Постанова Вінницький апеляційний суд № 130/438/20

Справа № 130/438/20 Провадження № 22-ц/801/1271/2020 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Вернік В. М. Доповідач:Міхасішин І. В. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 липня 2020 рокуСправа № 130/438/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В., суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в м. Вінниці цивільну справу № 130/438/20 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05 травня 2020 року, повний текст якого складено того ж дня, ухвалене у складі судді Верніка В.М., встановив: У лютому 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі -АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 02 березня 2011 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н, за умовами якого позичальнику надано кредит в розмірі 10000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Щодо зміни кредитного ліміту Банк керується п. 2.1.1.2.5, п. 2.1.1.2.6 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що Клієнт дає свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Відповідач погодилася, що підписана заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг у «ПриватБанку» та «Тарифами Банку», розміщених на сайті банку www.privatbank.ua, складає між нею та банком Договір про надання кредиту. Пунктами 1.1.1.67,1.1.5.1.,1.1.5.2 договору передбачена можливість зміни тарифів та інших невід`ємних частин договору, у зв`язку з чим банк впровадив зміни відсоткової ставки з 01 вересня 2014 року до 34,8 % річних, та з 01 квітня 2015 року до 43,2 % річних та відповідно до п 2.1.1.2.12 впроваджено, що у разі порушення зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки та виконання інших зобов`язань, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань клієнта з погашення кредиту клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі 86,4% - для картки «Універсальна», 84,0% - для картки «Універсальна голд». У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 08 грудня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 25091,66 грн, яка складається з 18026,93 грн заборгованість за кредитом, 1286,19 заборгованість за простроченими відсотками, 4107,51 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України; а також штрафи відповідно до умов пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн штраф (фіксована частина); 1171,03 грн штраф (процентна складова). З урахуванням того, що позичальник надалі продовжує ухилятися від виконання зобов`язань за кредитним договором, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 02 березня 2011 року в сумі 25091,66 грн та судові витрати у справі. Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05 травня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 02 березня 2011 року станом на 08 грудня 2019 року в сумі 18026, 93 грн, а також 2102 грн судового збору. У задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення з ОСОБА_1 1286, 19 грн заборгованості за простроченими відсотками, 4107,51 грн заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит, 500 грн штрафу (фіксована частина) та 1171, 03 грн (процентна складова) відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, та з урахуванням положень ч. 2 ст. 530 ЦК України позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення прострочених відсотків, неустойки (штрафів), заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит, суд першої інстанції виходив з того, що наявні в матеріалах даної справи Витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не містять підпису позичальника, обґрунтовані підтвердження прийняття відповідачем саме цих конкретних умов позивачем не доведено, а тому такі умови не можуть бути визнані частиною кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. Обов`язок позичальника сплачувати проценти, за користування кредитом, відповідальність у вигляді неустойки з визначенням розміру таких платежів, а також відповідальність у вигляді сплати відсотків від суми простроченого грошового зобов`язання, не передбачені у анкеті-заяві від 02 березня 2011 року, а тому не підтверджено, що такі умови погоджені сторонами у письмовому вигляді, в зв`язку з чим правові підстави для стягнення заборгованості за такими нарахуваннями за кредитним договором відсутні. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в цій частині про задоволення позову, а в решті рішення залишити без змін, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі зазначав, шо на підставі анкети-заяви від 02 березня 2011 року та підписаного паспорту споживчого кредиту, відповідачу відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку «Універсальна» № НОМЕР_1 , на яку 12 квітня 2018 року було встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі 1000,00 грн, та який 23 квітня 2018 року було збільшено до 10000, 00 грн. Активація кредитної картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору. Відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах і правилах не свідчить про неукладеність договору приєднання. Висновок суду першої інстанції щодо непогодження з відповідачем умов кредитування є помилковим, оскільки 30 січня 2018 року перед отриманням кредитної картки та наданням можливості користуватися кредитними коштами відповідач підписала паспорт споживчого кредитування, яким засвідчила ознайомлення з основними умовами кредитування: в тому числі процентною ставкою в межах та поза межами пільгового періоду; розмір штрафу за прострочення більш ніж на 30 днів за обов`язковими платежами за карткою, процентну ставку, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту та ін., отже у даній справі не може бути взятий до уваги правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17. Суд безпідставно відмовив у стягненні прострочених відсотків та відсотків, нарахованих за ст. 625 ЦК України, оскільки на можливості банку заявити такі вимоги з ст. 625 ЦК України була звернута увага Верховним Судом у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, а умови щодо підстав розміру нарахування відсотків за ч.2 ст. 625 ЦК України було погоджено відповідачем шляхом підписання паспорта споживчого кредитування від 30 січня 2018 року. До апеляційної скарги відповідачем були додані нові докази: виписка по рахунку ОСОБА_1 за період з 01 січня 1999 року по 16 травня 2020 року; паспорт споживчого кредитування від 30 січня 2018 року, у якому міститься підпис ОСОБА_1 , фото, довідку про видані ОСОБА_1 за договором б/н кредитні картки. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що скарга не підлягає до задоволення, з таких підстав. Відповідно до частин першої - п`ятої ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. По справі встановлено, що 02 березня 2011 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до «Умов і Правил надання банківських послуг в «ПриватБанку», в якій виявила бажання оформити на своє ім`я кредитку «Універсальна» з бажаним кредитним лімітом 2000,00 грн (а.с. 10). Позичальник підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами, складають між нею і банком договір про надання банківських послуг. Також підписуючи заяву, відповідач підтвердила, що ознайомлена і згодна з Умовами та правилами надання банківський послуг, а також Тарифами банку, які була надані їй для ознайомлення у письмовому вигляді. Позичальник зобов`язалася виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на офіційному сайті ПриватБанку, ІНФОРМАЦІЯ_1 .privatbank.ua. До анкети-заяви позивачем додано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» : «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CОNTRACT», «Універсальна GOLD» (а.с. 11), а також Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, без дати (а.с.12-28). Згідно з розрахунком, наданим позивачем, у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань з кредитним договором, утворилася заборгованість, яка станом на 08 грудня 2019 року становить 25091,66 грн, яка складається з 18026,93 грн заборгованість за кредитом, 1286,19 заборгованість за простроченими відсотками, 4107,51 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України; а також штрафи відповідно до умов пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн штраф (фіксована частина); 1171,03 грн штраф (процентна складова). Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства (частини перша-третя статті 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно з ч. 3 ст. 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За змістом ст. 75 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1,2 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК), Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (ч.ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України). Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України). За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з частиною 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Позивач звернувся до суду з таким позовом з підстав порушення ОСОБА_1 умов договору б/н, укладеного шляхом підписання анкети-заяви від 02 березня 2011 року. Обґрунтовуючи право вимоги крім розрахунку кредитної заборгованості за договором від 02 березня 2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» : «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CОNTRACT», «Універсальна GOLD» , а також Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, без дати, а також копію паспорта відповідачки. Будь-яких інших підстав та доказів на їх обґрунтування позивач не навів та не надав. Витяг з «Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», доданий позивачем до позовної заяви, не є належним доказом погоджених сторонами умов кредитного договору, оскільки в ньому зазначена загальна інформація щодо усіх типів кредитних карт «Універсальна», з наданого документа неможливо встановити який вид кредитної картки і які тарифи були погоджені ОСОБА_1 при підписанні анкети-заяви. Такий Витяг не підписаний позичальником. Крім іншого витяг з Тарифів, доданих позивачем до позовної заяви, містить інформацію щодо зміни тарифних планів з 01 січня 2013 року, та зміни процентних ставок з 01 січня 2013 року, 01 вересня 2014 року та з 01 квітня 2015 року, яка не могла існувати станом на день підписання анкети-заяви 05 січня 2010 року. Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, наданим позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: додаткові положення, в яких зокрема визначено позовну давність щодо вимог банку - 15 років (пункт 1.1.6.4 ), строк дії договору, строк дії кредиту 20 років (п.2.1.1.2.4), строк пільгового періоду, підстави, порядок нарахування та розмір процентної ставки у разі прострочення грошового зобов`язання відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України (п. 2.1.1.2.12), розмір мінімального обов`язкового платежу та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами у зазначеному в цих документах розмірах і порядках нарахування. Роздруківка із сайту позивача належним доказом на підтвердження таких обставин бути не може. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, організація, що здійснює підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, та є професійним учасником ринку надання кредитно-фінансових послуг (в цьому випадку - ПАТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Сенс договору приєднання полягає у тому, що його умови визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних умовах та можуть бути прийняті іншою стороною не інакше ніж шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Тобто дійсно вільною в цьому випадку є воля виключно однієї сторони - тієї, яка пропонує для укладення договору саме формуляр (тобто банк). Інша сторона виявляє волю до укладення цього договору лише на стадії висловлення власної волі на стадії прийняття умов такого договору в цілому. Проте не повинно виникати сумнівів у тому, чи дійсно та які саме умови, викладені у формулярі або іншій стандартній формі, приймає позичальник. У ситуації, коли є сумніви у тому, чи прийняті та які саме умови прийнято споживачем - позичальником, умови не можуть вважатися такими, що прийняті ним в цілому. Конструкція договору приєднання, викладена у частині першій статті 634 ЦК України, полягає не у тому, що споживач зобов`язаний самостійно ознайомитися з умовами і правилами надання послуг, пропонованими однією стороною, а у тому, що споживач може лише до них приєднатися, не маючи можливості обговорювати умови договору приєднання, пропонуючи свої зміни тощо. Проте сама воля споживача на приєднання до певних умов такого договору має бути однозначною та свідчити про певне її спрямування на досягнення згоди саме на певних умовах, запропонованих банком. У законі як загальне правило визначено, що договір приєднання має викладатися на формулярі або іншій стандартній формі, яка має засвідчувати усі прийняті споживачем умови такого договору. Такий правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 136/840/17. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника. Наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. У рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 суд зазначив, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 02 березня 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, а також відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання у визначений сторонами строк у вигляді відсотків та їх розміру. З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що умови договору, на які посилався позивач в обґрунтування своїх вимог про нарахування відсотків, відсотків за прострочений кредит за ставкою 86,4% згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, неустойки (штрафів), не були погоджені позичальником , а тому не є частиною кредитного договору та відсутні підстави для їх нарахування та стягнення з відповідачки. Водночас, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що за змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування 3% річних від простроченої суми є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. Проте, вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтею 625 позивач не пред`явив. Безпідставними є доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції щодо непогодження умов кредитного договору в частині відсотків, відсотків за прострочений кредит за ставкою 86,4% згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, неустойки (штрафів), оскільки сторонами такі умови були погоджені шляхом підписання паспорта споживчого кредитування від 30 січня 2018 року, проте зазначені обставини не були підставою позову, поданим до суду першої інстанції і в межах якого суд розглядав справу. Такі підстави і докази на їх обґрунтування були наведені лише в апеляційній скарзі. Згідно з ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відповідно до норм ч. 3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не бере до уваги нові докази, додані АТ КБ «ПриватБанк» до апеляційної скарги: виписка по рахунку ОСОБА_1 за період з 01 січня 1999 року по 16 травня 2020 року; паспорт споживчого кредитування від 30 січня 2018 року, у якому містить ся підпис ОСОБА_1 , фото, довідку про видані ОСОБА_1 за договором б/н кредитні картки, оскільки поважні причини неподання таких доказів до суду першої інстанції не наведено. За таких обставин, суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи, надавши належну оцінку наявним у справі доказам, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення тіла кредиту в сумі 18026,93 грн , та відмову у задоволенні позовних вимог в частині заборгованості за простроченими відсотками, заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит та штрафів. Рішення суду є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 374, 375, 381,382, 384 ЦПК України, суд, постановив : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05 травня 2020 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає. Головуючий І.В. Міхасішин Судді Ю.Б. Войтко І.М. Стадник