Постанова 4824 № 363/2877/18
від 07.07.2020 ·КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД _________________________ ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И справа № 363/2877/18 Головуючий у 1-й інстанції суддя: Чіркова Г.Є. 07 липня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : судді-доповідача - Саліхова В.В. суддів: Вербової І.М., Поліщук Н.В., секретаря судового засідання: Сидоренко А.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу виконувача обов`язків прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Димерське лісове господарство» на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2020 року в справі за позовом заступника керівника Києво-Свтошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Димерське лісове господарство» до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 про визнання незаконними і скасування розпорядження та державного акту на право власності на земельну ділянку, ВСТАНОВИВ: У липні 2018 року заступника керівника Києво-Свтошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Димерське лісове господарство» звернувся до суду із позовом до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 та просив: визнати незаконним та скасувати розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 3053 від 20 грудня 2012 року в частині передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 визнати недійсним державний акт серії ЯЙ № 303546 на право власності на земельну ділянку виданий ОСОБА_1 площею 2,0000 га з кадастровим номером 3221887000:11:148:0155 для ведення особистого селянського господарства, та скасувати його державну реєстрацію. № апеляційного провадження: 22-ц/824/7624/2020 В апеляційній скарзі виконувач обов`язків прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Димерське лісове господарство» просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, не дослідження обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування своїх доводів вказує, що ніхто без дозволу, виданого компетентними владними органами, не має права володіти національною державною власністю і використовувати її поза межами, встановленими для загального права користування нею. Зазначає, що позивачі не були учасниками спірних правовідносин щодо передачі в приватну власність земель лісогосподарського призначення. Вказує, що про необхідність захисту прав та інтересів держави прокурору стало відомо лише у липні 2017 року після отримання листів від 19.07.2017 та від 127.07.2017, якими підтверджено факт відведення спірної земельної ділянки у приватну власність частково за рахунок земель державного лісового фонду. Зазнає, що земельна ділянка лісогосподарського призначення протиправно, без згоди дійсного її власника держави в особі уповноваженого державного органу та постійного користувача, як титульного володільця, оформлена у власність фізичної особи зі зміною її цільового призначення. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах Вишгородської районної державної адміністрації Київської області просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення без змін. Зазначила, що позивачем пропущені строки позовної давності звернення до суду із відповідним позовом. У судовому засіданні позивач підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав наведених в ній та просив останню задовольнити. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 заперечував проти апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. Інші учасники цивільного процесу в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце слухання справи. Про причини неявки суд не повідомили. У рішенні ЄСПЛ від 03.04.2008 № 3236/03, § 41«Пономарьов проти України» суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. На підставі викладеного, та враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності інших учасників цивільного процесу. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що остання підлягає задоволенню. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у вказаній справі слід застосувати наслідки спливу позовної давності, оскільки до спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність, яку позивач пропустив без поважних причин. З таким висновком суду не погоджується колегія суддів, враховуючи наступне. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації № 3053 від 20 грудня 2012 року затверджено проект землеустрою та передано земельні ділянки у власність 8-ми громадянам України, згідно з додатком, для ведення особистого селянського господарства на території Ровівської сільської ради Вишгородського району Київської області, загальною площею 16,0000 га. Згідно додатку до зазначеного розпорядження ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку, площею 2,0000 га. В подальшому, на підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЙ № 303546 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221887000:11:148:0155. Відповідно листа Державного підприємства «Димерське лісове господарство» від 19 липня 2017 року №01-781 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3221887000:11:148:0155 знаходиться у приватній власності для ведення особистого селянського господарства і межує з 94 кварталом Руднянського лісництва ДП «Димерське лісове господарство», однак в ході аналізу публічної кадастрової карти України та при встановленні меж земельної ділянки в натурі представниками ДП виявлено, що зазначена земельна ділянка виходить за межі і охоплює частину земель, що знаходиться в постійному користуванні ДП «Димерське лісове господарство». Внаслідок чого з постійного користування ДП незаконно вибуло 0,35 га земель лісового фонду в кварталі 94 Руднянського лісництва. Згідно листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 12 лютого 2018 року № 04-48/371 Управління не надавало погодження на зміну цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення згідно кадастрового номеру 3221887000:11:148:0155. З фрагменту публічної кадастрової карти України за даними лісовпорядкування 2006 року з нанесеними межами кварталу 94 та межами земельної ділянки з кадастровим номером 3221887000:11:148:0155 вбачається, що зазначена земельна ділянка частково накладається на землі лісового фонду, які перебувають в користуванні ДП «Димерський лісгосп». Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції регламентує процедуру їх виготовлення. Позивач зазначив, що оспорюваним розпорядженням Вишгородська районна державна адміністрація всупереч вимог лісового законодавства України, передала у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку, частково за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні ДП «Димерське лісове господарство», без виключення її з Державного лісового фонду України. Зазначає, що у даному випадку Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства згідно положення затвердженого Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 12 листопада 2012 № 401 підпорядковується Держлісагентству України та його територіальним органом. Управління відповідно до покладених на нього завдань надає висновок та погоджує зміну цільового призначення земельних лісових ділянок для їх використання в цілях не пов`язаних з веденням лісового господарства. Згідно листа Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 12 лютого 2018 р. № 04-48/371, останнє не надавало погодження на зміну цільового призначення на спірну земельну лісову ділянку для її використання в цілях не пов`язаних з веденням лісового господарства. Крім того вважав, що строк позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом пропущено з поважних причин, оскільки про допущені органом державної влади порушення під час прийняття оскаржуваного розпорядження прокурору стало відомо лише в липні 2017 року після отримання листів ДП «Димерське лісове господарство» та Українського державного проектного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» з фрагментами публічної кадастрової карти України та шляхом подальшого аналізу документів та отриманої інформації. Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду із відповідними вимогами. Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. За змістом ст. 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Як передбачено ст. 3 ЛК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) ліс - це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов`язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище. Згідно ст. 1 ЛК України усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Стаття 55 Земельного кодексу України визначає, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, відповідно до закону (ч. 1, 2 ст. 84 ЗК України; - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Згідно зі ст. 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи. Згідно інформації наданої Українським державним проектним виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект» листами № 346 від 17.07.2017, № 25 від 10.01.2018 та наданих ним фрагментів публічної кадастрової карти України межі земельної ділянки з кадастровим номером 3221887000:11:148:0155 частково накладаються на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДП «Димерське лісове господарство» - 17, 13, виділ 94 кварталу Руднянського лісництва ДП «Димерське лісове господарство». Відповідно до листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект», матеріали лісовпорядкування - викопіювання з планшету № 7 Руднянського лісництва ДП «Димерське лісове господарство» Лісовпорядкування 2014 року, проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Димерське лісове господарство», фрагмент публічної кадастрової карти України з відображенням на ній меж 94, 95, 89 кварталу Руднянського лісництва ДП «Димерське лісове Господарство» та земельної ділянки з кадастровим номером 3221887000:11:148:0155, що підтверджує віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду. Згідно з проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Димерський лісгосп» Руднянське лісництво 2007 року, земельна ділянка передана у власність ОСОБА_1 на підставі розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 3053 від 20.12.2012 частково є земельними ділянками лісогосподарського призначення, покриті лісовою рослинністю та мали наступні таксаційні характеристики: виділ 13: площа 4,8 га, склад - 8 сосни звичайної, 2 береза повисла, вік 70, 50 років, середня висота - 24, 20 м., середній діаметр - 36, 24 см., запас на 1 га - 280 метрів кубічних; виділ 17: площа 0,5 га, болото низинне, рослинність - осоково-гіпнова, торфяний пласт 0,7 м. Пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документи, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. В силу положень ст. ст. 19, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України частина спірної земельної ділянки відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалися для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України. Частиною 2 ст. 84 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право державної власності на землю жвається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень визначених цим Кодексом. Згідно ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом. Підставою припинення права користування земельною ділянкою згідно ст. 141 Земельного кодексу України зокрема є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом. Отже, рішення про вилучення спірних земельних ділянок має право приймати відповідний орган державної виконавчої влади, який в силу вимог ст. ст. 6, 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також згідно ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ліси для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. Таким чином, повноваженнями на вилучення спірних земельних ділянок лісового фонду державної власності, які перебувають у постійному користуванні наділений Кабінет Міністрів України. Встановлено, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації № 3053 від 20 грудня 2012 року затверджено проект землеустрою та передано земельні ділянки у власність 8-ми громадянам України, згідно з додатком, для ведення особистого селянського господарства на території Ровівської сільської ради Вишгородського району Київської області, загальною площею 16,0000 га. Згідно додатку до зазначеного розпорядження ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку, площею 2,0000 га. В подальшому, на підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЙ № 303546 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221887000:11:148:0155. Враховуючи наведене, земельну ділянку передано у приватну власність ОСОБА_1 , частково за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні ДП «Димерське лісове господарство», без виключення її з Державного лісового фонду України, оскільки Вишгородська районна державна адміністрація не наділена такими повноваженнями. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 57 Лісового кодексу України (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.03.2008 № 610-р (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що з метою недопущення фактів порушення інтересів держави і суспільства під час відчуження та зміни цільового призначення земельних лісових ділянок (далі - ділянки) Міністерству екології та природних ресурсів, Міністерству аграрної політики та продовольства, Міністерству оборони Державному агентству лісових ресурсів та Державному агентству земельних ресурсів до законодавчого врегулювання питань запобігання зловживанням у цій сфері зупинити прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення. Відповідно до ч.ч. 1, 7 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства згідно положення затвердженого Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 12.11.2012 № 401 підпорядковується Держлісагентству України та є його територіальним органом. Управління відповідно до покладених на нього завдань надає висновок та погоджує зміну цільового призначення земельних лісових ділянок для їх використання в цілях не пов`язаних з веденням лісового господарства. Згідно листа Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства 12.02.2018 № 04-48/371, останнє не надавало погодження на зміну цільового призначення на спірну земельну лісову ділянку для її використання в цілях не пов`язаних з веденням лісового господарства. Отже, в порушення вимог ст. ст. 20, 22 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України, Вишгородською районною державною адміністрацією передано у власність землі лісогосподарського призначення ДП «Димерське лісове господарство» без погодження зміни цільового призначення органом лісового господарства та Кабінету Міністрів України. Для ведення садівництва та особистого селянського господарства у власність та користування надаються лише землі сільськогосподарського призначення, а не землі лісогосподарського призначення. Надання спірної земельної ділянки у приватну власність для ведення особистого селянського господарства відбулось з порушенням порядку зміни цільового призначення земельних ділянок. Відповідно до ст. ст. 16, 21 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту цивільних прав є визнання незаконними рішень органів державної влади. Суд визнає незаконними та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок. Відповідно до ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Стаття 152 Земельного кодексу України визначає, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Відповідно до ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Враховуючи вищевикладене та те, що розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 20 грудня 2012 року №3053 в частині передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , прийнято з порушенням вимог закону, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 3221887000:11:148:0155 частково накладається на землі 94 кварталу Рудянянського лісництва, з порушенням порядку зміни цільового призначення земельної ділянки, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасувати розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 3053 від 20 грудня 2012 року в частині передачі земельної ділянки площею 2,0000 га., розташованої у Київській області, Вишгородського району у власність ОСОБА_1 підлягають задоволенню. Також, зважаючи, що на підставі даного розпорядження, яке є незаконним, ОСОБА_1 було видано державний акт серії ЯЙ № 303546 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221887000:11:148:0155, останній також підлягає визнанню недійсним. Щодо застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин строків позовної давності, колегія суддів вважає наступне. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим, з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України). Між тим, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Встановлено, що ні Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ні ДП «Димерське лісове господарство» не були учасниками спірних правовідносин щодо передачі в приватну власність земель лісогосподарського призначення. До їх функцій не віднесено здійснення контролю за видачею державних актів. ДП «Димерське лісове господарство» та Київському обласному та по м. Києву управлінню лісового та мисливського господарства про вказані порушення раніше не було відомо, оскільки рішення про передачу у власність спірної земельної ділянки органом виконавчої влади приймалось без відома останніх, без попереднього припинення речового права держави та ДП «Димерське лісове господарство» на постійне користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення, без отримання дозволу щодо вилучення земельної ділянки із державного лісового фонду та постійного користування підприємства й зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення на землі для ведення особистого селянського господарства. Про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише у липні 2017 року після отримання листів № 01-781 від 19.07.2017 від ДП «Димерське лісове господарство» та № 346 від 17.07.2017 та № 25 від 10.01.2018 Українського державного проектного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект», якими підтверджено факт відведення спірної земельної ділянки у приватну власність частково за рахунок земель державного лісового фонду. Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Доказів інформування Вишгородською районною державною адміністрацією Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП «Димерське лісове господарство» про передачу спірної землі у приватну власність відповідачами не надано та матеріали справи таких доказів не містять. Враховуючи вищевикладене та дату отримання листів, прокурор у межах строків позовної давності звернувся до суду за захистом права, спрямованого на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про повернення до державної власності земельних ділянок лісогосподарського призначення, які протиправно вибули поза волею власника. На вищевикладене суд першої інстанції уваги не звернув, у зв`язку з чим дійшов невірних висновків про сплив строку позовної давності звернення до суду із відповідними вимогами, з неповним з`ясуванням обставин справи. За наведеного, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Отже відповідно до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 141 ЦПК України з Вишгородської районної державної адміністрації Київської області та ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області підлягає стягненню судовий збір в розмірі по 4 405 грн. з кожного. Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374, 376, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу виконувача обов`язків прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Димерське лісове господарство» задовольнити. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2020 року скасувати. Ухвалити нове рішення. Позов заступника керівника Києво-Свтошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Димерське лісове господарство» до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 про визнання незаконними і скасування розпорядження та державного акту на право власності на земельну ділянку задовольнити. Визнати незаконним та скасувати розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 3053 від 20 грудня 2012 року в частині передачі земельної ділянки площею 2,0000 га., розташованої у Київській області, Вишгородського району у власність ОСОБА_1 . Визнати недійсним державний акт серії ЯЙ № 303546 на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_1 площею 2,0000 га за кадастровим номером 3221887000:11:148:0155, розташованої у Київській області, Вишгородського району для ведення особистого селянського господарства, та скасувати його державну реєстрацію. Стягнути з Вишгородської районної державної адміністрації Київської області та ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області судовий збір в розмірі по 4 405 грн. з кожного. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 09.07.2020. Головуючий: В.В. Саліхов Судді: І.М. Вербова Н.В. Поліщук