LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4801130/2621/19

від 07.07.2020 ·

Справа № 130/2621/19 Провадження № 22-ц/801/1091/2020 Категорія: 36 Головуючий у суді 1-ї інстанції Шепель К. А. Доповідач:Войтко Ю. Б. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2020 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б., суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Овчарук Андрій Олександрович, на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 12 березня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Шепеля К. А. в м. Жмеринка Вінницької області у порядку спрощеного провадження без виклику сторін, у цивільній справі № 130/2621/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення штрафу, встановив: 17 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області з вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь 20 000 грн штрафу. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 29 травня 2019 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір про надання послуг. Відповідно до пунктів 6.3-6.4 цього договору договір може бути розірваний за взаємною згодою сторін. У випадку неповідомлення виконавцем замовника про неможливість виконання своїх обов`язків та/або залишення свого робочого місця без попередження замовника виконавець сплачує замовнику штраф в розмірі 20000 грн за кожен раз такого порушення. За домовленістю сторін 26 листопада 2019 року виконавець відповідач прибула за адресою АДРЕСА_1 , де мала надавати послуги за вищевказаним договором до 10 грудня 2019 року. Однак 1 грудня 2019 року без повідомлення про неможливість виконання своїх обов`язків та залишивши своє робоче місце, відповідач взагалі припинила надання послуг за договором. При цьому жодного повідомлення про розірвання договору від неї на адресу позивача не надходило. На підтвердження позовних вимог позивач надав копію паспорту відповідача та копію договору про надання послуг від 29 травня 2019 року. У своєму відзиві на позов, який надійшов до суду 19 лютого 2020 року, відповідач позов не визнала. Вказала, що дійсно договір про надання послуг був нею укладений, проте ним не передбачений режим роботи і відпочинку та не складено жодного графіку, також не вівся облік робочого часу. Між сторонами існувала усна домовленість про періоди виконання відповідачем робіт, визначених договором. Відповідач викликалась господарями на тиждень або два, після чого приблизно на такий самий період часу їздила додому відпочивати. Господарі зателефонували відповідачу та викликали її для виконання робіт на період з 26 листопада 2019 року по 1 грудня 2019 року, а не по 10 грудня 2019 року. Відповідач сумлінно відпрацювала призначений їй тиждень та 1 грудня 2019 року доповіла дружині позивача ОСОБА_3 про виконану роботу і свої наміри їхати на відпочинок до наступного виклику. На це дружина позивача почала принижувати на ображати відповідача. Відповідач запропонувала розірвати договірні відносини. ОСОБА_3 погодилась на розірвання договору, однак відмовилась оплатити відповідачу 7000 грн за відпрацьований нею тиждень. Відповідач вирішила розірвати договір навіть за таких обставин та повідомила позивачу про розірвання договору. На це позивач погодився. Тож в подальшому відповідача ніхто не викликав для виконання робіт, а на початку лютого 2020 року відповідач отримала копію цього позову. Відповідач вважає, що у зв`язку із вищевикладеним, дія договору про надання послуг продовжується, однак до робіт її не залучають, а виконану в період з 26 листопада 2019 року по 1 грудня 2019 року до сих пір позивачем не оплачено. Разом із відзивом відповідач надіслала позивачу пропозицію про розірвання договору про надання послуг. За наведених обставин просила суд повністю відмовити в задоволенні позову (а.с.27). Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 12 березня 2020 року в задоволені позову відмовлено у зв`язку з його недоведеністю. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Овчарук А. О. просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 забезпечення виконання зобов`язання за Договором, а саме, штраф у розмірі 20 000 грн., оскільки позивач не погоджується з винесеним рішенням, вважає його незаконним та необґрунтованим, та таким, що ухвалене внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та у зв`язку із невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи. Крім того, просить постановити окрему ухвалу, якою звернути увагу судді Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області Шепеля К. А. на те, що встановлення судом першої інстанції строку для подання відповіді на відзив, який збігається із датою ухвалення судом рішення по суті спору є порушенням ч. 4 ст. 179 ЦПК України, а також п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права позивача «бути почутим». Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було застосовано ч. 2 ст. 614 ЦК України, згідно з якою відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання, а також висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи. При цьому вказує, що твердження відповідача про те, що її було викликано позивачем для виконання робіт по 01.12.2019 (а не до 10.12.2019, як зазначено у позові), не підтверджено жодними доказами, хоча обов`язок по доведенню вказаного факту, в силу ч. 2 ст. 614 ЦК України, покладено саме на відповідача. Звертає увагу на те, що згідно з п. 1.1. та 6.2. Договору, надання послуг мало здійснюватися відповідачем в будь-який момент періоду з 29.05.2019 до 29.06.2020, а отже у відповідача однозначно існував обов`язок щодо надання послуг позивачу у період з 01.12.2019 по 10.12.2019, зважаючи на те, що цей період охоплюється періодом протягом якого відповідач мав надавати послуги позивачу. Оскільки Договір є цивільно-правовим за своїм характером, жодних графіків надання послуг не передбачалось, оскільки останні характерні саме для трудових відносин. Відповідач у відзиві сама визнала, що всупереч Договору, без наявності поважних причин (п.2.2. Договору) припинила надання послуг, незважаючи на обов`язок їх надання до 29.06.2020. Отже, обставина щодо припинення надання відповідачем послуг за Договором, визнається учасниками справи, а тому в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України, не підлягає доказуванню. До того ж надані відповідачем послуги у період з 26.11.2019 по 01.12.2019 позивач вважає такими, що не відповідали тим вимогам, які зазвичай ставляться до такого роду послуг, про що і було повідомлено відповідача, проте наслідком таких законних вимог стало те, що послуги взагалі перестали надавати з другої половини 01.12.2019, без наявності на те поважних причин. Вказує, що судом першої інстанції було грубо порушено право позивача на подання відповіді на відзив. Так, зокрема, судом було встановлено строк для подання відповіді на відзив до 12.03.2020. Разом з тим, позивачем було направлено таку відповідь рекомендованим листом на адресу суду 11.03.2020, проте вже 12.03.2020 судом ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову. Крім того, позивач заявляє (у порядку абз.2 ч. 8 ст. 141 ЦПК України), що має оплатити витрати на правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи судом апеляційної інстанції у розмірі 1 050 грн, докази чого, будуть надані апеляційному суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Від відповідача ОСОБА_2 відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, позовних вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов до наступного висновку. Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає. Судове рішення мотивоване тим, що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог договір про надання послуг не містить жодного графіку робіт як додатку, що в свою чергу унеможливлює підтвердження обставин, що відповідач повинна була працювати з 26.11.2019 по 10.12.2019. Однак про те, що існувала домовленість про надання позивачу послуг з 01.12.2019 по 10.12.2019, не свідчить жодний доданий до позову доказ. Зокрема, до матеріалів справи не додано акт про надані послуги, підписаний сторонами чи підтвердження сплати обов`язкових платежів відповідачем у відповідний період. З огляду на наведені обставини, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову. Такий висновок є обґрунтованим виходячи з наступного. У відповідності з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України). За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України). Так, судом встановлено, що 29 травня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про надання послуг, відповідно до якого ОСОБА_2 як виконавець надає ОСОБА_1 як замовнику послуги в обсязі та на умовах, визначених цим договором. Пунктом 1.2. договору визначено перелік послуг, які надаються виконавцем за договором, які за своїм характером є послугами щодо прибирання в будинку та доглядом за речами замовника. Вартість послуг становить 14 000 грн на місяць з урахуванням усіх податкових та інших зборів, які виконавець зобов`язаний сплачувати згідно чинного законодавства (пункт 4.1. договору). Факт надання послуг посвідчується актом про надані послуги. Акт про надані послуги підписується сторонами до числа місяця, наступного за календарним місяцем, в якому фактично надавалися послуги (пункт 4.2. договору). Цей договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 29 червня 2020 року. Будь-яка із сторін має право розірвати цей договір в односторонньому порядку, попередньо письмово повідомивши про це другу сторону за 14 днів. У випадку неповідомлення працівником роботодавця про неможливість виконання своїх обов`язків або залишення свого робочого місця без попередження роботодавця, працівник сплачує роботодавцю штраф в розмірі 20000 грн за кожен раз такого порушення (а.с.13-14). Згідно із ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до ст. 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом. Цивільні права особа здійснює, а цивільні обов`язки - виконує у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства; діючи у цивільних відносинах на власний ризик, особа повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, зловживання правом не допускається (пункт 6 частини першої статті 3, статті 12-14 ЦК України). Ніхто не може бути примушений до дій, вчинення яких не є обов`язковим для нього (частина перша статті 19 Конституції України, частина друга статті 14 ЦК України). За загальними правилами, що випливають із положень, зокрема, статей 11-14, 202, 509, 525, 526, 610 ЦК України, цивільні права та обов`язки, що виникають із договору, повинні належно виконуватися, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Кожна сторона зобов`язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, обов`язок доказування позову лежить на позивачеві; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання, водночас наявність підстави для виникнення боргу, пред`явленого до стягнення, його розмір і обґрунтованість доказуються кредитором (статті 614, 623). Під час розгляду справи було встановлено, що предметом договору між позивачем та відповідачем було надання послуг із прибирання та догляду за речами замовника. Відповідно до положень п.5.1. Договору від 29 травня 2019 року сторони цього Договору несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором відповідно до чинного законодавства. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують факт надання послуг. Зокрема, до матеріалів справи не додано акт про надані послуги, підписаний сторонами чи підтвердження сплати обов`язкових платежів відповідачем у відповідний період. Доказів про те, що існувала домовленість про надання позивачу послуг з 01.12.2019 по 10.12.2019, не свідчить жодний доданий до позову доказ. Внаслідок чого неможливо встановити обставини, які б вони могли підтвердити чи спростувати. Позивач обґрунтовує свої вимоги посиланням на п. 6.4. Договору, згідно якого у випадку не повідомлення Працівником Роботодавця про неможливість виконання своїх обов`язків та/або залишення свого робочого місця без попередження Роботодавця Працівник сплачує Роботодавцю штраф в розмірі 20 000 грн. за кожен раз такого порушення. Роботодавець власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю, яка найняла працівника за трудовим договором (контрактом). Працівник - фізична особа, яка працює на підставі трудового договору на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи, котра використовує найману працю. Робоче місце - це просторова зона дії, оснащена технічними засобами, в якій здійснюється трудова діяльність працівника або групи працівників. Організація робочого місця - це сукупність заходів з питань його планування, оснащення засобами виробництва та раціонального розміщення. Відповідно до статті 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний: роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку; визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами та проінструктувати працівника з техніки безпеки виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони. Отже, враховуючи наведене апеляційний суд дійшов до висновку, що передбачений договором «обов`язок не залишення Працівником свого робочого місяця без попередження Роботодавця та/або неможливість виконання своїх обов`язків», не є тотожним цивільно-правовому інституту надання послуг як «Виконавець повинен надати послугу особисто». При цьому апеляційний суд звертає увагу, що договором не визначено хто із сторін є Працівником, а хто є Роботодавцем. У разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту чи іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Зазначене правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), а й щодо умов, які хоч і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party)». Умови п. 6.4. Договору містять терміни, визначення яких не надається в інших пунктах договору, та притаманні трудовому договору, який між сторонами не укладався та в установленому законом порядку не реєструвався, а тому положення п. 6.4. Договору не підлягають застосуванню до встановлених спірних правовідносин, які відповідають договору про надання послуг, визначених Главою 63 ЦК України. Звернувшись до суду з позовною заявою про стягнення штрафу у розмірі 20 000,00 грн., позивачем не доведено, що наданим суду договором про надання послуг від 29 травня 2019 року передбачена така відповідальність Виконавця перед Замовником, а тому є безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було застосовано ч. 2 ст. 614 ЦК України. Як визначено ч. 1 та 2 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. У відповідності з ч.1 ст. 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Згідно ч.1 та 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Отже встановивши під час розгляду справи, що позивачем не було доведено невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання послуг та не надано доказів на підтвердження обставин, викладених в позовній заяві, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, зазначивши відповідні мотиви. Посилання позивача на ті обставини, що зазначення відповідачем у відзиві на позов про припинення надання нею послуг, незважаючи на обов`язок їх надання до 29.06.2020 за договором, фактично свідчить про порушення нею зобов`язання, є безпідставним, оскільки факт підписання договору свідчить лише про взяття сторонами на себе зобов`язань і не є документом на підтвердження факту надання послуг і проведення оплати за договором. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду скаржником не надано. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України № 1023-XII від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів» визначено, що за даним законом виконавець - суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги. При розгляді справи судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 не є суб`єктом господарювання, а тому не є «надавачем послуг» в розумінні положень вказаного Закону, що не звільнення позивача від сплати судового збору в силу ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Овчарук Андрій Олександрович, залишити без задоволення. Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 12 березня 2020 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (проживаючого в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1 152 (одна тисяча сто п`ятдесят дві) грн. 60 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає. Повний текст постанови складено 07 липня 2020 року. Головуючий Ю. Б. Войтко Судді: І. В. Міхасішин І. М. Стадник

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»