Постанова Донецький апеляційний суд № 236/4945/19

Єдиний унікальний номер 236/4945/19 Номер провадження 22-ц/804/2050/20 Єдиний унікальний номер 236/4945/19 Головуючий у 1 інстанції Саржевська І.В. Номер провадження 22-ц/804/2050/20 Доповідач Корчиста О.І. ПОСТАНОВА Іменем України 15 липня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Канурної О.Д., Папоян В.В. за участю секретаря Гуляєва М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті цивільну справу №236/4945/19 за позовом Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» в особі структурного підрозділу Лиманського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за водопостачання та водовідведення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 31 березня 2020 року, встановив: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У грудні 2019 року КП «Компанія «Вода Донбасу»», в особі структурного підрозділу Лиманського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за водопостачання та водовідведення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі отримують послуги з водопостачання та водовідведення за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , однак оплату за надані послуги з водопостачання та водовідведення не здійснюють. В результаті чого за період з 01 серпня 2011 року по 01 листопада 2019 року утворилась заборгованість в розмірі 42601,65 гривень, яку просило стягнути солідарно з відповідачів. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 31 березня 2020 року позовні вимоги КП «Компанія «Вода Донбасу» в особі структурного підрозділу Лиманського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за водопостачання та водовідведення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь КП «Компанія «Вода Донбасу» в особі структурного підрозділу Лиманського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, заборгованість за водопостачання та водовідведення за період з 01 серпня 2011 року по 01 листопада 2019 року в розмірі 38 202,07 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь КП «Компанія «Вода Донбасу» в особі структурного підрозділу Лиманського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства одержувач платежу - Лиманське ВУВКГ КП «Компанія «Вода Донбасу», понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1723,23 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено. КОРОТКИЙ ЗМІСТ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення і прийняте нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги, стягнувши з відповідачів заборгованість за три останні роки в межах позовної давності в розмірі 7149,06 гривень. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що після складення договору реструктуризації заборгованості №143 йому було запропоновано подати заяву про надання йому дозволу на встановлення водомірного вузла. 09 липня 2007 року він подав таку заяву, на якій керівник позивача поставив резолюцію «дозволено», йому видали Технічні умови №2518 на встановлення водомірного вузла та видана квитанція №499 від 09 липня 2007 року на оплату за опломбування водомірного вузла та прийом його в експлуатацію. Проте на його неодноразові звернення до позивача для опломбування, йому відповідали, що достатньо того, що йому надано дозвіл на установку лічильника. Суд не надав оцінки тому, що саме з вини позивача безпідставно були нараховані суми не за фактично використану воду і водовідведення. Суд не надав оцінки тому, що позивач не укладав з ним договір. Не надав оцінки запереченням відносно обґрунтованості застосованих в розрахунках заборгованості норм та не витребував у позивача підтвердження цих норм, коли і ким вони були затверджені. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 02 липня 2020 року до Донецького апеляційного суду надійшов відзив від КП «Компанія «Вода Донбасу» в особі структурного підрозділу Лиманського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, судове рішення без змін. В обґрунтування якого зазначає, що 09 липня 2007 року ОСОБА_1 звернувся з заявою про встановлення лічильника води за місцем проживання, в той ж день йому були видані технічні умови на встановлення водомірного вузла та квитанція за опломбування. Відповідно до п.2.8 Наказу №65 від 01.07.1994 року Державного комітету України по житлово-комунальному господарству, яким затверджені «Про затвердження Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України» Приймання вводу у абонента здійснюється після оплати вартості послуг приймання в експлуатацію вузлів обліку води, введення в експлуатацію ново встановлених вузлів обліку води здійснюється на підставі письмової заяви позивача з додатками: 1) копії квитанції про оплату цієї послуги, 2) копії паспорту приладу обліку води, виданого заводом виробником, 3) копії акта прийому робіт по монтажу вузла обліку води. Відповідач не звернувся з відповідною заявою, а прилад обліку так і не був введений в експлуатацію. З технічного паспорту лічильника води, він виготовлений 12 березня 2007 року, міжповірочний інтервал - не більше 4 років. Отже 12 березня 2011 року мав сплинути вказаний термін. Якщо споживач своєчасно не повірив прилад обліку води, то підприємство повинно виключити такий прилад з обліку в якості розрахунку. При відсутності розрахункового приладу обліку води, нарахування і розрахунок за надані послуги з водопостачання та водовідведення здійснюються відповідно до статті 41 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» розрахунковим шляхом відповідно до встановлених норм. У спірний період (до 2014 року) проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонту квартирних засобів обліку води та теплової енергії, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки повинне було здійснюватися за рахунок виконавця зазначених послуг, а витрати, понесені виконавцем, повинні були включатися у тариф на послуги з отримання будинків і споруд та прибудинкових територій і сплачуватися споживачем щомісячно у складі цих послуг. Постановою Національної комісії , що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 26 листопада 2015 року №2869 «Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення КП «Компанія «Вода Донбасу» безоплатні послуги з періодичної повірки лічильників, зокрема, холодної води, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки, роз пломбування та опломбування, до складу тарифу не включено, з чим погоджується Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові від 22.02.2017 року провадження №6-13571св16. Зазначена позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року №6-60цс15. Враховуючи той факт, що на час виникнення спірних правовідносин для КП «Компанія «Вода Донбасу» не був затверджений тариф на послуги по централізованому постачанню холодної води, водовідведення, а в тариф на централізоване водопостачання і водовідведення не включені витрати на проведення планових повірок, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку холодної води, у тому числі їх демонтаж, транспортування і монтаж після повірки, їх роз пломбування і опломбування-безоплатне надання послуг з повірки та обслуговування приладів обліку води є порушенням ліцензійних умов ведення господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг № 307 від 22 березня 2017 року, що тягнеза собою застосування до підприємства адміністративно-господарських санкцій, а також необґрунтовані збитки. В актах інвентаризації 2011 року, 2016 року та 2019 року відповідач ознайомлений з наявністю заборгованості за особовим рахунком «3011, необхідністю повірки приладу обліку води, а також з нормативним водоспоживанням. Крім того, було запропоновано повірить прилад обліку води, але відповідачі так і не скористалися цією пропозицією. С заявою про повірку приладу обліку відповідачі не звертались. Оскільки відповідачі вчасно не здійснили повірку приладу обліку води, тому розрахунок нарахувань за надані послуги водопостачання та водовідведення був виконаний згідно норм споживання, затверджених рішенням виконавчого комітету Краснолиманської міської ради від 21 березня 2012 року №177, та №359 від 26 вересня 2012 року. Тому з 01 серпня 2011 року по 01 листопада 2019 року відповідачу нараховувався відповідно встановлених норм. Жодної оплати за використані послуги водопостачання та водовідведення за вказаний період не було ні за показаннями лічильника, а ні по нормативному нарахуванню. Також відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг само по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. ПОЯСНЕННЯ СТОРІН У СУДОВОМУ ЗАСІДАННІ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 доводи, викладені в апеляційній скарзі, підтримав та просив її задовольнити. В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» в особі структурного підрозділу Лиманського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства - Бахарев Є.В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. В судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 не з`явилась, повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи. Подала заяву проханням розглянути справу без її участі. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалася, оскільки відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено, що Лиманське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства є відокремленим підрозділом КП «Компанія «Вода Донбасу»». Також судом першої інстанції встановлено, що відповідачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується договором обміну квартирі від 12 червня 2004 року. Згідно інформації, що міститься в довідці, наданої відділом з надання адміністративних послуг виконавчого комітету Лиманської міської ради Донецької області від 25 березня 2020 року №1197, за вищевказаною адресою зареєстровані з 07 липня 2004 року: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а з 24 травня 2012 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відповідно до Актів інвентаризації споживачів мешканців багатоквартирного житлового будинку від 10 червня 2011 року, від 24 травня 2016 року, від 24 лютого 2018 року, від 06 квітня 2019 року з яких вбачається, що прилад обліку води у квартирі АДРЕСА_2 не введений (прийнятий) в експлуатацію. Всі акти підписані відповідачем ОСОБА_1 09 липня 2007 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до директора Краснолиманського ПУВКХ про надання дозволу на встановлення водомірного вузла у квартирі АДРЕСА_2 , при цьому заборгованість за послуги водопостачання та водовідведення на той час склала 644,10 гривень, тому був укладений договір №143 від 18 червня 2007 року на реструктуризацію заборгованості. ОСОБА_1 сплачено 7,50 гривень за опломбування приладу обліку води. Згідно Технічних умов № 2518 від 09 липня 2007 року на встановлення водомірного вузла обліку, виданих ОСОБА_1 Краснолиманським ПУВКХ відповідачу вказано зареєструвати водомір в абонентному відділі ПУВКХ та проводити його державну повірку з періодичністю 3 роки після вводу в експлуатацію. Доказів щодо того, що прилад обліку води введений (прийнятий) в експлуатацію суду не надано. Згідно розрахунку заборгованості, через несплату за відповідачами виникла заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01 серпня 2011 року по 01 листопада 2019 року в розмірі 42601,65 гривень, нарахування проводилось згідно нормам споживання, за кількістю мешканців квартири, тобто за трьох осіб, а з 24 травня 2012 року з чотирьох. Рішенням виконавчого комітету Краснолимаської міської ради від 21 травня 2003 року №177 встановлені норми витрат води жилих будинків, розташованих на території м. Красний Лиман. Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 198 від 30 вересня 2011 року «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення КП «Компанія «Вода Донбасу» встановлено тарифи на послуги з централізованого водопостачання: питне водопостачання для інших споживачів - 5,30 гривень за 1 куб. м (без ПДВ); на послуги з централізованого водовідведення: для інших споживачів - 4,49 гривень за 1 куб. м (без ПДВ). В подальшому Постановами НКРЕКП № 2869 від 26 листопада 2015 року, №1015 від 10 серпня 2017 року «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення КП «Компанія «Вода Донбасу» встановлені тарифи змінювалися. Суд дійшов висновку про те, що за період з 01 серпня 2011 року по 01 листопада 2019 року знайшла своє підтвердження та підлягає стягненню заборгованість в розмірі 38202,07 гривень. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем і відповідачами встановилися фактичні договірні відносини з приводу надання комунальних послуг у вигляді постачання холодної води і водовідведення, однак відповідачі по справі не надали суду доказів сплати заборгованості та не спростували її наявність, суд дійшов висновку про стягнення з відповідачів заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 38 202,07 гривень. Такі висновки суду відповідають вимогам матеріального та процесуального закону, а також фактичним обставинам справи, встановленим судом за наступних підстав. Встановлено, що Лиманське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства є відокремленим підрозділом комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу». (а.с.14-15) Відповідачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується договором обміну квартирі від 12 червня 2004 року. (а.с.56, 57-58) Згідно довідки, наданою відділом з надання адміністративних послуг виконавчого комітету Лиманської міської ради Донецької області від 25 березня 2020 року №1197, за вищевказаною адресою зареєстровані з 07 липня 2004 року: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а з 24 травня 2012 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . (а.с.98) Відповідно до Актів інвентаризації споживачів мешканців багатоквартирного житлового будинку від 10 червня 2011 року, від 24 травня 2016 року, від 24 лютого 2018 року, від 06 квітня 2019 року з яких вбачається, що прилад обліку води у квартирі АДРЕСА_2 не введений (прийнятий) в експлуатацію (а.с.74-77). Всі акти підписані відповідачем ОСОБА_1 09 липня 2007 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до директора Краснолиманського ПУВКХ про надання дозволу на встановлення водомірного вузла у квартирі АДРЕСА_2 (а.с.38), при цьому заборгованість за послуги водопостачання та водовідведення на той час склала 644,10 грн., тому був укладений договір №143 від 18.06.2007 на реструктуризацію заборгованості (а.с.34-36). ОСОБА_1 сплачено 7,50 грн. за опломбування приладу обліку води (а.с.38). Згідно Технічних умов № 2518 від 09 липня 2007 року на встановлення водомірного вузла обліку, виданих ОСОБА_1 Краснолиманським ПУВКХ відповідачу вказано зареєструвати водомір в абонентному відділі ПУВКХ та проводити його державну повірку з періодичністю 3 роки після вводу в експлуатацію (а.с. 37, 39). Доказів щодо того, що прилад обліку води введений (прийнятий) в експлуатацію суду не надано. Згідно розрахунку заборгованості, через несплату за відповідачами виникла заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01 серпня 2011 року по 01 листопада 2019 року у розмірі 42601,65 гривень, нарахування проводилось згідно нормам споживання, за кількістю мешканців квартири, тобто за трьох осіб, а з 24 травня 2012 року - з чотирьох. (а.с.8-12, 85-87) Рішенням виконавчого комітету Краснолимаської міської ради від 21.05.2003 №177 встановлені норми витрат води жилих будинків, розташованих на території м. Красний Лиман (а.с.79-81). Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 198 від 30 вересня 2011 року «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення КП «Компанія «Вода Донбасу» встановлено тарифи на послуги з централізованого водопостачання: питне водопостачання для інших споживачів - 5,30 гривень за 1 куб. м (без ПДВ); на послуги з централізованого водовідведення: для інших споживачів - 4,49 гривень за 1 куб. м (без ПДВ) (а.с.83). В подальшому, Постановами НКРЕКП № 2869 від 26 листопада 2015 року, №1015 від 10 серпня 2017 року «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення КП «Компанія «Вода Донбасу» встановлені тарифи змінювалися. За змістом статті 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Згідно статті 67 ЖК України плата за послуги по постачанню питної води та прийманню стічних вод стягується за затвердженими у встановленому порядку тарифами. Тобто нарахування заборгованості за спожиті послуги згідно з показниками лічильника, якщо такий лічильник не повірений у визначеному порядку, є неможливим в силу вимог закону. Згідно статті 1 ЗУ «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» від 10.01. 2002 № 2918-III (зі змінами, далі - Закон № 2918-III) централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води; централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення стічних вод за допомогою системи централізованого водовідведення; споживач питної води - юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення питних фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб. Законом № 2918-III передбачені права та обов`язки як споживачів питної води, послуг з питного водопостачання та водовідведення так і підприємств питного водопостачання та централізованого водовідведення. Так, статтею 22 Закону № 2918-III передбачено, що споживачі зокрема, мають право на підключення в установленому порядку до централізованого водопостачання та водовідведення, та зобов`язані: своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення. Статтею 23 Закону № 2918-III передбачено, що підприємства питного водопостачання та централізованого водовідведення мають право, зокрема: здійснювати контроль за технічним станом інженерного обладнання будинків та споруд, вимагати термінового усунення витоків з водопровідних мереж та обладнання, забезпечувати встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку питної води відповідно до Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»; у разі внесення споживачем не в повному обсязі плати за використану питну воду обмежити його питне водопостачання до рівня екологічної броні питного водопостачання. Згідно статті 32 Закону № 2918-III за надання послуг з питного водопостачання споживач вносить плату за нормами і тарифами, що регулюються у встановленому законодавством порядку. Порядок справляння плати за надання послуг з питного водопостачання встановлюється законодавством. Згідно частини 2 статті 41 Закону № 2918-III (в редакції, що діяла на час виикнення спірних правовідносин) облік у сфері питного водопостачання здійснюється підприємствами питного водопостачання і споживачами за допомогою технічних засобів, що внесені до державного реєстру засобів вимірювальної техніки. У разі відсутності таких технічних засобів облік питної води тимчасово здійснюється розрахунковим шляхом згідно з установленими нормами. Згідно статті 1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII (зі змінами, далі - Закон № 2189-VIII) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; кількісний показник комунальних послуг - кількість одиниць виміру обсягу отриманої споживачем комунальної послуги, визначена відповідно до показань вузла обліку та/або вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством. Згідно статті 9 Закону № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Частиною 5 статті 13 Закону № 2189-VIII передбачено, що відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє його від обов`язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем. Відповідно до статті 1 ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14.05.2015 № 417-VIII багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири; співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку. Згідно п. 10 ч. 1 ст. 7 зазначеного Закону співвласники зобов`язані: своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги. Порядок надання комунальних послуг, права та відповідальність споживачів і виконавців цих послуг регламентується Правилами №

630. Пунктами 9, 30, 32 цих Правил № 630, змістом Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (у тому числі в редакції на момент укладення договору) передбачено, що квартирні засоби обліку води і теплової енергії беруться виконавцем на абонентський облік, а їх періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) проводяться за рахунок виконавця, до обов`язків якого входить контроль міжповіркових інтервалів, повірка квартирних засобів обліку, їх обслуговування та ремонт, в той час як обов`язком споживача є своєчасна оплата наданих послуг за цінами і тарифами, встановленими згідно з вимогами законодавства. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку води (у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки) має здійснюватися за рахунок виконавця зазначених послуг, а витрати, понесені виконавцем, відшкодовуються не інакше, як шляхом їх включення у тариф на послуги з постачання холодної води та водовідведення та сплати споживачем щомісячно у складі цих послуг. Згідно з пунктом 21 Правил № 630 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого постачання холодної та гарячої води і водовідведення - з розрахунку на одну особу та на ведення особистого підсобного господарства. Заперечення споживача щодо суми заборгованості, нарахованої за відповідними нормами споживання можуть бути визнані обґрунтованими виключно у випадку, коли споживач доведе, що за період нарахування спірної заборгованості облік спожитих послуг відбувався квартирним засобом обліку, який згідно із законом дозволяється застосовувати, тобто який пройшов повірку, що може бути підтверджено відповідним свідоцтвом про повірку. Під час розгляду справи відповідач не надав доказів того, що у період нарахування спірної заборгованості у даній справі лічильник води встановлений в квартирі та пройшов повірку та згідно з вимогами закону міг бути застосований для визначення суми оплати за спожиті відповідачем послуги. Будь-яких доказів з приводу того, що відповідачі відмовлялася від надання вищевказаних послуг, або ці послуги не надавалися або надавалися не в повному обсязі, чи зверталися до позивача щодо проведення перерахунку у разі можливої відсутності тривалий час в квартирі та не споживання послуг або з претензіями щодо невиконання ним зобов`язань щодо постачання послуг, або надання неякісних послуг суду не надано. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Такий висновок зроблений в постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 643/5280/15-ц (провадження № 61-35750св18). Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення заборгованості оскільки відповідачі не надали суду доказів сплати заборгованості та не спростували її наявність. Доводи апеляційної скарги, що з вини позивача безпідставно були нараховані суми не за фактично використану воду і водовідводи, не заслуговують на увагу, оскільки прилади обліку, як засіб вимірювальної техніки для обліку спожитої води можна використовувати тільки в тому випадку, якщо вони повірені, а у разі виведення їх з експлуатації з абонентської бази відповідача у зв`язку із закінченням терміну повірки, нарахування проводилося за нормою водоспоживання. Такий висновок відповідає висновку зробленому в постанові Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 233/4620/17 (провадження № 61-12053св18). Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки відповідачі є споживачами комунальної послуги, що її надає позивач, оскільки між позивачем і відповідачами встановилися фактичні договірні відносини з приводу надання комунальних послуг - постачання холодної води і водовідведення, однак відповідачі по справі не сплачують вартість послуг, що порушує право позивача на отримання коштів за надані послуги у встановлений законодавством строк, та в повному обсязі. Тобто, у відповідачів виникло зобов`язання сплатити гроші за спожиті послуги, а у позивача право вимагати від них виконання свого обов`язку щодо оплати наданих послуг. Встановлено, що будь-яких доказів з приводу того, що відповідачі відмовлялася від надання вищевказаних послуг, або ці послуги не надавалися або надавалися не в повному обсязі, чи зверталися до позивача щодо проведення перерахунку у разі можливої відсутності тривалий час в квартирі та не споживання послуг або з претензіями щодо невиконання ним зобов`язань щодо постачання послуг, або надання неякісних послуг суду надано не було. Згідно із статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. За положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства, якими є не тільки законні, а й підзаконні нормативно-правові акти. За відсутності таких умов та вимог зобов`язання виконується відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Також посилання відповідача в апеляційній скарзі про застосування строку позовної давності та стягнення з нього заборгованості за останні три роки не заслуговують на увагу з огляду на наступне. Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до частини першої статті 257 ЦПК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Аналіз положень цієї статті дає підстави для висновку, що без відповідної заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування наслідків її спливу пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони. Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 17 квітня 2018 року № 200/11343/14-ц, якщо відповідач не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, це є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції. Як вбачається із матеріалів справи, клопотання про застосування позовної давності відповідач, який був належним чином повідомлений про розгляд справи (а.с.31,41,67 ), у суді першої інстанції не заявляв, тоді як за змістом частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Оскільки судом першої інстанції були створені умови для реалізації відповідачем своїх прав, апеляційний суд не приймає до уваги, вказані доводи апеляційної скарги відповідача, оскільки вони спростовуються матеріалами справи. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободі. (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. У § 30 рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії`ЄСПЛ зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати мотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, серед іншого, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на приписи законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок, що випливає зі статті 6 Конвенції, з мотивування може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Проте, вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення в солідарному порядку з відповідачів на користь позивача судового збору в розмірі 1723,23 гривень. Так, відповідно до постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року №10 солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено. Отже, рішення суду в частині розподілу судових витрат підлягає зміні. З ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір по 861,62 гривень з кожного. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 31 березня 2020 року в частині розподілу судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» в особі структурного підрозділу Лиманського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства понесені судові витрати по сплаті судового збору по 861, 62 гривень з кожного. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий О.І. Корчиста Судді: О.Д. Канурна В.В. Папоян Повний текст постанови складений 15 липня 2020 року. Головуючий О.І. Корчиста