Постанова Запорізький апеляційний суд № 323/340/20

Дата документу 30.06.2020 Справа № 323/340/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №323/340/20 Головуючий у 1 інстанції: Фісун Н.В. Провадження № 22-ц/807/1705/20 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Крилової О.В., Кухаря С.В., при секретарі: Бєловій А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Оріхівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства (м. Дніпро) на ухвалу Оріхівського районного суду Запорізької області від 17 березня 2020 року по справі за скаргою ОСОБА_1 на дії Оріхівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства (м. Дніпро) в особі Соболєвої Наталії Іванівни, зацікавлена особа: ОСОБА_2 ,- В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії Оріхівського районного ВДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства (м. Дніпро) в особі Соболєвої Н.І., зацікавлена особа: ОСОБА_2 . В обґрунтування своєї скарги зазначав, що 24 січня 2020 року до Оріхівського районного ВДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства (м. Дніпро) ним подано заяву про відновлення виконавчого провадження № 57980242, проте йому було відмовлено. Відмову у відновленні виконавчого провадження скаржник вважає незаконною та неправомірною, у зв`язку з чим просив суд визнати дії Південно-Східного міжрегіонального управління (м.Дніпро) Оріхівський районний ВДВС в особі Соболєвої ОСОБА_3 . ОСОБА_4 неправомірними та незаконними. Зобов`язати Південно-Східне міжрегіональне управління (м.Дніпро) Оріхівський районний ВДВС в особі Соболєвої Н.І. відновити виконавче провадження №57980242. Стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління (м.Дніпро) Оріхівський районний відділ Державної виконавчої служби судові витрати. Також, 17 березня 2020 року до суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про винесення окремої ухвали відносно начальника Південно-Східного міжрегіонального управління (м.Дніпро) Оріхівський районний відділ Державної виконавчої служби Соболєвої Н.І. для здійснення досудового слідства та притягнення до відповідальності за ознаками Кримінального злочину передбаченого ст.367 КК України. Ухвалою Оріхівського районного суду Запорізької області від 17 березня 2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано дії Південно-Східного міжрегіонального управління (м.Дніпро) Оріхівський районний ВДВС в особі Соболєвої Н.І. неправомірними. Зобов`язано державного виконавця Південно-Східно міжрегіонального управління (м.Дніпро) Оріхівського районного ВДВС відновити виконавче провадження №57980242. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, Оріхівський районний ВДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства (м. Дніпро) в особі начальника Соболєвої Н.І. подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просять скасувати ухвалу Оріхівського районного суду Запорізької області від 17 березня 2020 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 . В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що судом першої інстанції не враховано, що основоположною підставою для відновлення виконавчого провадження є визнання судом незаконною чи скасування в установленому законом порядку постанови про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу. Постанова про закінчення виконавчого провадження №57980242 від 05 серпня 2019 року є чинною. Виконавче провадження закінчено не на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом), а отже не може бути відновлено за заявою стягувача, як то передбачено ч. 4 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалою суду апеляційної інстанції від 22 квітня 2020 року, в порядку передбаченому ст. 360 ЦПК України, особам, які беруть участь у справі, надавався строк для надання можливих відзивів на апеляційну скаргу Оріхівського районного ВДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства (м. Дніпро) в особі начальника Соболєвої Н.І. Однак, в строк визначений судом на адресу апеляційного суду відзивів від осіб, які беруть участь у справі, на вищезазначену апеляційну скаргу, не надійшло. В силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Оріхівський районний ВДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства (м. Дніпро) в особі начальника Соболєвої Н.І. у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити її з вищевказаних підстав. ОСОБА_1 у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Згідно частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу,перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Так, встановлено судом, визнається учасниками справи та підтверджується матеріалами справи наступні обставини. На виконанні Оріхівського районного ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області перебувало виконавче провадження № 57980242 по виконанню виконавчого листа № 323/2729/17 виданого 23 травня 2018 Оріхівським районним судом Запорізької області про зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні доньки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено спосіб участі ОСОБА_1 , як батька, у вихованні доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з можливістю систематичних побачень, а саме один раз на тиждень в суботу з 11-00 до 14-00 години за місцем проживання чи перебування дитини в присутності матері ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 15-16). 