Постанова Київський апеляційний суд № 361/7501/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 361/7501/18 Головуючий у суді першої інстанції: Радзівіл А.Г. Апеляційне провадження №: 22-ц/824/5981/2020 Головуючий: Гаращенко Д.Р. 22 червня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Київського апеляційного суду в складі: Головуючого - судді Гаращенка Д.Р. суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А. розглянувши у порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою адвоката Боярової Алли Володимирівни представника ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області, Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області «ЖЕК-2» про зміну договору найму житлового приміщення, ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області, Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області, Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області «ЖЕК-2» про зміну договору найму житлового приміщення. Просив суд змінити договір найму житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 , визнати ОСОБА_1 наймачем окремої ізольованої кімнати площею 17,9 кв.м з балконом площею 0,9 кв.м, позначену у технічному паспорті цифрою 2, у квартирі АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 - наймачем окремої ізольованої кімнати площею 12,2 кв.м, позначену у технічному паспорті цифрою 3, у квартирі АДРЕСА_1 , залишити у спільному користуванні коридор, вбудовану шафу, кухню, ванну кімнату, вбиральню. В обґрунтування позову зазначив, що згідно з рішенням виконавчого комітету Броварської міської ради депутатів трудящих від 27 листопада 1978 року за № 401 батькові позивача ОСОБА_3 було видано ордер №831 від 30 листопада 1978 року на право зайняття двокімнатної квартири АДРЕСА_1 квартира) на склад сім`ї із чотирьох осіб: ОСОБА_3 , дружина ОСОБА_4 , сини ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Квартира не приватизована та перебуває у комунальній власності Броварської міської ради. У 1992 році ОСОБА_2 виселився з квартири у зв`язку з переїздом на постійне проживання в інший населений пункт. З цього часу в квартирі залишилися проживати батьки позивача та сам позивач. У 2013 році померла ОСОБА_4 (мати позивача), а у 2015 році помер ОСОБА_3 (батько позивача). Після смерті батька ОСОБА_3 , позивач залишився проживати в квартирі один. Рішенням виконавчого комітету Броварської міської ради від 29.09.2015 № 575 (пункт 3) його було визнано наймачем за раніше укладеним договором найму квартири замість попереднього наймача у зв`язку зі смертю. Позивач має статус ветерана війни учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 03 грудня 2015 року. Відповідач ОСОБА_2 більше двадцяти років проживав у м. Запоріжжі. Був квартиронаймачем однокімнатної квартири АДРЕСА_3 , яка була приватизована у 1997 році та був зареєстрований за даною адресою з 19 листопада 1976 року по 13 вересня 2002 року. Зазначені квартиру ОСОБА_2 подарував колишній дружині, і тому немає зареєстрованого місця проживання. 10 жовтня 2015 року позивач на прохання ОСОБА_2 , на підставі своєї заяви, дав згоду на реєстрацію місця проживання відповідача в квартирі АДРЕСА_1 . Після проведення реєстрації ОСОБА_2 повернувся до м. Запоріжжя. У червні 2016 року відповідач ОСОБА_2 переїхав у Бровари і повідомив позивача, що буде проживати у спірній квартирі. У позивача з відповідачем склалися вкрай неприязні стосунки, оскільки, оселившись у квартирі, як член сім`ї наймача, ОСОБА_2 не брав участь у витратах на утримання будинку і прибудинкової території, оплаті комунальних послуг, у ремонті квартири, не дав згоди на реєстрацію у квартирі дружини позивача ОСОБА_5 , яка також проживає у спірній квартирі. Позивач зазначив, що вони із відповідачем спільного господарства не ведуть, у кожного з них свій побут і бюджет. Загальна площа квартири відповідно до технічного паспорту становить 52,5 кв.м, житлова 30,1кв.м, при цьому житлова кімната, позначена у технічному паспорті цифрою 2 має площу 17,9 кв.м, житлова кімната, позначена цифрою 3 - 12,2 кв.м. Позивач зазначив, що він займав у квартирі кімнату площею 17,9 кв. м., а його батьки - кімнату площею 12,2 кв.м. з 1992 року. Повернувшись із зони АТО в восени 2015 року, позивач почав робити ремонт квартири і першою відремонтував кімнату площею 12,2 кв. м. та коридор. У червні 2016 року, ОСОБА_2 повернувся до м. Бровари із м. Запоріжжя та під час ремонту у кімнаті, позначена цифрою 3 - 12,2 кв.м., зайняв кімнату площею 17,9 кв.м., яку займає по теперішній час. Позивач вважає, що кімната площею 17,9 кв.м. має бути виділена йому у користування з огляду на те, що вказану кімнату він використовував для свого проживання з 1992 по 2015 рік поспіль; проживаючи разом з батьками, опікувався ними; уклав договори на надання житлово-комунальних послуг, власним коштом сплачував до травня 2018 року всі рахунки за всі житлово-комунальні послуги, незважаючи на надану йому державою пільгу як учаснику бойових дій. ОСОБА_2 використав своє право на приватизацію житла, оскільки на його ім`я була приватизована квартира у м. Запоріжжі. У спірній квартирі оселився обманним шляхом. 21 грудня 2018 року виконавчий комітет Броварської міської ради Київської області направив до суду лист за № 2-15/4861 в якому зазначив, обидві кімнати в квартирі відповідають вимогам житлового законодавства. Всі кімнати квартири є ізольованими. Виконком Броварської міської ради не має підстав заперечувати проти задоволення позову.(а.с.42-44) Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції адвокат Боярова А.В. представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . В обґрунтування апеляційних вимог зазначила, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Апелянт звертає увагу, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що між сторонами було раніше встановлено інший порядок користування спірним приміщенням. Відповідач ОСОБА_2 більше двадцяти років проживав у м. Запоріжжі, він був уповноваженим квартиронаймачем однокімнатної квартири АДРЕСА_3 , яка була приватизована у 1997 році, зареєстрований за вказаною адресою був з 19.11.1976 р. по 13.08.2002 р. Суд першої інстанції не прийняв до уваги, що ОСОБА_2 вселився у квартиру у 2016 році під час проведення позивачем ремонту. Сторонами було обумовлено тимчасовий порядок користування відповідачем ОСОБА_2 квартирою. Суд першої інстанції не звернув увагу, на пояснення свідка ОСОБА_6 , яка підтвердила, що ОСОБА_2 користувався кімнатою площею 17,9 кв.м. 2 роки, в той чай як ОСОБА_1 користувався нею 23 роки. Апелянт зазначив, що закон не зобов`язує суд при вирішенні спору обов`язково брати до уваги встановлений раніше порядок користування спірним приміщенням. Суд першої інстанції не надав оцінки відповіді Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області. Апелянт вважає, що у суду були відсутні підстави для відмови в задоволені позовних вимог. 07 квітня 2020 року Виконавчий комітет Броварської міської ради Київської області подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , зазначив, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а її вимоги підлягають задоволенню. Просив скасувати рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу задовольнити. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до рішення виконавчого комітету Броварської міської ради депутатів трудящих від 27 листопада 1978 за № 401 батькові позивача ОСОБА_3 було видано ордер № 831 від 30 листопада 1978 року на право зайняття двокімнатної квартири АДРЕСА_1 складом сім`ї із чотирьох осіб: ОСОБА_3 , дружини ОСОБА_4 , сина ОСОБА_2 , сина ОСОБА_1 . Батько сторін ОСОБА_3 був основним квартиронаймачем спірної квартири. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 (мати позивача) про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 , видане Броварським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Київській області, актовий запис за № 741 від 10.10.2013 (а.с. 18) ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 (батько позивача) про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 , видане Броварським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Київській області, актовий запис за № 476 від 02 червня 2015 року (а.с. 19). Позивач має статус ветерана війни учасника бойових дій, що посвідчується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 03 грудня 2015 року (а.с. 8). Згідно п. 3 рішення виконавчого комітету Броварської міської ради від 29 вересня 2015 року № 575 ОСОБА_1 було визнано наймачем за раніше укладеним договором найму на Квартири замість попереднього наймача ОСОБА_3 у зв`язку зі смертю останнього та за згодою повнолітніх членів сім`ї. (а.с. 15) З відповідей районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 22 листопада2017 року № 1419/01-26/01 та від 12 березня 2018 року за № 0285/01-26/01 на запити Управління комунальної власності Броварської міської ради та Виконавчого комітету Броварської міської ради, було повідомлено, що ОСОБА_2 був уповноваженим квартиронаймачем однокімнатної квартири, яка була приватизована у 1997 році бюро приватизації державного житлового фонду Запорізької дирекції залізничних перевезень державного підприємства Придніпровська залізниця, зареєстрований за адресою АДРЕСА_4 в період з 19 листопада 1976 року по 13 вересня 2002 року (а.с. 16-17). Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 в спірній квартирі був зареєстрований з 13 грудня1992 року по теперішній час, що підтверджується довідкою форми № 3 виданої 05 жовтня 2017 року за № 189 Комунальним підприємством Броварської міської ради Київської області Житлово-експлуатаційної контори -2. (а.с.10) 10 жовтня 2015 року відповідач ОСОБА_2 за згодою свого брата ОСОБА_1 , зареєструвався у спірній квартирі. 07 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 у Броварському міськрайонному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області було зареєстровано шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис за № 1035 і видане свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 (а.с. 20) Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов від 11 травня 2018 року складеного депутатом ОСОБА_8 встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 - є наймачем та ОСОБА_2 , - брат, але фактично проживають: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 - дружина наймача, ОСОБА_2 та ОСОБА_9 Між ОСОБА_1 та комунальними службами м. Бровари 16 січня 2018 року було укладено договір на послуги з утримання будинків,споруд та прибудинкової території, 23 січня 2018 року про користування електричною енергією, 31 липня 2017 року про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та технічного обслуговування внутрішньо будинкових систем і холодного водопостачання, водовідведення, централізованого опалення та ліквідації аварії у внутрішньобудинкових мереж (а.с.22-27) З технічного паспорту на квартиру встановлено, що загальна площа спірної квартири становить 52,5кв.м, житлова 30,1кв.м, житлова кімната, позначена у технічному паспорті цифрою 2 має площу 17,9 кв.м, житлова кімната, позначена цифрою 3 - 12, 2 кв.м. (а.с. 11-13) Допитані у судовому засіданні свідкі ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 пояснили, що ОСОБА_2 з жовтня 2015 року проживає у квартирі та займає житлову кімнату площею 17,9 кв.м., а позивач ОСОБА_1 разом з дружиною житлову кімнату площею 12,2 кв.м. Позивач постійно проживає у спірній квартирі, доглядав за батьками. Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 суд першої інстанції прийшов до висновку, що з жовтня 2015 року між сторонами фактично встановлений порядок користування спірними житловими приміщеннями, доказів того, що саме такий порядок користування був тимчасовим або існувала інша домовленість щодо користування кімнатами між сторонами судом не встановлено. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає зазначеній нормі процесуального закону. З матеріалів справи встановлено, що відповідач ОСОБА_2 вселився до спірної квартири як брат наймача квартири - ОСОБА_1 , був зареєстрований у спірній квартирі і постійно в ній мешкає. Реєстрація відповідача ОСОБА_2 у спірній квартирі свідчить про те, що він вселився у квартиру зі згоди свого брата ОСОБА_1 - наймача квартири, тобто на законних підставах. Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи або витребуваних судом доказів. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" роз`яснено, що в силу статті 104 ЖК Української РСР суд вправі задовольнити вимоги члена сім`ї наймача про поділ жилого приміщення, якщо жилу площу, що припадає на нього (або з урахуванням укладеної угоди про порядок користування жилим приміщенням), може бути виділено у вигляді ізольованого приміщення, яке складається з однієї або кількох кімнат, розмір якого не менше встановленого для надання одній особі. При поділі жилого приміщення за вимогою члена сім`ї наймача йому може бути виділено ізольоване жиле приміщення розміром меншим за жилу площу, що припадає на нього. Однак, поділ не може бути допущений, коли це призведе до штучного погіршення житлових умов позивача і викличе необхідність постановки його на облік, як такого, що потребує поліпшення житлових умов. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що між сторонами склався тривалий порядок користування кімнатами в спірній квартирі : ОСОБА_2 користується кімнатою 17.9 кв.м. а ОСОБА_1 . кімнатою 12.2 кв.м. Доказів, що саме такий порядок був тимчасовим суду першої інстанції не надано. Колегія суддів відхиляє доводи апелянта що ОСОБА_2 більше двадцяти років проживав у м. Запоріжжі, а реєстрація у спірній Квартирі була формальною, відповідач обіцяв надалі повернутися проживати у м. Запоріжжя. Відповідно до ст. 107 ЖК України у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в цьому ж населеному пункті договір найму приміщення вважається розірваним з дня вибуття. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовування кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт і постійна прописка там, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Позивач добровільно надав згоду на реєстрацію відповідача в спірній квартирі. Доказів того, що реєстрація ОСОБА_2 у спірній квартирі була формальною матеріали справи не містять Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку усім існуючим обставинам по справі в тому числі і поясненням свідка ОСОБА_6 , яка вказала, що позивач проживав у кімнаті 17.9 кв. м. 23 роки. Суд навів у рішенні мотиви критичної оцінки показань свідків, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, зокрема пояснення самих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Від часу коли ОСОБА_2 вселився у спірну квартиру у сторін склався певний порядок користування квартирою, будь-яких договорів під час вселення, реєстрації відповідача до вищезазначеної квартири щодо піднайму або тимчасовості його проживання не укладалось. Суд першої інстанції встановив, що площа кімнати, в якій проживає позивач, не погіршує його житлових умов та відповідає вимогам житлового законодавства. Також колегія суддів звертає увагу на те, що наймач вправі у встановленому порядку за письмовою згодою усіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР). Умовами при яких може бути змінено договір оренди жилого приміщення є згодою наймача, членів його сім`ї і наймодавця надане в письмовій формі; відповідність розмірам житлової площі, що приходиться на частину наймача або члена його сім`ї, розміру житлового приміщення на яке укладено договір найму. Сукупність усіх цих умов є обов`язково. Відповідно до матеріалів справи, відповідач заперечує проти задоволення позову та зміни договору найму житлового приміщення. Доводи апелянта про наявність неприязних стосунків зі ОСОБА_2 не є підставою для зміни договору найму житлового приміщення. Разом з тим апелянт зазначив, що ОСОБА_2 не приймає участі в утриманні квартири, сплаті за комунальні послуги. У даному разі позивач не позбавлений права звернутись до суду з позовом про розподіл особових рахунків і оплачувати комунальні та інші платежі за ту площу яку він замає та якою користується. Згідно з Законом України «Про житлово-комунальні послуги», постачання житлово-комунальних послуг здійснюється на підставі укладеного з власником квартири договору про обслуговування прибудинкової території та оплату комунальних послуг. Поділ особового рахунку має здійснюватися на прохання наймача. Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не надав оцінки відповіді Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області. Відповідно до ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції встановив, що площа кімнати у якій проживає відповідач відповідає нормам житлової площі визначеним Постановою виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів та Президії обласної ради професійних спілок від 08 липня 1991 року №

112. Колегія суддів вважає, що доводи апелянта про те, що закон не зобов`язує суд при вирішенні спору обов`язково брати до уваги встановлений раніше порядок користування спірним приміщенням не впливають на вірність висновків суду першої інстанції. Враховуючи, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують на законність та обґрунтованість рішення не впливають, вважає рішення залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу адвоката Боярової Алли Володимирівни представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Р. Гаращенко Судді Т.О. Невідома А.А. Пікуль