Постанова 4855 № 640/10841/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/10841/19 Суддя (судді) першої інстанції: Арсірій Р.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Собківа Я.М., суддів: Костюк Л.О., Черпіцької Л.Т., за участю секретаря: Кондрат Л.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 вересня 2019 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Пан Логістик" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового боргу, - ВСТАНОВИВ: Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Пан Логістик" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, у якому просило визнати протиправними та скасувати: - податкове повідомлення - рішення від 15 лютого 2019 року № 0542615147 (форма «Р») з розрахунком штрафних (фінансових) санкцій, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств в сумі 187 006,00 грн., та нараховані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 46 752,00 грн.; - податкове повідомлення - рішення від 15 лютого 2019 року № 0552615147 (форма «Р») з розрахунком податкового зобов`язання та штрафних (фінансових) санкцій, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в сумі 580 046,00 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 290 023,00 грн.; - податкове повідомлення - рішення від 15 лютого 2019 року № 0562615147 (форма «Н») з розрахунком штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), яким позивачу було нараховано 19 253,12 грн. штрафу за порушення граничних строків реєстрації податкових накладних; - податкове повідомлення - рішення від 14 лютого 2019 року № 0002684208 (форма «ПС») з розрахунком штрафних (фінансових штрафів), яким позивачу було нараховано 510,00 грн. штрафу. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 вересня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: № 0542615147 (форма «Р») від 15 лютого 2019 року про донарахування податку на прибуток підприємств в сумі 187 006,00 грн., та штрафних (фінансові) санкцій (штрафи) у розмірі 46 752,00 грн.; № 0552615147 (форма «Р») від 15 лютого 2019 року про донарахування податку на додану вартість в сумі 580 046,00 грн. та штрафних (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 290 023,00 грн. В іншій частині позову відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповністю з`ясовані обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан Логістик» (ЄДРПОУ 36958491) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2017 по 30.09.2018, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 30.09.2018. За результатами перевірки складений акт №319/26-15-14-07-02-10/36958491 від 28.12.2018 «Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан Логістик» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2017 по 30.09.2018, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 30.09.2018. Відповідно до висновків акту перевірки податковим органом встановлено наступні порушення: 1. пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в загальній сумі 187 006 грн., у тому числі по періодам: за І квартал 2017 року на суму 130 070 грн.; за півріччя 2017 року на суму 130 070 грн.; за 9 місяців 2017 року на суму 153 598 грн.; за 2017 рік на суму 153 598 грн.; за півріччя 2018 року на суму 33 408 грн.; за 9 місяців 2018 року на суму 33 408 грн.; 2. п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3 ст.198, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 580 046 грн., у тому числі по періодам : за січень 2017 року на суму 213 932 грн.; за лютий 2017 року на суму 98 255 грн.; за березень 2017 року на суму 2 700 грн.; за квітень 2017 на суму 1 200 грн.; за серпень 2017 року на суму 147 389 грн.; за грудень 2017 на суму 15 880 грн.; за січень 2018 на суму 4 805 грн.; за березень 2018 року на суму 3 843 грн.; за червень 2018 року на суму 37 120 грн.; за липень 2018 року на суму 2 333 грн.; за вересень 2018 року на суму 52 589 грн.; 3. п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до несвоєчасної реєстрації протягом перевіряємого періоду податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних; 4. п. 51.1 ст. 51, п. 70.16 ст. 70, пп. 176.2 «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України та розділ 3 «Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку» затверджений наказом Міністерства фінансів України від 13.01.20)5 № 4. щодо подання з помилками податкових розрахунків (форма № і -ДФ) за І - ІІІ квартали 2017 року та І квартал 2018 року. На підставі зазначеного вище акта перевірки, прийняті наступні податкові повідомлення - рішення: № 0542615147 (форма «Р») з розрахунком штрафних (фінансових) санкцій, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств в сумі 187 006,00 грн., та нараховані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 46 752,00 грн.; № 0552615147 (форма «Р») з розрахунком податкового зобов`язання та штрафних (фінансових) санкцій, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в сумі 580 046,00 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 290 023,00 грн.; № 0562615147 (форма «Н») з розрахунком штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), яким позивачу було нараховано 19 253,12 грн. штрафу за порушення граничних строків реєстрації податкових накладних; № 0002684208 (форма «ПС») з розрахунком штрафних (фінансових штрафів), яким позивачу було нараховано 510,00 грн. штрафу. Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно пп. 4.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк). Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Згідно з п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни). Відповідно до п. 189.1 ст. 189 Податкового кодексу України, у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання. Згідно п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу); б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку. Згідно п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Отже, підсумовуючи приписи податкового законодавства, колегія суддів звертає увагу, що суми податку на додану вартість для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено. Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «УКР-ВІП-ФІНАНС ЛТД» та ТОВ «ПАН ЛОГІСТИК» укладено договір надання та організації послуг від 01.01.2017 № ЕП-0117, згідно якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги по організації транспортних перевезень (транспортно-експедиційні послуги), а замовник зобов`язується оплачувати надані послуги. Також між ТОВ «УКР-ВІП-ФІНАНС-ЛТД» та ТОВ «ПАН ЛОГІСТИК» укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів від 03.01.2017 № 17, згідно якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити нафтопродукти. Між ТОВ «УКР-ВІП-ФІНАНС-ЛТД» та ТОВ «ПАН ЛОГІСТИК» укладено договір поставки товару від 30.12.2016 № 201216, згідно якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар (канцтовари та офісний інвентар). На виконання умов вищенаведених договорів ТОВ «УКР-ВІП-ФІНАНС-ЛТД» виписано акти надання послуг та видаткові накладні, що не заперечується сторонами. Згідно регістрів синтетичного, аналітичного та бухгалтерського обліку ТОВ «ПАН ЛОПСТИК» вартість за отримані товари та послуги по контрагенту ТОВ «УКР-ВІП-ФІНАНС ЛТД» були віднесені підприємством ТО В «ПАН ЛОГІСГИК» до складу витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування за 2017 рік у сумі 224 500 грн. ТОВ «УКР-ВІП-ФІНАНС ЛТД» були виписані податкові накладні. Суми податку на додану вартість по податкових накладних включені ТОВ «ПАН ЛОГІСТИК» до складу податкового кредиту у січні 2017 року у сумі 212 712 грн та відображені у Додатку № 5 «Розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкової декларації з ПДВ за січень 2017 року. Позивачем перераховано на поточний рахунок ТОВ «УКР-ВІП-ФІНАНС-ЛТД» суму 1 276 395 грн, в т.ч. ПДВ - 212 732,49 грн. Станом на 30.09.2018 кредиторська/дебіторська заборгованість по розрахунках з ТОВ «УКР-ВІП-ФІНАНС -ЛТД» відсутня. Між підприємствами ТОВ «Палмі» та ТОВ «ПАН ЛОГІСТИК» укладено договір надання та організації послуг від 01.02.2017 № ЕП-0217, згідно якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги по організації транспортних перевезень (транспортно-експедиційні послуги), а замовник зобов`язується оплачувати надані послуги. На виконання умов вищенаведеного договору ТОВ «Палмі» виписано акти наданих послуг. Згідно регістрів синтетичного, аналітичного та бухгалтерського обліку ТОВ «ПАН ЛОГІСТИК» вартість за отримані послуги по контрагенту ТОВ «Палмі» були віднесені підприємством ТОВ «ПАН ЛОГІСТИК» до складу витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування за 2017 рік у сумі 491 275 грн. ТОВ «Палмі» виписано податкові накладні : № 148 від 28.02.2017, № 150 від 28.02.2017, № 153 від 28.02.2017, № 155 від 28.02.2017. Суми податку на додану вартість по зазначених податкових накладних включені ТОВ «ПАН ЛОГІСТИК» до складу податкового кредиту у лютому 2017 року у сумі 98 255 грн та відображені у Додатку № 5 «Розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкової декларації з ПДВ за лютий 2017 року. ТОВ «ПАН ЛОГІСТИК» перераховано на поточний рахунок ТОВ «Палмі» суму 589 530 грн, в т.ч. ПДВ 98 255,01 грн. Станом на 30.09.2018 кредиторська дебіторська заборгованість по розрахунках з ТОВ «Палмі» відсутня. Між підприємствами ТОВ «Домінанта КМ» та ТОВ «ПАН ЛОПІСТИК» укладено договір надання та організації послуг від 03.02.2016 № ЕП-01870, згідно якого перевізник зобов`язується перевезти наданий йому товар, а замовник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. На виконання умов вищенаведеного договору ТОВ «Домінанта КМ» виписано акт наданих послуг від 03.03.2017 № 03031. Згідно регістрів синтетичного, аналітичного та бухгалтерського обліку ТОВ «ПАН ЛОГІСТИК» вартість за отримані послуги по контрагенту ТОВ «Домінанта КМ» були віднесені підприємством ТОВ «ПАН ЛОГІСТИК» до складу витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування за 2017 рік у сумі 6 834 грн. ТОВ «Домінанта КМ» виписано податкову накладну № 2 від 03.03.2017. Суми податку на додану вартість по зазначеній податковій накладній включені ТОВ «ПАН ЛОГІСТИК» до складу податкового кредиту у березні 2017 року у сумі 1 367 грн та відображені у Додатку № 5 «Розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкової декларації з ПДВ за березень 2017 року. ТОВ «ПАП ЛОГІСТИК» перераховано на поточний рахунок ТОВ «Домінанта KM» суму 8 201,16 грн, в т.ч. ПДВ 1 366,86 грн. Між ТОВ «Дніпро Оіл Груп» та TOВ «ПАН ЛОГІСТИК» укладено договір надання та організації послуг від 30.06.2017 № ЕП-300617, згідно якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги по організації транспортних перевезень (транспортно-експедиційні послуги), а замовник зобов`язується оплачувати надані послуги. На виконання умов вищенаведеного договору ТОВ «Дніпро Оіл Груп» виписано наступні акти наданих послуг : №322 від 31.07.2017, № 323 від 31.07.2017, № 324 від 31.07.2017, № 325 від 31.07.2017. Згідно регістрів синтетичного, аналітичного та бухгалтерського обліку ТОВ «ПАН ЛОГІСТИК» вартість за отримані послуги по контрагенту ТОВ «Дніпро Оіл Груп» були віднесені підприємством ТОВ «ПАН ЛОГІСТИК» до складу витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування за 2017 рік у сумі 130 712 грн. ТОВ «Дніпро Оіл Груп» було виписано наступні податкові накладні : №322 від 31.07.2017, № 323 від 31.07.2017, № 324 від 31.07.2017, № 325 від 31.07.2017. Суми податку на додану вартість по зазначеним податкових накладних включені ТОВ «ПАН ЛОГІСТИК» до складу податкового кредиту у серпні 2017 року у сумі 66 679 грн та відображені у Додатку № 5 «Розшифровки податкових зобов`язані» та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкової декларації з ПДВ за серпень 2017 року. Між підприємствами ТОВ «Домінон» та ТОВ «ПАН ЛОГІСТИК укладено договір надання та організації послуг від 02.05.2018 № 02052018, згідно якого виконавець зобов`язується надавати транспортно-експедиційні послуги з супроводу, а замовник зобов`язується оплачувати надані послуги. На виконання умов вищенаведеного договору ТОВ «Домінон» було виписано наступні акти наданих послуг: № ОУ-0517/03 від 17.05.2018, № ОУ-0524/01 від 24.05.2018, № ОУ-0531/18 від 31.05.2018. Згідно регістрів синтетичного, аналітичного га бухгалтерського обліку TOВ «ПАН ЛОГІСТИК» вартість за отримані послуги по контрагенту ТОВ «Домінон» бути віднесені підприємством ТОВ «ПАН ЛОГІСТИК» до складу витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування за 9 місяців 2018 року у сумі 185 600 грн. ТОВ «Домінон» виписано наступні податкові накладні: № 156 від 31.05.2018, № 154 від 24.05.2018, № 155 від 17.05.2018. Суми податку на додану вартість по зазначених податкових накладних включені ТОВ «ПАН ЛОПСТИК» до складу податкового кредиту у червні 2018 року у сумі 37 120 грн та відображені у Додатку №5 «Розшифровуй податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкової декларації з ПДВ за червень 2018 року. ТОВ «ПАН ЛОГІСТИК» перераховано на поточний рахунок ТОВ «Домінон» суму 222 720 грн, в т.ч. ПДВ 37 120,00 грн. Станом на 30.09.2018 кредиторська/дебіторська заборгованість по розрахунках з ТОВ «Домінон» відсутня. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частини першої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до вимог п.2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Згідно із пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. За п. 44.2 статті 44 Податкового кодексу України, для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. У пункті 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи. Аналіз положень пунктів 44.1, 44.2 статті 44, пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України свідчить, що платник податку на прибуток підприємств з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому, показники обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, визначаються на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності. Надані підприємством копії первинних документів по господарським операціям з контрагентами у перевіряємий період за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 № 168/704, спричиняли втрату зазначеними документами юридичного статусу первинних документів, судами першої та апеляційної інстанції не виявлено та актом перевірки не встановлено, правочини укладені між позивачем та його контрагентами виконано кожною стороною цих договорів, що підтверджується первинними документами. Поряд з цим, згідно баз даних ДФС України по контрагентам позивача перевіряючими встановлено, що засновником, директором та головним бухгалтером підприємства являється одна особа; підприємство не являється виробником; згідно ЄРПН не встановлено придбання підприємством товарів/послуг (послуги перевезення, бумага), які в подальшому реалізовувались на ТОВ «ПАН ЛОГІСТИК», таким чином неможливо встановити походження товарів/послуг. Оцінивши зазначені правочини за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що спірні правочини укладені між правоздатними та дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті. Отже, дані договори визнаються судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентами позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України. Суд також зазначає, що згідно ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Доказів повернення коштів до контрагентів позивача після їх перерахування, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо фіктивного отримання послуг (що могло б мати місце у разі пов`язаності цих осіб), в матеріалах справи не міститься. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов`язань такого платника. Отже, наявність факту (і це не заперечується сторонами) про належну оплату товару (послуг) визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентами позивача господарських операцій. На час складання і видачі податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані у встановленому законом порядку, знаходилися на обліку в контролюючому органі, мали статус платників податків, докази, що спростовують ці обставини, відповідачем до суду не надано. Відповідачем також не надано належних доказів щодо визнання недійсними у встановленому законом порядку договорів, укладених між позивачем та його контрагентами. Підставою для висновків контролюючого органу про нереальність господарських операцій платника податків з зазначеними вище контрагентами слугувала наявність отриманої податкової інформації та інформації з ЄДРСР щодо здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 32016100060000117 від 27.09.2017 та у кримінальному провадженні 32017100080000052 від 27.07.2017. Частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Однак, жодного вироку суду стосовно контрагентів позивача, який набрав законної сили чи судового рішення, яке б набрало законної сили, щодо встановлення факту відсутності у позивача мети на здійснення господарської діяльності та відсутності її реального здійснення відповідачем не надано. Також не наданого судового рішення в порядку ст. 234 Цивільного кодексу України щодо фіктивності правочинів між позивачем та його контрагентами. Так, нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів/робіт/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентами порушеннями вимог законодавства. Якщо вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них, адже законом іншого не передбачено. Крім того, контролюючим органом не надано суду доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагентів позивача. Всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки контролюючого органу в спірних правовідносинах базуються лише на аналізі обставин, які не можуть бути самостійною підставою для нарахування суми грошового зобов`язання. При цьому, акт перевірки не містить аналізу дотримання як позивачем, так і його контрагентами, податкової дисципліни у спірних правовідносинах, з урахуванням того, що приписами частини другої статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності. Таким чином, недотримання контрагентами позивача податкової дисципліни (що не доведено відповідачем) має правові наслідки саме для цих контрагентів, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції. Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 29.01.2014 №К/9991/81114/11, від 22.01.2014 №К/9991/37637/12, від 17.02.2014 №К/800/50945/13, від 19.02.2014 №К/800/61338/13, від 11.03.2014 №К/800/1128/14, від 03.03.2014 №К/800/12888/13, від 02.06.2014 №К/800/6497/13. Згідно п. 38 рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.07 р. у справі «Інтерсплав проти України» суд нагадує, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції (див. рішення у справі «Lithgow and Others v. the United Kindom» від 8 липня 1986 року, Серія А, N 102, стор. 50-51, пп. 121-122). На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань (Case of Intersplav v. Ukraine, Application no. 803/02 (http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-78872; http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/974_194). В той же час, відсутні підстави для висновку про невжиття позивачем належних заходів для встановлення особи свого контрагента та наявності підстав для висновку про ведення ним протиправної діяльності, зокрема, отримання інформації з загальнодоступних джерел, тоді як інформаційні бази контролюючого органу, зокрема, інформація ІС «Податковий блок», не є загальнодоступним джерелом, і неврахування позивачем вказаної інформації не може свідчити про недотримання ним принципу належної обачності. В даному випадку відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення на порушення принципу обґрунтованості, що є підставою для задоволення позовних вимог частково. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що вимоги позивача за поданим адміністративним позовом є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню. Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, не в повній мірі виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення. Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги в частині їх задоволення судом першої інстанції. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач Собків Я.М. Суддя Костюк Л.О. Суддя Черпіцька Л.Т. Повний текст постанови виготовлено - 13 липня 2020 року.