Постанова 4805 № 279/830/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №279/830/20 Головуючий у 1-й інст. Коваленко В. П. Категорія 58 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т. М., суддів Трояновської Г.С., Миніч Т.І., за участю секретаря Кучерявого О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу №279/830/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 23 березня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Коваленко В.П. в м. Коростені, в с т а н о в и в : У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність, його ділову репутацію інформацію, поширену відповідачкою 26 листопада 2019 року, 28 листопада 2019 року, 05 грудня 2019 року, 10 грудня 2019 року, 20 грудня 2019 року, 27 січня 2020 року в соціальній інтернет мережі фейсбук про те, що він присвоює чуже майно, рейдерським шляхом захватив нерухомість відповідачки, підписав дозволи для передачі у власність громадянину ОСОБА_3 земельної ділянки, в усній формі залякував та погрожував їй, причетний до незаконного відібрання земельних ділянок у с. Полісся разом із головою Ушомирської громади ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , надав неправдиве викопіювання та інформацію про відсутність нерухомого майна ОСОБА_2 на земельній ділянці, що передавалась у власність ОСОБА_3 ; зобов`язати відповідачку спростувати вказану інформацію протягом 10 днів з дня набрання законної сили рішення суду, шляхом публікації у соціальній мережі фейсбук на сторінці ОСОБА_2 ; стягнути з відповідачки на його користь моральну шкоду в сумі 300 000 грн. В обгрунтування позову зазначав, що в період часу з 26 листопада 2019 року по 27 січня 2020 року відповідачкою ОСОБА_2 на власній сторінці у соціальній мережі фейсбук за веб-адресою : https://www.facebook.com/profile.php?id=100024799812557 було опубліковано низку дописів, у яких розповсюджено відносно нього недостовірну інформацію. А саме, 26 листопада 2019 року відповідач опублікувала допис, у якому зазначила наступне (мовою оригіналу): «Ах да, забыла сказать его отец работает в громаде Ушомира ОСОБА_6 , секретарем земельного отдела, поэтому у депутата ОСОБА_7 , ОСОБА_4 и земельника Коростеня и района Тарасенко ОСОБА_8 «особая дружба». Только им разрешено забирать и присваивать чужое имущество». 28 листопада 2019 року відповідачем було опубліковане відео, на якому відповідач особисто поширила наступну інформацію: «Не так давно у меня рейдерским путем захватили мою недвижимость. Непосредственно это…»; «Также ІНФОРМАЦІЯ_1 Тарасенко, который есть главный земельник Коростеня и района, подписал все в ускоренном варианте нужные дозвола»; «Скажу вам более, все было бы ничего, если бы не пошли угрозы. Сначала они пытались со мной договориться, непосредственно ОСОБА_9 , который есть земельником. Потом они пытались закрыть мне рот, чтобы я не писала статьи в интернете и так далее. А вот не так давно он мне лично угрожал, в устной форме сказал, что ударит меня и спалит если я не заткнусь. Поэтому если что-нибудь случится со мной или моими близкими я называю еще раз в этом конфликте взяли участие: … ОСОБА_10 ». 05 грудня 2019 року відповідач опублікувала допис, у якому зазначила наступне (мовою оригіналу): « ОСОБА_11 на перед, скажу, что опыт все-таки у него кое какой присутствует, особенно по незаконному отбиранию земельных участков в с.Полесье у несчастных людей, проворачивал он это все благодаря голове Ушомирской громады ОСОБА_4 и главному земельнику района и города Коростеня ОСОБА_10 Но об этом позже…». 10 грудня 2019 року відповідач опублікувала допис, у якому зазначила наступне (мовою оригіналу): «В прошлую пятницу в Ушомирской громаде состоялась сессия. Уважаемые читатили, вы помните ранее я рассказывала о рейдерском захвате моей собственности депутатом той же громады ОСОБА_7 , с лёгкой подачи головы громады Малой ОСОБА_12 и начальника геокадастра Коростенского р-на ОСОБА_13 ». 20 грудня 2019 року відповідач опублікувала допис, у якому зазначила наступне (мовою оригіналу): «Два тижні тому я звернулась до Державного геокадастру України з проханням розібратися і допогти мені. У зверненні я пояснювала, що на земельній ділянці, яку виділила голова Ушомирської громади ОСОБА_4 у власність Пригоцькому присутнє моє майно (капітальна споруда кранбалка), а начальник геокадастру Коростенського р-ну ОСОБА_10 надав неправдиве викопіювання, стверджуючи, що його там не існує. Найбільше мене вразила не ця трійця аферистів Коростенського р-ну, яка наживається на простих людях за рахунок землі, а відповідь Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області. Докладаю до статті фото, але коротко пояснюю суть: обласний Держгеокадастр зробив запит до районної адміністрації Коростенського району до відділу того ж ОСОБА_10 , якого вкотре засліпило і він знову ж відписав, що на земельній ділянці немає жодного майна, а Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області скопіювало його відповідь.». 27 січня 2020 року відповідач опублікувала допис, у якому зазначила наступне (мовою оригіналу): «Не так давно я розповідала про начальника геокадастру Коростенського району ОСОБА_10 , який надав неправдиву інформацію під час відбирання мого нерухомого майна в с.Ушомир на користь ОСОБА_3 . Замість того аби вибачитися та повернути мені моє майно ОСОБА_10 пішов іншим шляхом. Мені почали надходити дзвінки з погрозами від його знайомого, потім він особистов в усній формі мене залякував. А тепер коли я двічі зверталась до обласного Геокадастру за допомогою ОСОБА_10 двічі надавав брехливі інформацію, керуючись своїм службовим положенням. … Зараз мені тяжко навіть уявити на що піде ОСОБА_10 аби мені «затулити рот». Шановний, перестаньте брехати і тонути у власному бруді, будьте перш за все чоловіком, а не …». Дана інформація, поширена відповідачем на власній сторінці у соціальній мережі фейсбук є недостовірною, такою, що порушує його право на повагу до його гідності та честі, право на недоторканість ділової репутації, оскільки він працює начальником відділу у Коростенському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, єдиною метою поширення даної інформації є поширення відомостей, які порушують його право на повагу до його гідності, честі та ганьблять його ділову репутацію. Недостовірна інформація, поширена відповідачем шляхом опублікування у загальнодоступній соціальній мережі фейсбук, доступ до якого має невизначене коло осіб. Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 23 березня 2020 року відмовлено ОСОБА_10 у задоволенні позову. В апеляційній скарзі ОСОБА_10 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зокрема зазначає, що відносно піблічної особи межа допустимої критики є значно більшою ніж для звичайної людини, однак це не означає, що честь, гідність та ділова репутація такої піблічної особи не підлягає захисту. Суд першої інстанції позбавив апелянта права на захист честі, гідності та ділової репутації лише на тій підставі, що апелянт є державним службовцем. Судом не було досліджено ні самої інформації, визнання якої недостовірною просить апелянт, ні способу її розповсюдження, ні достовірність або недостовірність такої інформації. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, в соціальній мережі «Фейсбук» на сторінці користувача з іменем Лариса Лебединець (https://www.facebook.com/profile.php?id=100024799812557) 26 листопада 2019 року, 28 листопада 2019 року, 05 грудня 2019 року, 10 грудня 2019 року, 20 грудня 2019 року, 27 січня 2020 року розміщено наступну інформацію, що ОСОБА_10 присвоює чуже майно, рейдерським шляхом захватив нерухомість відповідачки, в усній формі залякував та погрожував їй, причетний до незаконного відібрання земельних ділянок у с. Полісся разом із сільським головою та ОСОБА_5 , надав неправдиве викопіювання та інформацію про відсутність майна ОСОБА_2 на земельній ділянці, що передавалась ОСОБА_3 . Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 34 Конституції Україникожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Водночас відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституціїта законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. Статтею 201 ЦК Українипередбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких і право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної чи юридичної особи. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судже ннями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться. Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві. Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справи Lingens v. Austria, De Haes and Gijsels v. Belgium, Goodwin v. The United Kingdom), свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку. Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11). Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи, як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (Газета «Україна-центр» проти України, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року). У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен враховувати положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція). У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації зазначається, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість. У абзаці четвертому пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»роз`яснено, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_10 просив визнати недостовірною інформацію поширену відповідачем про його, а саме: він присвоює чуже майно, рейдерським шляхом захватив нерухомість відповідачки, в усній формі залякував та погрожував їй, причетний до незаконного відібрання земельних ділянок у с. Полісся разом із сільським головою та ОСОБА_5 , надав неправдиве викопіювання та інформацію про відсутність майна ОСОБА_2 на земельній ділянці, що передавалась ОСОБА_3 . Між сторонами виникли спірні правовідносини з приводу земельної ділянки, на якій знаходиться майно відповідачки та яка, на думку відповідача, була незаконно передана іншому громадянину, оскільки згідно відповідей за підписом начальника земельного відділу Тарасенка В.Л., на вказаній земельній ділянці майно відсутнє. З витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що ОСОБА_2 є власником нежитлової будівлі, в т.ч. кранбалки по АДРЕСА_1 . З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 неодноразово зверталася до Держгеокадастру України із скаргами про порушення її права користування земельною ділянкою в с. Ушомир Коростенського району Житомирської області, на якій знаходиться її нерухоме майно. У відповіді №Л-19201-1448/6-19 від 12.12.2019 на звернення ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області посилається на інформацію надану земельним відділом у Коростенському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо реєстрації земельної ділянки ОСОБА_3 . Позивач ОСОБА_10 перебуває на посаді начальника земельного відділу Коростенського району Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо оціночного характеру висловлених суджень, оскільки виникли спірні правовідносини щодо земельної ділянки, на якій знаходиться майно ОСОБА_2 та яка, на її думку, була незаконно передана іншому громадянину та в інформації йшла мова ще про двох осіб, а не лише позивача. Вирішуючи спір, суд першої інстації обгрунтовано врахував, що позивач перебуває на посаді начальника земельного відділу Коростенського району Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, а отже межа допустимої критики стосовно нього як публічної особи є значно ширшою, а його діяльність є об`єктом значного суспільного інтересу, який, зокрема, втамовується, з одного боку, - продукуванням інформації стосовно такої особи засобами масової інформації, а з іншого - її сприйняттям та поглинанням суспільством як результат реалізації інтересу. Тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позову. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України. За наведених обставин, суд першої інстанції, розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Відповідно до ст.375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 23 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 08 липня 2020 року. Головуючий Судді