Постанова 4855 № 640/9106/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/9106/19 Суддя (судді) першої інстанції: Огурцов О.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Собківа Я.М., суддів: Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві, Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, повернення надмірно сплачених коштів, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (03115, м. Київ, вул. Верховинна, 9, код ЄДРПОУ 39513550), в якому просив: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 08.06.2015 року № 690-17; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 08.05.2019 року № 0149821310; - повернути надмірно сплачені грошові кошти до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві у розмірі 45 000,00 гривень. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 08.06.2015 року № 690-17, Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 08.05.2019 року № 0149821310. В решті позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі Головного управління ДПС у місті Києві, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). На адресу Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, 08 червня 2015 року Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві згідно з підпунктом54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпунктом 267.6.2 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення - рішення № 690-17, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за 2015 рік у розмірі 25 000,00 грн. 30 червня 2016 року Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві згідно з підпунктом54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпунктом 267.6.2 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення - рішення № 0062-1305, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за 2016 рік у розмірі 25 000,00 грн. Зазначені податкові повідомлення - рішення були направлені позивачу на його адресу рекомендованим листом з повідомленням про вручення, проте поштове відправлення повернулось без вручення адресату. 22.04.2019 року Головним управлінням ДФС у м. Києві проведена камеральна перевірка платника транспортного податку з фізичних осіб - ОСОБА_1 за результатами якої складено акт № 1887/26-15-13-10/2931507413, яким встановлено порушення підпункту 267.8.1 пункту267.8 статті 267 Податкового Кодексу України , а саме несвоєчасна сплата транспортного податку з фізичних осіб (код бюджетної класифікації податку 18011001): за 2015 рік у сумі 25 000,00 грн. на 309 днів та за 2016 рік у сумі 25 000,00 грн. на 759 днів. 08.05.2019 року на підставі зазначеного акту прийнято податкове повідомлення - рішення №0149821310, яким накладено штраф за платежем транспортний податок з фізичних осіб у сумі 10 000,00 грн. Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України №71-VІІІ від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» з 01.01.2015 введено в дію статтю 267 Податкового кодексу України «Транспортний податок». Відповідно до статті 267 Податкового кодексу України, з урахуванням змін внесених зазначеним Законом, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування. Згідно із підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. Відповідно до пункту 267.4 статті 267 Податкового кодексу України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті. Згідно із приписами підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Зазначена норма Податкового кодексу України введена в дію з 01.01.2015 року. Відповідно до пункту 4 розділу 2 Закону Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Рішенням Київської міської ради №58/923 від 28.01.2015 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629» внесені зміни до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 а саме, встановлений в м. Києві новий податок на майно - транспортний податок, та затверджено положення про транспортний податок. Відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності - згідно якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Зазначений принцип визнано законодавцем однією з основних засад податкового законодавства. Закріплений у положеннях Податкового кодексу України, процитований принцип є елементом правового регулювання. Зазначений принцип не лише окреслює правила нормотворення у сфері оподаткування, він визначає обсяг прав та обов`язків учасників правовідносин у такій сфері. Будь-який платник податків в Україні, опираючись на принцип стабільності, має право на незмінність режиму оподаткування, елементів податків, які ним сплачуються, протягом бюджетного року, як результат - на визначеність умов здійснення ним тієї чи іншої оподатковуваної діяльності чи діяльності, пов`язаної з виникненням об`єкта оподаткування. У випадку ж зміни елементів податків протягом такого року законодавцем, такий платник має право та обов`язок з урахуванням способу та змісту здійснених змін, враховуючи наявний у платника обов`язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України та законами з питань митної справи, виконувати свої зобов`язання відповідно до закону із тими межами свободи, які допускаються. Статтею 5 Податкового кодексу України визначено порядок співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами, а саме: для регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, застосовуються поняття, правила та положення, які встановлено Податковим кодексом України. Відповідно до частини третьої статті 27 Бюджетного кодексу України, закони України, які впливають на показники бюджету і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. Таким чином зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що оскільки Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», згідно з яким з 01.01.2015 введено в дію «Транспортний податок», прийнятий 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, оскільки в іншому випадку, застосування контролюючим органом положень вказаного Закону України у 2015 році при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення не відповідає положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. У рішенні Конституційного Суду України №1-рп/99 від 09.02.1999 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом`якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб. Положеннями підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті Податкового кодексу України передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Колегією суддів також враховано рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, та якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати прибуткового податку. Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, у суду при розгляді даної справи відсутні підстави для обмежувального тлумачення підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України. Враховуючи те, що податковим повідомленням - рішенням від 08.06.2015 року № 690-17 визначено суму податкового зобов`язання за платежем "Транспортний податок з фізичних осіб" позивачу за 2015 рік, колегія суддів погоджується яз висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування зазначеного податкового повідомлення - рішення. Посилання апелянта на те, що оскільки позивачем було сплачено грошове зобов`язання визначене оскаржуваними податковими повідомленнями - рішеннями, то він фактично визнав їх правомірність не приймаються судом до уваги, з огляду на те, що Податковим кодексом України факт сплати платником податків визначеного контролюючим органом грошового зобов`язання жодним чином не пов`язано з фактом визнання платником податків правомірності відповідного зобов`язання чи його узгодженням. Податкове повідомлення - рішення від 08.05.2019 року № 0149821310 прийнято відповідно до акту від 22.04.2019 № 1887/26-15-13-10/2931507413 та на підставі статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказаним актом встановлено порушення позивачем підпункту 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 Податкового Кодексу України, а саме несвоєчасна сплата транспортного податку з фізичних осіб (код бюджетної класифікації податку 18011001): за 2015 рік у сумі 25 000,00 грн. на 309 днів та за 2016 рік у сумі 25 000,00 грн. на 759 днів. Відповідно до підпункту 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 Податкового Кодексу України транспортний податок сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення. Пунктом 126.1 статті 126 Податкового Кодексу України визначено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу. Факт того, що 08.09.2016 року позивачем було сплачено грошове зобов`язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 25000,00 грн. сторонами не заперечується та підтверджується актом від 22.04.2019 року № 1887/26-15-13-10/2931507413 . З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи протиправність податкового повідомлення - рішення від 08.06.2015 року № 690-17 та відсутності у позивача обов`язку щодо сплати грошового зобов`язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за 2015 рік, а також факт сплати позивачем 08.09.2016 року грошового зобов`язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 25 000,00 грн., про наявність підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 08.05.2019 року № 0149821310. Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач Собків Я.М. Суддя Глущенко Я.Б. Суддя Черпіцька Л.Т.