Постанова КЦС ВС № 639/3097/16-ц

Постанова Іменем України 16 червня 2020 року м. Київ справа № 639/3097/16-ц провадження № 61-46429св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В., суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», Товариство з обмеженою відповідальністю Дружнє підприємство технологічної Групи «Екіпаж», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на постанову Апеляційного суду Харківської області від 27 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Колтунової А. І., Кругової С. С., Пилипчук Н. П., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог та рішень судів У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), Товариства з обмеженою відповідальністю Дружнє підприємство технологічної Групи «Екіпаж» (далі - ТОВ ДПТГ «Екіпаж») про визнання іпотечного договору частково недійсним. На обґрунтування позову посилався на такі обставини. 05 січня 2006 року між ним та ТОВ ДПТГ «Екіпаж» укладений інвестиційний договір № КШ-1-134, відповідно до якого він на умовах внесення інвестиції в будівництво жилого будинку АДРЕСА_1 , придбав майнові права на квартиру № НОМЕР_1 , згідно з генеральним планом будівництва цей будинок значився за № 2 . На час укладення цього договору, та внесення інвестиції, зазначена квартира або майнові права на квартиру не перебували під обтяженням. 27 березня 2007 року ТОВ ДПТГ «Екіпаж» видало йому довідку про інвестування, що відповідно до умов договору є підставою для отримання інвестором цієї квартири у власність. 07 квітня 2009 року підписано акт приймання-передачі об`єкта незавершеного будівництва у вигляді зазначеної квартири. 20 березня 2009 року до Комунального підприємства Харківське міське бюро технічної інвентаризації направлено перелік юридичних та фізичних осіб, які мають право на отримання правовстановлюючих документів на квартиру в цьому будинку, у тому числі і на квартиру № НОМЕР_1 . 31 серпня 2015 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки на квартиру № НОМЕР_1 шляхом визнання на неї права власності. В обґрунтування цього позову ПАТ «Укрсоцбанк» зазначало, що 18 січня 2008 року між Українським комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - УКБСР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ТОВ ДПТГ «Екіпаж» укладений іпотечний договір № 805/13/18-5/8-031 та договори про внесення змін та доповнень від 14 травня 2008 року № 1 та від 24 вересня 2008 року № 2 до іпотечного договору. Відповідно до умов іпотечного договору іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю на забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за договором відновлювальної кредитної лінії від 18 січня 2008 року № 805/6/18/8-004 майнові права на квартири в будинку АДРЕСА_1 . Іпотечний договір є недійсним, оскільки на час його укладення, а також укладення договорів про внесення змін та доповнень до нього положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» не передбачали можливості укладення договору іпотеки, предметом якого є майнові права. Крім того, спірна квартира передана в іпотеку без згоди позивача. З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив суд визнати недійсним підпункт 1.1.1 пункту 1.1 статті 1 іпотечного договору від 18 січня 2008 року № 805/13/18-5/8-031 (в редакції договору від 24 вересня 2008 року про внесення змін № 2 до іпотечного договору) в частині підпункту 1.1.1.49, відповідно до якого ТОВ ДПТГ «Екіпаж» передало в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк» на забезпечення зобов`язань за договором відновлювальної кредитної лінії від 18 січня 2008 року № 805/6/18/8-004 майнові права на квартиру № НОМЕР_1, що розташована на АДРЕСА_1 . Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 30 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час укладення замовником інвестиційного договору, а також договору іпотеки між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ ДПТГ «Екіпаж» відповідно до положень Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, майнові права на квартиру у незавершеному будівництвом житловому будинку не могли бути предметом іпотеки, проте позивачем не доведено, що він інвестував грошові кошти відповідно до інвестиційного договору № КШ-1-НОМЕР_1, укладеного між ним та ТОВ ДПТГ «Екіпаж», саме в квартиру № НОМЕР_1 будинку АДРЕСА_1 , яка є предметом договору іпотеки від 18 січня 2008 року № 805/13/18-5/8-031, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ ДПТГ «Екіпаж». Постановою Апеляційного суду Харківської області від 27 вересня 2018 року рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним підпункт 1.1.1 пункту 1.1 статті 1 іпотечного договору від 18 січня 2008 року № 805/13/18-5/8-031 (в редакції договору від 24 вересня 2008 року про внесення змін № 2 до іпотечного договору) в частині підпункту 1.1.1.49, згідно з яким ТОВ ДПТГ «Екіпаж» передало в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк» - на забезпечення зобов`язань за договором відновлювальної кредитної лінії від 18 січня 2008 року № 805/6/18/8-004 майнові права на квартиру № НОМЕР_1, що розташована на АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивач набув майнові права на квартиру № НОМЕР_1 на підставі договору інвестування, довідки про внесення інвестиції № 195/1 від 26 березня 2007 року, акта приймання-передачі частки об`єкта незавершеного будівництва від 07 квітня 2009 року та листа арбітражного керуючого ТОВ ДПТГ «Екіпаж» від 20 березня 2009 року № 94 (т. 1, а. с. 179-185), вказані документи були складені в період будівництва будинку, у якому розташована спірна квартира, тобто волевиявлення сторін договору було спрямовано на один і той же об`єкт інвестиції, і сторони за договором інвестиції не мали спірних питань щодо місця розташування квартири. Суд дійшов висновку, що оспорюваний правочин є недійсними на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) як такий, що укладений з порушенням вимог статті 5 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників У жовтні 2018 року АТ «Укрсоцбанк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Апеляційного суду Харківської області від 27 вересня 2018 року та залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 травня 2018 року. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд залишив поза увагою перебування майнових прав на спірну квартиру в іпотеці, на час укладення оспорюваного договору іпотеки ТОВ ДПТГ «Екіпаж» гарантувало відсутність будь-яких обтяжень та прав третіх осіб на предмет іпотеки, позивачем не надано доказів того, що квартира № НОМЕР_1 , на інвестування якої позивачем укладено договір № КШ-1-134, розміщена саме в тому будинку, на будівництво якого створено Фонд фінансування будівництва, добудову та введення в експлуатацію якого надалі здійснено ПАТ «Укрсоцбанк», тому немає підстав стверджувати, що спірний іпотечний договір порушує права позивача. У грудні 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому позивач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали. Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2019 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року). Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ. Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що усуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Суди встановили, що 05 січня 2006 року між ТОВ ДПТГ «Екіпаж» та ОСОБА_1 укладений інвестиційний договір № КШ-1-134 на житлове приміщення площею 54,45 кв. м у житловому будинку з офісними приміщеннями, підземною автостоянкою на АДРЕСА_1 . У додатку № 2 до договору від 05 січня 2006 року № КШ-1-134 визначена характеристика квартири та місце її розташування, а саме, місцезнаходження будинку: АДРЕСА_1 ; під`їзд перший; поверх - вісімнадцятий, будівельний номер квартири НОМЕР_1, загальна площа - 54,45 кв. м. Згідно з додатковою угодою № 1 до інвестиційного договору від 23 січня 2006 року № КШ-1-134 встановлено розмір інвестиційної частки у сумі 14 927,73 грн, яка сплачена ОСОБА_1 22 березня 2007 року. 08 червня 2006 року ТОВ ДПТГ «Екіпаж» з УКБСР «Укрсоцбанк» укладений договір № 1, відповідно до якого створено Фонд фінансування будівництва двадцяти - чотирьох поверхового житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , всі 172 квартири якого не були обтяжені або продані. Відповідно до листа від 11 січня 2007 року № 17 ТОВ ДПТГ «Екіпаж» передано ПАТ «Укрсоцбанку» протокол про визначення поточних цін на квартиру, відповідно до якого вартість одного квадратного метра зазначена у сумі 500 умовних одиниць, тоді як відповідно до умов інвестиційного договору, укладеного з позивачем, вартість одного квадратного метра площі квартири складала 54,017 умовних одиниць. Зміни до інвестиційного договору у частині вартості житла внесені не були. Додаткові угоди з цих питань не укладалися. Згідно з довідкою про інвестування від 26 березня 2007 року № 195/1, виданою директором ТОВ ДПТГ «Екіпаж», ОСОБА_1 за період з 15 січня 2006 року до 22 березня 2007 року здійснив інвестування коштів у розмірі 14 927,70 грн у будівництво будинку з офісним приміщенням, підземною автостоянкою на АДРЕСА_1 . Відповідно до акта приймання-передачі від 07 квітня 2009 року частини об`єкта незавершеного будівництва у вигляді квартири № НОМЕР_1 в житловому будинку на АДРЕСА_1 ТОВ ДПТГ «Екіпаж» в особі голови ліквідаційної комісії Василько В. В. передав, а ОСОБА_1 прийняв частину об`єкта незавершеного будівництва у вигляді квартири № НОМЕР_1, загальною площею 54,54 кв. м, що розташована на 18-му поверсі в житловому будинку на АДРЕСА_1 , для подальшої реєстрації права власності в бюро технічної інвентаризації. 18 січня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ ДПТГ «Екіпаж» укладений договір відновлювальної кредитної лінії № 805/6/18/8-004 та іпотечний договір № 805/13/18-5/8-031. Пунктом 1.1. іпотечного договору передбачено, що іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю на забезпечення виконання зобов`язання за договором відновлювальної кредитної лінії від 18 січня 2008 року № 805/6/18/8-004 нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: житловий будинок АДРЕСА_1 , а саме: майнові права на 65 житлових квартир, що будуються за вищевказаною адресою, у тому числі на квартиру № НОМЕР_1, площею 54,78 кв. м, вартістю 63 270,90 доларів США , що становить 319 518,05 грн ( підпункт № 1.1.1.49). Згідно з актом готовності об`єкта до експлуатації від 12 грудня 2013 року № 1 житловий будинок АДРЕСА_1 визнаний готовим до експлуатації. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 червня 2009 року у справі № 2-2938/09 за ОСОБА_1 визнано право власності на квартиру № НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_1 . Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12 жовтня 2016 року рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 червня 2009 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову. Постановою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 12 жовтня 2016 року скасовано, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 червня 2009 року залишено в силі. Вказаним рішенням суду першої інстанції, залишеним в силі, встановлено, що позивачем виконані умови інвестиційного договору у повному обсязі: здійснено повну оплату вартості спірної квартири, проте ТОВ ДПТГ «Екіпаж» зобов`язання не виконало, а саме, не передало позивачу у визначений договором термін закріплену за ним квартиру та всі необхідні документи для оформлення квартири у власність, що є підставою для визнання за позивачем права власності на квартиру. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами. Майнові права на нерухомість - об`єкт будівництва (інвестування) не вважаються речовими правами на чуже майно, оскільки об`єктом цих прав є не чуже майно, а також не вважаються правом власності, оскільки об`єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього. Майнове право, що є предметом застави (іпотеки), - це обумовлене право набуття у майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права. Майновими визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги. Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15 та від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від яких не відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц (провадження № 14-39цс19). За змістом частин першої, третьої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом. Згідно з частиною першою статті 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Відповідно до частини другої статті 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. Відповідно до статей 1, 5 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору іпотеки, застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом. Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Частина об`єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості. Таким чином, на час укладення оспорюваного договору іпотеки стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки, а відповідні зміни до цієї статті були внесені Законом України від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», який набрав чинності 14 січня 2009 року. Договір іпотеки майнових прав на не закінчену будівництвом квартиру, укладений до вказаної дати, тобто з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку», підлягає визнанню недійсним. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України: від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справі № 523/1137/14-ц (провадження № 61-7690св18), від 26 червня 2019 року у справі № 523/13452/15-ц (провадження № 61-8653св18), від 07 серпня 2019 року у справі № 523/7001/16-ц (провадження № 61-13786св18). Відповідно до статей 215, 216 ЦК України вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином. За загальним правилом власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є пропорційним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Задовольняючи позов та визнаючи частково недійсним договір іпотеки від 18 січня 2008 року,суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що вказаний правочин укладений з порушенням вимог статті 5 Закону України «Про іпотеку», оскільки майнові права на житлове приміщення в незавершеному будівництвом будинку не могли бути предметом іпотеки, а отже, ТОВ ДПТГ «Екіпаж» неправомірно передало ПАТ «Укрсоцбанк» в іпотеку зазначені майнові права. Крім того, передача в іпотеку майнових прав на об`єкт будівництва без згоди інвестора, який вчинив дії щодо набуття права власності на об`єкт будівництва, порушує його права й не відповідає вимогам статті 583 ЦК України та статті 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час укладення спірного договору іпотеки (див. постанову Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі № 6-91цс13). Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не надано доказів того, що квартира № НОМЕР_1 , на інвестування якої позивачем укладено договір № КШ-1-134, розміщена саме в тому будинку, на будівництво якого створено Фонд фінансування будівництва, є необґрунтованими, оскільки рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 червня 2009 року у справі № 2-2938/09, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року, за ОСОБА_1 визнано право власності на зазначену квартиру № НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_1 з підстав набуття позивачем майнових прав на цю квартиру. Ці та інші доводи касаційної скарги зводяться до непогодження зі встановленими обставинами та переоцінки доказів, що не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» залишити без задоволення. Постанову Апеляційного суду Харківської області від 27 вересня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ступак Судді: І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко