Постанова 4857 № 1.380.2019.000468

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.000468 пров. № А/857/4975/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Глушко І.В., суддя Запотічний І.І. секретар судового засідання Гнатик А.З. за участю: представник позивача Шокало В.С. представник відповідача Риб`як В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Львівської митниці ДФС на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року (головуючий суддя Кухар Н.А., м.Львів, проголошено 29 березня 2019 року о 09:37:27, повне судове рішення складено 08 квітня 2019 року) у справі № 1.380.2019.000468 за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС про визнання протиправним і скасування рішення, В С Т А Н О В И В: 29 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Львівської митниці ДФС, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості від 21 січня 2019 року № UA209000/2019/000066/2. В обґрунтування вимог адміністративного позову покликався на те, що він при здійсненні митного оформлення автомобіля надав усі необхідні та достатні документи в підтвердження заявленої митної вартості ввезеного транспортного засобу, однак, відповідач, всупереч вимогам Митного кодексу України, безпідставно прийняв оскаржене рішення та неправомірно застосував резервний метод визначення митної вартості товару, імпортованого позивачем. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року позов задоволено: - визнано протиправним та скасовано рішення Львівської митниці ДФС про коригування митної вартості товару від 21.01.2019 рок № UA209000/2019/000066/2; - стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 сплаченого судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім гривень) 40 коп. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Львівська митниця ДФС подала апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що декларант не надав усіх необхідних документів для визначення митної вартості товару за ціною договору, оскільки подані ОСОБА_1 документи містять неточності, які, на думку митного органу, не дозволяють перевірити правильність заявленої митної вартості товару. Митний орган наголошує на відсутності документів про оплату придбаного товару, а тому митна вартість визначена на базі загального рівня цін на подібний товар, що свідчить про правомірність оскарженого рішення про коригування митної вартості. Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому покликався на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року апеляційну скаргу Львівської митниці ДФС задоволено рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року у справі № 1.380.2019.000468 скасовано та прийнято нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості відмовлено. Позивач подав касаційну скаргу, яку постановою Верховного Суду від 30.03.2020 задоволено частково постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року скасовано, справу №1.380.2019.000468 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 28.04.2020 адміністративна справа №1.380.2019.000468 надійшла до Восьмого апеляційного адміністративного суду та згідно протоколу автоматизованого розподілу передана на розгляд колегії суддів головуючий суддя Довга О.І, судді Глушко І.В., Запотічний І.І. Судове засідання щодо розгляду справи визначено на 13.07.2020 о 9:30. Представник позивача у судовому засіданні проти вимог скарги заперечує, просить у її задоволенні відмовити. Представник відповідача у судовому засіданні вимоги скарги підтримує, просить їх задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін. Судом встановлено, що 21 січня 2019 року ОСОБА_1 , через уповноваженого представника, подав до митного оформлення митну декларацію № UA209190/2019/006858 на придбаний ним у Німеччині легковий автомобіль, що був у вжитку, марки Volkswagen, модель PASSAT, 2014 року випуску, тип двигуна дизель, об`єм двигуна 1968 см. куб., за ціною 7000 євро. До вказаної митної декларації додано експортну декларацію 18DE323097580942E9, висновок експертного автотоварознавчого дослідження від 02 січня 2019 року № 138, рахунок-фактуру від 19 грудня 2018 року № 521, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 08 вересня 2014 року, договір про надання послуг митного брокера від 3 вересня 2018 року, паспорт громадянина України. Львівська митниця ДФС 21.01.2019 скерувала декларанту вимогу про те, що відповідно до ч. З ст. 53 Митного кодексу України від 13.03.2012 р №4495-VI необхідне подання додаткових документів, для підтвердження заявленої митної вартості товару, а саме: якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; якщо здійснювалося страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; транспортні (перевізні) документи, що містять відомості про вартість перевезення товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; копію митної декларації країни відправлення. Додаткових документів позивачем подано не було, відтак, 21.01.2019 року Львівською митницею ДФС прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209190/2019 та рішення про коригування митної вартості товару № UA209000/2019/000066/2. Як встановлено з матеріалів справи, уповноваженою особою позивача 22 січня 2019 року подано нову митну декларацію № UA209190/2019/007475, у графі 43 якої проставлено « 6» - тобто визначений декларантом метод визначення митної вартості за резервним методом. У графі 45 «Коригування» зазначено 347719,40. Вказані обставини свідчать про те, що декларант самостійно визначив митну вартість транспортного засобу з урахуванням оскарженого рішення про коригування митної вартості. Разом з тим, позивач, не погодившись із рішенням відповідача, звернувся із позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржене рішення відповідача прийняте не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, не обґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, а відповідно підлягає скасуванню. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України (надалі також КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, зокрема щодо оскарження прийнятих митними органами рішень врегульовані положеннями Митного кодексу України (надалі також МК України; тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). За змістом частини першої статті 24 МК України кожна особа має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність митних органів, їх посадових осіб та інших працівників, якщо вважає, що цими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси. Частиною першою статті 29 МК України передбачено, що рішення, дії або бездіяльність митних органів або їх посадових осіб можуть бути оскаржені безпосередньо до суду в порядку, визначеному законом. Наведені положення Митного кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України дають підстави для висновку, що право на оскарження декларантом рішення митного органу про коригування митної вартості ввезених товарів та на оцінку судом його доводів щодо протиправності такого рішення не поставлено в залежність від того яким чином декларант скористався правом на випуск товару у вільний обіг: чи то шляхом сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом, чи то шляхом сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу). У відповідності до ст.49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Згідно ч.2 ст.51 МК України митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу. Згідно ч. 1 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Як встановлено ч. 2 ст. 52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу; Крім того пунктом 4 частини третьої статті 52 МК України надано право декларанту оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення митного органу щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність митного органу щодо неприйняття протягом строків, встановлених статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів. За правилами ч. 1 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначається ч. 2 ст. 53 МК України, а саме: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісній характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч.6 ст.53 МК України). Як встановлено ч. 1 ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу. Згідно ч. 4 ст. 54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Частиною 6 ст. 54 МК України визначено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: - невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; - неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; - невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; - надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Відповідно до ч. 1 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Відповідно до ст. 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, відповідно до ч. 2 цієї статті є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Згідно із ч. ч. 3-7 ст. 57 МК України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Згідно з ч.8 ст. 57 МК України у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст. 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів. Згідно з ч. 2 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. Відповідно до 4-5 ст.58 МК України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Згідно з ч. 3 ст. 58 МК України, у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу. У разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього. За приписами ч. 1, 2, 4 ст. 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях. У разі якщо ця стаття застосовується органом доходів і зборів, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов`язаний письмово проінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод. З наведеного вбачається, що орган доходів і зборів у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару. Проте, такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. При цьому, в розумінні наведених статей МК України, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи, зазначені у ч.2 ст.53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Тобто, наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. В свою чергу, ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів. Аналогічна позиція висловлена Верховним судом України, зокрема, у постановах від 31.03.2015 року у справі № 21-127а15, від 30.06.2015 року у справі № 21-591а15 (814/283/14), в яких вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України зазначила, що наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обовязковою, оскільки з цією обставиною закон повязує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Судом встановлено, що придбавши транспортний засіб, позивач подав митному органу митну декларацію та документи для підтвердження вартості товару, а саме: експортну декларацію 18DE323097580942E9, рахунок-фактуру/угоду купівлі - продажу від 19.12.2018 року № 521, відповідно до яких вартість транспортного засобу складає 7000 євро та висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 138 від 02.01.2019 року в якому вартість на кордоні України транспортного засобу становить 6235, 60 євро. У