Постанова 4816 № 589/5414/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 липня 2020 року м.Суми Справа №589/5414/19 Номер провадження 22-ц/816/1169/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач), суддів - Криворотенка В. І. , Левченко Т. А. сторони справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_3 , третя особа - державний нотаріус Шосткинської міської державної нотаріальної контори, розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 24 січня 2020 року в складі судді Лєвши С.Л., постановлену у м. Шостка, в с т а н о в и в: Ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 24.01.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернуто позивачам. Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивачі подали єдину апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просять скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги мотивують тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви, оскільки ухвалою суду їхню позовну заяву про встановлення факту батьківства було залишено без розгляду у зв`язку з наявністю спору про право. Вказують, що вимоги позову про встановлення факту батьківства та визначення додаткового строку для прийняття спадщини є взаємопов`язаними. Крім того, суд першої інстанції, відповідно до ч. 6 ст. 188 ЦПК України, мав право роз`єднати позовні вимоги в самостійні провадження. Відзиву на апеляційну скаргу учасниками справи не направлено. Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 369 ЦПК України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Як вбачається з матеріалів справи, у грудні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до з позовом до ОСОБА_3 , у якому просили: 1) встановити факт батьківства ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 ») та ОСОБА_2 , внести зміни до актових записів та свідоцтв про народження, записати батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; 2) визначити їм додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом після батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком два місяці. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами заявлено вимогу про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за законом, яка розглядається лише за правилами загального позовного провадження, а інша позовна вимога - про встановлення факту батьківства, розглядається в порядку окремого провадження. Крім того вимоги встановлення факту батьківства та визначення додаткового строку для прийняття спадщини не пов`язані між собою ні правовими підставами виникнення, ні поданими доказами, ні предметом доказування. Колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого суду з огляду на таке. Позовне провадження у цивільному судочинстві це вид провадження у судовому процесі, у якому розглядається спір двох сторін (позивача та відповідача), який виникає з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, міст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них. Окреме ж провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 293 ЦПК України). Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема, про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (ч. 2 ст. 293, ч.ч. 1, 4 ст. 315 ЦПК України). Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України позовна повертається заявнику у випадку коли порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу). Згідно ч.ч. 1, 6 ст. 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За змістом п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції). Так, у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення. Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»). Також згідно рішення Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним («Жоффр де ля Прадель проти Франції»). У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви з підстав порушення правил об`єднання позовних вимог, удавшись до надмірного формалізму під час вирішення питання про відкриття провадження у цивільній справі, оскільки заявлені позивачами вимоги є взаємопов`язаними, так як без підтвердження факту батьківства неможливе подальше вирішення питання щодо надання додаткового строку для прийняття спадщини. Крім того, суд першої інстанції залишив поза увагою долучену до позову копію ухвали Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 06.05.2019 року, якою заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зацікавлені особи: Шосткинська міська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , про встановлення факту батьківства, подану в порядку окремого провадження, залишено без розгляду у зв`язку з наявністю спору про право. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, а тому ухвала суду підлягає скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції. Питання про відшкодування судових витрат за апеляційний перегляд ухвали підлягає вирішенню по завершенню розгляду справи по суті. Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-382 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 24 січня 2020 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий - С.С. Ткачук Судді: В.І. Криворотенко Т.А. Левченко