Постанова 4802 № 161/17605/18

Справа № 161/17605/18 Головуючий у 1 інстанції: Присяжнюк Л. М. Провадження № 22-ц/802/600/20 Категорія: 39 Доповідач: Данилюк В. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 липня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Данилюк В. А., суддів Киці С.І., Шевчук Л. Я., з участю: секретаря судового засідання Вергуна Т. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа - Банк» про визнання недійсним договору про іпотечний кредит за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , поданою її представником адвокатом Шевчуком Іваном Петровичем, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2020 року, В С Т А Н О В И В: В листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним договору про іпотечний кредит. Ухвалою суду від 04 грудня 2019 року залучено до участі у справі правонаступника відповідача Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - акціонерне товариство «Альфа-Банк». Позов мотивовано тим, що 12 вересня 2018 року між сторонами був укладений договір про іпотечний кредит №MRTG-000000014513 від 12 вересня 2008 року. Позивач вважає цей кредитний договір недійсним, оскільки: 1) позивач стверджує, що не отримувала кредит; 2) в договорі відсутня інформація про орієнтовну сукупну вартість кредиту; 3) ні банк, ні позивач не отримували індивідуальну ліцензію на здійснення валютних операцій. З наведених вище підстав та з посиланням на приписи, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», просить суд визнати недійсним договір про іпотечний кредит № MRTG-000000014513 від 12 вересня 2008 року. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2020 року в позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа - Банк» про визнання недійсним договору про іпотечний кредит відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2020 року є незаконним та необґрунтованим, винесене при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, допущено невідповідність висновків суду обставинам справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, а також з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права, а саме суд в своєму рішення відверто став на сторону банку, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, так як не побачив у постанові НБУ п. 1.11 згідно з яким валютна операція, на здійснення якої видана (отримана) ліцензія, не може проводитись за рахунок іноземної валюти, отриманої як кредит (позика) або купленої за гривні на міжбанківському валютному ринку України. Жодним законом України не надано права особам-резидентам України в господарських відносинах з особами-резидентами України виражати зобов`язання в договорах в іноземній валюті і здійснювати розрахунки між собою в іноземній валюті, такою валютою повинна бути виключно національна валюта гривня. Просить рішення скасувати та поновити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому вказує, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18.02.2020 року повно та всебічно досліджено всі обставини справи, було вірно застосовано положення чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини. Просить залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача та залишити рішення без змін. В дане судове засідання сторони не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, зокрема, було повідомлено представника позивача ОСОБА_2 , про що свідчить розписка. Апеляційний суд в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки факт надання позивачу кредитних коштів встановлений рішенням суду, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, враховуючи, що банк мав генеральну банківську ліцензію, яка передбачає і право на здійснення валютних операцій, без отримання відповідної індивідуальної ліцензії, а чинним законодавством не заборонено укладати договори позики в іноземній валюті, а також враховуючи, що у спірному договорі наявне підтвердження позивача про отримання нею інформації про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, то вимоги є безпідставними. Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи та нормам матеріального права. Із матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 12.09.2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Банк», правонаступником якого є відповідач у справі, та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №MRTG-000000014513 (далі спірний договір), відповідно до умов якого, остання отримала кредит у сумі 99 000,00 доларів США зі сплатою 13,51% річних та зобов`язалася повернути кредит до 12.09.2028 року, сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 липня 2016 року у цивільній справі №161/1485/16-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором № MRTG-000000014513 від 12.09.2008 року в розмірі 111495 доларів США 78 центів, що еквівалентно 2579732 грн. 15 коп. Надаючи правову оцінку доводам позивача про недійсність спірного договору в зв`язку з тим, що вона нібито не отримували кредитні кошти, суд зазначає таке. Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 липня 2016 року у цивільній справі №161/1485/16-ц, яке ухвалено між тими самими сторонами, встановлено, що ОСОБА_1 належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання, в зв`язку з чим станом на 28.12.2015 року у неї виникла заборгованість в розмірі 111 495,78 доларів США, що еквівалентно 2579 732,15 грн., з яких: заборгованість за кредитом 90 197,30 доларів США, за відсотками 15 957,72 доларів США, пеня за несвоєчасне повернення кредиту 875,50 доларів США, пеня за несвоєчасне повернення відсотків 4 465,27 доларів США. За приписами ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Положеннями статей 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії. Уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до ч. 2 ст. 44 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить, зокрема видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства. Судом першої інстанції вірно встановлено, що правових перешкод для того, щоб відповідач мав право укладати кредитні договори, видавати кредити та відповідно, вимагати виконання зобов`язання в іноземній валюті немає. Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15-93, визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету. Відповідно до п.4 ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. Про укладення кредитного договору свідчать підписи кожної із сторін і є обов`язковим до виконання сторонами відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України. Розмір та умови надання та повернення грошових коштів, а також сплати процентів, у тому числі черговість погашення заборгованості, визначаються за домовленістю сторін у кредитному договорі, що відповідає принципу свободи договору (правова позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-845цс15). Встановлено, що сторони за оспорюваним договором на дату укладення договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. Позивачеві було надано інформацію щодо орієнтованої сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, графіку погашення кредиту та умов кредитування в іноземній валюті, на підтвердження чого свідчать спірний договір. Зовнішнє волевиявлення відповідало їх внутрішній волі, умови договору є їм зрозумілими, що підтверджується змістом договорів, відповідно до яких, ці договори сторонами прочитані, відповідають їх намірам та досягнутим домовленостям, що засвідчується власними підписами сторін. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги фактично дублюють позовні вимоги, були предметом дослідження судом першої інстанції і не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду. На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , поданою її представником адвокатом Шевчуком Іваном Петровичем залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2020 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 15 липня 2020 року. Головуючий Судді: