Постанова 4813 № 520/4025/15-ц

Номер провадження: 22-ц/813/2666/20 Номер справи місцевого суду: 520/4025/15-ц Головуючий у першій інстанції Прохоров П. А. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.07.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Сегеди С.М., Гірняк Л.А., з участю секретаря Воронової Є.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 березня 2016 року, ухваленого під головуванням судді Прохоров П.А., - в с т а н о в и в: У березні 2015 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі ПАТ «Державний ощадний банк України») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просило стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 заборгованість за договором про іпотечний кредит № 844-н від 04 серпня 2006 року станом на 12 серпня 2015 року в загальному розмірі 59 192,96 доларів США, 7 067,40 грн. та судові витрати. В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що між АТ «Ощадбанк» та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір про іпотечний кредит № 844-н від 04 серпня 2006 року, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику, а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 37000 дол. США та сплатити проценти за його користування в порядку і на умовах, визначених цим договором. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 04 серпня 2006 року між АТ «Ощадбанк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір поруки №1, згідно з яким, поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати за виконання позичальником усіх його зобов`язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору № 844-н від 04 серпня 2006 року, укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі як існуючих в час укладення, так і тих, що можуть виникнути у майбутньому. Оскільки, відповідачі свої зобов`язання належним чином не виконували у них станом на 12.08.2015 року наявна заборгованість, загальний розмір якої складає 59192,94 дол. США та 7067,40 грн. з яких: прострочений основний борг по кредиту 26827,73 дол. США; прострочені проценти за користування кредитом за період з 01.09.2006 по 31.07.2015 22335,31 дол. США; прострочена комісійна винагорода за супроводження кредиту за період з 01.07.2007 по 12.08.2015 6080,00 грн.; пеня за прострочений основний борг по кредиту 5258,24 дол. США, в гривневому еквіваленті за розрахунками позивача складає 112376,95 грн.; пеня за прострочені проценти за користування кредитом 3607,36 дол. в гривневому еквіваленті за розрахунками позивача складає 77 095,09 грн.; пеня за прострочену комісійну винагороду за супроводження кредитом 987,40 грн.; 3% річних від прострочених сум по кредиту 1164,30 дол. США в гривневому еквіваленті за розрахунками позивача складає 24 882,90 грн. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 березня 2016 року позов ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволений. Стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитом в розмірі 59192,96 доларів США та 7067,40 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також за невідповідністю висновків суду обставинам справи. У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки банк звернувся до суду з пропуском трирічного строку позовної давності, про що ОСОБА_2 була подана заява про застосування строку позовної давності, однак позовна заява банку була задоволена в повному обсязі. У запереченнях на апеляційну скаргу, ПАТ «Державний ощадний банк України», зазначає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі не відповідають обставинам справи, оскільки банком була подана до суду заява про поновлення строку позовної давності, з зазначенням поважних причин його пропуску. Справа розглядалася судами неодноразово. Сторони про розгляд справи на 01 липня 2020 року були сповіщені належним чином (а.с. 203-205 т. 2). Від ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на адресу суду надійшли заяви, в яких вони просять розглянути справу за їх відсутністю (а.с. 206-215 т. 2). Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, та від яких не надійшли клопотання відкладення розгляду справи. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 04 серпня 2006 року між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про іпотечний кредит № 844-н, відповідно до умов якого банк зобов`язується надати позичальнику, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 37000, 00 дол. США. Надання кредиту здійснюється у наступний термін: з 04 серпня 2006 року по 04 серпня 2026 року. Згідно п. 4.2.1. та 4.2.2. Кредитного договору, позичальник зобов`язався, належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання за Договором. Повернути Кредит в сумі 37000,00 дол. США, своєчасно сплачувати проценти за користування Кредитом, своєчасно сплачувати комісійні винагороди, встановлені Договором, а у випадку невиконання або неналежного виконання взятих на себе зобов`язання по цьому Договору сплатити штрафні санкції, у строки та на умовах, що визначені Договором. Пунктом 4.1.7 Кредитного договору встановлено, що Банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення суми Кредиту в цілому, або у визначеній банком частині, сплати процентів за його користування та інших платежів, що належать до сплати за цим Договором, у випадку невиконання чи неналежного виконання Позичальником будь-яких зобов`язань за цим Договором або невиконання чи неналежного виконання та/або поручителем будь-яких зобов`язань за Договором. Для забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором АТ «Ощадбанк» було укладено Договір поруки № 1 до кредитного договору № 844-н від 04.08.2006 року з ОСОБА_1 . Щодо вказаного договору поруки, то суд зауважує про те, що прізвище поручителя у такому договорі помилково вказано як « ОСОБА_3 », однак сам ОСОБА_1 з таких підстав не заперечував, натомість згідно встановлених у судовому засіданні відомостей про його особу, згідно відомостей, які містяться у тексті Вимоги №28/01-19/16339, від 13.08.2014 року, на змісті та факті отримання якої наполягали відповідачі у своїх запереченнях, суд вбачає, що інші данні про особу ОСОБА_1 відомості про дату та місце народження, місце проживання, ім`я та по-батькові такої особи збігаються, а тому суд доходить висновку про те, що вказаний договір дійсно було укладено між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 . Згідно п.п. 3.1. договору поруки поручитель відповідає по зобов`язаннях за кредитним договором перед Кредитором в тому ж обсязі що і боржник. Відповідно до п.п. 3.2. солідарні боржники залишаються зобов`язаними перед кредитором до тих пір поки всі зобов`язання за кредитним договором не будуть виконанні повністю. Пунктом 3.4. Кредитного договору встановлено, що у випадку виникнення підстав, що надають право Банку щодо дострокового стягнення кредиту, Банк направляє на адресу Боржників письмові вимоги, які мають бути виконані протягом 30 (тридцяти) днів з моменту їх отримання. 13.08.2014 року Банком на адресу відповідачів були направлені письмові вимоги щодо дострокового повернення всієї суми заборгованості, що підтверджується реєстром відправки поштової кореспонденції. В зазначений 30-денний строк відповідачами вимоги Банку виконані не були. Через невиконання відповідачами своїх зобов`язань перед позивачем по договору про іпотечний кредит № 844-н від 04 серпня 2006 р. розмір заборгованості станом на 28.01.2015 р. складав 49163,04 дол. США, та 221422,34 грн. В подальшому, позивачем було уточнено позовні вимоги виходячи з стану заборгованості на 12.08.2015 року, розмір якої складав 59192,94 дол. США та 7067,40 грн. з яких: прострочений основний борг по кредиту 26827,73 дол. США; прострочені проценти за користування кредитом за період з 01.09.2006 по 31.07.2015 22335,31 дол. США; прострочена комісійна винагорода за супроводження кредиту за період з 01.07.2007 по 12.08.2015 6080,00 грн.; пеня за прострочений основний борг по кредиту 5258,24 дол. США, в гривневому еквіваленті за розрахунками позивача складає 112376,95 грн.; пеня за прострочені проценти за користування кредитом 3607,36 дол. в гривневому еквіваленті за розрахунками позивача складає 77 095,09 грн.; пеня за прострочену комісійну винагороду за супроводження кредитом 987,40 грн.; 3% річних від прострочених сум по кредиту 1164,30 дол. США в гривневому еквіваленті за розрахунками позивача складає 24 882,90 грн. Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про застосування строку позовної давності, зазначивши, що 30.06.2010 року банком на адресу ОСОБА_2 вже було направлено вимогу кредитора про дострокове погашення кредиту, а отже, зважаючи на те, що банком змінено (наближено) строк виконання зобов`язання до липня 2010 року, що випливає з кореспондуючих приписів кредитного договору, банком пропущено строк позовної давності щодо звернення до суду з позовом. З приводу пропуску строку позовної давності, із наданих представником позивача пояснень щодо поважності пропуску строку позовної давності, судом встановлено наступне. Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Наслідком пропуску позовної давності є відмова у позові. Наслідки пропуску позовної давності застосовуються лише за заявою заінтересованої особи (ст. 267 ЦК України). Судом встановлено, що ПАТ «Державний ощадний банк України» не зверталось до суду для захисту своїх прав після направлення 30.06.2010 року вимоги про дострокове погашення заборгованості, у зв`язку з тим, що 02 липня 2010 року Приморським районним судом м. Одеси було ухвалено заочне рішення по справі за позовом ОСОБА_2 до ВАТ «Державний ощадний банк України» про визнання недійсним кредитного договору, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним кредитний договір №844-н від 04.08.2006 року. Вимогою від 30.06.2010 року встановлено строк ОСОБА_2 для погашення заборгованості 30 днів. Судом встановлено, що банк про наявність цивільної справи №2-306/10 за позовом ОСОБА_2 до АТ «Ощадбанк» про визнання недійсним кредитного договору не знав, оскільки представник банку участі у розгляді справі не приймав, про, що свідчить заочний розгляд справі та постановлення у вказаній справі заочного рішення. Також про відсутність у банку відомостей про розгляд справи вбачається і зі змісту ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 04.12.2012 року про перегляд вказаного заочного рішення, якою заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Державний ощадний банк України» про визнання недійсним кредитного договору №844-н від 04.08.2006 року було скасовано. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10.09.2015 року вказана справа була залишена без розгляду. Також судом встановлено, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 26.01.2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Державний ощадний банк України» про визнання поруки такою, що припинена, апеляційна скарга АТ «Ощадбанк» задоволена, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13.10.2015 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Ощадбанк», третя особа ОСОБА_2 про визнання поруки такою, що припинена відмовлено. Апеляційний суд Одеської області у рішенні суду встановив, що ПАТ «Державний ощадний банк України» не мав змоги звертатись з вимогою до поручителя ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що 02 липня 2010 року Приморським районним судом м. Одеси було ухвалено заочне рішення по справі за позовом ОСОБА_2 до ВАТ «Державний ощадний банк України» про визнання недійсним кредитного договору, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі та визнано недійсним кредитний договір №844-н від 04.08.2006 року. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02.07.2010 року набуло законної сили і було чинним до 04 грудня 2012 року. 04 грудня 2012 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Державний ощадний банк України» про визнання кредитного договору №844-н від 04.08.2006 року недійсним було скасовано. Судом вірно зазначено, що з 02.07.2010 року по 04.12.2012 року АТ «Ощадбанк» проводилися судові процеси щодо оскарження заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02.07.2010 року, при цьому спори щодо дійсності договору поруки між банком та поручителем проводились до 26.01.2016 року, а до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ПАТ «Державний ощадний банк України» звернулося 24.03.2015 року, тобто через 2 роки і 5 місяців після закінчення спору між сторонами щодо недійсності кредитного договору та у період вирішення судом спору щодо недійсності договору поруки, з яких випливають зобов`язання сторін у цій справі. Висновки суду про те, що пропуск строку позовної давності не є перешкодою для позивача для звернення до суду за захистом порушеного права, натомість питання пропуску строку та поважність його причини підлягають дослідженню у судовому засіданні, якщо щодо них у сторін виникає спір, при цьому визнавши, що такий строк пропущено з поважної причини, суд ухвалює рішення про захист порушеного права (ч.4, 5 ст. 267 ЦК України) є вірними. Задовольняючи позов ПАТ «Державний ощадний банк України» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача про стягнення з відповідачів у солідарному порядку заборгованості є обґрунтованими, а наданий розмір заборгованості підтверджений розрахунками заборгованості та виписками. Частина 1 ст. 553, ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Відповідно до п. 3.1 договору поруки, відповідальність поручителя і боржника є солідарною. Тобто, позичальник ОСОБА_2 та поручитель ОСОБА_1 є відповідальними перед кредитором - АТ «Ощадбанк», як солідарні боржники. Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Згідно ч.1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Так, відповідно до ст.ст. 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 , ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики . Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно до ч. 1, 2 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 549, п.3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання. Відповідно до п.5.2. договору про іпотечний кредит № 844-н від 04 серпня 2006 року, за порушення термінів повернення кредиту та/або процентів за кредит та/або комісій позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,005 % від суми несплаченого платежу за кожний день прострочення. Судом встановлено, що оскільки відповідачами умови укладеного договору у добровільному порядку не виконані та заборгованість за кредитним договором не сплачена, суд за обґрунтованістю позовних вимог на законних підставах, відповідно до наданого розрахунку стягнув з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у солідарному порядку 59192,96 доларів США та 7067,40 грн. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки банк звернувся до суду з пропуском трирічного строку позовної давності, про що ОСОБА_2 була подана заява про застосування строку позовної давності, однак позовна заява банку була задоволена в повному обсязі, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом, під час розгляду справи були встановлені поважні причини пропуску позивачем строку позовної давності, та суд з`ясувавши, що строк пропущено з поважної причини, ухвалив законне та обґрунтоване рішення у відповідності до частин 4, 5 ст. 267 ЦК України по суті заявлених позовних вимог, за захистом яких звернувся позивач. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Слід також зазначити, щоЄвропейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 березня 2016 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 07 липня 2020 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ С.М. Сегеда ______________________________________ Л.А. Гірняк