LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4802157/1818/19

від 07.07.2020 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 01 квітня 2020 року в даній справі залишити без змін.

Справа № 157/1818/19 Головуючий у 1 інстанції: Гамула Б. С. Провадження № 22-ц/802/713/20 Категорія: 9 Доповідач: Данилюк В. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 липня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Данилюк В. А., суддів Матвійчук Л.В., Шевчук Л. Я., з участю: секретаря судового засідання Вергуна Т. С., позивача ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 , представника відповідачки ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - виконавчий комітет Камінь-Каширської міської ради Волинської області, про визнання незаконним і скасування рішення органу приватизації та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 01 квітня 2020 року, В С Т А Н О В И В: В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виконавчий комітет Камінь-Каширської міської ради Волинської області, про визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради № 85 від 04 лютого 1993 року та визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, виданого виконавчим комітетом 04 лютого 1993 року за №

84. Свої вимоги обґрунтував тим, що 22 лютого 2019 року відносно ОСОБА_2 порушена кримінальна справа за ст. 358 КК України (підроблення документів), в матеріалах якої вказується, що ОСОБА_2 свідомо, з прямим умислом підготувала та надала до виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради заяву про приватизацію комунальної квартири АДРЕСА_1 . Законодавство України про приватизацію майна передбачає обов`язкову участь усіх членів сім`ї у приватизації. У своїй заяві ОСОБА_2 вказала, що ОСОБА_1 відмовляється від участі в приватизації та не заперечує щодо приватизації ОСОБА_2 вказаної квартири тільки на неї. Проте напроти прізвища ОСОБА_1 стоїть підпис, який ОСОБА_1 не належить, а вказану заяву він не бачив та не підписував, на підтвердження чого позивач надав висновок судового експерта Гоменюка І.М. за результатами проведеної судової експертизи № 321 від 06 грудня 2019 року. Також позивач зазначає, що на підставі цієї фальшивої заяви виконавчий комітет Камінь-Каширської міської ради видав рішення № 85 від 04 лютого 1993 року «Про передачу громадянці ОСОБА_2 у власність квартири АДРЕСА_1 ». Позивач вказує, що письмової згоди на передачу квартири у власність ОСОБА_4 не надавав, що є необхідною умовою для приватизації. Відсутність згоди всіх повнолітніх осіб, які займають вказане житло, зокрема позивача, є підставою для скасування та визнання недійсним рішення про приватизацію та свідоцтва на право власності. Вже біля року розслідується кримінальне правопорушення, однак позивач не може відновити свої порушені права. Просить суд визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради Волинської області № 85 від 04 лютого 1993 року «Про передачу громадянці ОСОБА_2 у власність квартири АДРЕСА_1 » та визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру, видане виконавчим комітетом 04 лютого 1993 року за №

84. Рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 01 квітня 2020 року позов задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради Волинської області від 04 лютого 1993 року № 85 «Про передачу ОСОБА_2 у власність квартири АДРЕСА_1 та визнано недійсним свідоцтво про право власності № 84, видане виконавчим комітетом Камінь-Каширської міської ради Волинської області 04 лютого 1993 року ОСОБА_2 , яке посвідчує право власності на квартиру АДРЕСА_1 . В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що позивач не довів ті обставини, що він має право на приватизацію частини квартири як член сім`ї, оскільки на момент приватизації він був повнолітньою особою та не рахувався тимчасово відсутньою особою, а також пропустив строк на звернення до суду з відповідним позовом. Просить рішення скасувати, в задоволенні позову відмовити. Позивач ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що відповідачкою у апеляційний скарзі не наведено будь-яких доказів порушення процесуальних норм для скасування рішення Камінь-Каширського суду Волинської області від 01 квітня 2020 року, тому просить рішення суду залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити. Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення учасників, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради народних депутатів Волинської області від 04 лютого 1993 року № 85 ОСОБА_2 безоплатно була передана у приватну власність квартира АДРЕСА_1 (а.с. 4). На основі цього рішення відповідачці було видано свідоцтво про право власності за № 84 від 04 лютого 1993 року (а.с. 5). Підставою для прийняття вказаного вище рішення стала заява ОСОБА_2 від 23 грудня 1992 року адресована голові виконкому ОСОБА_5 , в якій вона просить передати їй у приватну власність квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 3). Також у заяві зазначено, що інші мешканці цієї квартири ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 не заперечують щодо отримання ОСОБА_2 даної квартири одноосібно в приватну власність, що скріпили власними підписами. Належність названих осіб до членів сім`ї ОСОБА_2 , що постійно проживають у даній квартирі, підтверджується довідкою виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради від 23 жовтня 1992 року (а.с. 52), достовірність якої не заперечила й сама відповідачка. Разом із тим, із висновку судової почеркознавчої експертизи від 06 грудня 2019 року № 321, проведеної в рамках досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12019030090000083 від 23 лютого 2019 року, розпочатому за ч. 1 ст. 358 КК України за фактом підробки документів, встановлено, що підпис навпроти рукописного запису: « ОСОБА_1 » в заяві від імені ОСОБА_2 від 23 грудня 1992 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Решта тексту заяви написано однією особою (а.с. 8). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що приватизація квартири АДРЕСА_1 була проведена без дотримання норм діючого законодавства. ОСОБА_2 порушила право позивача на приватизацію частки квартири, в якій він був зареєстрований та проживав, оскільки надані суду докази свідчать про те, що відповідачка надала для приватизації квартири недостовірні дані, зокрема, заяву на одноосібну приватизацію зі згодою на це позивача, якої в дійсності від останнього не отримувала, внаслідок чого позивач був позбавлений права на приватизацію частки квартири. Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Статтею 8 Конвенції закріплено право на повагу до житла. Відповідно до ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом. Порядок приватизації громадянами займаних ними жилих приміщень у будинках державного житлового фонду регулюється Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», зазначений закон визначає правові основи приватизації житла як один зі способів набуття його у власність. Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім`ї безоплатно. До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло. Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Згідно із ч. 3 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Статтею 64 Житлового кодексу Української РСР до членів сім`ї наймача віднесено дружину наймача, їх діти і батьки. Виходячи з аналізу змісту Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у поєднанні з нормами статей 1, 6, 9, 61 ЖК України, статті 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені статтею 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім`ї. Якщо житлом, яке заінтересована особа має намір приватизувати, також користується інша особа (інші особи) на тих саме умовах, повинні бути ураховані і їх (їхні) права та інтереси. Так, з матеріалів справи вбачається, що на час приватизації спірної квартири відповідачем 04 лютого 1993 року син останньої, якому на той час був повнолітнім, як член сім`ї наймача, мав право на користування жилим приміщенням, в тому числі на приватизацію квартири разом із ОСОБА_6 , ОСОБА_7 відповідачем у справі, на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Отже, спірні розпорядження та свідоцтво про право власності на житло отримане відповідачем одноособово без урахування права позивача, як сина на частку в житлі, порушили право останнього на приватизацію квартири, а тому є незаконними. Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, від 02 грудня 2010 року). Доводи відповідача про проживання свого сина на час приватизації разом з бабусею і в подальшому навчався, працював і проживав в м. Києві, не може бути підставою для позбавлення його права на набуття у власність нерухомого майна шляхом приватизації, оскільки слід мати на увазі, що жила площа у будинках державного та громадського житлового фонду зберігається за іншими членами сім`ї незалежно від обставин, які слугують підставою їх відсутності. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання незаконними та скасування виконавчого комітету щодо приватизації спірної квартири, а також свідоцтва про право власності на житло, так як під час приватизації вказаної квартири були порушені вищевказані норми законодавства, яке регламентує приватизацію державного житлового фонду, а саме така приватизація відбулася без письмової згоди всіх повнолітніх членів сім`ї наймача, які на момент приватизації проживали та були зареєстровані у спірній квартирі. Посилання в апеляційній скарзі на фактичне не проживання сім`ї позивача ОСОБА_1 у спірній квартирі на момент її приватизації не заслуговують на увагу, оскільки, в порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, не підтвердженні належними доказами та доводи в цій частині скарги, що були предметом дослідження у суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи. Доводи апеляційної скарги щодо застосування строків позовної давності, про що скаржником в суді першої інстанції було зроблено відповідну заяву, також не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до положень ч. 3 ст. 267 ЦК України, ст. 48 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, тобто відповідача, а під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем не подавалася заява про застосування строку позовної давності. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував обставини, що мають значення для справи, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 , суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 01 квітня 2020 року в даній справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 14 липня 2020 року. Головуючий Судді :

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»