Постанова КЦС ВС № 357/10824/19

Постанова Іменем України 02 липня 2020 року м. Київ справа № 357/10824/19 провадження № 61-2558св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - перший заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Білоцерківська районна державна адміністрація, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу прокурора Київської області Киричука Максима Юрійовича на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, у складі судді Цукурова В. П., від 30 вересня 2019 року про повернення позовної заяви та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Березовенко Р. В., Лівінського С. В. від 19 грудня 2019 року, ВСТАНОВИВ: У вересні 2019 року перший заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області Пашин С. діючи в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - КОДА) звернувся до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Київській області, управління), Білоцерківської районної державної адміністрації (далі - БРДА), Поштар О. Т. про визнання недійсним наказу, визнання недійсним розпорядження та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння Прокурор зазначав, що підставою для звернення до суду є бездіяльність КОДА як органу, уповноваженого на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, яким, незважаючи на порушення починаючи з липня 2014 року інтересів держави у зв`язку з незаконною передачею у власність громадянина земельної ділянки водного фонду площею 2 га, яка до такої передачі перебувала у державній власності, та подальшою зміною цільового призначення земель, з перевищенням повноважень ГУ Держгеокадастру у Київській області та БРДА, належні заходи щодо їх усунення не вживались, земельну ділянку у державну власність не повернуто, що наділяє прокурора повноваженнями на захист інтересів держави в судовому порядку. На виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» КОДА попередньо було повідомлено про порушення прав держави та необхідність їх відновлення в судовому порядку. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2019 року позовну заяву на підставі пункту 4 частини четвертої статті 185 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) повернуто прокурору. Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором не підтверджено наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб відповідно до вимог статті 56 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року апеляційну скаргу керівника Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області Козара В. В. залишено без задоволення, а ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2019 року - без змін. Приймаючи постанову від 19 грудня2019 року, колегія суддів виходила з того, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про повернення позову, оскільки із тексту позовної заяви вбачається, що докази дотримання прокурором приписів частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо попереднього повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення з даним позовом до суду відсутні. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі прокурор Київської області Киричук М. Ю., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга прокурора Київської області Киричука М. Ю. (подана 03 лютого 2020 року) на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2019 року про повернення позовної заяви та постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року. Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2020 року поновлено прокурору строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі № 357/10824/19 та витребувано її матеріали з місцевого суду. У березні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням положень статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та порушенням вимог статей 4, 10, 56, 185 ЦПК України. Звертає увагу суду, що позов пред`явлено прокурором саме у зв`язку із нездійсненням КОДА, як уповноваженим органом в розумінні частини п`ятої статті 122 Земельного кодексу України, заходів на захист порушених інтересів держави з метою повернення у державну власність спірної земельної ділянки водного фонду, яка у незаконний спосіб вибула із власності держави. Листом Білоцерківської місцевої прокуратури від 29 липня 2019 року за № 33-3043 вих-19 повідомлено КОДА про виявлені порушення вимог земельного та водного законодавства із наданням копій документів на підтвердження виявлених порушень та запропоновано КОДА на підставі статей 1, 28, 43, 50 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» звернутися до суду з позовом на захист порушених інтересів держави або повідомити про причини, що перешкоджають такому захисту із наданням підтверджуючих документів. Листом від 07 серпня 2019 року № 11-25/4820/06/14-2019 КОДА повідомила прокурора про відсутність можливості звернутися до суду із позовом на захист інтересів держави у зв`язку з відсутністю коштів для сплати судового збору. На виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурором також надавались докази на підтвердження попереднього, до звернення до суду, повідомлення позивача про пред`явлення цього позову. КОДА наявність підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах прокурором у порядку абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не заперечувала та не оскаржувала. Доводи інших учасників справи В поданому у березні 2020 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу третя особа ОСОБА_2 , посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2019 року про повернення позовної заяви та постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року без змін. Вважає, що саме лише посилання прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, неналежним чином здійснює повноваження захисту державних інтересів, недостатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав такого представництва. Із посиланням на висновки викладені в постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року по справі № 806/1000/17, від 20 вересня 2018 року по справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року по справі № 906/240/18, від 01 листопада 2018 року по справі № 910/18770/17 та від 05 листопада 2018 року по справі № 910/4345/18, наголошує на тому, що прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. В поданому у березні 2020 року до Верховного Суду поясненні на касаційну скаргу КОДА просить касаційну скаргу прокурора задовольнити. Фактичні обставини справи, встановлені судами Судами встановлено, що у вересні 2019 року до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшла позовна заява першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі КОДА про визнання недійсним наказу, визнання недійсним розпорядження та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. Підставою для звернення із позовною заявою прокурором вказано бездіяльність КОДА, як органу, уповноваженого на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, яким, незважаючи на порушення починаючи з липня 2014 року інтересів держави у зв?язку з незаконною передачею у власність громадянина земельної ділянки водного фонду площею 2 га, яка до такої передачі перебувала у державній власності, та подальшою зміною цільового призначення такої земельної ділянки, заходи щодо їх усунення не вживались, земельну ділянку в державну власність не повернуто.

Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі по тексту в редакції Кодексу чинній на час подачі касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення не відповідають з огляду на наступне. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором не доведено необхідності захисту ним інтересів держави, а також не обґрунтовано підстав звернення до суду від імені суб`єкта, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, з наданням належних доказів, які б підтверджували наявність підстав для представництва відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Погоджуючись із вказаними висновками суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва. Всі ці докази в своїй сукупності є підставами для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді. Разом з тим, їх відсутність в силу статті 23 Закону України «Про прокуратуру» виключає таке представництво. Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру». Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Згідно з положеннями частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на час пред`явлення прокурором позову) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави». У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини). Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Згідно абзацу третього і четвертого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Отже прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. Подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16 (касаційне провадження № 14-104цс19) та від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), № 61517/00, 31 березня 2005 року). Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави". ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Отже, зазначені рішення ЄСПЛ суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права. У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт не звернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади с. Городище та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. У справі, що розглядається, прокурор, звертаючись до суду з позовом, відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК України, обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Так, обґрунтовуючи підстави для представництва в суді інтересів держави, прокурор зазначав, що КОДА не вживаються заходи щодо повернення земельної ділянки водного фонду у державну власність, що є підставою для представництва прокурором цих інтересів у суді, на підтвердження чого надав: - лист першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури на адресу КОДА від 29 липня 2019 року за № 33-3043 вих-19, яким останню було повідомлено про виявлені порушення вимог земельного законодавства, необхідність вжиття КОДА, відповідно до вимог частини п`ятої статті 122 ЗК України та статей 1, 28, 43, 50 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» заходів щодо відновлення порушеного права держави; - лист КОДА на адресу Білоцерківської місцевої прокуратури від 07 серпня 2019 року за вих. № 11-25/4/820/06/14-2019 про відсутність у КОДА коштів для сплати судового збору за подання відповідної позовної заяви; - лист першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури на адресу КОДА від 17 вересня 2019 року за № 33-3179 вих-19, яким на виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлено останню про звернення прокурора в інтересах держави, в особі КОДА, з відповідним позовом до суду. Проте суди на наведене уваги не звернули і дійшли помилкового висновку, що позовна заява підлягає поверненню у зв`язку із відсутністю доказів неналежного здійснення захисту інтересів держави КОДА. Верховний Суд погоджується із доводами, наведеними прокурором у касаційній скарзі, про те, що у розглядуваній справі прокурор належно обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі КОДА. Частиною четвертою статті 406 та частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Беручи до уваги наведені вище висновки, колегія суддів вважає, що касаційна скарга є обґрунтованою, а тому її слід задовольнити скасувати ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2019 року про повернення позовної заяви та постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року, а справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, мають бути розподілені за результатами розгляду спору по суті. Керуючись статтями 400, 402, 406, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу прокурора Київської області Киричука Максима Юрійовича задовольнити. Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2019 року про повернення позовної заяви та постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року скасувати, а справу передати на розгляд суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження у справі. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Є. В. Синельников Н. Ю. Сакара О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович