Постанова 4811 № 444/2344/18

Справа № 444/2344/18 Головуючий у 1 інстанції: Мікула В.Є. Провадження № 22-ц/811/2968/19 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2020 року Львівський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Мікуш Ю.Р. Суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В. Секретар Фейір К.О. З участю: представника позивача Завалишин Ю. ОСОБА_1 , представника Малехівської сільської ради Лосин О.Б., відповідачки ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу № 444/2344/18 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» від імені якого діє Регіональна філія «Львівська залізниця АТ «Укрзалізниця» на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 15 липня 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» до Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області, ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про скасування договору дарування, визнання недійсним Державного акту, скасування запису у Поземельній книзі, скасування державної реєстрації,- в с т а н о в и в : 03.08.2018 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" звернулося в суд з позовом до відповідачів Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області, ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про скасування договору дарування земельної ділянки від 22.11.2008 року серія ВМА №815491, скасування Державного Акта на право власності на земельну ділянку від 05.08.2010 року серії ЯИ №589574, зобов`язання державного кадастрового реєстратора скасувати запис у Поземельній книзі щодо земельної ділянки за кадастровим номером 4622785700:01:004:0044 шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування, та скасування державної реєстрації права на земельну ділянку. Позовні вимоги обґрунтовує порушенням відповідачем-1 Малехівською сільською радою земельного законодавства під час прийняття рішення 15.08.1995 року № 105 про передачу земельної ділянки площею у приватну власність фізичним особам та видачу Державного акту про право власності на земельну ділянку, внесення відомостей до державного земельного кадастру. Зазначене порушення виявлено 17.11.2015 року комісією в складі працівників залізниці під час обстеження земельної ділянки залізниці в межах с. Малехів Малехівської сільської ради Жовківського району та встановлено, що на 19 км + 10 м - 19 км + 30 м перегону Рудно - Підбірці з правої сторони за ходом кілометрів, де ширина смуги відведення Залізниці згідно «Плану полоси відводу лінії Рудно Підбірці Львівської залізниці від км 11+106 до км 20+534 Нестеровського району Львівської області м.Київ , 1962 » становить 20 м. від осі головної колії, знаходиться сітчаста огорожа, яка огороджує вищезгадану земельну ділянку, яка належить ОСОБА_2 , адреса АДРЕСА_1 . Площа перетину земельних ділянок становить 0,0041 га. Встановлено, що відповідач ОСОБА_2 набула у власність спірну земельну ділянку із кадастровим номером 4622785700:01:004:0044 загальною площею 0,1162га на підставі рішення 30 сесії 4 скликання №14 від 02.06.2005 року Малехівської сільської ради та договору дарування земельної ділянки від 22.11.2008 року серії ВМА №815491. На підставі вищезгаданих документів відповідачу ОСОБА_2 видано Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 05.08.2010 серії ЯИ №589574. Вказують, що на підставі договору дарування земельної ділянки від 22.11.2008 року серії ВМА №815491 ОСОБА_2 було оформлено Державний акт на право власності на земельну ділянку від 05.08.2010 серії ЯИ 589574. Однак, слід вважати вищезазначений договір від 22.11.2008 серії ВМА №815491 незаконним, оскільки право власності на частину спірної земельної ділянки не могло виникнути, так як остання за її цільовим призначенням відноситься до земель транспорту та належить державі. Той факт, що спірна земельна ділянка була зайнята об`єктами залізничної інфраструктури на момент чинності Положення «Про землі, надані транспорту» свідчить «План полоси відводу лінії Рудно-Подбірці Львівської залізної дороги» від 1962 року. Оскаржуваним рішенням суду у задоволенні позову відмовлено. Рішення оскаржив позивач Акціонерне товариство «Українська залізниця». В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення незаконним та необґрунтованим, висновки суду таким, що не відповідають зібраним у справі доказам. Судом не надано належної правової оцінки доводам Залізниці і з посиланням на відповідні норми законодавства , які регулюють спірні правовідносини, а саме щодо належності та допустимості Плану смуги відведення, як доказу підтвердження виникнення в Залізниці права користування спірною земельною ділянкою. Зазначає, що право Залізниці на земельну ділянку виникло до набрання чинності Закону «України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому відповідно до норм законодавства, яке існувало при облаштуванні залізничного полотна та смуги відведення вимоги щодо виготовлення та отримання державного акту не передбачалося, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі. Право Залізниці на спірну земельну ділянку виникло у 1958 році з моменту побудови залізничної колії та складання Плану смуги відведення лінії Рудно-Підбірці у 1962 році та на цей момент реєстрація права земельної ділянки не передбачалася. Відтак , вищезгаданий план на думку апелянта є одним з доказів , виникнення в Залізниці відповідно до законодавства права постійного користування спірною земельною ділянкою. Поза увагою суду залишилося те, що підстави належності будинку відповідачу -2 не доводять обставин, що мають значення для справи, а саме у чиїй власності та на якій підставі перебуває земельна ділянка, що зайнята Відповідачем-2. Судом не встановлено до якої категорії земель належить спірна земельна ділянка. Положеннями Земельного кодексу України та Законів України «Про транспорт» і «Про залізничний транспорт» встановлено, що всі землі під залізничним полотном та його облаштуванням, спорудами та ін.. є землями залізничного транспорту , тому землями залізниць слід вважати всі земельні ділянки , надані залізниці , а не тільки земельні ділянки,які прилягають до залізничного полотна. Отже, правовий статус земель залізничного транспорту визначений Законом і не може бути змінений в будь-який інший спосіб, аніж відповідно до Закону. Звертає увагу на правові позиції Верховного Суду , які відповідно до ст.263 ЦПК України підлягають врахуванню. Крім цього, вважає безпідставним застосування судом для вирішення даного спору статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю. Відповідно до ст. 360 Цивільного процесуального кодексу України( далі ЦПК) на апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» від імені якої діє Регіональна філія «Львівська залізниця» (далі позивач РФ «ЛЗ» ПТ «УЗ» відповідачами по справі Малехівською сільською радою та ОСОБА_2 надано Відзиви на апеляційну скаргу (далі Відзив). У Відзиві представник Малехівської сільської ради зазначає, що викладені у апеляційній скарзі доводи є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин. Посилається на Генеральний план забудови житлового кварталу у с.Малехів за 1990 та 2008 роки відповідно до яких спірна земельна ділянка перебуває у власності сільської ради. Не погоджується із доводами позивача щодо належності та допустимості Плану смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці від км 11+106м до км 20+534м розробленого у 1962 році як доказу підтвердження виникнення у Залізниці права користування спірною земельною ділянкою. Вважає, що суд першої інстанції вірно встановив, що наявний у позивача План полоси відводу лінії Рудно-Підбірці Львівської залізної дороги за 1962 роки не є належним доказом, а лише одним із документів містобудівної документації, який виготовлявся з метою вчинення подальших дій для належного оформлення землекористування, однак цього не було зроблено. Заперечує інші доводи апеляційної скарги та погоджується із рішенням суду, яке вважає законним та обґрунтованим. При наданні Відзиву керується практикою Верховного Суду, зокрема, посилається на Постанову Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі № 914/1420/18, Витяг якої долучає до наданого Відзиву. Відповідач-2 ОСОБА_2 04.11.2019 року надала суду Відзив на апеляційну скаргу позивача АТ «УЗ» в особі РФ «ЛЗ». У Відзиві посилається на обставини встановлені судом першої інстанції, рішення суду вважає законним та обґрунтованим, а спірну земельну ділянку вважає своєю приватною власністю, яка набута нею правомірно. Просить залишити рішення суду першої інстанції від 15.07.2019 року без змін. Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги представника Малехівської сільської ради О.Лосин, заперечення з приводу апеляційної скарги відповідача-2 ОСОБА_2 , вивчивши матеріали цивільної справи, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Відповідно до частини 3 ст.3 ЦПК провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Матеріалами справи та судом встановлено, що Рішенням Малехівської сільської ради 30 сесії 4-го скликання №14 від 02.06.2005 року та Договору дарування земельної ділянки від 22.11.2008 року серія ВМА № 815491 відповідач ОСОБА_2 набула у власність земельну ділянку загальною площею 0,1162 га, кадастровий номер 4622785700:01:004:0044 у АДРЕСА_1 . На підставі вищеназваних документів ОСОБА_2 видано Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серія ЯИ № 589574 від 05.08.2010 року. Позивач по справі в особі РФ «ЛЗ» АТ «УЗ» вважає, що Договір дарування та Державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 слід визнати незаконним в частині передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,0041 га, яка наккладається на землі залізниці згідно Плану полоси відводу лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці від км 11+106 до км 20+534 Жовківського району Львівської області 1962 року. В обґрунтування позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивач посилається на технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 17,1368 Державного територіально-галузевого об`єднання «ЛЗ» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямом Рудно-Підбірці 2 від 17 км +200 м до 20км +544 м в адміністративних межах с.Малехів Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області для забезпечення функціонування залізничного транспорту в користуванні АТ «Укрзалізниця» в особі РФ «ЛЗ», де перебуває земельна ділянка смуги відведення, зокрема, в адміністративних межах Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області в межах зазначених у цьому плані. Згідно Акту обстеження від 17.11.2015 року комісією у складі працівників залізниці під час обстеження земельної ділянки Залізниці в межах населеного пункту на території с.Малехів Жовківського району Львівської області було виявлено, що на 19 км +10 м-19 км+30м перегону Рудно-Підбірці з правої сторони за ходом кілометрів, де ширина смуги відведення Залізниці згідно «Плану полоси відводу лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці від км 11+106м до км 20+534 Жовківського району Львівської області за 1962 рік» становить 20 м від осі головної лінії, знаходиться сітчаста огорожа, яка огороджує спірну земельну ділянку та належить відповідачу-2 ОСОБА_2 . Площа перетину земельних ділянок становить 0,0041га. Те,що спірна земельна ділянка належала залізниці та відносилася до земель транспорту свідчить План полоси відводу лінії Рудно-Підбірці Львівської залізної дороги від 1962 року та відповідно до ст.17 Закону України «Про основи містобудування» є містобудівною документацією, яка є основою, зокрема, для підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації та вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян чи юридичних осіб. Позивач зазначає, що відповідно до законодавства, яке діяло на момент виникнення права залізниці на землі смуги відведення в межах с.Малехів Малехівської сільської Ради Жовківського району Львівської області, вимоги щодо виготовлення та отримання Державного акту не передбачалися, землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі відповідно до пунктів 54,55 Общих начал землепользования и землеустройства (Постанова ЦИК СССР 15.12.1928 року). Вважають, що відповідач Малехівська сільська рада під час прийняття оскаржуваного рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність порушила норми п.б ч.4 ст. 84 ЗК України відповідно до якої до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі під державними залізницями. Майно залізниці є державною власністю і закріплене за нею на праві повного господарського відання. Посилаються на те, що залізниця як суміжний користувач не погоджувала ні проект відведення земельної ділянки, ні акт встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі та не давала погодження на вилучення земельної ділянки. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог РФ «ЛЗ» в особі АТ «УЗ» суд першої інстанції, детально аналізуючи правові норми щодо земель транспорту, виходячи з норм Земельного кодексу України прийняв законне та обґрунтоване рішення. Правовий аналіз ст. 68 Земельного кодексу України, статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» та ст.23 Закону України «Про транспорт» дає підстави для висновку про те, що правовий статус земель залізничного транспорту визначений Законом і не може бути змінений в будь-який інший спосіб, аніж відповідно до Закону. Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визнаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України «Про транспорт». До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту ( частина друга ст. 6 Закону України «Про залізничний транспорт»). За частиною 1 ст. 11 Закону України «Про транспорт» землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту. Частиною 1 ст. 23 Закону України «Про транспорт», яка кореспондується з положеннями ст. 68 Земельного кодексу України, встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту. Відповідно до ч.1 ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту ( пункт «б» частини четвертої ст. 84 Земельного кодексу. Наведені вище положення законів та Висновки суду не звільняють позивача від доказування того, що спірна земельна ділянка належить саме до земель залізничного транспорту, чого у даному спорі, з урахуванням встановлених судами обставин та досліджених доказів, Залізницею зроблено не було. Зокрема, в апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам Залізниці щодо належності та допустимості Плану смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці від км 11+106 м до км 20 + 534м розробленого у 1962 році як доказу підтвердження виникнення у Залізниці права користування спірною земельною ділянкою. Відповідно до п.10 Положення про землі надані транспорту, яке затверджене постановою РНК СРСР 07.02.1933 року, який регламентує оформлення прав на землі, закріплені, зокрема, за наркоматом шляхів сполучення та водного транспорту і його органів в порядку, встановленому законодавством шляхів сполучення та водного транспорту і його органів в порядку, встановленому законодавством союзних республік; частина четверта діючого на той час Земельного кодексу УРСР, затвердженого постановою ВЦВК від 29.11.1922 року (із змінами та доповненнями від 27.06.1927 року), яка передбачала обов`язковість оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам право підтверджуючих документів на землю, суд першої інстанції вірно прописав, що наявний у позивача План полоси відводу лінії Рудно-Підбірці Львівської залізної дороги 1962 року (далі План) є лише одним із документів містобудівної документації, який був підставою для подальших дій для належного оформлення землекористування. Згідно із частиною 1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та інші юридичні особи набувають право власності та права на користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим кодексом. Відповідно до пункту 10 Положення про землі, надані транспорту, яке затверджене постановою РНК СРСР 07 лютого 1933 року оформлення прав на землі, закріплені, зокрема, за наркоматом шляхів сполучення та водного транспорту і його органів проводиться в порядку, встановленому законодавством. Діючим на той час Земельним кодексом УРСР, затвердженим постановою ВЦВК від 29 листопада 1922 року (із змінами та доповненнями від 27 лютого 1927 року) передбачалося обов`язковість оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам право підтверджуючих документів на землю. Вимоги щодо складання документів на право користування землею та порядок зберігання актів на право користування підрозділами залізниць у урахуванням дії нормативно-правових актів у часі визначено «Инструкцией о нормах и порядке отвода земель для железних дорог и использование полоси отвода» затвердженої Міністерством шляхів сполучення СРСР 01 листопада 10955 року, яка була діючою станом на 1962 рік. Такі висновки суду першої інстанції відповідають висновкам Господарського суду Львівської області, Західного апеляційного господарського суду та Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2019 року, справа № 914/420 ( а.