Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/3345/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/3345/20 Головуючий у І інстанції - Терлецька О.О. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 липня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., при секретарі: Черніченко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Київського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Бучанська виправна колонія № 85" про визнання протиправним та скасування рішення, - В С Т А Н О В И Л А: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної установи "Бучанська виправна колонія (№ 85)", в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення від 27.12.2019 року, яке оформлене протоколом № 47, засідання комісії Державної установи "Бучанська виправна колонія (№ 85)" щодо відмови ОСОБА_1 в направлені матеріалів до суду по умовно-достроковому звільненні від подальшого відбування покарання, згідно статті 81 КК України. Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Бучанська виправна колонія (№ 85)" про визнання протиправним та скасування рішення відмовлено. Роз`яснено позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається. Не погоджуючись з ухвалою судді суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу судді суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі та ухвалити рішення, яким визнати, що подана ним заява належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства, направити справу на розгляд, відповідно до норм КАС України. В апеляційній скарзі Позивач посилається на порушення судом першої інстанції норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Доводи апеляційної скарги Позивача зводяться до того, що даний спір виник із публічно-правових відносин та відповідно до ст. 19 КАС України належить до юрисдикції адміністративних судів та підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Разом з апеляційною скаргою Позивачем, подано клопотання про витребування документів з особової справи, підтверджуючих особу Позивача і апелянта, та необхідних документів з установи виконання покарань "Бучанська виправна колонія № 85", яке не підлягає задоволенню, оскільки на думку колегії суддів вказане клопотання є передчасним. Відзив на апеляційну скаргу на адресу суду не надходив. Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки учасники справи у судове засідання не з`явились. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне. Суддею суду апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 засуджений вироком Тиврівського районного суду Вінницької області за ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 70 КК України до 15 років позбавлення волі. З 16.11.2018 року по теперішній час відбуває покарання в державній установі "Бучанська виправна колонія № 85". 27 грудня 2019 року адміністративною комісією установи було розглянуто питання про можливість направлення документів до суду та протоколом № 47 постановлено рішення, яким відмовлено в поданні по умовно-достроковому звільненню, згідно ст. 81 КК України. Вважаючи рішення адміністративної комісії від 27 грудня 2019 року протиправним, Позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі суддя суду першої інстанції виходив з того, що даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки він виник щодо відносин сторін у межах виконання вироку Тиврівського районного суду Вінницької області, отже його слід розглядати місцевим судом в порядку Кримінального процесуального кодексу України. Колегія суддів не погоджується з таким висновком судді суду першої інстанції, і зазначає таке. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Однією із закріплених у наведеній нормі гарантій справедливого судочинства є доступ до суду, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Забезпечення такого права в національному законодавстві випливає з положень Конституції України. Згідно ч. 2 ст. 55 Конституції України: кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до ч. 3 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Реалізація права на суд залежить як від інституційних та організаційних чинників, так і від особливостей здійснення окремих судових процедур. Європейський суд з прав людини (далі - Суд), практика якого є своєрідним механізмом, що дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію, неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоч остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити Суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або настільки, що це вже спотворює саму суть цього права(пункт 44 рішення Суду у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Аадам ІІ проти Німеччини»). Слід також звернути увагу на іншу складову закріпленого у статті 6 Конвенції права - вимогу щодо законності суду, тобто суду, встановленого законом. Це поняття включає організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції) складову. Порушення під час визначення юрисдикції суду безумовно призводить до порушення права на справедливий суд. Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Таким чином, повноваження кожного органу законодавчої, виконавчої та судової влади не є безмежними, а визначаються Конституцією та законами України. Отже, суди не мають права розглядати вимоги, які не належать до їх юрисдикції, визначеної законом. Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до п. 1, 2, 7 ч. 1 ст. 4 КАС України 1) адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; 2) публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; 7) суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства. Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження. За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 червня 2018 року (справа № 819/362/16), публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» зазначається, що для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб`єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань. Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими регулює Кримінально-виконавчий кодекс України. Згідно частини першої статті 539 Кримінально-процесуального кодексу України питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом. Відповідно до пункту 13-1 частини першої статті 537 Кримінально-процесуального кодексу України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання, як, зокрема про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань. Приписами частини дев`ятої статті 539 Кримінально-процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 13-1 частини першої статті 537 цього Кодексу, здійснюється в порядку адміністративного судочинства. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах Відповідач діяв як суб`єкт владних повноважень на виконання владних управлінських функцій у сфері управління виконання кримінальних покарань та пробації, а тому правомірність винесення рішення про відмову в поданні по умовно-достроковому звільненні, згідно ст. 81 КК України, може бути предметом перевірки в суді адміністративної юрисдикції. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що спір у даній справі є публічно-правовим та підлягає вирішенню за правилами КАС України. Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суддя суду першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до положень ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. За змістом частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Згідно із частиною 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування суддею суду першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що допущені порушення норм процесуального та матеріального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання, та є підставою для скасування ухвали судді суду першої інстанції та направлення справи до суду першої інстанції для розгляду справи. Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 308, 310, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Ухвалу судді Київського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року скасувати, а справу направити для розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко Повний текст складено 09.07.2020 року.