Постанова Вінницький апеляційний суд № 138/2592/15-ц

Справа № 138/2592/15-ц Провадження № 22-ц/801/948/2020 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Цибульський О. Є. Доповідач:Матківська М. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2020 рокуСправа № 138/2592/15-цм. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: Головуючого: Матківської М. В. Суддів: Голоти Л. О., Сопруна В. В. Секретар: Кузьменко Б. І. За участю: представника позивача - адвоката Рой В. Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 27 січня 2020 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, Рішення ухвалив суддя Цибульський О. Є. Рішення ухвалено у м. Могилів-Подільському Вінницької області Повний текст рішення складено 27 січня 2020 року, Встановив: 17 вересня 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк», в подальшому перейменоване у АТ КБ «Приватбанк», звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Свої вимоги позивач мотивував, тим, що ЗАТ КБ «Приватбанк», в подальшому перейменоване у ПАТ КБ «Приватбанк», а потім у АТ КБ «Приватбанк», і ОСОБА_1 07 травня 2008 року уклали кредитний договір МКМП-325, згідно якого банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 50 000,00 доларів США на термін до 03 травня 2018 року, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та у порядку, встановлених кредитним договором. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 повинна надавати банку щомісяця в період сплати грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитним договором, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, за комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору. Згідно договору у випадку порушення зобов`язань за кредитним договором, ОСОБА_1 повинна сплатити банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Позивач свої зобов`язання за договором виконав, а саме видав ОСОБА_1 кредит в розмірі 50 000,00 доларів США. ОСОБА_1 в порушення умов кредитного договору свої зобов`язання не виконала, а саме не здійснила погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки, у зв`язку з чим має заборгованість в сумі 35 226,57 доларів США, яка складається із: 27 033,55 доларів США - заборгованість за кредитом, 4 964,86 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 327,85 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 1 211,61 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 11,80 доларів США - штраф (фіксована частина), 1 676,89 доларів США - штраф (процентна складова). В забезпечення виконання зобов`язань за договором № МКМП-325, ЗАТ КБ «Приватбанк» уклав із поручителем ОСОБА_2 07 травня 2008 року договір поруки № МКМП-325/3. Відповідно до пункту 5 договору поруки банк направив на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов`язань за договором № МКМП-325. Згідно пункту 6 договору поруки поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання, зазначені в письмовій вимозі кредитора протягом п`яти календарних днів з моменту її отримання. Вимога щодо виконання забезпеченого зобов`язання залишена поручителем без задоволення. Тому позивач просив стягнути із відповідачів солідарно заборгованість у розмірі 35 226,57 доларів США, що за курсом 21,18 відповідно до службового розпорядження НБУ від 31 серпня 2015 року складає 746 098,69 грн. за кредитним договором № МКМП-325 від 07 травня 2008 року. 2 грудня 2015 року ОСОБА_1 подала зустрічний позов до ПАТ КБ «Приватбанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , про визнання кредитного договору недійсним, яким просила визнати недійсним кредитний договір № МКМП-325 від 07 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» (том 1 а. с. 52). Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 17 липня 2017 року за клопотанням ОСОБА_1 зустрічний позов, заявлений ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк», за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про визнання кредитного договору недійсним, залишено без розгляду (том 2 а. с. 30). Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 27 січня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № МКМП-325 від 07 травня 2008 року в розмірі 31 998,41 доларів США, з яких: 27 033,55 доларів США - заборгованість за кредитом, 4 964,86 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; а також пеню за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором в розмірі 20 452,47 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» понесені позивачем судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 10 472,68 грн., а саме: по 5 236,34 грн. з кожного. Судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 718,80 грн. залишено за позивачем АТ КБ «Приватбанк». В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Зазначила, що із рішенням суду не погоджується і вважає його таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та має бути скасоване через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; через невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; через порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що відповідач не погоджується із мотивами за яких судом не враховані висновки експертизи документів фінансово-кредитних операцій та судом не взято до уваги той факт, що стягнення боргу в солідарному порядку з обох відповідачів є недопустимим, так як суперечить вимогам цивільного законодавства, оскільки суду слід було врахувати суми щомісячних платежів, що знаходилися поза межами можливого звернення з вимогою до поручителя та відмовити у задоволенні позовних вимог до такого співвідповідача у цій частині як безпідставних. Позивач АТ КБ «Приватбанк» рішення суду не оскаржив. Відповідач ОСОБА_2 рішення суду не оскаржив. Позивач та відповідач ОСОБА_2 не надали відзиву на апеляційну скаргу. В судовому засіданні представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися; заяв чи клопотань не надали. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому суд досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї та приймає докази, які не були подані до суду першої інстанції, лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а також не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Як вбачається зі змісту апеляційної скарги рішення суду оскаржує лише відповідач ОСОБА_1 і оскаржує рішення в повному обсязі, оскільки просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (том 3 а. с. 151-154). Відповідач ОСОБА_2 рішення суду не оскаржив. З урахуванням відсутності у відповідача ОСОБА_1 повноважень на представлення інтересів відповідача ОСОБА_2 , вона вправі за правилами частини 1 статті 352 ЦПК України, оскаржити судове рішення лише в тій частині, що стосується її самої. Тому суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення лише в тій частині, що стосується відповідача ОСОБА_1 . Судом встановлено, що ЗАТ КБ «Приватбанк», в подальшому перейменоване у ПАТ КБ «Приватбанк», а потім у АТ КБ «Приватбанк», і ОСОБА_1 07 травня 2008 року уклали кредитний договір № МКМП-325, згідно якого банк надав ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 отримала від банку строковий кредит на споживчі потреби у розмірі 50 000,00 доларів США із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - 03 травня 2018 року. Кредитним договором передбачено нарахування відсотків за користування кредитними коштами, неустойки, (пені та штрафів) за порушення відповідачем зобов`язань, зокрема п. 4 і п. 6 кредитного договору (том 1 а. с. 13-15). Додатком № 1 до кредитного договору № МКМП-325 від 07 травня 2008 року визначено графік погашення кредиту, відсотків і винагороди (том 1 а. с. 16-17). Отримання ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджується заявою на видачу готівки № 3 від 08 травня 2008 року та ордером-розпорядженням про видачу строкового кредиту від 08 травня 2008 року (том 1 а. с. 117, 118). Згідно пункту 4.1 кредитного договору за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно п.п.1.3, 2.2.3, 2.3.2, 2.3.6, 2.3.9., 2.4.1., 4.11 цього договору, а також графіку погашення кредиту, відсотків і винагороди, який наведений в додатку № 1 до даного договору, позичальник сплачує відсотки в розмірі 18 % річних. Сплата відсотків за користування кредитом, передбачених п. 4.1. даного договору здійснюється в дату сплати відсотків (кожного поточного місяця), відповідно до графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди, що наведений в додатку № 1 до даного договору. При несплаті відсотків у зазначений термін, вони вважаються простроченими (пункт 4.2.) Сплата відсотків за користування кредитом, передбачених п. 4.3. даного договору, здійснюється 10 числа кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання даного договору (пункт 4.4.). Згідно пункту 2.3.3 кредитного договору при настанні будь-якої з наступних подій, у тому числі: порушення позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених умовами даного договору, банк за своїм розсудом має право змінити умови договору - вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за даним договором у повному обсязі шляхом надання повідомлення При цьому, згідно ст. 212, 611, 651 ЦК України по зобов`язаннях, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються, що наступили згідно дати, вказаної в повідомленні. В цю дату позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, відсотки за фактичний термін його користування, повністю виконати інші зобов`язання за даним договором. Згідно пункту 6.1 кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених графіком погашення кредиту, відсотків і винагороди (додаток № 1 до даного договору), а також п.п. 2.2.2, 2.3.1, 2.3.2, 2.3., 2.4.1, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4. цього договору, строків повернення кредиту, передбачених графіком погашення кредиту, відсотків і винагороди (додаток 1 до даного договору), а також п.п. 11.3, 2.2.3, 2.3.3 даного договору, позичальник сплачує банку за кожний випадок порушення пеню у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який виплачується пеня. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату нарахування. Згідно пункту 2.3.9. кредитного договору банк має право при настанні подій, зазначених у п. 2.3.3 даного договору, стягнути кредит до настання термінів, передбачених п. 1.3. даного договору, у тому числі шляхом провадження стягнення на закладене майно, а також реалізувати свої вимоги, що випливають з даного договору, за рахунок іншого майна позичальника, його гарантів і поручителів, відповідно до діючого законодавства. Згідно пункту 4.7 кредитного договору погашення кредиту, сплата відсотків за даним договором здійснюється у валюті кредиту. Сплата винагороди і неустойки здійснюється в гривні (для кредитів у валюті - за курсом НБУ на день здійснення платежу). Згідно із пунктом 3 кредитного договору, виконання зобов`язань позичальника за цим договором забезпечується: договором іпотеки МКМП-325/1 від 07 травня 2008 року; договором застави майна МКМП-325/2 від 07 травня 2008 року; договором поруки МКМП-325/3 від 07 травня 2008 року. В забезпечення виконання зобов`язань за договором МКМП-325, ЗАТ КБ «Приватбанк» уклав із поручителем ОСОБА_2 договір поруки № МКМП-325/3 від 07 травня 2008 року, згідно умов якого ОСОБА_2 зобов`язався відповідати перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (пункт 2). У випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (п. 4) (том 1 а. с. 18). Відповідно до пункту 5 договору у випадку невиконання боржником якого-небудь зобов`язання, передбаченого п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов`язань. Згідно пункту 6 договору поруки поручитель повинен виконати зобов`язання, зазначені в письмовій вимозі кредитора впродовж п`яти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору. У пункті 11 договору поруки сторони визначили, що вони дійшли згоди про строк (позовну давність), в межах якого вони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або інтересу, встановивши його у 5 років. Також з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 перед банком, 07 травня 2008 року ОСОБА_1 уклала із ПАТ КБ «Приватбанк» договір застави майна № МКМП-325/2. Згідно п. 1 цього договору предметом застави є майно, опис якого зазначений в п. 6 цього договору, а саме: DVD LG CG150, с/н - 1597534, 2006 року випуску, заставною вартістю 245,00 грн. та газовий котел Vaillant DV33T, с/н - 36541259832, 2007 року випуску, заставною вартістю 2 870,00 грн., а всього - 3 115,00 грн. (том 1 а. с. 186-189). Відповідач ОСОБА_1 в порушення умов кредитного договору, своїх зобов`язань не виконала, не здійснивши погашення заборгованості за кредитом у встановленому кредитним договором порядку та строки, у зв`язку з чим станом на 31 серпня 2015 року склалася заборгованість. Згідно розрахунку заборгованості за договором № МКМП-325 від 07 травня 2008 року, наданого позивачем, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 31 серпня 2015 року становить суму 35 226,57 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом - 27 033,55 доларів США, заборгованості по процентах за користування кредитом - 4 964,86 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом - 327,85 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 1 211,61 доларів США, штрафу (фіксованої частини) - 11,80 доларів США і штрафу (процентної складової) - 1 676,89 доларів США (том 1 а. с. 4-7). ПАТ «Приватбанк» надіслав позичальнику ОСОБА_1 і поручителю ОСОБА_2 повідомлення за вихідним № 30.1.0.0/2-5L0 від 18 травня 2015 року, яким довело до відома про порушення ними своїх зобов`язань за кредитним договором у зв`язку з чим виникла прострочена заборгованість в сумі 9 678,99 доларів США і просив у термін не пізніше 5 календарних днів з дати одержання цього повідомлення, погасити заборгованість. У разі несплати простроченої заборгованості у цей строк на підставі ст. 1050 ЦК України, умов кредитного договору № МКМП-325 від 07 травня 2008 року та договору поруки, банк вимагає повернути суму кредиту в повному обсязі, а також нараховані проценти на штрафні санкції (том 1 а. с. 9). Таку вимогу банк надіслав відповідачам: ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на їх адресу: АДРЕСА_1 (порядковий номер у реєстрі - 98, 99 - том 1 а. с. 11 на звороті), про що свідчить реєстр згрупованих поштових відправлень - рекомендованих листів, претензій до боржників від 19 серпня 2015 року у кількості 123 штук (том 1 а. с. 10-12), що згідно поштового штемпеля м. Дніпропетровська здані на пошту 21 серпня 2015 року (том 1 а. с. 12), про що видано службовий чек № 000000756 від 24 серпня 2015 року на рекомендовані листи згідно списку № 2795 (том 1 а. с. 10). Проте позичальник і поручитель не виконали свого зобов`язання. Із позовом банк звернувся до суду 17 вересня 2015 року (т. 1 а. с. 2). Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 09 березня 2016 року задоволено клопотання відповідача ОСОБА_1 і призначено експертизу документів фінансово-кредитних операцій, на вирішення якої поставлені питання:

1. Яка сукупна вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань ОСОБА_1 , за кредитним договором № МКМП-325 від 07 травня 2008 року?;

2. Який розмір реальної процентної стави (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі ОСОБА_1 за кредитним договором № МКМП-325 від 07 травня 2008 року до чистої суми виданого кредиту?;

3. Яке абсолютне значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі) на час укладення кредитного договору № МКМП-325 від 07 травня 2008 року? (том 1 а. с. 106). 22 лютого 2017 року на адресу суду надійшов висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи документів у цивільній справі № 13/13/2016 від 17 лютого 2017 року (том 1 а. с. 206-228). У висновку надана відповідь: по першому питанню: сукупна вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № МКМП-325 від 07 травня 2008 року, станом на дату укладання кредитного договору становить 220 788.00 доларів США; по другому питанню: розмір реальної відсоткової ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі ОСОБА_1 за кредитним договором № МКМП-325 від 07 травня 2008 року до чистої суми виданого кредиту, станом на дату укладання кредитного договору становить 20,82 %; по третьому питанню: абсолютне значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі) на час укладення кредитного договору № МКМП-325 від 07 травня 2008 року становить 60 788,00 доларів США. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України (параграф 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад») позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. За правилами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2). Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За правилами ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. Вирішуючи спір та задовольняючи позов частково суд першої інстанції правильно виходив із встановлених обставин тих, що ОСОБА_1 порушила свої зобов`язання по своєчасній сплаті банку кредитних коштів та відсотків по них за укладеним кредитним договором № МКМП-325 від 07 травня 2008 року. Вимогу банку про дострокове повернення кредитних коштів, відсотків та штрафних санкцій у строк не пізніше 5 календарних днів з дати одержання цього повідомлення, ОСОБА_1 не виконала, кошти не повернула, що є підставою для їх стягнення з неї. Задовольняючи частково позовну вимогу про стягнення пені в розмірі 20 452,47 грн. суд першої інстанції виходив із того, що пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер та не входить до складу зобов`язання, тому її нарахування і стягнення здійснюється в національній валюті України і в межах строку позовної давності, про що заявив представник відповідача. Суд першої інстанції з урахуванням таких обставин, стягнув пеню за останні 12 місяців перед зверненням до суду у гривневому еквіваленті в розмірі 20 452,47 грн. за курсом НБУ на день подання позову, який підтримав представник позивача, а саме: 21,28 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по комісії за користування кредитом та штрафів (фіксованої частини і процентної складової) суд першої інстанції виходив із несправедливих положень договору про споживчий кредит щодо встановлення плати за обслуговування кредиту, а в даному випадку комісії, та визнав такі положення кредитного договору недійсними, а вимогу позивача в частині стягнення заборгованості за комісією суд визнав такою, що не підлягає до задоволення. Також суд першої інстанції визнав вимогу в частині стягнення штрафу: і фіксованої частини і процентної складової, такою, що не підлягає до задоволення, виходячи із вимог статті 61 Конституції України та статті 549 ЦК України, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а їх одночасне застосування свідчитиме про недотримання імперативних положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Згідно зі ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. В зв`язку з невиконанням відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором від 07 травня 2008 року позивачем ПАТ «Приватбанк» було направлено на адресу позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 вимогу про повернення суми кредиту в повному обсязі, а також нарахованих процентів та штрафні санкції (том 1 а. с. 9, 11). Вимога залишилася без відповіді і без виконання. Задовольняючи частково позовні вимоги в частині солідарного стягнення боргу у вигляді заборгованості за кредитом і заборгованості по процентам за користування кредитом, суд першої інстанції виходив із вимог статті 554 ЦК України щодо солідарної відповідальності боржника і поручителя перед кредитором при порушенні боржником зобов`язання, забезпеченого порукою. При цьому поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором. При цьому судом враховано, що на момент укладення кредитного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників цього правочину було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків. Також суд врахував, що кредитним договором визначені всі умови кредитування, по яких сторони дійшли згоди, у тому числі про: розмір наданого кредиту, строк користування ним, порядок його надання та повернення, розмір плати за користування кредитними коштами, права та обов`язки банку і позичальника, відповідальність сторін. Сторони погодившись саме із такими умовами договору, його виконували, у тому числі виконувала позичальник ОСОБА_1 , сплачуючи платежі згідно графіка, який є додатком до кредитного договору. Умови кредитного договору не визнані недійсними. З урахуванням таких встановлених обставин суд першої інстанції не встановив підстав для відмови у задоволенні позову, у тому числі і з тих підстав, про які зазначила відповідач ОСОБА_3 щодо введення її в оману при укладенні кредитного договору як слабшу сторону. За наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог банку, заявлених до відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором в сумі 31 998,41 доларів США, із яких: 27 033,55 доларів США - заборгованість за кредитом, 4 964,86 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; а також про стягнення пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором в розмірі 20 452,47 грн. Доводи апеляційної скарги в тому, що судом не враховані висновки експертизи документів фінансово-кредитних операцій, є безпідставними, оскільки висновки експертизи враховані судом та оцінені ним як доказ, відповідно до вимог статті 89 ЦПК України. При цьому судом враховані положення статті 110 ЦПК України, за правилами якої висновок експерта не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України. Суд дослідив і надав належну оцінку у сукупності наявним у справі всім доказам, у тому числі такому доказу, як висновок експерта № 13/13/2016 від 17 лютого 2017 року, яким надана відповідь на запитання, які стосуються питання дійсності/недійсності кредитного договору, тобто стосуються предмета доказування по зустрічному позову ОСОБА_1 , яким вона просила визнати недійсним кредитний договір № МКМП-325 від 07 травня 2008 року із тих підстав, що він укладений з порушенням вимог чинного законодавства, допущених кредитором - АТ КБ «Приватбанк» (том 1 а. с. 52-54) та у своїй заяві про призначення по справі судово-економічної експертизи від 09 березня 2016 року, ОСОБА_1 в обґрунтування призначення експертизи вказала, що банк в порушення вимог п. 3.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року, не надав їй інформацію про сукупну вартість кредиту і розмір реальної процентної ставки та не зазначив її в кредитному договорі (том 1 а. с. 103-104). У судовому засіданні ОСОБА_1 не довела факту порушення банком цих Правил, у тому числі і по своєму зустрічному позову, який за її клопотанням був залишений без розгляду ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду від 17 липня 2017 року (том 2 а. с. 30). Отже, кредитний договір є чинним в усіх його пунктах, тому всі його умови мають бути виконані сторонами договору, у тому числі позичальником, оскільки банк свої зобов`язання виконав, надавши позичальнику визначену цим договором суму кредиту. Інші питання цим висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи документів, не розглядалися. Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції того факту, що стягнення боргу в солідарному порядку з обох відповідачів є недопустимим, так як суперечить вимогам цивільного законодавства, оскільки суду слід було врахувати суми щомісячних платежів, що знаходилися поза межами можливого звернення з вимогою до поручителя та відмовити у задоволенні позовних вимог до такого співвідповідача, також є безпідставними. Згідно зі ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання. Підставою поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника. Обсяг відповідальності поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України). Як встановлено судом, в зв`язку з невиконанням відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором від 07 травня 2008 року позивач ПАТ «Приватбанк» направив на адресу позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 вимогу про повернення суми кредиту в повному обсязі, а також нарахованих процентів та штрафні санкції у термін не пізніше 5 календарних днів з дати одержання цього повідомлення (том 1 а. с. 9, 11), яка залишена відповідачами без відповіді і без виконання. Відповідно до пункту 10 умов договору поруки № МКМП-325/3 від 07 травня 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 (поручителем) та ЗАТ КБ «Приватбанк» (кредитором) цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язання за кредитним договором № МКМП-325 (том 1 а. с. 18). Інших умов припинення даного договору поруки цей договір не містить. Відповідно до пункту 7 кредитного договору № МКМП-325 від 07 травня 2008 року договір набирає чинності з моменту підписання даного договору обома сторонами і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за даним договором. Даним договором у пункті 1.3 визначено, що термін повернення кредиту, відсотків і винагороди відповідно до графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди (додаток № 1 до даного договору), але не пізніше 03 травня 2018 року (том 1 а. с. 13-17). Відповідно до положень частини 4 статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Зміст цієї норми та застосування її до подібних правовідносин роз`яснено у постанові Верховного Суду України № 6-53цс14, згідно з правовою позицією якої вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною 2 статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі, якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Судом також враховується правова

позиція Верховного Суду України у справі № 6-155цс13 з подібними правовідносинами, суть якої полягає у тому, що договір поруки припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, який був змінений ним відповідно до умов кредитного договору, не пред`явив протягом шести місяців вимоги до поручителя про виконання зобов`язання. Так, сторонами у справі не заперечено, що 18 травня 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» пред`явив вимогу позичальнику ОСОБА_1 і поручителю ОСОБА_2 про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором у термін не пізніше 5 календарних днів з дати одержання цього повідомлення, направши її поштою 21 серпня 2015 року. Зазначена вимога відповідачами отримана, оскільки ними не заперечено й визнано, відповідно до вимог частини 1 статті 82 ЦПК України. Отже, оскільки позовну заяву із вимогою солідарного стягнення боргу з боржника і поручителя позивач підписав 31 серпня 2015 року (том 1 а. с. 3 на звороті) та подав до суду 17 вересня 2015 року, що підтверджується вхідним штемпелем суду із номером 9341 (том 1 а. с. 2), то порука за вказаним договором не припинилась, оскільки за таких обставин вимога до поручителя пред`явлена в межах строку дії поруки, тобто в межах шестимісячного терміну з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною 2 статті 1050 ЦК України. Виходячи із зазначеного доводи апеляційної скарги в тому, що порука є припиненою, не ґрунтується на встановлених обставинах та на положеннях закону, який регулює ці питання. На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд, Постановив Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 27 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіЛ. О. Голота В. В. Сопрун Повний текс судового рішення складено 13 липня 2020 року