Постанова КЦС ВС № 148/2755/15-ц

Постанова Іменем України 02 липня 2020 року м. Київ справа № 148/2755/15-ц провадження № 61-6447св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Тульчинська міська рада Вінницької області, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , реєстраційна служба Тульчинського районного управління юстиції Вінницької області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області, у складі судді Ковганича С. В., від 31 серпня 2017 року та постанову Вінницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Матківської М. В., Міхасішина І. В., Сопруна В. В., від 18 березня 2020 року. Короткий зміст позовних вимог У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Тульчинської міської ради Вінницької області, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , реєстраційна служба Тульчинського районного управління юстиції Вінницької області, про визнання незаконними рішень, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування державної реєстрації права власності. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, щовін є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 . Протягом 2013 року у нього із відповідачем ОСОБА_4 виникло непорозуміння щодо використання земельної ділянки загальною площею 0,05 га, яка межує із його садибою по АДРЕСА_1 . Спірна земельна ділянка використовувалася його сім`єю понад 30 років як під`їзд до господарських споруд та господарський двір, а ОСОБА_4 мав намір використовувати земельну ділянку як додатковий проїзд до земельної ділянки, якою він користувався, - город площею 0,20 га. Рішенням 32 сесії 6 скликання Дранської сільської ради Тульчинського району від 06 березня 2014 року йому надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, орієнтовною площею 0,46 га, у тому числі для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель 0,25 га, для ведення особистого селянського господарства 0,21 га. Земельна ділянка знаходиться по АДРЕСА_1 . Рішенням 35 сесії 6 скликання Дранської сільської ради від 14 липня 2014 року, розглянуто заяву ОСОБА_4 , погоджено межі між присадибними земельними ділянками по АДРЕСА_2 з ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 згідно змін, запропонованих до акту встановлення та узгодження меж земельної ділянки від 15 лютого 2014 року, без погодження межі ОСОБА_1 у зв`язку з його бажанням отримати у своє користування частину земельної ділянки. Рішенням 36 сесії 6 скликання Дранської сільської ради від 01 жовтня 2014 року погоджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка знаходиться в користуванні ОСОБА_4 , загальною площею 0,2538 га, у тому числі 0,2538 га для ведення особистого селянського господарства, і розташована за адресою: АДРЕСА_2 . У зв`язку з тим, що рішеннями 35 сесії і 36 сесії 6 скликання від 14 липня 2014 року і від 01 жовтня 2014 року, відповідно, вирішено питання про передачу у власність ОСОБА_4 земельної ділянки, на якій розташовані належні йому на праві приватної власності господарські будівлі, чим порушується його право власності, позивач просив визнати незаконним і скасувати рішення 35 сесії 6 скликання Дранської сільської ради від 14 липня 2014 року та рішення 36 сесії 6 скликання Дранської сільської ради від 01 жовтня 2014 року, визнати недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_2 площею 0,2538 га, кадастровий номер 024380800:03:000:0088, реєстраційний номер земельної ділянки у Державному реєстрі прав: 7228557, видане реєстраційною службою Тульчинського районного управління юстиції Вінницької області від 06 жовтня 2014 року ОСОБА_4 , скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на цю земельну ділянку. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 31 серпня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним і скасовано рішення 35 сесії 6 скликання Дранської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 14 липня 2014 року про погодження межі між присадибними ділянками по АДРЕСА_2 з громадянином ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , згідно змін, запропонованих до вказаного акта встановлення та узгодження меж земельної ділянки від 15 лютого 2014 року без погодження межі ОСОБА_1 Визнано незаконним і скасовано рішення 36 сесії 6 скликання Дранської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 01 жовтня 2014 року про погодження технічної документації і передачу у власність ОСОБА_4 земельної ділянки по АДРЕСА_2 , площею 0,2538 га, кадастровий номер 0524380800:03:000:0088, для ведення особистого селянського господарства. Визнано недійсним свідоцтво від 06 жовтня 2014 року, видане реєстраційною службою Тульчинського районного управління юстиції Вінницької області на ім`я ОСОБА_4 про право власності на нерухоме майно, а саме: земельну ділянку по АДРЕСА_2 , площею 0,2538 га, кадастровий номер 024380800:03:000:0088. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно виникло до прийняття рішень Дранської сільської ради про погодження меж між земельними ділянками сторін, про погодження технічної документації та видачу свідоцтва про право власності на земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_2 , площею 0,2538 га, кадастровий номер 0524380800:03:000:0088, яка частково знаходиться під частиною сараю, який належить на праві власності ОСОБА_1 , тому свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер: 27694118, від 06 жовтня 2014 року, яке посвідчує право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, площею 0,2538 га, для ведення особистого селянського господарства, порушує право ОСОБА_1 на користування земельною ділянкою, яка знаходиться під належною йому на праві власності частиною сараю. Відмовляючи у задоволення позову в частині скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, суд першої інстанції виходив з того, що у разі скасування на підставі рішення суду документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації. Таким чином, рішення суду про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно є підставою для скасування державної реєстрації речового права, тому це питання додаткового вирішення судом не потребує. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Справа розглядалася апеляційним судом неодноразово. Постановою Вінницького апеляційного суду від 18 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 31 серпня 2017 року - без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про визнання незаконними та скасування рішень Дранської сільської ради від 14 липня 2014 року і від 01 жовтня 2014 року, а також про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а саме: на земельну ділянку площею 0,2538 га по АДРЕСА_2 , виданого на ім`я ОСОБА_4 , є законним та обґрунтованим. Судами встановлено, що на спірній земельній ділянці площею 0,2538 га, переданій у власність ОСОБА_4 , на момент набуття ним права власності, знаходилася частина сараю літерою «Д», що перебуває у власності позивача ОСОБА_1 на законних підставах. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 31 серпня 2017 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 березня 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі. Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судами норм матеріального і процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Заявник стверджує, що при вирішенні спору апеляційним судом в силу положень частини четвертої статті 82 ЦПК України залишено поза увагою обставини, встановленні Тульчинським районним судом Вінницької області у справі № 148/2545/14-ц. Посилання апеляційного суду на положення статей 120, 125, 153 ЗК України заявник вважає неправильним, оскільки ОСОБА_1 має право власності на самочинно збудовані споруди. ОСОБА_1 , не маючи жодних прав на земельну ділянку ОСОБА_2 , площею 41 кв. м, жодних правовстановлюючих документів на самочинно збудоване нерухоме майно, не надав достатніх та належних доказів порушення його прав чи інтересів при виділенні земельної ділянки. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі. Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до Тульчинської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , реєстраційна служба Тульчинського районного управління юстиції, про визнання незаконними рішень, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування державної реєстрації права власності призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Відзив на касаційну скаргу не надходив Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_1 є власником житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 , 1/2 частина якого належить йому згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20 грудня 2010 року, а інша 1/2 частина - згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27 травня 2011 року. Рішенням 31 сесії 6 скликання Дранської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 29 січня 2014 року ОСОБА_4 (правонаступником якого є його син ОСОБА_2 ) надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, орієнтовною площею 0,26 га, у тому числі для ведення особистого селянського господарства 0,26 га. Земельна ділянка розташована по АДРЕСА_2 . Рішенням 32 сесії 6 скликання Дранської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 06 березня 2014 року ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, орієнтовною площею 0,46 га, у тому числі для ведення особистого селянського господарства 0,21 га. Земельна ділянка розташована по АДРЕСА_1 . Рішенням 35 сесії 6 скликання Дранської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 14 липня 2014 року погоджено межі між присадибними ділянками по АДРЕСА_2 з ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , згідно змін, запропонованих до акта встановлення та узгодження меж земельної ділянки від 15 лютого 2014 року, без погодження межі ОСОБА_1 у зв`язку з бажанням останнього отримати у своє користування частину земельної ділянки. Рішенням 36 сесії 6 скликання Дранської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 01 жовтня 2014 року погоджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка знаходиться у користуванні ОСОБА_4 , загальною площею 0,2538 га, у тому числі 0,2538 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 0524380800:03:000:0088, та передано її у власність ОСОБА_4 06 жовтня 2014 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серії НОМЕР_1 , індексний номер: 27694118, на вказану земельну ділянку Згідно акту обстеження земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_4 та розташована по АДРЕСА_2 , від 17 грудня 2014 року, комісією було встановлено, що частина будівель ОСОБА_1 займає частину земельної ділянки ОСОБА_4 Площа зони накладення склала 0,0034 га. Рішенням 47 сесії 6 скликання Дранської сільської ради від 11 вересня 2015 року зобов`язано ОСОБА_1 забрати сечозбірник з земельної ділянки ОСОБА_4 ; рекомендовано