Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/861/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/861/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Гайдаш В.А. Суддя-доповідач Шурко О.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Шурка О.І., суддів Василенка Я.М., Ганечко О.М., при секретарі Коцюбі Т.М., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі за заявою акціонерного товариства "Альфа-Банк" про заміну стягувача у виконавчому написі нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А. від 31.10.2017 №25222, - В С Т А Н О В И В: Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - заявник) звернулося до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчому написі нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А. від 31.10.2017 №25222 про стягнення заборгованості за кредитним договором №895/03-021-104. Заява вмотивована тим, що 31.10.2017 нотаріусом видано виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 895/03-021-104, що виникла перед акціонерним товариством «Укрсоцбанк». 10.09.2019 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та єдиним акціонером АТ «Укрсоцбанк» затверджено рішення про реорганізацію АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк». Внаслідок приєднання АТ «Альфа-Банк» стало правонаступником всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк». З цих підстав заявник просив суд здійснити заміну сторони стягувача за виконавчим написом від 31.10.2017 № 25222 з АТ «Укрсоцбанк» на АТ «Альфа-Банк». Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року зазначену заяву було повернуто без розгляду. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції керувався статтею 167 КАС України та виходив з того, що адміністративним процесуальним законодавством не передбачено можливості здійснення судом заміни сторони виконавчого провадження у виконавчому написі нотаріуса; доказів наявності відкритого виконавчого провадження на підставі цього виконавчого напису нотаріуса заявником не надано, а тому заява є безпідставною, необґрунтованою та підлягає залишенню без розгляду. Не погоджуючись з такою ухвалою суду, Акціонерне товариство "Альфа-Банк" подало апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити його заяву для продовження розгляду до суду першої інстанції, наводячи доводи, аналогічні тим, які викладені в його заяві, та посилаючись на те, що судом першої інстанції не було враховано приписів спеціального законодавства та висновків Верховного Суду з цього питання, не встановлено обставин, які мали значення для правильного вирішення вимог заявника, та порушено принцип верховенства права. З цих та інших підстав апелянт вважає, що ухвала суду першої інстанції прийнята за неповно встановлених обставин та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про заміну сторони за виконавчим написом нотаріуса. У строк, установлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з наступних підстав. Так, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною першою статті 379 КАС України передбачено, що в разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Згідно з частиною п`ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Разом з тим, статтею 1 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Отже, метою виконавчого провадження є забезпечення повного та всебічного виконання відповідного виконавчого документа, зокрема виконавчого напису нотаріуса, що полягає в забезпеченні виконання боржником його зобов`язань та в задоволенні вимог належного стягувача. Разом з тим, нормами чинного КАС України, зокрема спеціальною статтею 379, прямо не передбачено повноваження адміністративного суду здійснювати заміну на правонаступника сторони виконавчого провадження за виконавчим написом нотаріуса. Водночас, приписами спеціального Закону № 1404-VIII (частина п`ята статті 15) чітко визначено повноваження саме суду здійснювати заміну сторони виконавчого провадження, незалежно від того, на підставі якого документа воно відкрито та здійснюється. При цьому, судова колегія зазначає, що іншого способу здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, ніж шляхом звернення заінтересованої особи до суду з відповідною заявою, чинним законодавством не передбачено. Згідно із ч.4 ст.379 КАС України положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження. Із аналізу положень вказаної норми процесуального права, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заміна боржника або стягувача до відкриття виконавчого провадження можлива лише у випадку заміни боржника або стягувача у виконавчому листі. Колегія суддів зазначає, що за умови надання такої оцінки судом першої інстанції застосування положень ст. 379 КАС України, виникає ситуація при якій, Заявник, будучи фактичним кредитором у виконавчому написі нотаріуса, не може набути статусу стягувача за ним, оскільки, з однієї сторони відсутні відкриті виконавчі провадження за виконавчим написом нотаріуса, а з іншої виконавчий напис нотаріуса не є виконавчим листом, щоб могло бути підставою для застосування положень ч.4 ст.379 КАС України. Вказане призводить до того, що особа позбавлена можливості реалізувати свої права Кредитора, зокрема щодо звернення із заявою про примусове виконання виконавчого напису нотаріуса, і, як наслідок, фактично призводить до неможливості примусового виконання виконавчого напису нотаріусу. Відповідно до ч. 4 ст. 6 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. У свою чергу ч. 6 ст. 7 КАС України передбачено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). У спірному випадку, на думку суду апеляційної інстанції, існує прогалина у матеріальному та процесуальному праві щодо вирішення питань, пов`язаних із заміною стягувача або боржника у виконавчому написі нотаріуса до відкриття виконавчого провадження. При цьому, для правильного вирішення цієї заяви суд апеляційної інстанції вважає за можливе до спірних відносин застосувати за аналогією закону положення ст. 379 КАС України. Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи, зокрема положення ст. 379 КАС України та ст. 15 Закону № 1404-VIII, апеляційний суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 11.04.2013 у справі «Вєренцов проти України», в якому Суд зазначив, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування. У рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (OleksandrVolkov v. Ukraine), заява № 21722/11 ЄСПЛ також зазначив, що вимоги до «якості» закону визначають принцип законності, який частково співпадає з принципом верховенства права, одним з визначальних проявів якого є принципи «доброго врядування» і «належної адміністрації». Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що заява безпідставно була повернута заявнику судом першої інстанції без розгляду. При цьому, судова колегія також враховує правову позицію, викладену ЄСПЛ у справі «Беллет проти Франції» («Bellet v. France»), відповідно до якої, стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» від 28 травня 1985 року, рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року). Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, які мають значення для правильного вирішення питання щодо розгляду заяви та порушено норми процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції та направлення цієї справи для продовження розгляду до відповідного суду. Відповідно до ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" - задовольнити. Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: Шурко О.І. Судді: Василенко Я.М. Ганечко О.М.