Постанова 4851 № 591/3223/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2020 р.Справа № 591/3223/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бартош Н.С., Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. , за участю секретаря судового засідання Олійник А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми (головуючий І інстанції Шєлєхової Г.В., м. Суми) від 05.06.2020 року по справі № 591/3223/20 за позовом Управління Державної міграційної служби України в Сумській області до Громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 про продовження строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ВСТАНОВИВ: Позивач, Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, звернувся до Зарічного районного суду м. Суми з адміністративним позовом, в якому просив продовжити строк затримання громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в України, який розташований за адресою: Чернігівська область, Ріпкинський район, с. Розсудів, АДРЕСА_1 , строком на шість місяців починаючи з 06.06.2020 р. до 06.12.2020 р. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2019 року по справі № 591/2558/19 було видворено відповідачку за межі території України, затримано та поміщено до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України з метою її ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на 6 місяців. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 04.12.2019 р. продовжено строк перебування громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 у Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в України до 06.06.2020 р. Вказав, що співпраця з боку іноземця у питанні її повернення відсутня. Відповідачка не бажає заповнювати опитувальний лист та надавати відомості, необхідні для перевірки її належності до громадянства Російської Федерації. Документ, який ідентифікує відповідача, а також надав би їй можливість повернення до країни свого походження відсутній. Таким чином, на час звернення із позовною заявою про продовження строку перебування в ПТПІ, ідентифікувати відповідача та забезпечити її видворення неможливо, а тому просить продовжити строк перебування відповідача у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні терміном на шість місяців, тобто до 06.12.2020 р. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 05.06.2020 року по справі № 591/3223/20 позовні вимоги задоволено: продовжено строк затримання громадянки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, що розташований за адресою: Чернігівська область, Ріпкінський район, село Розсудів, вул. Лісна, буд АДРЕСА_2 , строком на шість місяців до 05.12.2020 р. Рішення суду звернуто до негайного виконання. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав. Відповідач та її представник підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та представників сторін у судовому засіданні, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2019 р. у справі № 591/2558/19 було видворено громадянку Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі території України, затримано та поміщено до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства які незаконно перебувають на території України з метою її ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на 6 місяців. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 04.12.2019 р. продовжено строк перебування громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, строком на 6 (шість) місяців, а саме до 06.06.2020 р. Також судом встановлено, що Управлінням ДМС України в Сумській області було вжито ряд заходів щодо ідентифікації та документування відповідачки, щодо сприяння в оформленні документів для проведення перевірки факту належності до громадянства Російської Федерації ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_2 , 24.03.2020 р. направлялися листи до Консульського відділу посольства Російської Федерації в Україні з проханням підтвердити факт належності до громадянства відповідачки та надати відповідні документи для її повернення до країни походження. Згідно листа Консульського відділу посольства Російської Федерації в Україні від 13.04.2020 р., для документування громадянки ОСОБА_1 паспортом громадянина Російської Федерації, їй необхідно звернутися особисто із заявою до консульського відділу з наданням необхідних документів (а.с. 28). Також суд вказав, що ОСОБА_1 заповнила заяву про видачу свідоцтва на в`їзд в РФ, опитувальний лист, але відмовилася надати до УДМС України в Сумській області оригінал довідки про звільнення з місць позбавлення волі. Вказану обставину підтвердила в судовому засіданні. Вказані документи необхідні для оформлення пакету документів для подання їх до посольства РФ, в т.