ОСОБА_1 в десятиденний термін забрати частину будівель, які знаходяться на земельній ділянці ОСОБА_4 . Згідно висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 324 від 21 лютого 2017 року, на земельній ділянці площею 0,2538 га кадастровий номер 0524380800:03:000:0088 по АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_4 , станом на час проведення дослідження розташовуються будівлі та споруди домоволодіння АДРЕСА_1 , які перебувають у власності ОСОБА_1 та які перебувають у користуванні ОСОБА_1 (відомості щодо яких відсутні у матеріалах інвентаризаційної справи): частина сараю, див. фото 3, 4 (відомості щодо якого відсутні у матеріалах інвентаризаційної справи), площею 1,0 кв. м; частина навісу, див. фото 5, 6 (відомості щодо якого відсутні у матеріалах інвентаризаційної справи), площею 5,0 кв. м; частина сараю літ. «Д», див. фото 7, 8 (перебуває у власності ОСОБА_1 ), площею 8,0 кв. м; частина обори площею 5,0 кв. м. Загальна площа (вільна від забудови та під будівлями і спорудами) зайнятої земельної ділянки АДРЕСА_2 з боку домоволодіння АДРЕСА_1 складає: 29,0 + 12,0 + 41,0 кв. м (додаток 1). У додатку 1 зображений план порівняння земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності інд. № 27694118 від 06 жовтня 2012 року серія НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_2 , із фактичним розташуванням будівель, що перебувають у власності та користуванні ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Будівлі та споруди домоволодіння АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 та які перебувають у користуванні ОСОБА_1 , а саме: сарай, прибудований до сараю літ. «в», дерев`яний сарай, навіс (відомості щодо яких відсутні у матеріалах інвентаризаційної справи), сарай літ. «Д», обора, - є нерухомим майном. Будівлі та споруди домоволодіння АДРЕСА_1 , а саме: сарай прибудований до сараю літ. «в», дерев`яний сарай, навіс, обора - це будівлі тимчасового характеру. Сарай літ. «Д» є капітальною спорудою, станом на час проведення дослідження він частково відповідає технічним характеристикам, зазначеним в інвентаризаційній справі, а саме - фундамент бетонний, стіни з блоку-черепашнику, покрівля шифер, перекриття дерев`яно-вальковане. Фактична ширина сараю літ. «Д» станом на час проведення дослідження становить 4,74 м, що не відповідає вказаній в інвентаризаційній справі ширині 6,90 м. Допитаний у судовому засіданні судовий експерт ОСОБА_5. пояснив, що за результатами проведеного дослідження ним встановлено, що частина сараю площею 1,0 кв. м, частина навісу площею 5,0 кв. м. і частина обори площею 5,0 кв. м. перебувають у користуванні позивача ОСОБА_1 і саме про ці будівлі та споруди відомості відсутні у матеріалах інвентаризаційної справи. Щодо будівлі сараю літ. «Д», то відомості, що ця будівля перебуває у власності позивача ОСОБА_1 , наявні в матеріалах інвентаризаційної справи, у тому числі на її аркуші 36, і дійсно частина сараю площею 8,0 кв. м знаходиться на земельній ділянці, яка належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 . При цьому судовий експерт пояснив, що сарай, позначений літерою «Д», що перебуває у власності ОСОБА_1 і знаходиться частково на земельній ділянці ОСОБА_2 , не є самочинно побудованим, оскільки він включений до опису об`єкту, на який видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що міститься на аркуші 36 інвентаризаційної справи. Сарай «Д» вказаний без зазначення його технічної характеристики, а саме ширини сараю, а такий показник має схема земельної ділянки, що знаходиться на аркуші інвентаризаційної справи 22, де ширина сараю «Д» вказана - 6,90 м, в той же час фактична ширина цього сараю є меншою і складає 4,74 м. Також судовий експерт ОСОБА_5. пояснив, що в матеріалах інвентаризаційної справи відсутні відомості лише щодо частини дерев`яного сараю (фото 3, 4), частини навісу (фото 5, 6), частини обори. Згідно відповіді Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області № 33 р-15 від 24 квітня 2015 року, рішення № 277 від 14 липня 2014 року 35 сесії 6 скликання, ухвалене за наслідками розгляду заяви ОСОБА_4 щодо погодження межі між присадибними земельними ділянками ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , які знаходяться по АДРЕСА_2 , не виконано, про що свідчить виписка з протоколу 35 сесії 6 скликання від 14 липня 2014 року, де зазначено, що проголосовано депутатами одноголосно (межу встановити по прямій лінії, залишивши ОСОБА_1 земельну ділянку, на якій розташовано його будівлі), в свою чергу землевпорядником Дранської сільської ради всупереч рішенню зазначеної сесії було встановлено межі через будівлі ОСОБА_1 , а землевпорядною організацією проведено геодезичні роботи, без зазначення будівлі на схемі, крім того, згідно висновку Тульчинського відділення містобудування і архітектури № 213 від 17 липня 2014 року не відмічено обмежень земельної ділянки, розташованих на ній будівель суміжного землекористувача. Згідно виписки з протоколу 35 сесії 6 скликання Дранської сільської ради від 14 липня 2014 року, на сесії всього було присутні 12 депутатів, які за пропозицію сільського голови Москалюка М. Ф. «Віддати всю землю ОСОБА_4 по АДРЕСА_2 » проголосували: за - 7 депутатів, проти - 1 депутат, утримались - 4 депутати; за пропозицію секретаря сільської ради Миронишиної Н. В. «Межу встановити по прямій лінії, залишивши ОСОБА_1 землю, на якій розташовані його будівлі, крім сіновалу, частину якого потрібно знести» проголосували присутні на сесії - 12 депутатів. Встановлено, що ОСОБА_1 має у власності: житловий будинок «А», веранду «а», вхідний майданчик «а1», прибудову «А1», вхідний майданчик «а2», сарай «Б», погріб «Б/п», сарай «б», сарай «В», сарай «в», гараж «Г», сарай «Д», убиральню «Т», колодязь «К», огорожу 1-3, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим виконавчим комітетом Дранської сільської ради 20 грудня 2010 року на підставі рішення виконавчого комітету Дранської сільської ради № 60 від 14 жовтня 2010 року. Право власності зареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 20 грудня 2010 року, про що свідчить витяг 28425295 від 20 грудня 2010 року про державну реєстрацію прав вчинену комунальним підприємством «Тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» з реєстраційним номером 32419572, копія якого міститься на аркуші 37 інвентаризаційної справи № 425 та у технічному паспорті реєстровим номером

422. Об`єктом права власності ОСОБА_1 крім жилого будинку, у тому числі є сарай «Д» з процентом зношеності 20 %, що також підтверджується цим свідоцтвом та технічною документацією, якою зокрема є і інвентаризаційна справа № 425, і технічний паспорт з реєстровим номером

422. Частина сараю «Д» згідно висновку судової експертизи № 324 від 21 лютого 2017 року знаходиться на земельній ділянці, яка перебувала у власності ОСОБА_4 , правонаступником якого є відповідач по справі ОСОБА_2 , у якого перебуває у власності спірна земельна ділянка. Спірна земельна ділянка площею 0,2538 га перебувала у частковому користуванні позивача і відповідача ОСОБА_4 до 2014 року, без відповідних правовстановлюючих документів. Право власності у ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку площею 0,2538 га виникло з 06 жовтня 2014 року на підставі свідоцтва про право власності на земельну ділянку індексним номером 27694118, виданого 06 жовтня 2014 року та зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків. Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина перша статті 328 ЦК України). Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Аналіз норм ЦК України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Згідно з вимогами статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини першої статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконнимта скасовується. Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. За правилами частини першої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки (частина друга статті 118 ЗК України). Статтею 120 ЗК України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України). За положеннями глави 16 ЦК України правочин може бути визнано недійсним з підстав визначених законом. У випадку визнання недійсним правочину може бути визнано недійсними і правовстановлюючий документ, який посвідчує право власності на майно. Відповідно до статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що оскарженими рішеннями Дранської сільської ради від 14 липня 2014 року, від 01 жовтня 2014 року порушуються права позивача, як власника нерухомого майна (домоволодіння, до складу якого входить сарай «Д»), частина якого знаходиться на переданій у власність відповідачу ОСОБА_4 земельній ділянці. Встановленні у справі обставини свідчать про те, що право власності у позивача на домоволодіння адресою: АДРЕСА_1 виникло з 20 грудня 2010 року, а право власності на земельну ділянку у ОСОБА_4 виникло з 06 жовтня 2014 року, тобто після набуття у власність позивачем об`єктів нерухомого майна. Нерухоме майно, а саме: частина сараю «Д», що перебуває у власності та у користуванні позивача ОСОБА_1 , знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває у власності відповідача ОСОБА_4 . Залишаючи без змін рішення районного суду, апеляційний суд врахував висновки, висловлені у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у цій справі (провадження № 61-25896св18), належним чином дослідив висновок судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 324 від 21 лютого 2017 року у сукупності із іншими доказами у справі, зокрема відповіддю Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області № 33 р-15 від 24 квітня 2015 року щодо ухвалення Дранською сільською радою рішення № 277 від 14 липня 2014 року 35 сесії 6 скликання, а також зміст виписки з протоколу 35 сесії 6 скликання Дранської сільської ради від 14 липня 2014 року. Апеляційним судом також було допитано у судовому засіданні судового експерта ОСОБА_5. Повторно переглядаючи в апеляційному порядку рішення районного суду, апеляційний суд надав належну оцінку доводам апеляційної скарги відповідача. За результатами апеляційного розгляду підтверджено, що будівля сараю під літ. «Д» перебуває у власності позивача, і частина цієї будівлі площею 8,0 кв. м знаходиться на земельній ділянці, яка належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 Сарай позначений літерою «Д» не є самочинно побудованим, оскільки він включений до опису об`єкту, на який видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.з Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до правовідносин нормиматеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18). Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 31 серпня 2017 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 березня 2020 рокузалишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович