Ухвала Велика Палата ВС № 712/9213/18

У Х В А Л А 08 липня 2020 року м. Київ Справа № 712/9213/18 Провадження № 14-108цс20 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О. М., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі - ГУ НП в Черкаській області) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 - адвоката Вовка Андрія Ігоровича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 березня 2019 року у складі судді Пироженка С. А. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 05 червня 2019 року у складі колегії суддів Пономаренка В. В., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л. та ВСТАНОВИЛА: У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила: визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП в Черкаській області від 16 березня 2018 року № 712 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 »; визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП в Черкаській області від 16 березня 2018 року № 100 о/с «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 - старшого статиста сектору інформаційної підтримки Черкаського ВП ГУ НП в Черкаській області»; поновити її на роботі старшого статиста сектору інформаційної підтримки Черкаського відділу поліції (далі - Черкаський ВП) ГУ НП в Черкаській області з 16 березня 2018 року; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу із 16 березня 2018 року і до фактичного поновлення на роботі. На обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що на підставі наказу ГУ НП у Черкаській області від 03 січня 2017 року її призначено на посаду старшого статиста сектору інформаційної підтримки Черкаського ВП ГУ НП в Черкаській області. 09 січня 2018 року позивачка написала заяву про надання невикористаної частини щорічної відпустки за 2017 рік за відпрацьований період із 07 листопада 2016 року до 06 листопада 2017 року на 11 діб (з урахуванням одного святкового дня) з 28 лютого до 10 березня 2018 року. Згідно з листком непрацездатності від 27 лютого 2018 року ОСОБА_1 була відсутня на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю з 27 лютого до 01 березня 2018 року та з 02 до 06 березня 2018 року. 07 березня 2018 року позивачка надала відповідачу листок непрацездатності та повідомила про необхідність продовження (перерахування) щорічної відпустки відповідно до статті 80 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку з непрацездатністю, яка відповідно підтверджена оригіналом листка непрацездатності. 12 - 14 березня 2018 року відповідачем складено акти про відсутність позивачки на роботі. 16 березня 2018 року наказом ГУ НП в Черкаській області № 712 до позивачки застосовано дисциплінарне стягнення за порушення трудової дисципліни (прогули 12-14 березня 2018 року) у вигляді звільнення. Підставою зазначено відсутність жодних заяв про продовження щорічної відпустки відповідно до статті 80 КЗпП України та статті 11 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР). 16 березня 2018 року наказом ГУ НП в Черкаській області № 100 о/с позивачку звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Наказ про звільнення позивачка вважає протиправним, оскільки вона не вчиняла жодних дисциплінарних проступків, не порушувала трудової дисципліни, будь-які пояснення від неї з цього приводу не відбиралися, а акти про відсутність працівника на роботі є сфальсифікованими. 01 березня 2019 року Соснівський районний суд м. Черкаси ухвалив рішення у справі, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Суд першої інстанції керувався тим, що відповідач правомірно прийняв рішення про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни у вигляді звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки остання скоїла прогули без поважних причин. Суд вважав, що невихід на роботу у зв`язку із самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні без попередження власника або уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника. 05 червня 2019 року постановою Апеляційного суду Черкаської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 березня 2019 року залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд надав належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у серпні 2019 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Вовк А. І. просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаюсь на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій неправильно розтлумачили положення частини четвертої статті 80 КЗпП України та частини четвертої статті 11 Закону № 504/96-ВР. Продовження відпустки не залежить від волі роботодавця, на відміну від її перенесення на інший термін, що вирішується за взаємною згодою сторін. 06 березня 2018 року ОСОБА_1 зателефонувала до начальника сектору кадрового забезпечення Черкаського ВП ГУ НП в Черкаській області та повідомила, що 07 березня 2018 року здасть листок непрацездатності, а також просила перерахувати їй 11 днів відпустки, яка не була використана. Викладене підтверджено свідком - начальником сектору кадрового забезпечення Черкаського ВП ГУ НП в Черкаській області. Зміст статті 80 КЗпП України та статті 11 Закону № 504/96-ВР не містить слова «заява» та будь-якої інформації чи посилання на нормативно-правовий акт, згідно з яким працівник повинен писати заяву для продовження щорічної відпустки. У ОСОБА_1 відбулося автоматичне продовження невикористаної частини відпустки. Таким чином, на думку представника позивачки, відповідач порушив порядок притягнення її до дисциплінарної відповідальності. 19 серпня 2019 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою відкрив касаційне провадження у справі, справу витребував із суду першої інстанції. 27 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою призначив справу до судового розгляду, а ухвалою від 26 лютого 2020 року - передав на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. 18 березня 2020 року Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду ухвалою призначив справу до розгляду, а 01 липня 2020 року ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 Цивільного процесуального Кодексу України (далі - ЦПК України), згідно з якою суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася такими міркуваннями. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вважав, що оскільки позивачка не зверталася до відповідача за погодженням питання щодо продовження відпустки та допустила прогули без поважних причин, то відповідач правомірно прийняв рішення про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни у вигляді звільнення за прогули без поважних причин за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. У постанові від 18 липня 2018 року у справі № 223/558/15-а (провадження № К/9901/8860/18) при розгляді спору про утримання раніше виплачених сум відпускних та матеріальної допомоги на оздоровлення голови міської ради Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду погодився з висновком судів попередніх інстанцій, що заява працівника про продовження відпустки через хворобу працівника під час відпустки повинна бути погоджена з власником або уповноваженим органом, повинне бути прийняте відповідне рішення (наказ, розпорядження), з яким працівник повинен бути ознайомлений, що підтверджує взаємну згоду між працівником та власником або уповноваженим органом щодо перенесення або продовження відпустки. У постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 200/2166/19 про поновлення прокурора Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду, посилаючись серед іншого на Положення про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України, затверджене наказом Генеральної прокуратури України від 12 жовтня 2016 року № 357, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 07 листопада 2016 року за № 1450/29580 (що було чинним на час виникнення спірних правовідносин), погодився з висновком суду, що для узгодження з роботодавцем нового терміну надання позивачу щорічної основної відпустки останній мав подати відповідну заяву. Однак від указаних висновків Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду об`єднана палата Касаційного цивільного суду вважала за необхідне відступити з огляду на таке. Згідно зі статтею 10 Закону № 504/96-ВР щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року. Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 80 КЗпП України та частини другої статті 11 Закону № 504/96-ВР щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону № 504/96-ВР (частина четверта статті 80 КЗпП України, частина четверта статті 11 Закону № 504/96-ВР). Конструкція статті 80 КЗпП України містить терміни «перенесення» та «продовження» і передбачає наявність згоди між працівником і власником або уповноваженим ним органом у разі перенесення щорічної відпустки на новий термін. Конструкція частини другої статті 11 Закону № 504/96-ВР також містить терміни «перенесення» і «продовження» та передбачає, що щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому законом порядку. У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період (частина четверта статті 11 Закону № 504/96-ВР). Приписів щодо обов`язкового погодження продовження відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника засвідченої у встановленому законом порядку, під час її тривалості та звернення працівника з відповідною заявою до роботодавця у випадку саме «продовження» відпустки зазначені норми не містять. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду, посилаючись на буквальне значення слів та загальнодозвільний принцип регулювання приватних правовідносин, вважала, що вказану ситуацію необхідно тлумачити так: продовження відпустки не потребує спеціальних дій зі сторони працівника, тоді як перенесення потребує згоди роботодавця та ініціативи працівника. Так само й коли працівник уже подав заяву про відпустку, то в разі вибору ним варіанта «продовження» відпустки немає необхідності подавати ще одну заяву, оскільки відпочинок поновлюється після перерви. Разом з цим у разі вибору варіанта «перенесення» відпустки працівник погоджує з роботодавцем новий час відпочинку і повинен написати заяву про таке бажання, а роботодавець зобов`язаний видати новий наказ. Як зазначила об`єднана палата Касаційного цивільного суду, системне тлумачення норм Закону № 504/96-ВР та КЗпП у їх взаємозв`язку дає підстави зробити висновок про відсутність законодавчо встановленої вимоги щодо погодження з власником або уповноваженим ним органом продовження щорічної відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому законом порядку, під час її тривалості, так само як і форми такого погодження. Отже, настання обставин, зазначених у цих нормах, означає, що працівник може на свій розсуд вирішувати питання про продовження відпустки на період, що йде безпосередньо за днем припинення дії цих обставин. При продовженні відпустки, якщо тимчасова непрацездатність наступила під час її використання, невикористана частина відпустки після закінчення тимчасової непрацездатності використовується працівником на свій розсуд. Ця частина відпустки надається працівнику шляхом видання наказу. Підставою для такого наказу є листок тимчасової непрацездатності. Таким чином, продовження невикористаної частини щорічної відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника, що настала під час відпустки, відбувається автоматично, є обов`язком роботодавця, для виконання якого йому достатньо отримати від працівника належно оформлений листок непрацездатності, що у встановленому законом порядку засвідчує тимчасову непрацездатність, незалежно від того, чи подав працівник відповідну заяву. Відсутність заяви від працівника щодо продовження відпустки не може відмінити/скасувати законодавчо встановлений обов`язок роботодавця продовжити відпустку на дні тимчасової непрацездатності, а тим більше не може бути вирішальною підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за прогул без поважних причин. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Оскільки принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду, Велика Палата Верховного Суду приймає справу для продовження розгляду. У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Виходячи з викладеного справу необхідно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у порядку письмового провадження). Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України). Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду УХВАЛИЛА: Прийняти для продовження розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 - адвоката Вовка Андрія Ігоровича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 березня 2019 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 05 червня 2019 року. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами в порядку письмового провадження на 08 вересня 2020 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: вул. Пилипа Орлика, 8, м. Київ. Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. М. Ситнік Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков Т. О. Анцупова О. Р. Кібенко С. В. Бакуліна В. С. Князєв В. В. Британчук Л. М. Лобойко Ю. Л. Власов Н. П. Лященко М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. С. Ткачук В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська