк, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. З матеріалів справи вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» не надало доказів на підтвердження видачі відповідачу кредитних коштів у розмірі 100 000, 00 грн. і відкриття на ім`я відповідача рахунку та доказів зарахування кредитних коштів, крім того позивачем не надано до суду першої інстанції виписки по рахунку відповідача, а доданий до матеріалів позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не містить відомостей про тип картки, яка нібито була надана відповідачу, відомостей про отримання вказаних документів з боку позичальника, ознайомлення останнього з обраним тарифом кредитування, тоді як витяг з Тарифів містить декілька типів карток «Універсальна» з різним видом кредитування. Наданий банком розрахунок заборгованості, як доказ існування між сторонами кредитних правовідносин, наявності заборгованості та її розмір, сам по собі не може вважатися належним та допустимим доказом укладення кредитного договору та наявності заборгованості за цим договором, оскільки будь-яких доказів перерахування кредитних коштів на картку чи на рахунок відповідача, позивачем не надано, однак судом першої інстанції викладеного не було враховано та належним чином не досліджено матеріалів справи, через що суд дійшов передчасного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову. Таким чином, колегія суддів виходить з того, що позивач не надав жодного первинного документа на підтвердження розміру заборгованості позичальника, а наданий банком розрахунок заборгованості не може вважатися таким доказом та не може беззаперечно свідчити про існування у позичальника заборгованості за кредитним договором у визначеному АТ КБ «ПриватБанк» розмірі, за відсутності інших допустимих доказів на підтвердження виконаних за день фінансових операцій чи руху грошових коштів за кредитним договором, одним із яких є виписка по рахунку, через що, на думку колегії, підстави для задоволення позову банку відсутні, позаяк наявність обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідає встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладених у постанові №14-131цс19 від 03 липня 2019 року та у постанові № 61-5999св19 від 31 березня 2020 року. При цьому, посилання АТКБ «ПриватБанк» про те, що сторони досягли згоди щодо істотних умов кредитного договору і розрахунок заборгованості підтверджує користування відповідачем кредитними коштами, колегія суддів відхиляє, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах Закону, оскільки законом передбачено порядок укладення кредитного договору та узгодження його істотних умов та за відсутності підтверджень щодо конкретно запропонованих позичальнику Умов та правила банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», наданий банком Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк» не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися ПАТ КБ «ПриватБанк», разом з тим матеріали справи не містять належних доказів щодо узгодження сторонами істотних умов кредитного договору, при цьому права та інтереси споживача посилено охороняються державою, оскільки пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, а тому відсутні підстави вважати про наявність у відповідача кредитної заборгованості на підставі тих доказів, які надав позивач. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апелянта заслуговують на увагу, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як таке, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та неповним з`ясуванням усіх обставин справи, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст. ст. 374, 376 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 січня 2020 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ) 2881 грн. 50 коп. судових витрат. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий: Судді: