Постанова 4808 № 348/220/19

Справа № 348/220/19 Провадження № 22-ц/4808/628/20 Головуючий у 1 інстанції Грещук Р. П. Суддя-доповідач Пнівчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Пнівчук О.В. суддів: Мелінишин Г.П., Ясеновенко Л.В. з участю секретаря Турів О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду від 14 лютого 2020 року, в складі судді Грещука Р.П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення права користування житловим приміщенням, в с т а н о в и в : У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення його права користування житловим приміщенням. Позов обґрунтувала тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 , яку придбала у 2005 році відповідно до договору купівлі-продажу. У 2008 році вона одружилась з ОСОБА_2 та з часу одруження, відповідач разом з їхньою спільною дитиною зареєстровані в даній квартирі. 18 жовтня 2018 року шлюб між сторонами розірвано, після розлучення відповідач залишився проживати в квартирі позивачки та здійснює перешкоди в користуванні квартирою, через що вона з дочкою змушена винаймати інше житло. Позивач, посилаючись на те, що відповідач перестав бути членом її сім`ї, у добровільному порядку відмовляється знятися з реєстрації та чинить їй перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою яка являється її власністю, просила позбавити його права користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 . Рішенням Надвірнянського районного суду від 14 лютого 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на необґрунтованість та невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Апелянт вважає, що підставою для виникнення права користування житловим приміщенням у ОСОБА_2 був факт укладення шлюбу, однак у зв`язку з розірванням шлюбу, відповідач втратив правові підстави користування майном, оскільки перестав бути членом сім`ї власника. Крім того, ОСОБА_2 має власний приватний будинок у смт. Ланчин, Надвірнянського району. На думку апелянта, відповідач проживав у квартирі як член сім`ї і набув права користування чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом. Крім того, проживаючи в квартирі відповідач допустив погіршення житла, оскільки не проводить ремонтні роботи та роботи по його утриманню. Апелянт ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 вказав, що набув право проживати в спірній квартирі як член сім`ї власника. Зазначає, що в даній квартирі проживає більше 12 років, сплачує витрати на її утримання, ремонт майна, та інші обов`язкові платежі. Апелянт ОСОБА_1 у судове засідання апеляційного суду не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомила. Відповідач ОСОБА_2 заперечив вимоги апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду та просив здійснювати розгляд справи у відсутності його представника ОСОБА_3 , який подав клопотання про відкладення розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до положень ч.1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судове рішення, згідно ст. 263 ЦПК України, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає. Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не надано належних доказів які б підтверджували наявність перешкод з боку відповідача у користуванні належною їй квартирою та відсутність підстав для позбавлення відповідача права користування вказаним житловим приміщенням. З таким висновком суду погоджується колегія суддів з огляду на наступне. Судом встановлено, що позивачці ОСОБА_1 , на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 , що стверджується договором купівлі-продажу квартири від 20.05.2005 року, витягом з Державного реєстру правочинів за №1013783 від 20.05.2005 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 48032066 від 20.11.2015 року (а.с.9, 10, 11). 18.11.2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який рішенням Надвірнянського районного суду від 18.10.2018 року розірвано. Згідно довідки (виписки з будинкової книги про склад сім`ї та реєстрацію) виданою КП «Надвірнянський Житловик» від 26.12.2018 року №3183 та копії будинкової книги вбачається, що у квартирі по АДРЕСА_2 зареєстровані: власник ОСОБА_1 з 2005 року, дочка ОСОБА_4 з 2007 року та колишній чоловік ОСОБА_2 з 2008 року (а.с.15, 16-21). Судом першої інстанції встановлено що сторони ще до одруження та в подальшому під час перебування в шлюбі проживали у спірній ква ртирі АДРЕСА_1 , виховували спільну дитину, були пов`язані спільним побутом та мали взаємні права та обов`язки. Позивачка надала згоду на вселення відповідача, а відповідач набув право проживати в квартирі як член сім`ї власника. Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. Відповідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України). Згідно частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені, зокрема, нормами статей 16, 386, 391 ЦК України. Частиною першою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. Згідно з частиною другою статті 64 ЖК Української РСР до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 набув право користування спірним житлом згідно із законом, тобто набув охоронюване законом право на мирне володіння майном як член сім`ї власника. Згідно довідки ПАТ «Державний ощадний банк України» виданої ОСОБА_2 вбачається, що в період з березня 2016 року по січень 2019 року ним систематично здійснювались безготівкові операції з оплати комунальних послуг ( АДРЕСА_2 ), які сплачувались з карткових рахунків належних відповідачу. Даний факт також підтверджений копіями розрахункових книжок (а.с.36-39). Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду з позовом за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Однією з умовою розгляду спору, що виник на підставі звернення до суду особи, яка вважає порушеними, невизнаними або оспореними свої права, є доведеність порушення її прав та охоронюваних законом інтересів. Завдання цивільного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи, що звернулася до суду з позовом. Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду. Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Встановлено, що відповідач вселився в спірну квартиру як член сім`ї власника квартири і набув право користуванням чужим майном, яке за своєю суттю є сервітутом. Відповідно до ч.2 ст.406 ЦК сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Як убачається із змісту заявлених позовних вимог позивач ставить питання про позбавлення відповідача права користування житловим приміщенням, а не про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення відповідача із належної їй на праві власності квартири, оскільки ОСОБА_2 проживає у вказаній квартирі та здійснює оплату за комунальні послуги. При цьому, позивач обгрунтовуючи свої позовні вимоги з посиланням на положення ч.2 ст. 406 ЦК України про позбавлення відповідача права користування житловим приміщенням не представила суду належних доказів, які б доводили факт існування обставин, за наявності яких відповідач може бути позбавлений права користування житловим приміщенням. Суд першої інстанції правильно зазначив про те, що сам по собі факт припинення сімейних відносин між позивачем та відповідачем не є безумовною підставою для припинення останнього права користування житловим приміщенням. Позивач, посилаючись на те, що відповідач чинить їй перешкоди у користуванні квартирою, а також допустив погіршення стану житлового приміщення, не підтримує його у належному стані, на підтвердження зазначених обставин не подала суду будь-яких доказів. На підставі викладеного, враховуючи що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, підстави для зміни чи скасування рішення суду відсутні. Оскільки при відкритті провадження в справі за апеляційною скаргою за клопотанням апелянтки відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення, то з останньої слід стягнути судовий збір у сумі 1 152 грн 60 коп. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 375, 381-383, 390 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Надвірнянського районного суду від 14 лютого 2020 року без зміни. Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 1 152 (одну тисячу сто п`ятдесят дві ) грн, 60 коп. відстроченого судового збору при подачі апеляційної скарги (Отримувач Івано-Франківська міська ОТГ 22030101; Код отримувача ЄДРПОУ -37952250; Банк отримувача Казначейство України; Номер рахунку UA418999980313131206080009612; Код класифікації доходів бюджету 22030101). Постанова набирає законної сили з часу її прийняття, однак може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 09 липня 2020 року. Головуюча О.В. Пнівчук Судді: Г.П. Мелінишин Л.В. Ясеновенко