Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/122/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/122/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Соломко І.І. Суддя-доповідач: Шурко О.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Шурка О.І., суддів Василенка Я.М., Ганечко О.М., при секретарі Коцюбі Т.М., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просив: - визнати протиправними дії відповідача щодо зменшення розміру пенсії за рахунок виплати у 2018 році 50% та у 2019 році 75% суми підвищення пенсії, перерахованого та визначеного з 01.01.2018; - зобов`язати відповідача провести виплачувати 100% суми підвищення пенсії позивачу, перерахованої згідно зі ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у порядку і розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», починаючи з 01.01.2018 з врахуванням проведених раніше виплат, здійснивши виплату невідкладно та однією сумою. - стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.04.2020 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області в частині зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяких інших осіб» № 103 від 21.02.2018. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 100 % суми підвищення пенсії, починаючи з 05 березня 2019 року з урахуванням виплачених сум. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у сумі 2000,00 грн. (дві тисячі грн.) 00 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його змінити в частині та викласти в новій редакції, а саме: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо виплати ОСОБА_1 у 2018 році лише 50 %, у 2019 році лише 75 % суми підвищення пенсії, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з 01.01.2018 перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 100 % суми підвищення пенсії з урахуванням раніше проведених виплат та стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань у сумі 15000,00 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. На думку апелянта, отримуючи пенсію відповідно Закону № 2262-ХІІ, останній має законні сподівання на своєчасне здійснення перерахунку пенсії у визначених законодавством випадках та виплату перерахованої пенсії без будь-яких обмежень. Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подавав. В суді першої інстанції його позиція обґрунтовувалась тим, що перерахунок пенсії здійснено за чинною на час перерахунку пенсії п.п. 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». Також відповідач заперечував проти позовних вимог позивача щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн, посилаючись на не співмірність витрат і відсутність детального опису виконаних робіт. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач є пенсіонером та перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ. Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку пенсії позивача, після проведення з 01 січня 2018 року перерахунку пенсії позивача згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» остання виплачується наступним чином: з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року щомісячно 50 % від підвищення 2080,83 грн; з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року щомісячно 75 % від підвищення 3121,25 грн, а з 01січня 2020 року 100% від підвищення 4161,66 грн. (а.с. 10). Відповідач листом від 05.12.2019 №16730/02-26 на звернення позивача повідомив, що з 01 січня 2018 року йому виплачено 50% від суми підвищення пенсії, з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року буде виплачуватися 75% від суми підвищення (а.с. 7). Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що судовим рішенням у справі № 826/3858/19, яке набрало законної сили 05.03.2019, визнано нечинними п.п. 1, 2 Постанови № 103, але до цього часу, вказані норми діяли та підлягали застосуванню суб`єктами владних повноважень, зокрема, ГУ ПФУ у Чернігівській області. Частиною 1, 2 ст. 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком. 21.02.2018 Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 103 «Про перерахунок пенсій особам звільнених з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», текст якої офіційно оприлюднений 23.02.2018 на Урядовому порталі. Пунктом 1 Постанови № 103 встановлено необхідність перерахування пенсій, призначених згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до 01.03.2018 (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01.03.2018, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Пунктом 2 Постанови № 103 визначено, що виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 01.01.2018 у таких розмірах: з 1 січня 2018 року - 50 відсотків; з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 75 відсотків; з 01.01.2020 - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, в адміністративній справі № 826/3858/18 за позовом до Кабінету Міністрів України про визнання постанови протиправною та нечинною в частині. Рішенням суду в зазначеній справі визнано протиправними та нечинними п.п. 1, 2 Постанови №103 та зміни до п. 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Зобов`язано Кабінет Міністрів України невідкладно після набрання рішенням суду законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним в окремій його частині у виданні, в якому було офіційно оприлюднено нормативно-правовий акт. Колегія суддів зауважує, що ч.ч. 1, 2 ст. 265 КАС України визначено, що резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили. Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Відповідно до ч. 2 ст. 255 КАС України рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року набрало законної сили 05 березня 2019 року. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.97 № 1-зп, від 09.02.99 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Колегія суддів зазначає, що визнання нормативно-правового акту в судовому порядку протиправним та нечинним в подальшому, не може мати наслідком визнання протиправними дій/рішень відповідача, які були вчинені/прийняті до визнання таких норм нечинними, а тому відповідач не мав підстав не враховувати чинні на час прийняття відповідного рішення або вчинення дій відповідних норми законодавства. Отже, на час виникнення спірних правовідносин та станом до 04.03.2019 положення п.п. 1, 2 Постанови №103 були чинними та підлягали застосуванню відповідачем. Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року в адміністративній справі № 2040/6740/18. Крім того, колегія суддів враховує постанову Верховного Суду від 09 квітня 2020 року в адміністративній справі № 640/19928/18, яка в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України має бути врахована судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Відтак, суд першої інстанції, визнавши протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області в частині зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяких інших осіб» № 103 від 21.02.2018 та зобов`язавши відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 100 % суми підвищення пенсії, починаючи з 05 березня 2019 року з урахуванням виплачених сум, діяв у відповідності до норм чинного законодавства. Щодо позовних вимог в частині стягнення понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до пунктів ч. 3 ст. 132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із прибуттям сторін та їх представників належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч. 4 цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч. 5 ст. 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України). За правилами ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною 7 вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч. 9 ст. 139 КАС України). При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості, як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним. З матеріалів справи вбачається, що 07.11.2019 між позивач та адвокатським бюро «Івана Хомича» укладено договір про надання правничої допомоги. Так, відповідно до п. 4.1 Договору про надання правової допомоги від 07.12.2019 за надання правничої допомоги за цим Договором клієнт сплачує Адвокатському Бюро суму в розмірі 15000,00 грн. при підписанні даного Договору протягом 5-ти робочих днів. Згідно з п. 4.2 Договору клієнт зобов`язується додатково сплатити Адвокатському Бюро за надану правничу допомогу суму в розмірі 15000,00 грн. в строк протягом 5-ти робочих днів з дня фактичного виконання рішення суду, яким задоволено позов клієнта. Відповідно до п. 4.3 згаданого Договору за результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної із сторін. В акті вказується обсяг наданої Адвокатським Бюро юридичної допомоги і її вартість. Акт надсилається клієнту Адвокатським Бюро факсимільним зв`язком або поштою. На письмову вимогу клієнта, Адвокатське Бюро може надавати Акти про надання юридичної допомоги , в яких буде вказано перелік наданої юридичної допомоги із ідентифікацією. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем також надано: рахунок витрат від 28.12.2019, акт про прийняття - передачі наданих послуг від 28.12.2019, копію квитанції від 11.11.2019 № 0.0.1518270707.1 про сплату послуг на суму 15000,00 грн. Так, з акту про прийняття - передачі наданих послуг від 28.12.2019 вбачається, що Адвокатським Бюро позивачу надано наступна правова допомога: консультація з правових питань - 2000,00 грн., правова оцінка та аналіз судової практики - 2000,00 грн., збирання (отримання) доказів - 4000,00 грн., написання позовної заяви - 6000,00 грн., підготовка позовної заяви та копії документів до неї для направлення до суду - 1000,00 грн.). Водночас, відповідно до п. 4.3 Договору про надання правової допомоги від 07.12.2019 зазначено, що в акті (який є додатком до Договору) вказується обсяг наданої Адвокатським Бюро юридичної допомоги і її вартість, натомість, в акті про прийняття - передачі наданих послуг від 28.12.2019 вбачається лише перелік послуг та їх вартість, позаяк, обсягу юридичної послуги, зокрема, в годинах не зазначено. Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати) не дає суду можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Колегія суддів наголошує, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому, колегія суддів не бере до уваги Розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, в якому зазначено перелік наданих Адвокатським Бюро позивачу послуг, обсяг в годинах та вартість їх виконання, оскільки в Договорі про надання правової допомоги від 07.12.2019 відсутні посилання на будь-які документи, крім акту про прийняття - передачі наданих послуг, в яких сторонами могли бути узгодженні умови, зокрема, погодинної оплати позивачем послуг Адвокатського Бюро. Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність зменшення розміру та стягнення з відповідача на користь позивача 2000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи незначну складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла до висновку, що судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки вона не містить обґрунтувань які могли б бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції. При цьому, суд зауважує, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 195, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: Шурко О.І. Судді: Василенко Я.М. Ганечко О.М.