ч. перекладу та нотаріального посвідчення. Крім того, відповідно до листа Управління ДМС України в Сумській області від 04.06.2020 р., Управління ДМС України в Сумській області може забезпечити явку громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 до консульського відділу посольства Російської Федерації в Україні з метою подання нею відповідного пакету документів для подальшого документування паспортом громадянина Російської Федерації для виїзду за кордон. На підставі цього суд зазначив, що відповідачка лише частково співпрацює з органами ДМС, повна співпраця з її боку у питанні повернення відсутня. Документ, який ідентифікує відповідачку, а також надав би їй можливість повернення до країни свого походження відсутній, а тому на цей час ідентифікувати відповідачку не можливо. Крім того, відсутні дані, що відповідачка за весь час незаконного перебування на території України вчиняла всіх необхідних дій, передбачених законом, щодо отримання нею права перебування на території України на законних підставах. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскільки співпраця з боку ОСОБА_1 у питанні її ідентифікації відсутня, відповідачка не надає в повному обсязі відомості та документи, необхідні для отримання паспорту Російської Федерації, відсутній документ, який ідентифікує відповідачку, є підстави для продовження строку перебування відповідача в Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, на шість місяців. В доводах апеляційної скарги відповідач по справі послалася на те, що при прийнятті рішення суд зазначив про часткову співпрацю відповідачки з органами ДМС, оскільки вона відмовилась надати оригінал довідки про звільнення для нотаріального перекладу з метою подання до Консульського відділу та вказав на відсутність документу, який ідентифікує відповідача. Вважає зазначений висновок суду є помилковим оскільки, згідно інформації наданої Консульським відділом Посольства Російської Федерації за вих. № 2080 від 13.04.2020 року, відповідача може бути документовано паспортом, підтверджуючим особу громадянина Російської Федерації за межами території Російської Федерації, для чого необхідно особисто звернутись до Консульського відділу (або при черговому виїзді консульського обслуговування в Чернігівський ПТПІ) та зазначено, що виходячи з норм законодавства Російської Федерації, оформлення свідоцтва на повернення в цьому випадку не передбачено. Враховуючи вищезазначене вказує, що подальше утримання відповідача є недоцільним оскільки: відповідач повинен особисто звернутись до Консульського відділу Посольства Російської Федерації та подати заяву на оформлення паспорта громадянина Російської Федерації для виїзду закордон; реалізувати звернення при черговому виїзді консульського обслуговування в Чернігівському ПТПІ не є можливим, оскільки в країні оголошено карантин і виїзди консульського обслуговування припинено; відповідач зможе реалізувати особисте звернення до Консульського відділу Посольства Російської Федерації в Україні якщо її буде звільнено з ПТПІ. Під час судового розгляду судом було з`ясовано, що в Чернігівському ПТПІ графік виїздів консульського обслуговування відсутній. Виїзди не здійснювались ні до, ні в період оголошеного карантину, і на графік виїздів відсутній. Про зазначений факт судом в рішенні не зазначено, хоча саме цей факт свідчить про неможливість виконання особистого звернення позивача до Консульського відділу при перебуванні в ПТПІ. Також вказав, що позивачем, на вимогу суду, було надано особисте зобов`язання забезпечити супровід до Консульського відділу Посольства Російської Федерації в м. Києві для подання особистого звернення відповідачкою щодо оформлення паспортного документу. Однак разом з цим, судом не з`ясовано, а позивачем не надано відомостей в який період цей супровід буде забезпечений та не надано відомостей про запис на прийом відповідача. Відсутність зазначеної інформації не дає підстав стверджувати, що супровід може бути реалізований в шестимісячний строк продовження затримання, а саме: до 05.12.2020 р. Посилання позивача і мотивація суду при прийнятті рішення про необхідність надання оригіналу довідки про звільнення для нотаріального перекладу з метою подальшого особистого звернення відповідача до Консульського відділу вважає безпідставним, оскільки нею був замовлений переклад довідки про звільнення ОСОБА_1 з подальшим нотаріальним засвідченням, який було виконано протягом 1 дня 05.06.2020 року, (оригінал направлений на адресу Чернігівського ПТПІ для надання ОСОБА_1 ). В судовому засіданні, відповідач також пояснила чому вона відмовилась надавати оригінал довідки, а саме: зазначала, що під час відбуття покарання адміністрацією колонії були втрачені всі наявні документи, свідоцтво про народження, свідоцтво про смерть матері, довідка встановлення особи та інші, без яких в подальшому були перешкоди в документуванні. Вказала, що оригінал довідки про звільнення є єдиним документом з фотографією, який її ідентифікує, тому вона боїться його втратити. Також наголошувала, що позивач не пояснив з якою метою необхідно надати зазначений документ, їй вказали лише на необхідність його передачі позивачу. На підставі цього, вказала, що висновок суду про часткову співпрацю відповідача спростовується вищезазначеним, адже вимога позивача в необхідності надання оригіналу документу для нотаріального перекладу є необґрунтованою та недоцільною. Також апелянт вказала, що з матеріалів справи вбачається, що відповідач надає пояснення на прохання позивача та заповнює необхідні документи, які надаються позивачем, а саме: в грудні 2019 року відповідач надала додаткові пояснення на прохання позивача, також в грудні був заповнений опитувальний лист направлений позивачем і, в подальшому, в лютому 2020 року відповідач також, повторно, заповнювала опитувальний лист за зверненням позивача. В судовому засіданні позивач зазначив, що ОСОБА_1 написала заяву про видачу свідоцтва на в`їзд в РФ, клопотання про звільнення від сплати консульського збору. Зазначене свідчить про її співпрацю, отже перша умова для продовження строку затримання відсутня. Також з матеріалів справи та позовної заяви вбачається, що країна походження відповідача, а саме Консульський відділ Посольства Російської Федерації, надає інформацію по запитам позивача щодо відповідача, про що свідчать відповіді від 14.01.2020 р. та від 13.04.2020 р., отже й друга умова для продовження строку затримання відсутня. Також апелянт вказала, що вона сама зацікавлена в оформленні паспортного документу. Вказала, з поданих матеріалів вбачається, що враховуючи обставини справи, позивач вирішив звернутись до компетентних органів Російської Федерації про реадмісію, однак суд не вирішував питання затримання відповідача з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, адже рішення суду від 06.06.2019 року стосувалось затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України, тому незрозуміло на підставі якої норми закону відповідач самостійно змінив виконання рішення суду. На підставі цього, вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. З приводу наведених вище обставин, колегія суддів зазначає наступне. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 р. № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI). За приписами ч. 1 ст. 26 цього Закону іноземці або особи без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Іноземці або особи без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (ч. 5 ст. 26 Закону № 3773-VI). Положеннями абз. 1 ч. 1 ст. 30 Закону № 3773-VI визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави. Відповідно до абз. 1 ч. 4 цієї правової норми іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України. Згідно з ч. 1 ст. 289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів. Відповідно до ч. ч. 11-13 цієї статті строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців. Про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи. Таким чином, ч. 13 ст. 289 КАС України чітко передбачено підстави, за яких можливо продовжити строк затримання іноземців та осіб без громадянства, які є вичерпними та розширеному тлумаченню не підлягають. При зверненні до суду першої інстанції позивачем, в якості підстави для продовження строку затримання у Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в України вказав, що за рішенням Управління ДМС України в Сумській області від 06.06.2019 р. відповідачку було поміщено у Чернігівський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, що розташований: Чернігівська область, Ріпкинський район, село Розсудів, вул. Лісна,

5. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 04.12.2019 р. по справі № 591/7516/19 продовжено строк перебування громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, що розташований: АДРЕСА_2 , строком на 6 (шість) місяці, а саме до 06.06.2020 р. Вказав, що Управлінням ДМС України в Сумській області було вжито ряд заходів щодо ідентифікації та документування відповідачки, зокрема, 07.06.2019 р. Управлінням ДМС України в Сумській області було надіслано лист-повідомлення про поміщення ОСОБА_1 до Чернігівського ПТПІ до посольства Російської Федерації в Україні. 04.07.2019 р. Управлінням ДМС України в Сумській області надіслано лист до Чернігівського ПТПІ щодо сприяння в оформленні документів (опитувального листа, заяви в консульський відділ посольства РФ в Україні та заяви про видачу свідоцтва на в`їзд) для проведення перевірки факту належності до громадянства Російської Федерації ОСОБА_1 , на що, 09.07.2019 р. позивачем отримано лист-повідомлення Чернігівського ПТПІ до якого були додані заповнені документи. Після цього, Управлінням ДМС України в Сумській області 10.07.2019 р. було направлено лист до консульського відділу посольства Російської Федерації в Україні разом з опитувальним листом, заявою на видачу свідоцтва на в`їзд з проханням підтвердити належність до громадянства Російської Федерації ОСОБА_1 та надати документи для її повернення до країни походження. 20.08.2019 року позивачем було отримано відповідь Посольства Російської Федерації, в якому було зазначено, що для підтвердження належності ОСОБА_1 до громадянства Російської Федерації необхідно направити на їх адресу заповнений опитувальний лист, в якому будуть зазначені ПІБ, дата та місце народження, дівоче прізвище матері/батьків особи, а також конкретний адрес її проживання станом на 06.02.1992 року та копії свідоцтва про її народження, документа, що підтверджує особу. На підставі цього, 04.09.2019 р. позивачем знову було направлено лист до Чернігівського ПТПІ щодо сприяння в оформленні документів (опитувального листа) для проведення перевірки факту належності до громадянства Російської Федерації ОСОБА_1 10.09.2019 р. ОСОБА_1 надала письмові пояснення у яких зазначила, що відмовляється заповнювати опитувальний лист, інформація щодо свого місця проживання станом на 06.02.1992 року, ПІБ, дати та місця народження, дівоче прізвище матері/батьків їй не відома. 22.11.2019 р. позивачем направлено лист до Чернігівського ПТПІ з проханням знову посприяти в оформленні документів для проведення перевірки факту належності до громадянства Російської Федерації ОСОБА_1 , а саме: опитувального листа в консульський відділ посольства РФ в Україні. 09.12.2019 року до позивача надійшов лист-відповідь про надання опитувального листа до Консульського відділу Посольства РФ, заповненого ОСОБА_1 06.12.2019 р. 10.12.2019 р. позивачем направлено лист до Консульського відділу посольства Російської Федерації в Україні з проханням підтвердити факт належності до громадянства відповідача та надати документи для повернення її до країни походження. 11.12.2019 р. на вимогу позивача, ОСОБА_1 надані додаткові письмові пояснення, в яких було зазначено, що вона навчалася в Охтирському спеціалізованому професійно-технічному училищі. Після чого, 21.12.2019 р. Охтирським MВ Управління ДМС України в Сумській області зроблено запит то ДНЗ «Охтирський центр ПТО». на якій ним було надано відповідь, що в особовій справі ОСОБА_1 знаходиться копія свідоцтва про народження, виготовленого від руки. 14.01.2020 р. позивачем отримано лист від Консульського відділу посольства Російської Федерації в Україні, в якому зазначено, що підстави для проведення перевірки належності відповідача до громадянства Російської Федерації - відсутні. У зв`язку з чим, 12.02.2020 р. позивачем повторно направлено лист до Чернігівського ПТПІ з проханням знову посприяти у оформленні документів для проведення перевірки факту належності до громадянства Російської Федерації ОСОБА_1 , а саме: опитувального листа в консульський відділ посольства РФ в Україні. 26.02.2020 р. до позивача надійшов лист від Чернігівського ПТПІ, до якого був доданий заповнений позивачем опитувальний лист від 20.02.2020 р. На підставі цього, 24.03.2020 р. позивачем направлено лист до Консульського відділу посольства Російської Федерації в Україні з проханням підтвердити факт належності до громадянства відповідача та надати документи для повернення її до країни походження. Листом від 13.04.2020 р. Консульським відділом посольства Російської Федерації в Україні повідомлено, що для документування ОСОБА_1 паспортом громадянина Російської Федерації, їй необхідно звернутися особисто і заявою до консульського відділу (або під час виїзного консульського обслуговування в Чернігівському ПТПІ), а також надати наступні документи: 1) 4 фотографії (3.5*4.5); 2) оригінал довідки про звільнення з фотографією, завіреною печаткою уповноваженого органу або оригінал довідки ДМС України про встановлення особи з фотографією, завіреною печаткою (документи складені іноземною мовою повинні бути переведені на російську мову та нотаріально завірені); оплата консульського збору 270 грн. або заява про звільнення від сплати (із зазначенням причини). На підставі наведених вище обставин позивач вважає, що наявні підставі для продовження строку затримання ОСОБА_1 у Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в України, на шість місяців. Колегія суддів зазначає, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи. В обґрунтування висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог суд першої інстанції послався на те, що відповідачка лише частково співпрацює з органами ДМС, а повна співпраця з її боку у питанні повернення відсутня. Також зазначив, що документ, який ідентифікує відповідачку, а також надав би їй можливість повернення до країни свого походження відсутній, а тому, на цей час ідентифікувати відповідачку не можливо. Крім того, зазначив, що відсутні дані, що відповідачка за весь час незаконного перебування на території України вчиняла всіх необхідних дій, передбачених законом, щодо отримання нею права перебування на території України на законних підставах. Колегія суддів зазначає, що приписами ч. 13 ст. 289 КАС України прямо передбачено, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є, зокрема, є відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації. Судовим розглядом встановлено, що 11.12.2019 р. на вимогу позивача, ОСОБА_1 надані додаткові письмові пояснення, в яких було зазначено, що вона навчалася в Охтирському спеціалізованому професійно-технічному училищі, а 21.12.2019 р. Охтирським MВ Управління ДМС України в Сумській області зроблено запит то ДНЗ «Охтирський центр ПТО», на якій ним було надано відповідь, що в особовій справі ОСОБА_1 знаходиться копія свідоцтва про народження, виготовленого від руки. Також встановлено, що 26.02.2020 р. до позивача надійшов лист від Чернігівського ПТПІ, до якого був доданий заповнений позивачем опитувальний лист від 20.02.2020 р., що на думку колегії суддів свідчить про те, що ОСОБА_1 вчиняються певні дії щодо співпраці під час процедури її ідентифікації, і оскільки приписи ч. 13 ст. 289 КАС України однією з умов за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, пов`язують саме з відсутністю такої співпраці, наявність такої співпраці з боку відповідача виключає застосування цієї умови в межах спірних правовідносин. Другою умовою, за якої неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи. Процес вжиття компетентними органами заходів щодо ідентифікації та документування іноземців передбачено в п. 2.7 «Інструкції про примусове повернення та примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства» (затв. наказом МВС України, Адміністрації ДПС України та Служби безпеки України від 23.04.2012 р. № 353/271/150), який, в свою чергу, передбачає, що: у разі відсутності в іноземця документів, що посвідчують особу, територіальний орган, територіальний підрозділ ДМС, орган СБУ або орган охорони державного кордону України вживають заходів щодо їх ідентифікації та документування (запити до дипломатичних представництв або консульських установ із долученням 2-х кольорових фотокарток на кожну особу); у разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС. У разі відсутності відповіді від компетентних органів країни походження іноземця запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно. Судова колегія зазначає, що країна походження відповідача, через Консульський відділ Посольства Російської Федерації, надає інформацію по запитам позивача щодо відповідача, про що свідчать відповіді від 14.01.2020 р. та від 23.04.2020 р. В одній із таких відповідей міститься інформація про те, що Консульським відділом посольства Російської Федерації в Україні повідомлено, що для документування ОСОБА_1 паспортом громадянина Російської Федерації, їй необхідно звернутися особисто і заявою до консульського відділу (або під час виїзного консульського обслуговування в Чернігівському ПТПІ), а також надати певний пакет документів. Разом тим, судом встановлено, що особисте звернення до Консульського відділу є неможливим, у зв`язку з перебуванням її Чернігівському ПТПІ, а виїзне консульське обслуговування в Чернігівському ПТПІ на цей час є неможливим, у зв`язку із введенням в Україні карантинних заходів. З моменту отримання вказаного вище повідомлення Консульського відділу РФ до цього часу судом не встановлено, що позивачем вживаються заходи для документування відповідача та забезпечення його повернення до країни походження (РФ). Крім того, судом встановлено, що листом № 5901.10/12388-20 від 04.05.2020 р. позивач звернувся до ДМС України із проханням розгляду можливості передачі ОСОБА_1 відповідно до міжнародних угод про реадмісію. Положеннями ч. 1 ст. 29 Закону № 3773-VI передбачено, що передача з України або прийняття в Україну іноземця або особи без громадянства здійснюється відповідно до міжнародного договору про реадмісію. Згідно вимог ст. 2 Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації компетентні органи держави запитуваної Сторони на запит компетентних органів держави запитуючої Сторони приймають назад осіб, які в`їхали на територію держави запитуючої Сторони або перебувають там з порушенням законодавства цієї держави з питань в`їзду, виїзду і перебування іноземних громадян та осіб без громадянства, якщо встановлено, що ці особи є громадянами держави запитуваної Сторони або втратили її громадянство після в`їзду на територію держави запитуючої Сторони і не набули громадянства іншої держави, або, якщо по відношенню до цих осіб прийнято рішення про відмову в наданні громадянства держави запитуючої Сторони. У разі потреби компетентні органи держави запитуваної Сторони видають особам, які передаються, документи, необхідні для їхнього в`їзду на територію цієї держави. Перелік документів, на підставі яких визначається наявність в особи громадянства держав однієї з Сторін, міститься у Виконавчому протоколі. Питання, пов`язані з реалізацією Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про реадмісію від 22.10.2012 врегульовані у Виконавчому протоколі про порядок реалізації Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про реадмісію від 22.10.2012, тобто вказана Угода є імплементованою. У статті 2 указаного Виконавчого протоколу наведено вичерпний перелік документів, якими підтверджується наявність громадянства Російської Федерації, зокрема і свідоцтво на в`їзд (повернення) до Російської Федерації. Статтею 6 Виконавчого протоколу регламентує зміст і порядок направлення запиту про реадмісію, а також порядок передачі відповіді на нього. Порядок реалізації положень міжнародних угод у сфері реадмісії визначено Інструкцією №

158. Колегія суддів зазначає, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2019 р. у справі № 591/2558/19 було видворено громадянку Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі території України, затримано та поміщено до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства які незаконно перебувають на території України з метою її ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на 6 місяців Таким чином, в межах цих правовідносин суд не вирішував питання затримання відповідача з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, оскільки рішення суду від 06.06.2019 р. стосувалось затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України, а тому такі дії позивача суперечать фактичному змісту рішенню суду. Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. f частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції. У п. 103 Рішенні Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року "Справа "Анатолій Руденко проти України", стало остаточним 17 липня 2014 року (№ 50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту "e" пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах "Вітольд Літва проти Польщі", заява № 26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та "Станєв проти Болгарії" [ВП], заява № 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012). Верховний Суд наголосив, що відповідно до пункт 1 статті 5 Конвенції розуміється фізична свобода особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення (постанова від 15.03.2018 року по справі № 320/6447/16-а (2-а/320/236/16). Відповідно до п. 113 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Чахал проти Великобританії заява № 22414/93, будь-яке позбавлення волі відповідно до статті 5 п.1 (f) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виправдано, тільки поки розглядається питання про висилку. Якщо ця процедура не здійснюється з належною ретельністю, затримання перестає бути допустимим відповідно до ст. 5 п. 1 (f). Враховуючи в межах цієї справи з боку відповідача наявний факт співпраці з органом ДМС України щодо ідентифікації особи та забезпечення її примусового видворення за межі території України і позивачем не доведено, що ним процедура видворення здійснюється з належною ретельністю, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для продовження строку затримання громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в України, строком на шість місяців. Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи. Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи те, що рішення Зарічного районного суду м. Суми від 05.06.2020 року по справі № 591/3223/20 прийняте з порушенням норм матеріального права, воно підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 05.06.2020 року по справі № 591/3223/20 задовольнити. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 05.06.2020 року по справі № 591/3223/20 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог Управління Державної міграційної служби України в Сумській області до Громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 про продовження строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 07.07.2020 року