Постанова 4824 № 359/1325/18-ц

Головуючий у І інстанції Ільєва Т.Г. Провадження №22-ц/824/8445/2020 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 липня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Мельника Я.С., Поливач Л.Д., при секретарі: Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями працівників правоохоронних органів, ВСТАНОВИВ: У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями працівників правоохоронних органів, в якому просив суд стягнути з Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України на свою користь 1 (один) Bitcoin ( Біткоїн ) в якості компенсації за моральну (немайнову) шкоду, завдану внаслідок незаконного проведення обшуку в ході кримінального провадження співробітниками органів досудового розслідування, прокуратури. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 21 вересня 2017 року в період з 16 год. 00 хв. до 17 год. 30 хв., в порядку ч. 3 ст. 233 КПК України було проведено обшук житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Обшук проводився слідчим слідчої групи, слідчим з ОВС Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України разом із оперативними співробітниками УСБ України в рамках проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню № 42017000000002947 від 15.09.2017 року. За вищевказаною адресою позивач проживає разом із своєю сім`єю з 10.09.2016 року на підставі договору оренди житла. Обшук з боку правоохоронців проводився в присутності дружини позивача ОСОБА_4 , яка на момент його проведення перебувала на ранньому етапі вагітності, а також в присутності малолітньої дитини. В якості понятих залучено сусідів позивача, які перебували у приміщенні весь час проведення обшуку, та підписали відповідний протокол. Процесуальний статус по вищевказаному кримінальному провадженню позивачу не відомий, як наслідок, необхідність та підстави проведення обшуку у приміщенні, де він проживає, йому також невідомі. Перед початком проведення обшуку особи подзвонили до квартири та представились дружині позивача співробітниками поліції, та що їй необхідно якнайшвидше відчинити двері для проведення обшуку у житловому приміщенні. На її питання щодо правових підстав проведення обшуку особами було надано відповідь, що всі документи вони покажуть пізніше. Після зазначених дій та слів, дружиною позивача через перебування у сильному стресовому стані було відчинено двері у квартиру для співробітників, які представилися працівниками слідчого управління Генеральної прокуратури України та УСБУ для проведення обшуку. Як пояснив слідчий, обшук в житловому приміщенні проводиться по кримінальному провадженні №42017000000002947 від 15.09.2017 року в порядку ч.3 ст.233 КПК України, тобто до постановлення ухвали слідчого судді. В подальшому, позивачу стало відомо, що 29.12.2017 року на підставі п.2. ч.1 ст.284 КПК України кримінальне провадження № 42017000000002947 від 15.09.2017 року закрито за відсутністю складу злочину в діях підозрюваних осіб. Будь які кримінальні провадження щодо незаконного проведення обшуку у житлі позивача не розпочинались. 13.02.2018 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Печерського районного суду м. Києва щодо отримання інформації відносно звернення співробітників Генеральної прокуратури України із клопотанням щодо отримання ухвали на дозвіл проведення обшуку житлового приміщення в рамках кримінального провадження № 42017000000002047 від 15 вересня 2017 року, за адресою: АДРЕСА_1 , який фактично було проведено 21.09.2017 року. Судом було надано відповідь про невідповідність заяви позивача вимогам чинного кримінального процесуального законодавства та відсутність можливості у її задоволенні. Також судом наголошено, що згідно ст. 222 КПК України запитувану позивачем інформацію можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнаються можливим. Як наслідок, судом наголошено про можливість звернення до органу досудового розслідування, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження для отримання запитуваної інформації. Крім того, 12.02.2018 року позивачем до канцелярії Генеральної прокуратури України вручено запит на ім`я прокурора другого відділу УПКуКПС Департаменту ПКуКПС центрального апарату Генеральної прокуратури України старшого радника юстиції Асанова У.С., стосовно надання копії ухвали слідчого судді про проведення обшуку житлового приміщення та копію протоколу обшуку, який було проведено 21.09.2017 року за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з тим, відповіді на вищевказаний запит на теперішній час позивач не отримав. Враховуючи вищевказані незаконні дії співробітників Генеральної прокуратури України разом із оперативними співробітниками УСБ України в рамках проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню № 42017000000002947 від 15.09.2017 року, позивач посилався на те, що найбільш адекватною компенсацією в інший спосіб, яка рівнозначна його стражданням, є 1 (один) Bitcoin (Біткоїн). Вказана компенсація визначена позивачем із кількості незаконних дій (незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку), якими порушено гарантовані йому державою права, та складається з наступного розрахунку: 1 (один) Bitcoin (Біткоїн) за один незаконний обшук. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника відповідача Служби Безпеки України Коломієць В., остання проти задоволення скарги позивача заперечила та просила залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. В судовому засіданні представники відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 проти задоволення скарги позивача заперечили та просили рішення суду залишити без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з його недоведеності та необґрунтованості, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що слідчими четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42017000000002947 від 15.09.2017 року за підозрою Генерального директора ДП «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, провідного аудитора відділу внутрішнього аудиту вказаного державного підприємства ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 508 КК України. 21.09.2017 року органом досудового розслідування було проведено невідкладний обшук на підставі ч. 2 ст. 233 КПК України за адресою: АДРЕСА_1 , в якій мешкає ОСОБА_1 . Під час обшуку за місцем проживання позивача нічого вилучено не було (а.с.38-41). Також встановлено, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22.09.2017 року у справі 757/55713/17-к було надано дозвіл на проведення обшуку в помешканні, де мешкає позивач з родиною (а.с.37). Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до вимог ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Частинами 2, 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Частиною 1 ст. 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Положеннями частин другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону передбачено, що у випадках незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, незаконного накладення арешту на майно громадянинові відшкодовується моральна шкода. Відповідно до ст. 4 Закону відшкодування моральної шкоди проводиться у разі, коли незаконні дії органів досудового розслідування, прокуратури, суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок, бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Частинами 1 - 3 статті 23 ЦК України та роз`ясненнями, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При цьому враховуються вимоги розумності і справедливості. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право кожного на повагу до приватного і сімейного життя, житла і кореспонденції. При цьому, частина 2 цієї статті містить випадки, в яких втручання у право на повагу до житла є виправданим і не становитиме порушення. Так, органи державної влади не можуть втручатись у здійснення зазначеного права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або захисту прав і свобод інших осіб. Отже, за загальним правилом право на повагу до житла є непорушним, і держава повинна виконувати взяті на себе негативні зобов`язання. За практикою Європейського суду з прав людини аналіз втручання у право на предмет порушення гарантій статті 8 Конвенції здійснюється через застосування трискладового тесту (пункти 69-72 Рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Ратушна проти України», заява №17318/06; пункти 46-55 Рішення від 28 квітня 2016 року у справі «Багієва проти України», заява № 41085/05). Так, з метою перевірки обшуку на предмет порушення гарантій статті 8 Конвенції необхідним є визначення таких обставин: чи мало місце втручання, чи було втручання відповідно до закону, чи переслідувало легітимну мету, чи було необхідним у демократичному суспільстві, тобто пропорційним. Аналізуючи встановлені факти за наведеними критеріями, суд першої інстанції виходив з того, що обшук у житлі позивача безперечно становив втручання у його право на повагу до житла, разом з тим це втручання було здійснено відповідно до закону та переслідувало законну мету. Так, ч. 3 ст. 233 КПК України передбачає, що слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу. У разі необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором або прокурор звертається до слідчого судді з відповідним клопотанням (частина 3 статті 234 КПК України). З матеріалів справи, вбачається, що обшук у помешканні, в якому проживав позивач, було проведено 21 вересня 2017 року, з метою фіксації та виявлення відомостей та обставин вчинення кримінального правопорушення, а також, у зв`язку з врятуванням речових доказів, невідкладно до постановлення ухвали слідчого судді. При цьому встановлено, що ухвалою суду від 22 вересня 2017 року слідчий суддя надав дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання позивача (а.с.37), встановивши таким чином законність проведених заходів. Доказів незаконності дій відповідачів по проведенню 21 вересня 2017 року обшуку у помешканні позивача матеріали справи не містять. Таким чином, оскільки позивачем суду не надано доказів на підтвердження факту незаконності дій відповідачів по проведенню обшуку у приміщенні за місцем його проживання, наслідком чого стало завдання позивачу моральних страждань, законним та обґрунтованим є висновок суду про відсутність підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди, завданої незаконними діями відповідачів при проведенні ними досудового розслідування. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин; ці доводи законності та обґрунтованості постановленого судом рішення не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги позивача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: