Постанова 4856 № 2240/2247/18

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 2240/2247/18 Головуючий у 1-й інстанції: Матущак В.В. Суддя-доповідач: Франовська К.С. 09 липня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Франовської К.С. суддів: Совгири Д. І. Кузьменко Л.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В : Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо утримання з пенсії позивачу, в ході виконання рішень судів суми індексації, визначення базового місяця та подальшого зменшення розміру індексації пенсійної виплати. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області нарахувати та виплатити позивачу незаконно утриману частину пенсії у вигляді індексації та відновити індексацію пенсії з урахуванням раніше визначеного базового місяця вересень 2009 для проведення індексації наростаючим підсумком відповідно до пп.1-1 п.1 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 17.07.2003 №1078. Рішення набрало чинності відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року і звернуто до виконання. 02 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою, в якій просив визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області при виконанні рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2018 року у справі № 2240/2247/18 . Вимоги мотивує тим, що Головне управління ПФУ в Хмельницькій області 26.06.19 р. на виконання вимог державного виконавця повідомило, що 11.02.2019 року ОСОБА_1 відновлено індексацію пенсії з врахуванням раніше визначеного базового місяця-вересень 2009 року наростаючим підсумком, проте це не відповідає дійсності, рішення суду пенсійним органом в частині індексації пенсії не виконано, що зумовило його неодноразові звернення до боржника. Оскільки рішення суду протиправно не виконується, він звернувся до суду із заявою в порядку здійснення судового контролю. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року Заяву, подану в порядку статті 383 КАС України по справі №2270/2247/18 ОСОБА_1 повернуто з підстав пропущення встановленого ч.4 ст.383 КАС України 10-ти денного строку. Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вказує на порушення судом норм процесуального права при поверненні заяви і зазначає, що встановлений законом строк не пропустив, оскільки згідно ч.4 ст.383 КАС України заяву може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду. Учасники процесу, належно повідомлені про день та час розгляду справи, в судове засідання не з`явилисб. Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області звернулось із клопотанням про відкладення розгляду справи у зв`язку із карантинними обмеженнями. Розглянувши вказане клопотання, суд апеляційної інстанції вважає, що таке не підлягає задоволенню, оскільки поверхневі та загальні покликання на умови карантину зі сторони суб`єкта владних повноважень (апелянта) та іншої сторони по справі не можуть вважатися достатньою підставою для відкладення розгляду справи. Також відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін (їх представників), за наявними у справі матеріалами. Водночас, будь-яких нових доказів або обставин по справі останнім не наведено, клопотань про їх витребування/долучення тощо останнім не заявлено. В протилежному випадку відкладення розгляду справи без пошуку реальних можливостей здійснювати правосуддя в умовах карантину може бути розцінено як самоусунення від виконання обов`язку по здійсненню розгляду справи. Додатково суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до частини п`ятої статті 44 КАС учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки суду, а й учасників справи. Так, Європейський суд з прав людини (далі Суд) в рішенні від 07.07.1989р. у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав. Статтею 129 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Таким чином право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист. Згідно ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до ч. 1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Згідно з ч. 6 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому ст. 249 цього Кодексу. Виходячи з викладеного, колегія суддів звертає увагу, що правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача. Зокрема, застосування судом до суб`єкта владних повноважень приписів ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається за можливе у разі встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи - позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами, поданими позивачем. Частиною четвертою статті 383 КАС України визначено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду. З аналізу наведеної правової норми вбачається, що моментом, з якого починається перебіг десятиденного строку на подання заяви є той , коли особа-позивач дізнався чи повинен був дізнатись про порушення його прав у зв`язку з невиконанням рішення суду, але не пізніше останнього дня строку пред`явлення до виконання виконавчого листа. Так, відповідно до Академічного тлумачного словника української мови, сполучник «але» виражає протиставний зв`язок між сурядними реченнями або однорідними членами речення; проте, однак. Тобто, визначена даною правовою нормою умова «не пізніше останнього дня строку пред`явлення до виконання виконавчого листа» не є альтернативною вказаному 10-денному строку, а має застосовуватись саме в його межах. У даній справі, вирішуючи питання дотримання заявником 10-ти денного строку, суд першої інстанції виходив з того, що про порушення свого права ОСОБА_1 стало відомо з листа пенсійного органу від 26.06.2019 року, а до суду він звернувся лише 02.06.20 р., а відтак, пропустив встановлений законом строк звернення. Проте дані обставини, на думку колегії суддів, не можуть безумовно свідчити про обізнаність позивачів про факт порушення своїх прав, а саме невиконання судового рішення, а тому висновок суду про пропущення строку заявником є передчасним. Так, в матеріалах справи відсутні будь-які матеріали виконавчого провадження ВП № 59062683 щодо примусового виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду у справі № 2240/2247/18. Суд не з`ясував, чи виконано судове рішення, чи закінчено виконавче провадження, де знаходиться виконавчий лист та чи повідомлений стягувач про прийняті державним виконавцем рішення. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм процесуального права, оскільки не звернув увагу на пропуск строку звернення з заявою, яка подана в порядку статті 383 КАС України. Крім того, зважаючи на встановлений Конституцією та законами України безумовний обов`язок відповідача, тим більше який є органом державної влади, виконати рішення суду, що набрало законності, на чому також постійно наголошують у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини та Верховний Суд, колегія суддів вважає, що відмова позивачам у захисті їх прав в процесі постановленого на їх користь рішення суду з причин пропуску строку звернення з відповідною заявою за відсутності підстав однозначно і безумовно вважати, що такий строк пропущено з вини заявників, є проявом надмірного формалізму, що суперечить засадам і принципам адміністративного судочинства та є неприпустимим. Враховуючи викладені обставини та докази у їх сукупності, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до обмеження права позивача на судовий захист, регламентованого, зокрема, статтею 55 Конституції України та статтею 5 КАС України. Відповідно до ст. 320 КАС України - підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Отже, з урахуванням того, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції, що містяться в оскаржуваній ухвалі Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року про повернення заяви, колегія суддів вважає за необхідне таку ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року скасувати. Справу направити до Хмельницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Постанова суду складена в повному обсязі 09 липня 2020 року. Головуючий Франовська К.С. Судді Совгира Д. І. Кузьменко Л.В.