Постанова Київський апеляційний суд № 761/41219/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД _________________________ ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И справа № 761/41219/19 Головуючий у 1-й інстанції суддя: Осаулов А.А. 07 липня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : судді-доповідача - Саліхова В.В. суддів: Вербової І.М., Поліщук Н.В., секретаря судового засідання: Сидоренко А.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 березня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс», третя особа: директор Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» Німас Олександр Ярославович про стягнення заробітної плати, виплати відпускних, компенсації інфляційних втрат, середнього заробітку за час затримки у виплаті вказаних коштів, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до КП «Київтранспарксервіс» та просив стягнути із відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі 798,90 грн. та компенсацію за недонарахування відпускних в розмірі 52,53 грн., інфляційні витрати по заробітній платі в розмірі 1 120,47 грн., інфляційні витрати по виплаті відпускних в сумі 52,11 грн., середній заробіток за час затримки виплат належних звільненому працівнику сум в розмірі 110 577,24 грн., судові витрати у розмірі 11 000,00 грн., а також зобов`язати відповідача здійснити перерахунок заробітної плати, відпускних і трудового стажу позивача та надіслати довідки із проведеним розрахунком до Пенсійного фонду України. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 березня 2020 року позовну заяву залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Посилається на неповне з`ясування та не дослідження судом обставин, які мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. № апеляційного провадження: 22-ц/824/7802/2020 В обґрунтування своїх доводів вказує, що зарплата за виконану місячну норму праці не може бути меншою ніж розмір мінімальної заробітної плати на відповідний рік. Зауважує, що позивач відпрацював місячну норму часу, що підтверджується табелем обліку робочого часу. Вказує про наявність довідки Пенсійного фонду України, в якій зазначений помісячний страховий стаж, що зараховується в повному обсязі тільки за умови виконання норми праці. Звертає увагу на те, що суд вибірково надав оцінку функціональним обов`язкам контролера служби паркування, як доказу виконання об`єму робіт. Вказує, що заробітна плата контролера складається з погодинно преміальної та прямої відрядної системи оплати праці. У відзиві на апеляційну скаргу представник КП «Київтранспарксервіс» просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Посилається на те, що позивач працював за прямою відрядною формою оплати праці, яка входить до основної заробітної плати та виплата здійснювалась за виконану ним роботу лише за однією формою оплати праці. Звертає увагу на те, що за результатами перевірок будь-яких порушень підприємством щодо нарахування та виплати заробітної плати працівникам контролюючими органами не встановлено. Зазначає, що форма оплати праці, за якою працював позивач, встановлена згідно норм чинного законодавства та у відповідності до внутрішніх документів. Вказує на пропуск позивачем строку позовної давності звернення до суду. У судовому засіданні ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав наведених в ній та просив останню задовольнити. Представник КП «Київтранспарксервіс». заперечував проти апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що остання не підлягає задоволенню. Постановляючи ухвалу про залишення без задоволення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено суду, що він не використовував щорічні відпустки за попередні роки з незалежних від нього причин та вини відповідача у не наданні позивачу відпусток. Оскільки позовні вимоги про стягнення компенсації втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, а також стягнення середнього заробітку за час затримки виплат належних при звільненні сум є похідними від вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та коштів за невикористану відпустку, в цій частині позов також задоволенню не підлягає. З таким висновком суду погоджується колегія суддів, враховуючи наступне. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_2 був прийнятий на роботу до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на посаду контролера служби паркування з 20.09.2013 з відрядною формою оплати праці, що підтверджується наказом від 20.09.2013 №436-к (а. с. 65). 07.09.2016 ОСОБА_2 звільнений з роботи наказом КП «Київтранспарксервіс» від 07.09.2016 № 392-к за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України (а. с. 74). Пунктами 5, 6, 7 Розділу VI Колективного договору КП «Київтранспарксервіс», затвердженого зборами трудового колективу підприємства від 13.03.2013, визначено, що тарифні ставки, посадові оклади, відрядні розцінки, розміри доплат та надбавок не можуть бути нижчими, ніж установлені Генеральною, Галузевою та Регіональною угодами. Встановлені колективним договором КП «Київтранспарксервіс» міжкваліфікаційні (міжпосадові) співвідношення в оплаті праці є обов`язковими для застосування на підприємстві. Забезпечити мінімальні гарантії оплати праці працівників підприємства при дотриманні встановленої колективним договором тривалості робочого часу та виконання працівником трудових обов`язків. Додатком № 10 до Колективного договору між адміністрацією та профспілковою організацією КП «Київтранспарксервіс» на 2013-2015 роки затверджено Положення про порядок нарахування заробітної плати при прямій відрядній формі оплати праці, про порядок і умови преміювання, встановлення доплат та надбавок робітникам КП «Київтранспарксервіс», пунктом 2.2.1 розділу 2.2. якого визначено, що при прямій відрядній формі оплати праці підставою для нарахування заробітної плати є дані начальників відділів паркування в районах, які до першого числа місяця, наступного за звітним, подають до фінансово-економічного відділу інформацію про кількість реалізованих талонів по кожному контролеру та інспектору окремо (а. с. 71, 72). Відповідно п. 2.5 посадової інструкції контролера служби паркування КП «Київтранспарксервіс», з якою позивач був ознайомлений під розписку, контролер зобов`язаний здійснювати реалізацію талонів на паркування фіксованої вартості через реєстратори розрахункових операцій (а. с. 93-95). Додаток № 3 Колективного договору передбачає посадовий оклад робітника основного виробництва (контролера, інспектора), оскільки деякі контролери отримували заробітну плату згідно тарифними ставками (окладами). Наказом директора КП «Київтранспарксервіс» від 03.06.2013 № 94 з 01.07.2013 до вартості послуг з утримання майданчиків для паркування транспортних засобів за одну годину надання послуг включено тариф заробітної плати 1,235 грн. (а. с. 96-98). Позивачем заявлені вимоги щодо невиплати коштів зарплати за період з 01.01.2014 по 01.02.2014, травень 2014 року, січень 2016 року (а. с. 8) з якими він звернувся після того як пройшов тривалий строк після його звільнення (майже три роки) . Відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування по формі ОК-5 убачається, що протягом періоду заявлених позовних вимог позивачу за деякі місяці була виплачена заробітна плата у розмірах, менших від встановленого Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік розміру мінімальної заробітної плати, а саме у наступних місяцях: за січень 2014 року виплачено 1 022,58 грн. при встановленому законом мінімальній заробітній платі 1 218,00 грн., різниця становить у розмірі 195,42 грн.; за лютий 2014 року виплачено 881,50 грн. при мінімальній заробітній платі 1 218,00 грн., різниця становить у розмірі 336,50 грн.; за травень 2014 року виплачено 1 025,94 грн. при мінімальній заробітній платі 1 218,00 грн., різниця становить у розмірі 192,06 грн.; за січень 2016 року виплачено 1 303,08 грн. при мінімальній заробітній платі 1 378,00 грн., різниця становить у розмірі 74,92 грн. Таким чином, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 798,90 грн. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до ст. 115 КЗпП України, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні та строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що перевищує шістнадцять календарних днів. У випадку звільнення працівника з власної ініціативи (ст. 38 КЗпП України), працівник має право на виплату йому заробітної плати. Відповідно до ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудового колективу органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами,колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно із ч. 1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Аналіз зазначених норм права свідчать про те, що роботодавець при звільненні працівника повинен провести з ним розрахунок та виплатити належну останньому заробітну плату. Пунктами 5, 6, 7 Розділу VI Колективного договору КП «Київтранспарксервіс», затвердженого зборами трудового колективу підприємства від 13.03.2013, визначено, що тарифні ставки, посадові оклади, відрядні розцінки, розміри доплат та надбавок не можуть бути нижчими, ніж установлені Генеральною, Галузевою та Регіональною угодами. Встановлені колективним договором КП «Київтранспарксервіс» міжкваліфікаційні (міжпосадові) співвідношення в оплаті праці є обов`язковими для застосування на підприємстві. Забезпечити мінімальні гарантії оплати праці працівників підприємства при дотриманні встановленої колективним договором тривалості робочого часу та виконання працівником трудових обов`язків Додатком № 10 до Колективного договору між адміністрацією та профспілковою організацією КП «Київтранспарксервіс» на 2013-2015 роки затверджено Положення про порядок нарахування заробітної плати при прямій відрядній формі оплати праці, про порядок і умови преміювання, встановлення доплат та надбавок робітникам КП «Київтранспарксервіс», пунктом 2.2.1 розділу 2.2. якого визначено, що при прямій відрядній формі оплати праці підставою для нарахування заробітної плати є дані начальників відділів паркування в районах, які до першого числа місяця, наступного за звітним, подають до фінансово-економічного відділу інформацію про кількість реалізованих талонів по кожному контролеру та інспектору окремо (а. с. 71, 72). Відповідно п. 2.5 посадової інструкції контролера служби паркування КП «Київтранспарксервіс», з якою позивач був ознайомлений під розписку, контролер зобов`язаний здійснювати реалізацію талонів на паркування фіксованої вартості через реєстратори розрахункових операцій (а. с. 93-95). Таким чином, заробітна плата позивачу, який працював на посаді контролера служби паркування, нараховувалась за відрядною системою оплати праці за відповідними даними які надавалися його начальником відділу паркування. . Згідно положень ст. 90 КЗпП України, при відрядній оплаті праці розцінки визначаються виходячи з установлених розрядів роботи, тарифних ставок (окладів) і норм виробітку (норм часу). Відрядна розцінка визначається шляхом ділення погодинної (денної) тарифної ставки, яка відповідає розряду роботи, що виконується, на погодинну (денну) норму виробітку. Відрядна розцінка може бути визначена також шляхом множення погодинної (денної) тарифної ставки, яка відповідає розряду роботи, що виконується, на встановлену норму часу в годинах або днях. Праця робітників-відрядників оплачується за розцінками, встановленими для роботи, яка виконується (ч. 2 ст. 104 КЗпП України). Таким чином, законодавством чітко передбачено, які виплати входять до фонду основної заробітної плати, серед яких є і винагорода за виконану роботу за відрядними розцінками робітників. Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» визначає також структуру заробітної плати: Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Встановлно, що Наказом КП «Київтранспарксервіс» від 20.09.2013 № 436-к «Про прийняття ОСОБА_2 » прийнято ОСОБА_2 контролером служби паркування з 20.09.2013 з випробувальним терміном один місяць та відрядною формою оплати пращ. Заява ОСОБА_2 про прийняття на роботу містить також відомості про відрядну форму оплати праці. Позивач, укладаючи трудовий договір з КП «Київтранспарксервіс» як роботодавцем погодився з умовами праці, зокрема, з відрядною формою оплати праці. З огляду на те, що Позивач працював за прямою відрядною формою оплати праці, яка входить до основної заробітної плати відповідно до Закону України «Про оплату праці» та п.п. 2.1.1. Інструкції, виплата ОСОБА_2 здійснювалась за виконану ним роботу та у відповідності до норм чинного законодавства та внутрішніх документів Підприємства, оскільки оплата працівника може здійснюватися лише за однією формою оплати та виключає можливість виплати подвійної винагороди за одну й ту ж саму виконану роботу. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що контролерам служби паркування КП «Київтранспарксервіс», на посаді якої працював позивач, заробітна плата відповідно колективного договору нараховувалась по відрядній системі оплати праці, згідно поданих керівниками відділів паркування в районах та відділу паркоматів щомісячних відомостей про кількість реалізованих талонів окремо кожним контролером. ОСОБА_2 не доведено, що він реалізував талони для паркування у кількості та обсязі, що давало право на отримання заробітної плати у більшому розмірі ніж було виплачено, а тому висновки суду про відмову в стягненні з відповідача заборгованості по заробітній платі є правильними. Доводи позивача про те, що виплата заробітної плати залежить від кількості машино-місць на паркувальному майданчику є необґрунтованими, враховуючи вищевикладене та те, що надання послуг паркування здійснювалось на підставі талону, який у відповідності до положень Правил благоустрою міста Києва, затверджених Рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 N 1051/1051 є документом, який надає право на паркування транспортного засобу на час, визначений номіналом талону (талон фіксованої вартості) та документом, який дає право на паркування транспортного засобу протягом визначеного періоду, сплаченого заздалегідь (абонементний талон). Підприємством у відповідності до норм чинного законодавства передбачена дана форма та порядок оплати праці для контролерів. Керівником відділу паркування за період роботи ОСОБА_2 надавались щомісяця дані щодо кількості проданих Позивачем талонів та на підставі зазначеної інформації КП «Київтранспарксервіс» нараховувалась та виплачувалась позивачу заробітна плата в залежності від кількості проданих ОСОБА_2 талонів для паркування. Згідно з ч. 5 ст. 3-1 Закон України «Про оплату праці» у разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці. Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника. Згідно ст. 104 КЗпП України праця робігників-відрядників оплачується за розцінками, встановленими для роботи, яка виконується. За наведеного, посилання в апеляційній скарзі на те, щозарплата за виконану місячну норму праці не може бути меншою ніж розмір мінімальної заробітної плати на відповідний рік також не спростовують висновків суду враховуючи вищезгадані обставини. Посилання в апеляційній скарзі на наявність довідки Пенсійного фонду України не може бути підставою для здійснення виплат позивачу, оскільки в останній зазначається помісячний страховий стаж, а не порядок нарахування заробітної плати . Відповідно до ст. 83 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей. Статтею 6 Закону «Про відпустки» визначено загальну тривалість щорічної відпустки для працівників за відпрацьований робочий рік. Щорічна відпустка не може бути менше, ніж 24 календарних дні. Отже, якщо працівник відпрацював цілий календарний рік, то при звільненні він має право отримати компенсацію за вказані дні невикористаної відпустки. Згідно з ч. 11 ст. 10 Закону України «Про відпустки», конкретний період надання щорічних відпусток у межах, встановлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну. Встановлено, що Наказом КП «Київтранспарксервіс» від 07.09.2016 № 392-к «Про припинення трудового Договору» ОСОБА_2 контролера Служби паркування звільнено з займаної посади за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України на підставі заяви від 05.09.2016. Згідно вищезазначеного наказу Відділу бухгалтерського обліку та звітності зобов`язано виплатити грошову компенсацію за невикористані щорічні, додаткові відпуски: за період роботи з 20.09.2014 по 19.09.2015 в кількості 14 календарних днів основної щорічної та додаткової відпусток та за період роботи з 20.09.2015 по 07.09.2016 в кількості 27 календарних днів основної та додаткової відпусток. На виконання вищезазначеного наказу Відділом бухгалтерського обліку та звітності здійснено відповідний розрахунок з Позивачам, що підтверджується розрахунковим листком ОСОБА_2 . Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Позивачем не доведено суду, що він не використовував щорічні відпустки за попередні роки з незалежних від нього причин та вини відповідача у не наданні позивачу відпусток та не виплати останнім компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки при звільненні. Крім того, колегія суддів враховує, що з відповідним позовом позивач звернувся після спливу трьох років після його звільнення. Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Аналіз зазначених норм права свідчать про те, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Відповідно до ч. 6 ст. 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку. Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші. Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 692), компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін. Враховуючи вищевикладене та те, що не встановлено заборгованості по заробітній платі, відпускних, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для стягнення стягнення компенсації втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, а також стягнення середнього заробітку за час затримки виплат належних при звільненні сум. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, зазначивши ст. 625 ЦК України не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки здійснювалось посилання на зазначену норму права, враховуючи прохальну частину позовної заяви про стягнення інфляційних витрат по заробітній платі в розмірі, інфляційні витрати по виплаті відпускних. Інші доводи апеляційної скарги не стосуються розгляду справи по суті та не можуть бути підставою для скасування рішення суду. Судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, матеріали справи та надані відповідні висновки з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з якими погоджується і колегія суддів. Враховуючи вище викладене, вимоги апелянта є недоведеними та такими, що не знайшли своє підтвердження при розгляді справи в апеляційній інстанції. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374, 375, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 09.07.2020. Головуючий: В.В. Саліхов Судді: І.М. Вербова Н.В. Поліщук