Постанова 4857 № 1.380.2019.004791

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.004791 пров. № А/857/5960/20 Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого судді: Улицького В.З. суддів: Довгої О.І., Шавеля Р.М. при секретарі судового засідання: Волошин М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2019 року (рішення ухвалене у м. Львові судом у складі головуючого судді Сасевича О.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання неправомірними дій та зобов`язання до вчинення дій,- ВСТАНОВИЛА: У вересні 2019 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2018 року, у відповідності до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на підставі рішення №411 від 28.09.1993 року (рішення 913240118694 від 27.09.1993 року) неправомірними, - як проведений без урахування та з порушенням міжнародної Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зокрема, щодо визначення розміру заробітку для обрахунку пенсії (ч.3 ст.6) та врахування приписів даної норми при перерахунку пенсії (ст.7 Угоди), Указу Президента України «Про соціальний захист населення в умовах лібералізації цін від 27.12.1991 року, зокрема, щодо обчислення середньомісячного заробітку при призначенні пенсії в період 1991-1993 р.р., Закону України «Про пенсійне забезпечення» (1788-12), зокрема, щодо не врахування ст.100 цього Закону для встановлення права на пільгову пенсію за раніше діючим законодавством Закону про державні пенсії 1956 року, та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок розміру пенсії з 01.12.2018 року, у відповідності до зазначених норм. Позивач позовні вимоги мотивував тим, що перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2018 року було здійснено відповідачем без будь-яких підстав, у відповідності до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV. Вважає, що відповідачем при призначенні позивачу пенсії не було враховано положень ст.100 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ. Просив позов задоволити. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2019 року у задоволені адміністративного позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції оскаржила ОСОБА_1 . Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити. Згідно ч.4 ст.229 КАС України, фіксування процесу не здійснювалося оскільки всі учасники справи в судове засідання не з`явилися. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав. Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу. Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 27.09.1993 року перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду та отримує пенсію за віком, відповідно до п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Пенсія за віком на пільгових умовах за списком №1 позивачу призначена згідно рішення №411 від 28.09.1993 року на підставі заяви ОСОБА_1 від 27.09.1993 року, відповідно до п.«а» ст.13 Закону України від 05.11.1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», який набрав чинності з 01.01.1992 року, ще у 1993 році. Листом представник позивача звернувся до Управління обслуговування громадян Сколівського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) ГУПФ України у Львівській області від 15.03.2019 року №8/У-20/07.05-06 повідомлено, що заробітна плата для обчислення пенсії ОСОБА_1 з 27.09.1993 року врахована за період з 01.09.1991 року по 31.08.1993 року, на підставі довідки про заробітну плату, виданої Корчинським філіалом Львівського електролампового заводу, з 01.01.1994 року за період 1986-1990 р.р. на підставі довідки про заробітну плату, виданої Корчинським філіалом Львівського електролампового заводу та з 01.03.1999 року врахована за період роботи з 01.01.1978 року по 31.12.1982 року, згідно довідки про заробітну плату, виданої Корчинським світлотехнічним заводом «Іскра», на підставі якої по даний час проводиться обчислення пенсії. Законом України «Про пенсійне забезпечення» передбачено такий вид пенсії - як пенсія за віком на пільгових умовах призначається за заявою особи, яка має право на цей вид пенсії. Тож, зважаючи на те, що заява позивача подана до Пенсійного фонду - 27.09.1993 року, пенсію їй призначено саме з цієї дати. Відповідно до п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України і за результатами атестації робочого місця, зокрема, жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Таким чином, п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачає призначення саме пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1, яку і отримує ОСОБА_1 з 1993 року по даний час, що не заперечується представником відповідача. Згідно ст.100 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не можуть бути застосовані, оскільки ця стаття визначає порядок призначення пільгових пенсій особам, які мали право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію цього Закону, тобто Закону України «Про пенсійне забезпечення». Пунктом «а» ч.1 ст.100 Закону України «Про пенсійне забезпечення» врегульовано, що особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються за таких умов - особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний пільговий стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених діючим законодавством. Разом з тим, право на пенсію, відповідно до ст.100 Закону України «Про пенсійне забезпечення», має особа, яка набула необхідний стаж роботи зі шкідливими і важкими умовами праці, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах до 01.01.1992 року і після цієї дати не працювала на цих роботах. Проте, наявності атестації робочих місць не вимагається. Таким чином, враховуючи те, що у 1993 році позивач працювала на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, пенсію призначено ОСОБА_1 відповідно до вимог ст.13 цього Закону. За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що призначення та виплата пенсій органами Пенсійного фонду здійснюється тільки з 01 січня 1999 року, до цього часу, відповідно до ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, яка була чинна на день звернення із відповідною заявою щодо призначення пенсії), пенсійне забезпечення проводилося органами соціального забезпечення. Оскільки пенсія ОСОБА_1 призначена у 1993 році, відповідно призначення пенсії здійснювали органи соціального забезпечення. Статтею 64 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, яка була чинна на день звернення із відповідною заявою щодо призначення пенсії) встановлено, що пенсії обчислюються за нормами у процентах до середньомісячного заробітку, що визначається відповідно до статей 65-67 цього Закону, який громадяни одержували перед зверненням за пенсією. Стаття 65 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, яка була чинна на день звернення із відповідною заявою щодо призначення пенсії) передбачає загальний порядок визначення середньомісячного заробітку для обчислення пенсій. Згідно ч.1 ст.65 Закону України «Про пенсійне забезпечення» середньомісячний фактичний заробіток для обчислення пенсій береться (за вибором того, хто звернувся за пенсією): за 24 останніх календарних місяці роботи підряд перед звільненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд протягом всієї трудової діяльності перед зверненням за пенсією, незалежно від наявних перерв у роботі. Відповідно до ст.80 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, яка була чинна на день звернення із відповідною заявою щодо призначення пенсії), заява про призначення пенсії працюючим подається за місцем роботи, а непрацюючим - до районного (міського) відділу соціального забезпечення за місцем проживання заявника. Судовою колегією апеляційного суду встановлено, що у 1993 році ОСОБА_1 працювала, заява про призначення пенсії позивачем подавалася за місцем її роботи. Згідно статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення держав-учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Пенсія ОСОБА_1 призначена згідно законодавства України, держави, на території якої позивач проживала та проживає по даний час. Так, апеляційний суд вважає цей розрахунок необґрунтованим та безпідставним, позаяк не відповідає вимогам чинного законодавства, у тому числі ст.ст.65, 66 67 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Перерахунок пенсії позивачу проведено, згідно п.п.4-3 п.4 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV - пенсії, призначені відповідно до цього Закону до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», з 1 жовтня 2017 року перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015, 2016 роки, із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу у розмірі 1%. За таких обставин, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про відсутність допущення порушень відповідачем при призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1, а відтак, вимога щодо зобов`язання ГУПФ України здійснити перерахунок пенсії з 01.12.2018 року ОСОБА_1 є також безпідставною. Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв`язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для відмови у задоволені адміністративного позову. Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції. З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити. Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2019 року у справі №1.380.2019.004791 без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття. Постанова остаточна та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. З. Улицький судді О. І. Довга Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 09.07.2020р.