Постанова 4802 № 161/7693/19

Справа № 161/7693/19 Головуючий у 1 інстанції: Плахтій І. Б. Провадження № 22-ц/802/535/20 Категорія: 68 Доповідач: Данилюк В. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 червня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Данилюк В. А., суддів Киці С. І., Федонюк С. Ю., з участю: секретаря судового засідання Вергуна Т. С., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Максимчука Ю. П., відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача адвоката Шептицької Н. В., представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служби у справах дітей Гіркополонківської сільської ради Луцького району Мигальчук С. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, встановлення порядку спілкування з дитиною та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 лютого 2020 року, В С Т А Н О В И В: 08.05.2019 позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів (а.с. 1-7). Позов мотивувала тим, що перебуває з відповідачем в шлюбі, який зареєстрований 04.04.2015 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області, актовий запис №

336. В шлюбі народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час звернення з позовом шлюбні відносини припинені, спільне проживання стало неможливим. Причиною розладу стала відсутність взаєморозуміння, неналежне ставлення відповідача до неї, небажання надавати матеріальну допомогу на утримання дитини. В 2018 році вже зверталася до суду з позовом про розірвання шлюбу, однак тоді погодилась на примирення. Син залишається проживати з нею. Відповідач добровільно не надає матеріальної допомоги на утримання дитини. А тому просила, постановити рішення про розірвання шлюбу між нею та відповідачем, стягнути з відповідача в її користь аліменти на утримання дитини в розмірі 3000 грн щомісячно до досягнення сином повноліття. 28.05.2019 до суду надійшла заява позивача про збільшення позовних вимог, в якій заявлено додаткову позовну вимогу - про визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю дитини, ОСОБА_1 за місцем проживання та реєстрації дитини за адресою: АДРЕСА_1 . Свою заяву мотивує тим, що відповідач самочинно, без її згоди, змінив місце проживання дитини способом насильного її утримання за місцем проживання відповідача, а також вказує на те, що дитина боїться батька і переконана, що спілкування дитини з відповідачем негативно позначається на здоров`ї дитини, оскільки відповідач є раніше судимим за ч. 3 ст. 185 та ч. 2 ст. 190 КК України 9 (а.с.11). 01.07.2019 від відповідача до суду також надійшла зустрічна позовна заява, в якій ОСОБА_2 просить визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним, батьком, за місцем проживання та реєстрації батька, за адресою: АДРЕСА_2 , мотивуючи вказану вимогу тим, що ОСОБА_1 повністю ігнорує та не виконує свої батьківські обов`язки, а саме з утримання, лікування та виховання дитини, відмовляє у спільному утриманні дитини, не цікавиться процесами лікування дитини. Окрім того, ОСОБА_2 повністю заперечує факт насильного утримання дитини за своїм місцем проживанням, пояснюючи це тим, що мати ОСОБА_1 , бабуся дитини - ОСОБА_5 , після довгої розмови погодилась відпустити дитину з батьком. Вказує також, що ОСОБА_1 знала, що він, батько, разом із дитиною поїхали до санаторію, де дитина проходила обстеження та лікування. Додатково зазначив, що є учасником бойових дій та нагороджений грамотами та відзнаками за сумлінне виконання службових обов`язків і участь в антитерористичній операції (а.с. 23-55). 19.07.2019 від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшла уточнена зустрічна позовна заява, в якій просить окрім визначення місця постійного проживання дитини ОСОБА_4 з батьком за адресою: АДРЕСА_2 , також встановити наступні способи участі ОСОБА_2 у вихованні сина ОСОБА_4 , а саме: зустрічі та спільні проведення часу: з 09:00 год. суботи до 18:00 год. неділі, І та ІІІ тижня місяця, спільний відпочинок у літній період протягом 14 днів, стягувати з ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини в розмірі ј частини всіх видів її заробітку, але неменше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно та до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 18.06.2019. Свої уточненні позовні вимоги мотивує тим, що при розгляді питання про визначення місця постійного проживання дитини, суд повинен виходити в першу чергу з інтересів дитини, а син ОСОБА_4 проживає разом із ним, батьком, в приватному будинку, де має окрему кімнату, спеціально для нього облаштовану: окреме ліжко, дитячу постіль, дитячий куточок з іграшками та книжками, що відповідають його віку та розвитку; дитина має окреме місце для прийняття їжі та прийняття гігієнічних процедур. Наголошує, що він як батько турбується про його психологічний, фізичний, духовний, розумовий та емоційний розвиток, слідкує за станом його здоров`я, весь вільний час проводить з сином, вони постійно спілкуються один з одним, граються, читають книжки, дивляться дитячі програми, разом їздили на відпочинок в дитячий санаторій, а син виявляє особливу прихильність до батька. До того ж вказує, що ОСОБА_1 є працездатною, має постійне місце роботи, фізично здорова, на утриманні інших дітей не має, а тому має можливість сплачувати аліменти на утримання свого сина, ОСОБА_4 у розмірі ј свого доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно (а.с.91-95). Ухвалою від 30.07.2019 зустрічний позов ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 , а вимоги позовів об`єднано в одне провадження. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини задоволено частково. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 04 квітня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області, актовий запис № 336 - розірвано. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання матері ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ). Ухвалено стягувати з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 1 300 (одна тисяча триста) гривень, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 08 травня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону. Рішення суду в межах суми платежу аліментів за один місяць допущено до негайного виконання. Понесені позивачем ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в розмірі 768,40 грн відповідно до квитанції АТ КБ «ПриватБанк» № 0.0.1346742920.1 від 08.05.2019 та в розмірі 768,40 грн відповідно до квитанції ПАТ «Укрпошта» б/н від 28.05.2019 номер платежу 1006923118 вирішено компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, встановлення порядку спілкування з дитиною та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини відмовлено. Судові витрати за зустрічним позовом вирішено компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги того, що умови проживання за місцем проживання батька є кращими як умови за місцем проживання матері. Вказує, що він не змінював примусово місце проживання дитини. Ні орган опіки і піклування, ні суд не вказали, в чому саме полягає забезпечення найкращих інтересів дитини, стабільні та гармонійні умови її життя за місцем проживання ОСОБА_1 . Тому з урахуванням висновку психолога щодо прихильності дитини до батька, ставлення матері до своїх батьківських обов`язків, інтереси дитини, житлові умови сторін, відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів. Рішення суду в частині вимог про розірвання шлюбу і про встановлення порядку спілкування з малолітньою дитиною ОСОБА_2 не оскаржується. Таким чином, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову в частині визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог, а зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів задовольнити. Позивач ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 безпідставними та необгрунтованими, а висновок суду першої інстанції про те, що проживання сина разом з мамою забезпечить стабільні та гармонійні умови його життя. Відповідач ОСОБА_2 , представник відповідача адвокат Шептицька Н. В. в суді апеляційної інстанції підтримали апеляційну скаргу відповідача з підстав, що в ній наведені. Позивач ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Максимчук Ю. П., представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служби у справах дітей Гіркополонківської сільської ради Луцького району Мигальчук С. В. апеляційну скаргу не визнали та просили залишити її без задоволення. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду лише в частині задоволення первісного позову та визначення місця проживання дитини і стягнення аліментів, а також відмови в задоволенні зустрічного позову про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не робить висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині рішення. Суд апеляційної інстанції в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в оскаржуваній частині в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін, виходячи з наступного. Задовольняючи первісний позов та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову в оскаржуваній частині, суд першої інстанції виходив з того, що проживання дитини разом із матір`ю на даний час забезпечить найвищі інтереси дитини, стабільні та гармонійні умови її життя, а тому первісний позов в частині визначення місця проживання дитини з матір`ю слід задовольнити, в задоволенні вимог зустрічного позову в частині визначення місця проживання дитини з батьком слід відмовити. Оскільки судом визначено місце проживання дитини разом з матір`ю, позивачем у справі, то аліменти слід стягувати з відповідача в її користь на утримання дитини. Так, судом першої інстанції встановлено, що шлюб між сторонами зареєстрований 04.04.2015 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області, актовий запис № 336, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 (а.с. 6). В шлюбі у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 (а.с. 7). На час звернення ОСОБА_1 з первинною позовною заявою 08.05.2019 син сторін ОСОБА_4 проживав з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . З довідки про склад сім`ї Гіркополонківської сільської ради від 21.05.2019 № 1092 (а.с. 128) вбачається, що в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_6 , 1961 р.н. (голова д/г), ОСОБА_5 , 1971 р.н. (дружина), ОСОБА_1 , 1996 р.н. (дочка), ОСОБА_4 , 2015 р.н. (онук), ОСОБА_7 , 1994 р.н. (син). З пояснень в судовому засіданні сторін встановлено, що 16.05.2019 відповідач ОСОБА_2 забрав дитину після перебування в садочку і в подальшому не повернув її до місця проживання матері. З того часу, дитина проживає з батьком за адресою: АДРЕСА_2 . З довідки про склад сім`ї Гіркополонківської сільської ради від 26.03.2019 № 573 (а.с. 122) вбачається, що в будинку за адресою: АДРЕСА_2 , уповноваженим власником якого є ОСОБА_8 , яка в будинку не зареєстрована, зареєстровані: ОСОБА_9 , 1959 р.н. (чоловік), ОСОБА_10 , 1990 р.н. (син), ОСОБА_11 , 1992 р.н. (син), ОСОБА_12 , 2002 р.н. (син), ОСОБА_2 , 1988 р.н. (син). За заявою позивача комісією з прав захисту дитини проводилися заходи щодо розв`язання спору між сторона щодо місця проживання дитини (а.с.115-148). Було обстежено умови проживання дитини за адресою: АДРЕСА_2 , в ході чого було встановлено, що умови проживання - задовільні, будинок двоповерховий, облаштований меблями, побутовою технікою нового зразка, дитина має окрему кімнату, в якій є місце для відпочинку та проведення дозвілля; дитина забезпечена сезонним одягом, взуттям та іграшками. Одночасно було проведено обстеження житлово-побутових умов за місцем проживання матері дитини за адресою: АДРЕСА_1 , та встановлено, що умови проживання задовільні, квартира двокімнатна, в наявності усі комунальні зручні, для дитини облаштоване окреме спальне місце та куточок для ігор, в наявності є сезонний одяг, взуття, багато іграшок та дитячих книжок. З педагогічної характеристики на вихованця Гіркополонківського ДНЗ №1 ОСОБА_4 від 12.07.2019 (а.с. 117) вбачається, що дитина відвідує дитячий садок з вересня 2018 року, характеризується виключно позитивно, розвинутий для дитини відповідного віку. Мама та бабуся дитини докладали усіх зусиль, щоб він легше адаптувався в перші дні перебування в ДНЗ. Робота з сім`єю також проводилась, а саме: проведено оцінку потреб сім`ї та встановлено, що матір та батько спроможні виконувати обов`язки з виховання дитини та догляду за нею. На час вирішення спору позивач та відповідач мають постійне місце роботи. Позивач ОСОБА_1 працює в ТОВ «Волинь Трейд-Пак» укладальником-пакувальником, з посадовим окладом 4240 грн (а.с.71). Відповідач ОСОБА_2 працює охоронником служби безпеки на ТОВ «Нектар», з окладом 4200 грн (а.с. 123). З характеристики, наданої на позивача ОСОБА_1 за місцем проживання (а.с.129) вбачається, що вона характеризується з позитивної сторони, виважена, поганих звичок не має, дуже хвилюється за сина. Відповідач ОСОБА_2 з 08.06.2014 по 01.09.2014 перебував в зоні АТО з організації та доставки гуманітарної допомоги, що підтверджується довідкою Київської міської спілки ветеранів Афганістану від 14.10.2014 №204 (а.с.48). З 31.08.2014 знаходився на польових зборах у ВЧ ПП В0624 відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с.49), нагороджений відзнакою Київської міської спілки ветеранів Афганістан орденом третього ступеня «Слава і честь» (а.с.50), грамотою ТВО начальника № спеціального відділу військової служби правопорядку (а.с.51), грамотою міського голови м. Щастя (а.с.52), відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» (а.с.53), з 31.05.2015 по 01.09.2015 та з 01.12.2015 по 11.02.2016 брав участь в АТО (а.с.54-55), надано статус учасника бойових дій (а.с.30). По місцю служби та роботи відповідач характеризується позитивно (а.с.153-154). З характеристики, наданої на відповідача ОСОБА_2 за місцем проживання (а.с.124) вбачається, що ОСОБА_2 як людина завжди впевнена в собі, не стриманий, не тактовний, не коректний в спілкуванні з посадовими особами та громадськістю. Не бажає чути дружину і не хоче, аби син проживав з матір`ю, безкомпромісний. Висновком Луцької районної державної адміністрації Волинської області від 07.08.2019 №1528/27/2-19, як органу опіки та піклування, про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 встановлено, що батьки дитини, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , хоч і перебувають в шлюбі, однак проживають окремо. З моменту народження до ІНФОРМАЦІЯ_3 дитина проживала з матір`ю. ІНФОРМАЦІЯ_3 батько, без погодження з матір`ю змінив місце проживання дитини, а саме забрав дитину з дитячого садочка, з того часу дитина проживає з батьком. Громадянка ОСОБА_1 стверджує, що вона не погоджувала питання зміни місця проживання дитини, а також той факт, що її чоловік, ОСОБА_2 , чинить їй перешкоди у спілкуванні з дитиною. Згідно Висновку Луцької РДА Волинської області, обоє батьків мають можливість та бажання належним чином виконувати свої батьківські обов`язки та створили умови для виховання та утримання дитини. Однак, враховуючи той факт, що дитина від народження проживала з матір`ю та з метою забезпечення найкращих інтересів та прав дитини, райдержадміністрація, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне визначити місце проживання дитини з матір`ю (а.с.115-149). Відповідачем було надано суду психологічну характеристику дитини (а.с.172-172), яка була складена за результатами психологічного дослідження дитини в присутності батька. Висновки суду першої інстанції про те, що вказана характеристика є ситуативною правильний, дослідження проводилося лише в присутності батька дитини уже після розлучення його з матір`ю. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. За ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. За змістом положень частин 7, 8 статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Відповідно до статті 3, статті 18 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року (набрала чинності для України 02 вересня 1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Стаття 141 СК України визначає, що мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо. Відповідно до частини 2 статті 141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Згідно із статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав матері та батька, у пункті 1 статті 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Частиною 2 статті 155 СК України передбачено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Частинами 1, 2 стаття 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Таким чином, суд, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, керуючись положеннями Конвенції про права дитини (в якій реалізовано принцип домінанту інтересів дитини над усіма іншими), ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, з урахуванням встановлених обставин справи, зокрема, ставлення матері та батька до своїх батьківських обов`язків, інтересів дитини, уваги і турботи батьків, розвитку дитини в спокійному та стійкому середовищі, в атмосфері любові, емоційної стабільності та матеріальної забезпеченості, показів свідків, а також того, що дії відповідача щодо різкої зміни постійного місця проживання дитини разом з матір`ю, суперечать принципу розумної турботи про дитину у поєднанні з обережною для психіки дитини увагою до неї, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 за місцем проживання матері ОСОБА_1 . Згідно ч. 3 ст. 181 Сімейного Кодексу України кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Частиною 2 ст. 184 СК України визначено, що розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону. Спеціального закону про індексацію аліментів не прийнято, в Україні діє Закон України «Про індексацію грошових доходів населення», що зобов`язує державного виконавця проводити таку індексацію розміру аліментів, який визначений судом у твердій грошовій сумі, автоматично, тобто без додаткового судового рішення. В даній справі визначено місце проживання дитини разом з матір`ю, позивачем у справі, то аліменти необхідно стягувати з відповідача в її користь на утримання дитини. Судом першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_2 в користь позивача ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_4 аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 1300 грн щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття, врахувавши, що відповідач є здоровим, працездатним чоловіком, офіційно працевлаштованим, який отримує стабільний дохід, інших утриманців не має, позивачем за первісним позовом не доведені витрати відповідача, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, однак, стан здоров`я дитини, яка потребує лікування, про що у матеріалах справи міститься достатньо доказів, судом першої інстанції врахований при визначенні щомісячної суми аліментів в тій мірі, в якій це стосується аліментів. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є достатньо обґрунтованим та таким, що ґрунтується на нормах закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення в оскаржуваній частині не впливають, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи. Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ЦПК України). Зміст оскаржуваного судового рішення в оскаржуваній частині та доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також про невідповідність висновків суду обставинам справи. На підставі наведеного, враховуючи встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків в оскаржуваній частині рішення. Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 369, 371, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 лютого 2020 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 09 липня 2020 року. Головуючий Судді