відповідь на подану декларацію Львівська митниця ДФС скерувала позивачу вимогу щодо необхідності подання додаткових документів для підтвердження вартості товару та 21.01.2019 року прийняла рішення про коригування митної вартості товару № UA209000/2019/000066/2, відповідно до якого визначила вартість імпортованого автомобіля 10950 євро за 6 (резервним) методом митної вартості. Як обгрунтування для застосування резервного методу, який використовувався митним органом для визначення митної вартості у рішенні вказується, що відповідно до Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні митного контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом від 11.09.15№689 та постанови КМУ №1077 від 12.12.2018 у митного органу виникли сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом, оскільки заявлена митна вартість товару не підтверджена документально і не відповідає інформації по вартості даного транспортного засобу, яка згенерована АСАУР ДФС та складає 10950 євро. Проведено консультації з декларантом згідно ст. 57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 26 (стаття 60 МКУ) з причин відсутності в органу доходів і зборів та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст. 62 МКУ) та методу 2г (стаття 63 МКУ) з причин відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в органу доходів і зборів. Митну вартість визначено за резервним методом. Виходячи із вищезазначеного, митна вартість товару становитиме 10950 євро. Джерелом інформації для визначення митної вартості використано середню ціну, за яку транспортний засіб визначеної марки, моделі, комплектації пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції, визначену за результатами спрацювання АСАУР. Разом з тим, за висновками експортного автотоварознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу № 138 від 02.01.2019 року, вартість автомобіля марки Volkswagen, модель PASSAT, номер кузова НОМЕР_1 року виготовлення, становить 6 235, 60 євро, тобто згідно з висновку вартість транспортного засобу є нижчою від вартості заявленої декларантом у розмірі 7 000 євро. Відповідачем при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів не взяв до уваги подані позивачем документ, де зазначено вартість автомобіля, зокрема рахунок-фактуру від 19 грудня 2018 року № 521, що був придбаний за готівку у Німеччині. Також не взяв до уваги відповідач висновок експерта та зазначено вартість автомобіля у сумі 10 950 євро. Під час розгляду справи, відповідачем не спростовано та не надано належних доказів для спростування висновку експортного автотоварознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу №138 від 02.01.2019 року, а також не обгрунтовано застосування до визначення митної вартості транспортного засобу резервного методу, оскільки суд звертає увагу, що позивачем Львівській митниці ДФС подано документи, що підтверджують вартість товару в розмірі 7000 євро. оскаржуваному рішенні відповідачем не вказано, які саме підстави дають обґрунтовану можливість вважати, що позивачем заявлено неповні чи/або недостовірні відомості саме щодо митної вартості заявленого позивачем до декларування товару, зокрема, не вказано які саме складові митної вартості є непідтвердженими. З оскаржуваного рішення відповідача про коригування заявленої митної вартості товару не вбачається, в чому саме полягала неможливість визначення митної вартості на підставі поданих документів позивачем. Що ж до тверджень відповідача про те, що позивачем було подано повторно митну декларацію, де ним зазначено метод « 6», а відповідно останні погодився з рішенням відповідача, суд зазначає наступне. За загальним правилом подання митної декларації після врегулювання питання щодо правильності визначення митними органами митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, означає відсутність спору щодо цього питання. Водночас, подальше декларування відповідним суб`єктом митної вартості товару в розмірі, визначеному митним органом, може бути підставою для її перегляду тільки за умови наявності обґрунтованих сумнівів щодо дотримання суб`єктом владних повноважень законодавства з питань митної справи при визначенні розміру цієї митної вартості. До того ж, суд звертає увагу на те, що Верховний Суд України у постанові від 12 листопада 2014 року у справі № 21-201а14, здійснивши системний аналіз норм МК України, дійшов висновку, відповідно до якого у разі незгоди з рішенням чи дією митних органів з питань: перевірки достовірності документів, що підтверджують країну походження товару, який переміщується на митну територію України; визначення, призначення, заявлення, з`ясування достовірності, коригування та/чи інших дій щодо митної вартості; митного контролю і митного оформлення, декларант (суб`єкт господарювання, підприємство) може піддати ці дії чи рішення судовому контролю. Отже, обставини подання повторної декларації не перешкоджає суду досліджувати та оцінювати рішення відповідача на його відповідність вимогам ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства . Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв оскаржене рішення з додержанням норм процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 139 КАС України розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись ст. ст. 229, 271, 272, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Львівської митниці ДФС залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року у справі № 1.380.2019.000468 без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний Повне судове рішення складено 15 липня 2020 року.