Постанова 4805 № 278/595/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №278/595/19 Головуючий у 1-й інст. Зубчук І. В. Категорія 60 Доповідач Миніч Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2020 року Житомирський апеляційний суд в складі: головуючого судді: Миніч Т.І. суддів: Трояновської Г.С., Павицької Т.М. секретаря судового засідання Кучерявого О.В. з участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 11 березня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Зубчук І.В. у цивільній справі №278/595/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визначення частки у спільній сумісній власності та визнання права власності, - в с т а н о в и в: У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом. Просила суд визнати за нею 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на житловий будинок загальною площею 237,9 кв.м., житловою площею 76,9 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та визнати на нею право власності на 1/2 частку у вказаному вище житловому будинку. В обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначала, що з червня 2001 року вона почала проживати зі ОСОБА_7 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. За спільні кошти та спільною працею вони почали будувати житловий будинок, розташований в с.Пряжів Житомирського району Житомирської області та який в подальшому був оформлений на ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. Після смерті останнього відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку загальною площею 237,9 кв.м., житловою площею 76,9 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки зазначене спільне майно було набуте під час їх спільного проживання тому, на думку позивачки, вона має право на 1/2 його частину. З даних підстав ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаною позовною заявою. Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 11 березня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що внаслідок спільної праці апелянта разом зі ОСОБА_7 , ведення спільного господарства, побуту та бюджету було зведено спірний житловий будинок, на який 26.12.2003 року рішенням Сінгурівської сільської ради було оформлено право власності на ОСОБА_7 будівельні роботи та оформлення права власності на будинок мали місце в період спільного проживання апелянта зі ОСОБА_7 та її участі, як члена сім`ї. Дані обставини підтверджуються показами свідків, допитаних в ході розгляду даної справи. При цьому свідки вказали, що будівництво будинку ОСОБА_8 здійснювали разом, за спільні кошти, спільно купували будівельні матеріали, обмежували себе в одязі, оскільки всі кошти вкладали в будівництво будинку та проживали спільно сім`єю. При чому спільно з ними проживали діти від першого шлюбу ОСОБА_7 . Проте, не звертаючи уваги на покази всіх свідків, суд в своєму рішенні, як підставу відмови в задоволенні позову вказав, що позивачем не подано суду доказів, щодо належності житлового будинку на праві спільної сумісної власності подружжя. Разом з тим, така позовна вимога про спільну сумісну власність подружжя нею не заявлялася, а була заявлена вимога про визначення частки у спільному майні члена сім`ї. Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 55 років у с.Троїцке Любашівського району Одеської області. 28 серпня 2000 ІНФОРМАЦІЯ_2 , 24 липня 2002 року та 28 грудня 2002 року ОСОБА_7 останній отримав у власність за договорами дарування три земельні ділянки, площами 0,1495 га., 0,1397 га. та 0,15 га. Крім того, судовими рішеннями у інших справах встановлено, що технічний паспорт на спірний житловий будинок виготовлено 19 грудня 2003 року (проте року побудови цього об`єкту матеріали технічної інвентаризації не містять), а свідоцтво про право власності на вказаний житловий будинок видано 16 березня 2004 року на підставі рішення Сінгурівської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 26 грудня 2003 року. Реєстрація права власності відбулася 02 квітня 2004 року (а.с.9). Шлюб між ОСОБА_7 та позивачем ОСОБА_1 було укладено 22 лютого 2005 року, а тому на момент виникнення права власності ОСОБА_7 на вказані ділянки, позивачка не мала статусу його дружини чи члена сім`ї у контексті положень сімейного законодавства. Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 19 жовтня 2018 року встановлено факт, що має юридичне значення, а саме факт проживання однієї сім`єю без реєстрації шлюбу, як чоловіка ОСОБА_7 разом із дружиною ОСОБА_1 в період часу з 01 січня 2004 року по 22 лютого 2005 ІНФОРМАЦІЯ_2 . У задоволенні позовних вимог про визнання майна, а саме будинку АДРЕСА_1 спільним сумісним майном відмовлено з підстав, що суду не було подано відомостей, коли і на підставі чого набував у власність ОСОБА_7 такий об`єкт, не завершений будівництвом. Належних та допустимих доказів щодо цього факту суду подано не було. Згідно з ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, набуте до 1 січня 2004 року під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їх спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135сц13. Згідно із частиною 1статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Відповідно до ч.ч.1,3,4 ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Згідно з ч.1,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч.7 ст.81 ЦПК України). За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не надано суду достатніх доказів про належність житлового будинку АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності подружжя, а у зв`язку із цим про можливість визнання за позивачкою права на Ѕ його частину. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають, а зводяться до переоцінки доказів. Разом з тим, будь-яких процесуальних порушень, які б давали підстави для переоцінки доказів, апеляційним судом не встановлено. За наведених обставин підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не вбачає, оскільки воно постановлено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.258,259,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 11 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуючий: Судді: Повний текст постанови складений 08.07.2020 року.