Постанова Київський апеляційний суд № 755/2501/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В. № 22-ц/824/7045/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 755/2501/20 08 липня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кулікової С.В. суддів - Олійника В.І. - Желепи О.В. при секретарі - Осінчук Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Смільянської місцевої прокуратури на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 03 березня 2020 року, постановлену під головуванням судді Савлук Т.В., у справі за позовом заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Смілянської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів плати за землю,- в с т а н о в и в: У лютому 2020 року заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Смілянської міської ради звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів плати за землю, в якому просив, з підстав передбачених ст..ст. 1212, 1214 ЦК України, стягнути з ОСОБА_1 на користь Смілянської міської ради безпідставно збережені кошти плати за землю в сумі 390 191,69 грн.; стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Черкаської області судовий збір у розмірі 5852,88 грн., посилаючись на те, що відповідач з 2011 року не звертався до Смілянської міської ради щодо укладення договору оренди земельної ділянки, що була йому надана в оренду під розміщення підприємства з переробки с/г продукції, та не сплачує орендну плату за користування земельною ділянкою, що свідчить про ухилення відповідача від обов`язкової сплати орендної плати за користування земельною ділянкою. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 03 березня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом Заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Смілянської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів плати за землю. Не погоджуючись з такою ухвалою суду, заступник керівника Смільянської місцевої прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 03 березня 2020 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що ухвала суду постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, а викладені у ній висновки суду не відповідають обставинам справи. Зазначав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що спір у даній справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, не врахувавши, що позовні вимоги органу місцевого самоврядування до фізичної особи-підприємця про стягнення збитків внаслідок недоотриманої орендної плати за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, призначеної для обслуговування нерухомого майна, придбаного відповідачем як фізичною особою, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства як кондиційні вимоги. У даному випадку відсутній та не доведений жодними доказами факт користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської діяльності, а саме з метою реалізації відповідачем господарської компетенції, здійснення ним прав та обов`язків у сфері суспільного виробництва, відтак, спірні правовідносини щодо фактичного використання відповідачем земельної ділянки без оформлення належним чином такого використання не мають ознак господарських. Відповідач ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 03 березня 2020 року - без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Звертав увагу на те, що перший заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Смілянської міської ради звертався до Господарського суду Черкаської області з позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення збитків, і в постанові Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2018 року не було зазначено, що даний спір не підлягає розгляду в господарському судочинстві. Відтак, вважав, що ухвала суду першої інстанції постановлено відповідно до норм процесуального права, і підстав для її скасування не має. В судовому засіданні прокурор - П'яних М.Є. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належно, про причини неявки суду не повідомив, тому колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи у його відсутність. Представник Смілянської міської ради в судове засідання не з`явився, міська рада надіслала клопотання про розгляд апеляційної скарги за відсутності її представника, тому колегія суддів вважає можливим проводи розгляд справи у відсутності представника Смілянської міської ради. Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення прокурора, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Колегія суддів вважає, що такий висновок суду ґрунтується на нормах процесуального права, враховуючи наступне. Згідно із частиною першою ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Вирішуючи питання про юрисдикцію спору, необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа. З матеріалів справи вбачається, що Смілянською міською радою Черкаської області (ХІІ сесія) прийнято рішення від 30 серпня 2011 року за № 12-100/VІ «Про надання земельної ділянки ФОП ОСОБА_1 під розміщення підприємства з переробки с /г продукції на АДРЕСА_1 в оренду». У пункті 3 рішення зазначено, що міська рада вирішила надати ФОП ОСОБА_1 під розміщення підприємства з переробки сільськогосподарської продукції на АДРЕСА_1 земельну ділянку площею 1,1652 га за рахунок землекористування ФОП ОСОБА_2 забудованих земель, у тому числі земель, що використовуються для відпочинку та інших відкритих земель, у тому числі зайнятих поточним будівництвом в оренду строком на 10 років до 01.09.2021. Тобто, рішенням Смілянської міської ради надано в оренду земельну ділянку фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 під розміщення підприємства з переробки сільськогосподарської продукції. Підставою звернення заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Смілянської міської ради до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів плати за землю, стало те, що відповідач з часу виникнення у нього права власності на комплекс нежитлових будівель, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , не оформив право користування земельною ділянкою під об`єктами нерухомості, розпорядження якою належить до компетенції Смілянської міської ради, договір оренди не уклав та продовжує користуватися земельною ділянкою, не сплачуючи орендну плату, внаслідок чого міська рада фактично була позбавлена права одержати дохід у вигляді орендної плати в розмірі 390 191,69 грн. У статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою ст.. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП. Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті). Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем. Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України (далі - ГК України) громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Відповідно до частинипершою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням. Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України). Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими. Таким чином, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору (договору оренди землі) де зобов`язальною стороною виступає фізична особа - підприємець, що зумовлює визначення належності спору до господарської юрисдикції. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для відкриття провадження у цивільній справі за позовом Заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Смілянської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів плати за землю, оскільки спірні відносини не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що спір у даній справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, є безпідставними, а тому відхиляються судом апеляційної інстанції. Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не враховано, що позовні вимоги органу місцевого самоврядування до фізичної особи-підприємця про стягнення збитків внаслідок недоотриманої орендної плати за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, призначеної для обслуговування нерухомого майна, придбаного відповідачем як фізичною особою, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства як кондиційні вимоги, не спростовують висновків суду першої інстанції, тому є необґрунтованими. Посилання в апеляційній скарзі на те, що у даному випадку відсутній та не доведений жодними доказами факт користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської діяльності, а саме з метою реалізації відповідачем господарської компетенції, здійснення ним прав та обов`язків у сфері суспільного виробництва, а відтак, спірні правовідносини щодо фактичного використання відповідачем земельної ділянки без оформлення належним чином такого використання не мають ознак господарських, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки факт користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської діяльності підлягає з`ясуванню під час розгляду справи по суті. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури залишити без задоволення. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 03 березня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 09 липня 2020 року. Головуючий: Судді: