Постанова 4855 № 640/9598/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/9598/19 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Земляної Г.В., Файдюка В.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання факту, ВСТАНОВИВ : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до цього ж суду про визнання факту неналежного засвідчення копій ухвал, а саме: копії ухвали у справі № 826/15831/18 від 23 листопада 2018 року, копії ухвали у справі № 826/15831/18 від 08 жовтня 2018 року, копії ухвали у справі № 640/20037/18 від 06 грудня 2018 року, та копії ухвали у справі № 640/20037/18 від 26 грудня 2018 року. Крім того, позивач просив видати належним чином засвідчену копію ухвали від 23 листопада 2018 року у справі № 826/15831/18. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2019 у справі № 640/9598/19 визначено підсудність цієї справи Київському окружному адміністративному суду. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.06.2019 відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2019 скасовано ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 26.06.2019, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Водночас, представником позивача було заявлено клопотання про залучення в якості третіх осіб Раду суддів України, Верховний Суд, Вищу раду правосуддя, Державну судову адміністрацію, Рану національної безпеки і оборони України та Агентство США з міжнародного розвитку. Відповідно до ч. 4 ст. 49 КАС України, у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Втім, представником позивача не було зазначено на яких підставах вказаних вище осіб належить залучити до участі у справі в якості третіх осіб, як і не зазначено яким чином рішення у розглядуваній справі може вплинути на права чи обов`язки цих осіб, у зв`язку з чим, суд не вбачає правових підстав для задоволення вказаного клопотання. Представник відповідача до судового засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. Представники позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Судом першої інстанції встановлено, що працівниками Окружного адміністративного суду міста Києва виготовлено та видано ОСОБА_1 копії ухвал від 06 грудня 2018 року та 26 грудня 2018 року по справі №640/20037/18 (головуючий суддя Кузьменко А.І.), копії ухвал від 08 жовтня 2018 року та від 23 листопада 2018 року по справі № 826/15831/18 (головуючий суддя Добрянська Я.І.). 10 січня 2019 року позивач подав до Окружного адміністративного суду міста Києва скарги на дії та бездіяльність працівників апарату цього суду щодо неналежного складання процесуальних документів, а саме, копій ухвал Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2018 року та 26 грудня 2018 року по справі №640/20037/18 (головуючий суддя Кузьменко А.І.), копій ухвал Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 жовтня 2018 року та від 23 листопада 2018 року по справі № 826/15831/18 (головуючий суддя Добрянська Я.І.). Скарги мотивовані тим, що засвідчувальні надписи на копіях ухвал по справі № 826/15831/18 від 08 жовтня 2018 року та від 28 листопада 2018 року складались зі слів "згідно оригіналу", а повинні були складатись зі слів "згідно з оригіналом" та засвідчувальні надписи на копіях ухвал по справі № 640/20037/18 від 06 грудня 2018 року та від 26 грудня 2018 року складались зі слів "з оригіналом згідно", а повинні були складатись зі слів "згідно з оригіналом", що, відповідно, є порушенням положень наказу Міністерства юстиції України від 18.06.2015 № 1000/5, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 червня 2015 року за № 736/27181 та наказу Державної судової адміністрації України №174 від 17.12.2013. 11 січня 2019 року Окружний адміністративний суд міста Києва надав відповідь на скарги позивача за №03.2-08/67/19 в якій зазначив, що за наслідком порівняння штампів шляхом застосування системного та логічного методів вбачається, що проставлений на копії ухвали суду про повернення позовної заяви по справі № 826/15831/18 штамп "згідно оригіналу" за своїм змістом відповідає тим вимогам, які визначені для такого виду документів Інструкцією з діловодства в адміністративних судах України. При цьому, з лінгвістичної точку зору, зміна місць слів з "згідно з оригіналом" на "згідно оригіналу", так само як і відсутність прийменника "з", не впливає на ту обставину, що штамп засвідчує відповідність копії документу його оригіналу. Вважаючи, що надання копій процесуальних документів, засвідчених не у спосіб, передбачений положеннями чинного законодавства, порушує право позивача, останній звернувся до суду з даним позовом. Так, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Правову позицію щодо застосування Конституції України при здійсненні правосуддя Верховний Суд України свого часу висловив у постанові Пленуму "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 року №9. Зокрема, в п. 8 цієї постанови зазначено, що правосуддя здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Статтею 55 Конституції України кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує. У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Відповідно до ч. 1 і 3 ст. 124 Основного Закону України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно з ч. 1 та 5 ст. 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації, відповідно до якого з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди. Тобто для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів. Відповідно до статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах. Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України. У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "правa" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним…..поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "правa" має один і той же зміст. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" має один і той же зміст. При тлумаченні вище згаданих норм права, Верховний Суд України в постанові від 15.12.2015 (справа № 800/206/15) вказав на те, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Як вбачається з матеріалів справи та даних Єдиного державного реєстру судових рішень щодо ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2018 по справі № 640/20037/18 про повернення позовної заяви, 11.02.2018 Шостим апеляційним адміністративним судом прийнято апеляційну скаргу позивача на вказане судове рішення та призначено її до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження. Як вбачається із змісту постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.09.2019 по справі № 640/20037/18, апеляційною інстанцією скарга позивача розглянута по суті та прийняте рішення з яким позивач не погодився і оскаржив до касаційної інстанції. Відповідно до ухвали Верховного Суду від 19.04.2019 по справі №640/20037/18 (адміністративне провадження №К/9901/10590/19), позивачеві відмовлено у відкритті провадження, з тих підстав що Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у відповідності з таким висновком. Оскільки правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. Відтак, як вірно було зазначено судом першої інстанції, жодних сумнівів щодо належності засвідчення ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2018 по справі № 640/20037/18 у судів апеляційної та касаційної інстанцій не існувало, а позивач у повному обсязі та без будь - яких обмежень реалізував своє право на перегляд судових рішень, використовуючи засвідчену відповідачем копію ухвали. Крім того, правила ведення діловодства у апеляційних та окружних адміністративних судах та порядок роботи з документами з моменту надходження чи створення в суді до знищення в установленому порядку або передачі до державної архівної установи чи архіву суду встановлені Інструкцією із діловодства в адміністративних судах, що затверджена наказом Державної судової адміністрації України 17.12.2013 № 174 (надалі - Інструкція № 174). Відповідно до пункту 4.7 Інструкції № 174, процесуальні документи видаються і оформлюються відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, цієї Інструкції та інших нормативно-правових актів. При цьому суд вважає помилковим посилання позивача на положення пункту 4.22 Інструкції № 174, оскільки даний розділ регулює порядок засвідчення організаційно-розпорядчих та інших документів, що становлять документообіг суду. Водночас, порядок засвідчення копії ухвал, тобто процесуальних документів, врегульовано підпунктом 6.6.19 пункту 6.6 Інструкції № 174 за приписами якого, копії ухвали повинні бути засвідчені написом "З оригіналом згідно". Як вбачається з матеріалів справи, копії ухвал від 06 грудня 2018 року та 26 грудня 2018 року по справі №640/20037/18 (головуючий суддя Кузьменко А.І.) засвідчені написом "з оригіналом згідно" (а.с.9-12), тобто, як передбачено вимогами підпункту 6.6.19 пункту 6.6 Інструкції №

174. Щодо видачі копій ухвал від 08 жовтня 2018 року та від 23 листопада 2018 року по справі № 826/15831/18 (головуючий суддя Добрянська Я.І.), то вони засвідчені написом "згідно оригіналу" (а.с. 6-8). Дійсно, дане словосполучення не містить прийменника "з" та слова "оригіналу" і "згідно" розміщені у засвідчувальному надпису на даній копії ухвали в іншій послідовності, ніж у підпункті 6.6.19 пункту 6.6 Інструкції №

174. Втім, відсутність у засвідчувальному надписі прийменника та розміщення слів в іншій послідовності, ніж передбачена вимогами підпункту 6.6.19 пункту 6.6 Інструкції № 174, не змінило його правову суть та сутнісне значення, а сама копія ухвали не перестала відповідати оригіналу. Крім того, позивачем не було надано доказів відмови у прийнятті або застосуванні таких документів саме у зв`язку із порушенням послідовності слів при їх засвідченні. В матеріалах справи та в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні відомості про оскарження в апеляційному чи касаційному порядку ухвал від 08 жовтня 2018 року та від 23 листопада 2018 року по справі № 826/15831/18. Відповідно до правової позиції, наведеної Верховним Судом у постанові від 18 грудня 2019 року у справі №826/7760/17, право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, право на судовий захист не є абсолютним. Звертаючись до суду з позовом щодо законності правового акта суб`єкта владних повноважень індивідуального характеру та дій, спрямованих на прийняття такого акта, позивач також повинен пояснити, які правові наслідки безпосередньо для нього породжує оскаржене рішення суб`єкта владних повноважень та дії/бездіяльність, які передують його прийняттю. Разом з тим, позивач не надав суду належних обґрунтувань, в чому саме він вбачає порушення своїх прав, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом та які негативні наслідки для нього настали. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі №731/216/17, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Як вірно було зазначено судом першої інстанції, помилковим є твердження позивача про необхідність застосування до даних правовідносин положень наказу Міністерства юстиції України від 18.06.2015 № 1000/5, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.06.2015 за № 736/27181, оскільки спеціальним актом, у даному випадку, є саме Інструкції №

174. За наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України. Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев cуддя Г.В.Земляна суддя В.В.Файдюк