с. 240-242). Колегія суддів погоджується із зазначеним у рішенні, що згідно копії податкових декларацій з плати за землю земельного податку, такий оплачений за площу 14,2 га в той час як при комісійному обстеженні спірної земельної ділянки бралася до уваги технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки ДТГО «Львівська залізниця» загальною площею 17,1368 га в адміністративних межах с.Малехів Жовківського району Львівської області. Натомість, відповідачем-2 ОСОБА_2 як власником спірної земельної ділянки надано суду квитанції про оплату земельного податку за площу 0,01162га. Відтак, різниця в площі земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача на території Малехівської сільської ради біля 3-х гектарів. Із поданого Плану смуги відведення лінії Рудно-Підбірці 1962 року не встановлено, що смуга відведення в 20 метрів та саме в цьому місці, що огороджена сітчастою огорожею відповідачем-2 ОСОБА_2 територіально належить землям залізниці. Окрім цього, поданий позивачем до позовної заяви Акт обстеження земельної ділянки від 17.11.2015 року, складений представниками ВП «Кам`янка-Бузька дистанція колії» щодо обстеження спірної земельної ділянки не можна вважати в силу ст.ст. 77,79 ЦПК належним та достовірним доказом, оскільки такий складений в односторонньому порядку без залучення власника земельної ділянки, представника територіальної громади та уповноваженого суб`єкта, якому законом надано право здійснювати державний контроль за дотриманням вимог земельного законодавства, що ставить під сумнів законність обстеження вказаної земельної ділянки. Відповідно до ст.189 Земельного кодексу України самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами. Згідно ч.1 ст.5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Таким органом на час складання акту обстеження від 17.11.2015 року відповідно до п.1 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України № 459/2011 від 13.04.2011 року була Державна інспекція сільського господарства України, яка є центральним органом виконавчої влади, діяльність цього органу спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі (далі Державна інспекція). Позивачем по справі не надано Акту, що контролюючий орган та інші зацікавлені особи були залучені до проведення обстеження, обмірів земель ДТГО «ЛЗ» на ділянці «Рудно-Підбірці» в адміністративних межах с.Малехів Жовківського району Львівської області. Щодо доводів апеляційної скарги в частині неправомірної передачі спірної земельної ділянки у власність колишнього власника ОСОБА_4 , яка віддарувала відповідачу ОСОБА_2 , суд вважає, що такі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. Із викопіювання з генерального плану с.Малехів 1990р, 2008 р. вбачається, що земельна ділянка, яка перебуває у власності відповідача знаходиться в межах населеного пункту с.Малехів Жовківського району Львівської області. Генеральним планом забудови житлового кварталу в с.Малехів Нестерівського району Львівської області що у 1990 році розроблявся Львівським сільськогосподарським інститутом, який 28.02.1990 року погоджено головним районним архітектором, а також погоджено головним інженером землевпорядником Нестерівського району Львівської області передбачена спірна земельна ділянка, яка на даний час перебуває у власності відповідача-2. Згідно із ст. 41 Конституції України право власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. За змістом ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановленому законом. Законом встановлені можливі випадки для припинення права власності на землю, вичерпний перелік яких визначений у ст.ст. 140, 142, 143 Земельного кодексу України. При цьому, примусове припинення прав на землю здійснюється виключно у судовому порядку у випадках, визначених ст. 143 Земельного кодексу України. Враховуючи те, що спірна земельна ділянка набута відповідачем -2 ОСОБА_2 правомірно, на земельну ділянку виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку від 05.08.2010 року серія ЯИ № 589 574, присвоєно кадастровий номер, доказів неправомірних дій посадових осіб чи органів місцевого самоврядування позивачем не надано, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив позивачу у задоволенні позову про визнання незаконними рішень Малехівської сільської Ради, Державного акту на прізвище ОСОБА_2 . Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України»,( CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v.UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374 ч.1п.1, 375, 383,384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» від імені якого діє Регіональна філія «Львівська залізниця АТ «Укрзалізниця» залишити без задоволення. Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 15 липня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту в порядку визначеному ст..ст. 389-391 ЦПК. Повний текст постанови складено 7 липня 2020 року. Головуючий Ю.Р.Мікуш Судді: Т.І.Приколота Р.В.Савуляк