Постанова 4811 № 447/2806/17

Справа № 447/2806/17 Головуючий у 1 інстанції: Бачун О.І. Провадження № 22-ц/811/3679/19 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. Категорія: 68 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2020 року м. Львів Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого : Ванівського О.М., суддів: Мельничук О.Я., Шеремети Н.О., секретаря: Матяш С.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 26 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи органу опіки та піклування Миколаївської районної державної адміністрації про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною батьком, який проживає окремо від неї, - в с т а н о в и в : В листопаді 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідачки про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною батьком, який проживає окремо від неї. В обґрунтування позовних вимог вказував, що ОСОБА_2 є його колишньою дружиною, яка чинить перешкоди у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначав, що у грудні 2016 року відповідачка забравши дочку та свої особисті речі покинула місце проживання в АДРЕСА_1 та поїхала проживати в с.Устя Миколаївського району Львівської області, до будинку своєї матері. З цього часу позивач позбавляє можливості спілкуватися з дочкою та брати участь у її вихованні. Вважає такі дії безпідставними. Просить встановити порядок його участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, з приводу чого звернувся в суд. Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 26 вересня 2019 року позов задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. Надано дозвіл Мартинишину Роману Васильовичу брати участь у вихованні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зустрічатися, спілкуватися з дочкою дві суботи місяця з 09год. до 12год. та дві неділі місяця з 15год. до 18год. за місцем проживання АДРЕСА_2 . Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з рішенням суду, вважає його незаконним та необґрунтованим, постановленим з порушенням норма матеріального і процесуального права. Стверджує, що постановляючи оскаржуване рішення суд першої інстанції погодився з тим, що батьки мають одинакові не тільки права, а й обов`язки щодо дитини, незалежно від того чи вони проживають спільно чи ні. Одинаковість прав означає, що він має так само виконувати свої обов`язки та реалізувати свої права щодо доньки, як і його колишня дружина (відповідачка). Він не може бути обмеженим в часі побачення з своєю донькою. Однак, стверджує, що суд, дублюючи розпорядження голови Миколаївської районної адміністрації Львівської області від 05.05.2017 року № 213, обмежив його у цих правах без посилання на жодну норму права. Суд не звернув уваги на його намагання бачитися з дитиною частіше, на той факт, що він стараюся надавати матеріальну та моральну підтримку дитині. Отримавши рішення суду про стягнення аліментів, він сплатив всю суму, призначену судом з дня подання колишньою дружиною позовної заяви (березень 2017 року) і протягом усього часу у нього заборгованості по аліментах перед нею не має. Звертає увагу на те, що постановляючи та мотивуючи спірне рішення, суд обмежився лише віком дитини, засадами розумності, справедливості та інтересами малолітньої дитини. При цьому не зазначив у чому полягає розумність та справедливість дублюванння згаданого розпорядження голови адміністрації. Чому саме такий графік побачень є найбільш оптимальним та добрим для дитини? В чому полягає недоцільність запропонованого ним графіку побачень, який суттєво не урівнює час перебування з дитиною батька і матері на користь останньої. В матеріалах судової справи немає жодних доказів і суд не навів жодних аргументів, які свідчать про те, що запропонований ним графік буде перечити інтересам його доньки. Також покликається на те, що відповідно до ч.ч. 4 та 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, ... обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклуванняподає суду письмовим висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Зі змісту цієї норми закону випливає і є очевидним, що орган опіки і піклування має обов`язок надати суду відповідний висновок. Такий висновок у матеріалах справи відсутній і він суду не надавався. Дана обставина свідчить про те, що судом не було належним чином забезпечено виконання учасниками судового процесу своїх обов`язків. Про дану обставину також нічого не говориться у спірному рішенні суду. Суд лише обмежився тим, що представник органу опіки та піклування в судовому засіданні проти позову не заперечила. Просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким його позов задовольнити повністю. 09 січня 2020 року ОСОБА_2 подала в суд відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 26 вересня 2019 року без змін. Представник ОСОБА_2 , адвокат Ратич Т.М., 25.05.2020 року подав до суду клопотання про відкладення апеляційного розгляду справи, з посиланням на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» в Україні введено карантин і «Рада суддів України в своєму зверненні до громадян, які є учасниками судових процесів, висловила прохання утриматися від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової присутності учасників справи». Розглянувши вищезгадане клопотання представника апелянта про відкладення апеляційного розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення цієї заяви, з огляду на наступне. Європейський суд з прав людини вказав, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції, навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а тільки тлумачити відповідні юридичні норми (ZHUK v. UKRAINE, № 45783/05, § 32, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1), досліджуючи при цьому докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2), а частиною 2 статті 372 цього Кодексу встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Дана справа перебуває в провадженні судів з грудня 2017 року і у всіх учасників справи було достатньо часу для наведення свої доводів у поданому до суду позові, запереченні на позов, письмових поясненнях, апеляційній скарзі та відзиві на скаргу тощо. Станом на час апеляційного розгляду справи (14.07.2020 року) введений Кабінетом Міністрів України з 12 березня 2020 року карантин триває вже більше чотирьох місяців і строки його завершення нікому не відомі: ця обставина є загальновідомою і не потребує доказування (частина 3 статті 82 ЦПК України). Щодо посилання на звернення Ради суддів України з проханням «утриматися від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової присутності учасників справи», то дана справа не передбачає обов`язкової присутності в судових засіданнях її учасників. В той же час, з метою забезпечення доступу до правосуддя під час дії в Україні карантину та на виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» наказом Державної судової адміністрації України від 23.04.2020 року № 196 було затверджено Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, однак, ні від ОСОБА_2 , ні від її представника заяви до суду про участь у апеляційному розгляді справи в режимі відеоконференції не поступало. За вищенаведених обставин колегія суддів вважає можливим здійснити апеляційний розгляд справи за відсутності ОСОБА_2 і її представника ОСОБА_4 на підставі наявних у справі даних та доказів. Інші сторони в судове засідання не з`явилися, хоча про час та дату розгляду справи були повідомлені належним чином. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 14.07.2020 року, є дата складення повного судового рішення 15.07.2020 року. Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Частково задовольняючи позовні вимоги про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною батьком, який проживає окремо від неї, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що ОСОБА_1 як батько дитини має право на спілкування та участь у вихованні з донькою, а ОСОБА_2 не повинна чинити перешкоди у такому. Встановлюючи позивачу спосіб участі у вихованні та спілкуванні з донькою суд враховував вік дитини, бажання батька спілкуватися з донькою, а також запропонований розпорядженням голови Миколаївської районної держаної адміністрації спосіб участі у вихованні та спілкуванні батька з донькою, дотримуючись розумного балансу участі обох батьків у вихованні дитини та прийшов до висновку, визначений спосіб є найбільш оптимальним в даній ситуації. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне. Матеріалами справи та судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 06.10.2017року розірвано (а.с.8) Від даного шлюбу у них народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7) На даний час ОСОБА_3 проживає із відповідачкою, зазначена обставина сторонами не оспорюється. Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 06.10.2017 року, вирішено стягувати щомісячно з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі по 1000 гривень щомісячно, починаючи з дня звернення позивачки до суду з 27 березня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Розпорядженням голови Миколаївської районної державної адміністрації №213 від 05.05.2017 « Про надання дозволу ОСОБА_1 брати участь у вихованні дочки», надано дозвіл Мартинишину Роману Васильовичу брати участь у вихованні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зустрічатися, спілкуватися з дочкою дві суботи місяця з 09.00 год. - до 12.00 год. та дві неділі місяця з 15.00 год. до 18.00 год. за місцем проживання за адресою АДРЕСА_2 . Відповідно до ч. 3 ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Статтею 141 СК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Згідно ст.151 Сімейного кодексу України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Стаття 153 Сімейного кодексу України передбачає право матері, батька та дитини на безперервне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Згідно ст. 157 Сімейного кодексу України передбачено, що той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею; той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. За заявою батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні із нею того з батьків, хто проживає окремо. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим для виконання (ст.158 Сімейного кодексу України). Відповідно до ч.2 ст.159 Сімейного кодексу України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання, тощо), місце та час їхнього спілкування. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами. Форми й методи виховання дитини не повинні суперечити Конституції України (стаття 52), Конвенції про права дитини від 2 листопада 1989 року (статті 8, 12, 16, 19, 28, 31, 32, 34, 36, 37), Декларації прав дитини, Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року. Конвенція про права дитини від 2 листопада 1989 року, виходячи з рівності прав матері і батька, у пункті 1 ст.9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. І саме в цій статті проголошено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Конвенція про права дитини від 2 листопада 1989 року, виходячи з рівності прав матері і батька, у пункті 1 ст.9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. І саме в цій статті проголошено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Статтею 18 Конвенції ООН "Про права дитини" встановлено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Статтями 11, 15 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї разом з батьком або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Таким чином, законодавством України закріплено обов`язок того із батьків, який проживає окремо, брати участь у вихованні дитини. У іншого з батьків виникає зустрічний обов`язок не чинити цьому перешкоди. Визначивши спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні ОСОБА_3 , суд першої інстанції вірно врахував інтереси дитини, її вік, особливості розвитку. Колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, не погоджується із запропонованим позивачем способами участі у спілкуванні та у вихованні дитини які запропоновані ним в апеляційній скарзі, оскільки вони практично є непрогнозованими, не враховують віку дітей, їх психологічного стану, а фактично зводяться переважно до необхідності врахування інтересів позивача. У той же час, частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Конвенцією про права дитини закріплено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Частиною третьою статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що дитина, яка розлучається з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Отже, при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини. Європейський суд з прав людини зауважує, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Мамчур проти України, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - СЄПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, ОСОБА_12 A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78). За таких обставин, суд першої інстанції беручи до уваги пояснення сторін та встановлені обставини по справі, установивши характер спірних правовідносин, дослідивши наявні у справі докази, враховуючи рівні права батьків на участь у вихованні дитини та виходячи з інтересів дитини, беручи до уваги Розпорядження голови Миколаївської районної державної адміністрації №213 від 05.05.2017 «Про надання дозволу ОСОБА_1 брати участь у вихованні дочки», дійшов правильного висновку про встановлення способу участі у вихованні та спілкуванні ОСОБА_5 з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 шляхом надання дозволу зустрічатися, спілкуватися з дочкою дві суботи місяця з 09год. до 12год. та дві неділі місяця з 15год. до 18год. за місцем проживання АДРЕСА_2 . Таке рішення буде відповідати якнайкращим інтересам дитини. Інші доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують. Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає. Керуючись ст.374 ч.1 п.1, 375, 383,384, 389- 391 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 26 вересня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 15.07.2020 року. Головуючий: Ванівський О.М. Судді: Мельничук О.Я. Шеремета Н.О.