Постанова 4857 № 461/3893/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 461/3893/20 пров. № А/857/7209/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії : головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Гудима Л.Я., Коваля Р.Й. за участі секретаря судового засідання: Марцинковської О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , на рішення Галицького районного суду міста Львова від 18 травня 2020 року (суддя Фролова Л.Д., час ухвалення 10:14 год., місце ухвалення м.Львів, дата складання повного тексту 20.05.2020 року), в адміністративній справі №461/3893/20 за позовом Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області до громадянина Російської ОСОБА_2 ОСОБА_3 , про продовження строку затримання, встановив: У травні 2020 року позивач Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив продовжити строк затримання відповідача в Миколаївському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, на строк шість місяців, з метою вжиття заходів щодо його ідентифікації та примусового видворення. Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 18 травня 2020 року позов задоволено. Продовжено строк затримання громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Миколаївському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, на строк, необхідний для забезпечення його ідентифікації та примусового видворення за межі України, але не більше як на шість місяців. Рішення суду звернено до негайного виконання. З цим рішенням суду першої інстанції від 18.05.2020 року не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що у справах про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення слід встановити одночасну наявність двох умов, а саме: відсутність співпраці з боку іноземця з органами ДМС та неодержання інформації з країни його походження. Однак, позивач не надав доказів того, що відповідач ухилявся чи ухиляється від співпраці щодо власної ідентифікації. Навпаки відповідач неодноразово надавав органам міграційної служби, документи щодо своєї особи. Крім цього, звертає увагу апелянт на те, що позивач не надав належних доказів, які б вказували про фактичне направлення ним запитів до дипломатичних представництв чи консульських установ держави походження іноземця щодо ідентифікації відповідача, як це передбачено п.1 розділу 6 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затв. наказом МВС України, Адміністрації державної прикордонної служби України, Служби безпеки України № 353/271/150 від 23.04.2012р.. Тому вважає відповідач, що позовні вимоги є необгрунтованими та не підлягають задоволенню. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 18.05.2020р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Позивач ГУ ДМС України у Львівській області подав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить цю апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції від 18.05.2020 року без змін. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, які з`явились в засідання суду апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з врахуванням наступного. Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що під час перебування в Україні громадянин РФ ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вчинив адміністративне правопорушення, у зв`язку з чим 18 листопада 2019 року Головним управлінням ДМС у Львівській області було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.203 КУпАП, а 19 листопада 2019 року винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 1700 грн. (а.с. 5, 6). 18 листопада 2019 року відповідача було затримано в адміністративному порядку згідно ст.263 ч.2 КУпАП (а.с. 4). Згідно рішення ГУДМС України у Львівській області від 18.11.2019 року, на підставі ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», поміщено у Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 для підготовки відповідних матеріалів щодо примусового видворення (а.с. 11). Також встановлено, що рішенням Галицького районного суду міста Львова від 18.11.2019р. у справі №461/9001/19 позов ГУ ДМС України у Львівській області задоволено. Затримано громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з поміщенням його у Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, на строк, необхідний для забезпечення його ідентифікації та примусового видворення за межі України, але не більше як на шість місяців (а.с. 14). Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 19.11.2019р. у справі №461/9005/19 задоволено позов ГУ ДМС України у Львівській області щодо примусового видворення за межі території України громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 16-18). Впродовж 6-ти місячного періоду затримання відповідача вжитими заходами виявилось неможливим встановлення достовірних відомостей щодо ідентифікації особи відповідача і як наслідок неможливість примусового видворення, що і стало підставою для звернення ГУ ДМС України у Львівській області до адміністративного суду із даним позовом про продовження строку затримання. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем вживались відповідні заходи з метою ідентифікації відповідача, однак на даний час позивачем не одержано інформацію щодо особи відповідача, що унеможливлює забезпечення його примусового видворення, що є підставою для продовження строку затримання ще на 6 місяців. Суд апеляційної інстанції погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч.4 ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. Відповідно до п.1 ч.1 ст.289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, на підставі заяви поданої органом охорони державного кордону до іноземця або особи без громадянства суд може застосувати такий захід як затримання з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України. Частинами 11-13 статті 289 КАС України передбачено, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців. Про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи. З аналізу вказаних норм видно, що у справах про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення слід встановити наявність двох умов, а саме: відсутність співпраці з боку іноземця з органами державної міграційної служби та неодержання інформації з країни його громадянської належності іноземця або походження. Так, Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, яка затверджена спільним Наказом МВС України, Адміністрацією ДПС України, Службою безпеки України №353/271/150 від 23.04.2012р. (далі - Інструкція) регламентовано порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України, органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України. Пунктом 1 розділу 6 Інструкції №353/271/150 передбачено, що якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування. З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство. Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно. Суд апеляційної інстанції враховує, що в матеріалах справи наявні письмові запити до Генерального Консула Російської Федерації та Директору Департаменту консульської служби МЗС України, а саме запити Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області №4601.4.2-25301/46.1-19 від 18.11.2019 року, №4601.4.2-4059/46.1-20 від 03.04.2020р. та №4601.4.2-4689/46.2-20 від 30.04.2020р. про встановлення особи та видачу свідоцтва на повернення громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 19-21). Таким чином, позивачем вживались заходи з метою ідентифікації відповідача, що підтверджується матеріалами справи, однак відповідна інформація щодо особи відповідача на момент звернення до суду з даним позовом не одержана. Відносно доводів апелянта про те, що позивачем не доведено відмову відповідача у співпраці з метою його ідентифікації, то суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, в матеріалах справи відсутні документи на підставі яких можна встановити особу відповідача, а відповідно надана відповідачем інформація потребує перевірки уповноваженим органом. Крім цього, судом першої інстанції вірно зазначено, що відповідач не має постійного місця проживання, у нього відсутні документи, що дають право на виїзд з України, тобто є обґрунтовані підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення. Крім цього, судова колегія враховує висновки ЄСПЛ у справах щодо питань обмеження права на свободу, передбаченого підпунктом «f» п.1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому вказано, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції. З огляду на це, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі. Отже, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, який не спростовано доводами апеляційної скарги, про наявність підстав для продовження строку затримання громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення тривалістю ще на 6 місяців. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, а тому немає підстав для його скасування. Керуючись ст.ст. 272, 289, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду міста Львова від 18 травня 2020 року в адміністративній справі №461/3893/20 за позовом Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області до громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 про продовження строку затримання залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: В. В. Гуляк Судді: Л. Я. Гудим Р. Й. Коваль Повний текст постанови суду складено 08.07.2020 року