05 серпня 2018 року старшим державним виконавцем Оріхівського районного ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області Черновою Т.М. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. При примусовому виконанні виконавчого листа № 323/2729/17 встановлено, що боржник, яка за рішенням суду повинна забезпечити побачення стягувача з дитиною, без поважних причин не виконує рішення суду, яке не може бути виконано без її участі, про що складено відповідний акт. Ураховуючи викладене, виконавче провадження закінчено на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження (т. 1 а.с. 212-214). Ухвалою Оріхівського районного суду Запорізької області від 09 жовтня 2019 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Оріхівського ВДВС ГТУЮ у Запорізької області Чернової Т.М. (т. 1 а.с. 338-339). У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Оріхівського ВДВС ГТУЮ у Запорізької області із заявою про відновлення виконавчого провадження № 57980242. Посилаючись на те, що боржник ОСОБА_2 перешкоджає виконанню рішенню суду стосовно побачень з донькою, йому невідоме місце мешкання чи перебування боржника та доньки, ОСОБА_1 просив відновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 323/2729/17 виданого 23 травня 2018 Оріхівським районним судом Запорізької області (т. 1 а.с. 340). Листом від 017 лютого 2020 року Південно-Східного міжрегіонального управління (м.Дніпро) Оріхівський районний ВДВС відмовило ОСОБА_1 у відновленні виконавчого провадження. В обґрунтування відмови ВДВС посилалось на те, що у відповідності до ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» стягував має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження, яке було закінчено через фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, якщо боржник в подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною. Втім, виконавче провадження № 57980242 було закінчено на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження», тобто надіслано виконавчий документ до суду, який його видав у зв`язку з невиконанням боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, після вжиття всіх заходів примусового виконання передбачених цим Законом, а не у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (т. 1 а.с. 344). Не погоджуючись саме із зазначеними діями Південно-Східного міжрегіонального управління (м.Дніпро) Оріхівський районний ВДВС (відмовою у відновлення виконавчого провадження) ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою. Статтею 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Частково задовольняючи скаргу ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався обов`язковістю виконання рішення суду, що є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод . Встановивши, що боржник ОСОБА_2 ухилилася від виконання рішення, рішення Оріхівського районного суду Запорізької області Бугайовою Н.О. про усунення перешкод у побаченні з дитиною та встановлення побачення з дитиною не виконано, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відновлення виконавчого провадження на підставі заяви стягувача, а отже й задоволення скарги ОСОБА_1 . З зазначеним висновком, колегія суддів погоджується з огляду на наступне. Стаття 129-1 Конституції Українивизначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України). Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у частині першій статті 18 ЦПК України, згідно якої судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 рокуу справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Згідно з частинами другою-четвертою статті 10 ЦПК Українисуд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. 7 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції Українистала частиною національного законодавства України. Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свободє частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України. За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення. Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру. Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні « ОСОБА_6 Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування. У справі «Глоба проти України» Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур. Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій ОСОБА_7 проти України», «Горнсбі прорти Греції»). Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Відповідно до положень Європейської Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, право доступу до суду, що гарантується статтею 6§1, передбачає не лише право звернутись до суду за захистом своїх прав, а й право захистити своє право, в першу чергу, виконанням рішення, яке ухвалено на користь особи. Так як у разі невиконання рішення концепція «захисту прав судом» не працює. Суд зазначив, що право за судовий захист, яке гарантується статтею 6§1 може стати недіючим, якщо національне законодавство держави-учасниці Конвенції дозволяє, щоб остаточне обов`язкове судове рішення залишалось не виконуваним на шкоду однієї із сторін. Доступ до суду також охоплює можливість виконання судового рішення без необґрунтованих затримок. На виконавчі процедури може впливати складність виконавчих процедур, поведінка особи-стягувача, поведінка компетентних державних органів та обсяг призначеної до стягнення суми (майна). Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBYv. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року). Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд. Так, обґрунтовуючи доводи скарги на дії Оріхівського районного ВДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства (м. Дніпро) в особі ОСОБА_8 , ОСОБА_1 вказував, та це підтверджується матеріалами справи, що протягом тривалого часу заявник не має можливості ефективно реалізувати своє право на зустріч із донькою і спілкування з нею через протиправну поведінку ОСОБА_9 , яка систематично перешкоджає йому в цьому. На підставі аналізу вказаних норм законодавства та встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів зазначає, що незважаючи на значний проміжок часу, який минув після видачі 23 травня 2018 року Оріхівським районним судом Запорізької області виконавчого листа № 323-2729/17, рішення суду залишається і досі невиконаним. Своєю чергою, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання неправомірними дій Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства (м. Дніпро) Оріхівського районного ВДВС, врахувавши, що скаржник обґрунтував свої вимоги з детальним викладом фактів щодо реальної перешкоди у його спілкуванні з дитиною, ОСОБА_1 й далі не має можливості ефективно реалізувати своє право на зустріч із донькою і спілкуватися з нею, на усунення чого ним й було ініційовано звернення до суду зі скаргою. Щодо доводів апеляційної скарги відносно того, що закінчення виконавчого провадження на підставі невиконання рішення боржником, виключає відновлення виконавчого провадження за заявою стягувача, колегія суддів зазначає наступне. Так, у справі ЄСПЛ «Вишняков проти України» від 24 липня 2018 року суд вважає, що бездіяльність національних органів влади, зокрема, неналежний спосіб, у який національні органи влади організовували виконання рішення про надання доступу до дитини, була не лише результатом неналежного виконання обов`язків посадовими особами, відповідальними за виконання рішення. Вбачається, що до цих недоліків також призвели недостатньо розвинуті законодавчі та адміністративні механізми. Зокрема, наявні законодавчі та адміністративні механізми були недостатніми для прискорення добровільного дотримання домовленостей із залученням фахівців служби у справах дітей та сім`ї. Вони також не передбачали низки конкретних заходів, які б могли бути вжиті відповідно до принципу пропорційності з метою забезпечення примусового виконання рішення про право доступу. Отже, Суд констатував, що було порушено статтю 8 Конвенції у зв`язку з невиконанням рішення про надання заявнику доступу до його дитини. У справах щодо здійснення одним із батьків прав на спілкування стаття 8 Конвенції передбачає батьківське право на вжиття заходів з метою возз`єднання зі своєю дитиною та обов`язок національних органів влади сприяти такому возз`єднанню настільки, наскільки інтереси дитини передбачають, що має бути зроблено все для збереження особистих стосунків, і, за необхідності, «відновлення» сім`ї; обов`язок держави полягає не у досягненні результату, а у вжитті заходів (див. рішення у справі «Кацпер Новаковський проти Польщі», заява № 32407/13, пункт 74, від 10 січня 2017 року, з подальшими посиланнями). Адекватність вжитих заходів має оцінюватись оперативністю їхнього виконання, оскільки плин часу може мати непоправні наслідки для відносин між дитиною та тим із батьків, хто з нею не проживає; не можна виключати застосування санкцій у випадку неправомірної поведінки того з батьків, з яким проживають діти (див. рішення у справах «Пріцция проти Угорщини», заява № 20255/12, пункти 36 та 37, від 11 червня 2013 року, з подальшими посиланнями; а також «Феррарі проти Румунії», заява № 1714/10, пункт 49, від 28 квітня 2015 року). Отже, переглядаючи судове рішення прийнятого за розглядом скарги ОСОБА_1 , колегія суддів виходить з того, що небажання відповідача добровільно виконувати судове рішення щодо усунення ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні та вихованні доньки, відсутність законодавчого врегулювання поновлення виконавчого провадження в даному випадку, є підставою для захисту прав скаржника. Верховний Суд виходить з того, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 18?рп/2012 від 13 грудня 2012 року); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 11-рп/2012 від 25 квітня 2012 року); відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (справа «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року); було б незрозуміло, якби стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Шмалько проти України» (Shmalko v. Ukraine) від 20 липня 2004 року). Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Сукупність вищезазначених обставин, аналіз та оцінка доводів апеляційної скарги приводять до висновку, що ці доводи, не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді справи, ухвалу постановлено судом першої інстанції з додержанням вимог закону. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Оріхівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства (м. Дніпро) залишити без задоволення. Ухвалу Оріхівського районного суду Запорізької області від 17 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 07 липня 2020 року. Головуючий: Судді: