Постанова 4804 № 264/2232/19

22-ц/804/2359/20 264/2232/19 Головуючий у 1 інстанції Іванченко А.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого суді Принцевської В.П. суддів Баркова В.М., Лопатіної М.Ю. секретар Сидельнікова А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 травня 2020 року у цивільній справі № 264/2232/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, В С Т А Н О В И В: У квітні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 16.09.2008 року між ним та відповідачкою було зареєстровано шлюб. Рішенням Жовтневого райсуду м. Маріуполя від 07.09.2018 року шлюб було розірвано. 11.12.2012 року було придбане нежитлове приміщення № 66 (І поверх, літ. А-5), загальною площею 30,9 кв.м., розташоване в будинку АДРЕСА_6 . 26.08.2014 року було придбано двокімнатну квартиру № 64, загальною площею 54,09 кв.м., житловою площею 39,81 кв.м., розташовану в будинку АДРЕСА_10 . Вищевказане майно було оформлено на ім`я відповідачки, щоб уникнути будь-яких питань з міграційною службою, оскільки вона хотіла залишитись громадянкою республіки Вірменія. Вважає, що спірне нерухоме майно є його особистою приватною власністю, оскільки нежитлове приміщення було придбано за його особисті кошти, які було розміщено у ПАТ «Донгорбанк», як депозитний вклад на суму 185000 грн., згідно договору Чемпіон/942 та до шлюбу вказаний депозитний договір було закрито 14.03.2008 року. Двокімнатну квартиру було придбано також за його особисті кошти, які він ввіз в Україну, що підтверджується митною декларацією, згідно якої 14.02.2003 року Донбаською регіональною митницею зафіксовано, що він перетинав кордон України, маючи при собі грошові кошти в розмірі 20990 доларів США. Ці події відбувались до реєстрації шлюбу. Крім того, згідно попереднього договору від 18.08.2014 року, який підписано саме ним та продавцем квартири, квартира продавалась за 20000 доларів США. В день укладання договору купівлі - продажу квартири саме ці 20000 доларів США були передані ним за квартиру, що підтверджується розпискою. На підставі викладеного, просив визнати за ним право особистої приватної власності на нежитлове приміщення № 66 (1 поверх, літ.А-5) загальною площею 30,9 кв . м., розташоване в будинку АДРЕСА_6 , та двокімнатну квартиру № 64, загальною площею 54,09 кв.м., житловою площею 39,81 кв.м., яка розташована в будинку АДРЕСА_10 . Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 травня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права приватної власності на нежитлове приміщення №66 ( 1-й поверх, літ. А-5) загальною площею 30,9 кв.м., розташоване в будинку АДРЕСА_6 , та двокімнатну квартиру №64, загальною площею 54,09 кв.м., житловою площею 39,81 кв.м., розташовану в будинку АДРЕСА_10 відмовлено. З вказаним рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 і оскаржив його в апеляційному порядку. Посилався на те, що суд ухвалив рішення з порушенням вимог процесуального і матеріального Закону. Просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, задовольнити його позовні вимоги. В судовому засіданні позивач та його представник повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити. Представник відповідачки в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Відповідачка до суду не з`явилася, повідомлена про час і місце судового засідання належним чином. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача і його представника, пояснення представника відповідачки, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає необхідним залишити без задоволення апеляційну скаргу з наступних підстав. Статтею 41 Конституції України закріплені фундаментальні права особи в сфері приватної власності, згідно якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян. Статтею 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Судом правильно встановлено, що 16.09.2008 року між сторонами було зареєстровано шлюб у Жовтневому відділі реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, про що зроблено актовий запис №

835. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєне прізвище Челпан , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 16.09.2008 року. Сторони по справі мають сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 . В період шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 на відповідачку ОСОБА_2 було придбане нежитлове приміщення №66 загальною площею 30,9 кв.м, розташоване у будинку АДРЕСА_6 , та згідно договору купівлі-продажу від 11.12.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Бодягіною І.І. та зареєстрованого в реєстрі за №4730 за 37049, 00 гривень, вона є його власником. Право власності на приміщення зареєстроване у МКП «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» 17.12.2012 року за № 33527034. 26.08.2014 року на відповідачку було придбано двокімнатну квартиру № 64, загальною площею 54,09 кв.м., житловою площею 39,81 кв.м., розташовану в будинку АДРЕСА_10 за 185371,00 гривень. Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07.09.2018 року, яке набрало законної сили 08.10.2018 року, шлюб між сторонами було розірвано. Відповідно до договору купівлі - продажу нежитлового приміщення від 11.12.2012 року, його було укладено між ОСОБА_2 , як покупцем, та позивачем ОСОБА_1 який діяв з боку продавця на підставі довіреності від імені ОСОБА_5 . За умовами укладеного договору (п.2.1, 2.3) вартість предмета договору сплачена відповідачкою представнику продавця - ОСОБА_1 до підписання цього договору готівкою, а ОСОБА_1 своїм підписом підтвердив отримання грошей в сумі 37049,00 грн. та повного розрахунку за продане за цим договором нерухоме майно, а також відсутність щодо покупця ОСОБА_2 претензій будь-якого характеру. Посвідчуючи договір купівлі-продажу, приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Бодягіною І.І. роз`яснено сторонам договору його зміст, права, відповідальність, вимоги ст.ст.203, 251, 216, 225, 229-236, 377, 655-659, 662, 663 Цивільного кодексу України, ст.ст.82, 120, 125, 126, 132, 143 Земельного кодексу України, ст.ст.247, 248 Сімейного кодексу України (пункт 5.8 договору). Сторони цього правочину засвідчили, що мають здоровий глузд, тверду пам`ять та ясну свідомість, діють добровільно, однаково розуміють значення своїх дій та не помиляються у відношенні договору, в них відсутні обставини, які примусили укласти цей договір на невигідних для них умовах..., а також підтвердили дійсність намірів його укладання, що він не є мнимим чи удаваним, а зміст договору відповідає його волі. Факт отримання позивачем грошових коштів в сумі 37049,00 грн. від відповідачки підтверджується також відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 від 25.10.2018 року, в яких у графі «дохід» відображена відповідна грошова сума. Станом на теперішній час вказаний договір купівлі - продажу є дійсним, у встановленому законом порядку повністю або частково недійсним не визнаний. Згідно з вимогами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що вони є безпідставними. Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено, що саме позивач на підставі довіреності здійснив відчуження цього нежитлового приміщення та отримав грошові кошти від угоди. Більш того, як зазначено вище, під час укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, позивач ОСОБА_1 діяв від імені продавця та сам отримував (а не сплачував) від покупця грошові кошти. В судовому засіданні встановлено, що відповідачка народила дитину ІНФОРМАЦІЯ_1 , та не працювала, доглядала за дитиною та вела домашнє господарство. Проживала відповідачка разом з чоловіком їх дитиною та донькою позивача (від першого шлюбу), за адресою АДРЕСА_9 , тобто в будинку, який належить відповідачці. Дані обставини не оспорюються сторонами та підтверджені свідком ОСОБА_6 . Тобто , згідно ч.1 ст. 60 СК України з поважної причини не мала самостійного заробітку (доходу). Як сам позивач так і свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні підтвердили пояснення відповідачки , що вона має професію перукаря та цим заробляє на життя. Та для отримання доходів від професії відповідачки, як перукаря саме було прийнято в сім`ї рішення, про покупку нерухомості під перукарню для отримання доходів. Так з 2012 року по теперішній час відповідачка працює у вказаній перукарні. З огляду на викладене, суд дійшов правильного висновку, що ствердження позивача про те, що нежитлове приміщення було придбане за особисті кошти та він є власником цього приміщення є безпідставними та необґрунтованими, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, та належними та допустимими доказами не підтверджено, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Відповідно до митної декларації від 14.02.2003 року, позивач ввіз на територію України грошові кошти в сумі 20990 доларів США, які задекларував. Суд критично ставиться до пояснень позивача, що саме ці кошти було у 2014 році витрачено на придбання квартири АДРЕСА_10 , оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження законності джерела отримання цих коштів, а також не надано доказів того, що ці грошові кошти належать саме йому. Крім того, з моменту ввозу грошових коштів в Україну до моменту придбання нерухомості пройшло більше 11 років, а тому суд дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав вважати, що саме за ці кошти було придбано спірну квартиру. Також, судом з пояснень позивача ОСОБА_1 встановлено, що позивач придбав для свого сина та доньки від попереднього шлюбу нерухоме майно ( квартиру та будинок) до 2008 року, а тому доказів того, що грошові кошти, ввезені на територію України та декларовані, ним не витрачались та зберігались для придбання спірного нерухомого майна, суду не надано. Також позивач в судовому засіданні наголошував на тому, що він кожні три роки міняє автомобілі та покупає дорогі авто для свого користування, що ставить під сумнів його первинні пояснення, щодо збереження грошей з 2003 року на покупку спірної нерухомості. З довідки ПАТ «ПУМБ» від 27.03.2019 року, яку видано на ім`я ОСОБА_1 , вбачається, що в ПАТ «Донгорбанк» 11.09.2007 року був оформлений депозитний вклад на ім`я позивача ОСОБА_1 на суму 185000 грн, а 14.03.2008 року вказаний депозитний договір було закрито у зв`язку із закінченням терміну дії. Суд дійшов правильного висновку, що даний доказ не доводить використання саме цієї грошової суми на придбання спірної квартири у 2014 році тому, що минуло 6 років з моменту закриття депозиту і купівлею квартири. У судовому засіданні позивач змінив обґрунтування в цій частині позовних вимог, та стверджував під час судового розгляду про те, що квартиру було придбано на грошові кошти, зняті 04.08.2014 року з депозитного вкладу за договором, укладеним за місяць до цього , а саме 02.07.2014 року. Відповідно до наданої позивачем копії депозитного договору № 003/07/14/0313 від 02.07.2014 року, вбачається, що позивач розмістив на своє ім`я грошові кошти в сумі 17000 доларів США, як депозитний вклад у ПАТ АБ «Укргазбанк». Згідно довідки № 102 від 27.06.2019 року, видана на ім`я позивача, станом на 04.08.2014 року депозитний рахунок закінчився, кошти в сумі 17000 доларів США, ОСОБА_1 отримав у повному обсязі. Але судом правильно встановлено, що на цей час ( 02.07.2014 року) сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 16.09.2008 року, а тому ці кошти, розміщені як депозитний вклад на ім`я позивача у банківській установі, є спільними сумісними коштами подружжя, а інше суду не доведено. Відповідачка в судовому засіданні заперечує, що це особисті гроші позивача, та пояснює, що це гроші є спільними сумісними та зібраними ними за час шлюбу. Також наголошує на тому, що її родина приймала участь у їх житті, надавала грошові кошти на придбання нерухомості, у зв`язку з чим все нерухоме майно реєструвалося на неї. Вона заявляла свідків з Вірменії, бажала їх допитати в суді, але була вимушена від них відмовитися, у зв`язку з короновірусом та закриттям кордонів. Твердженьня позивача про те, що майно було оформлено на ім`я ОСОБА_2 , лише з метою уникнення проблем з міграційною службою є безпідставними і не знайшли своє підтвердження в суді. З матеріалів справи вбачається, що відповідачка ОСОБА_2 перебуває на території України на законних підставах, що підтверджується посвідкою на постійне проживання на території України, виданої безстроково. В судовому засіданні встановлено, що не оспорюється сторонами по справі, що під час шлюбу позивач не працював, був пенсіонером та отримував пенсію. Також судом встановлено, та не оспорюється сторонами по справі, що відповідачка після реєстрації шлюбу з позивачем народила сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , доглядала за ним та вела домашнє господарство для їх сім`ї. З 2012 року відповідачка вийшла на роботу та працювала перукарем, мала дохід, якій віддавала позивачу, тобто коштами та працею брала участь у веденні спільного сімейного бюджету віддаючи зароблені кошти чоловіку. Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні підтвердила той факт, що відповідачка всі гроші від роботи перукарні віддавала позивачу. Показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_9 в частині купівлі нерухомості за власні кошти ОСОБА_1 , суд правильно розцінив безпідставними, оскільки вони надавалися свідками зі слів самого позивача, та не підтверджені іншими належними та допустимими доказами. Керуючись ст. 375, ст. 381, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 травня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Судді