Постанова Київський апеляційний суд № 203/2673/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 203/2673/18 Головуючий у суді І інстанції Захарчук С.С. Провадження № 22-ц/824/6872/2020 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 1 липня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про скасування номеру запису про обтяження, в с т а н о в и в: У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним вище позовом, обґрунтовуючи його тим, що на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 5823974 від 14 листопада 2007 року між ним та банком було укладено договір іпотеки № 5824213 від 14 листопада 2007 року, предметом якого є домоволодіння та земельна ділянка по АДРЕСА_1 . Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 7 лютого 2018 року у справі № 203/4209/17 договір іпотеки визнано припиненим з 26 квітня 2016 року. Однак, згідно із відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за позивачем наявний запис про обтяження: 14362394; дата та час державної реєстрації: 14 листопада 2007 року 15:59:36; підстава виникнення обтяження: договір іпотеки, серія та номер: 4966, виданий 14 листопада 2007 року, видавник: приватний нотаріус Дніпропетровського МНО Грищенко В.І.; вид обтяження: заборона на нерухоме майно; відомості про суб`єктів обтяження: особа, майно/права якої обтяжується: ОСОБА_1 . Посилаючись на те, що обтяження відповідачем не знято, позивач просив суд скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номер запису про обтяження: 14362394 від 14 листопада 2007 року, реєстраційний номер обтяження: 6030621 від 14 листопада 2007 року. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не зазначено, які його права, свободи чи законні інтереси порушені, не визнані або оспорюються відповідачем, який є одноосібним власником зазначеного нерухомого майна та не заперечує проти наявності запису про його обтяження, а тому правові підстави для скасування номеру запису про обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні. Не погоджуючись з указаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та прийняти постанову, якою позов задовольнити у повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недісйними, тому наявний запис про обтяження забезпеченого іпотекою повинен бути скасований. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Одринський К.А. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Як на підставу своїх заперечень зазначив, що в апеляційній скарзі не викладено мотиви незгоди з рішенням суду першої інстанції, обгрунтування його незаконності, не зазначено в чому полягає невірне тлумачення закону або посилання на закон, що не був застосований, а виключно дослівно процитовано позовну заяву. На сьогоднішній день АТ «ПУМБ» не проводить жодних дій, спрямованих на стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 , тобто права або інтереси останнього зі сторони відповідача як іпотекодержателя не порушені, відтак посилання на положення частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» є безпідставними. АТ «ПУМБ» з 26 квітня 2016 року є єдиним і законним власником нерухомого майна по АДРЕСА_1 та не заперечує проти наявності запису обтяження, який стосується виключно даного домоволодіння та жодним чином не впливає на права та/або законні інтереси позивача. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що відповідно до договору іпотеки № 5824213 від 14 листопада 2007 року, укладеного між ЗАТ «Перший український міжнародний банк», правонаступником якого є АТ «Перший український міжнародний банк», та ОСОБА_1 було передано в іпотеку земельну ділянку площею 0,0785 га та житловий будинок А-2, загальною площею 359,6 кв. м, а також нежилі будівлі за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10-15, 43-45). Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 7 лютого 2018 року у справі № 203/4209/17 позов ОСОБА_1 до ПАТ «Перший український міжнародний банк» про припинення зобов`язань за кредитним договором, визнання відсутнім права на стягнення, припинення дії іпотеки та скасування записів задоволено частково. Визнано договір іпотеки від 14 листопада 2007 року № 5824213, укладений між ЗАТ «Перший український міжнародний банк» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Грищенко В.І., зареєстрований у реєстрі за № 4966, припиненим з 26 квітня 2016 року. Скасовано записи № № 14362636, 14362367, 14362609 від 14 листопада 2007 року у Державному реєстрі іпотек та у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а.с. 6-9). Згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 28 січня 2019 року, право власності на земельну ділянку площею 0,0785 га та житловий будинок А-2, загальною площею 359,6 кв. м, що знаходяться по АДРЕСА_1 , 26 квітня 2016 року на підставі договору іпотеки № 5824213 від 14 листопада 2007 року було зареєстровано за ПАТ «Перший український міжнародний банк» (а.с. 39-42). Крім того, відповідно до відомостей з Державного реєстру щодо указаного нерухомого майна міститься обтяження за номером запису 14362394 (заборона на нерухоме майно), який позивач просив скасувати в судовому порядку (а.с. 41). Згідно із статтями 55, 124 Конституції України та статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 4, 5, 19 ЦПК України і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право або право особи в інтересах якої вона звертається до суду порушено. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, особа має суб`єктивне матеріальне право на їх задоволення. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. За змістом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 36 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначив, що відповідним рішенням суду було припинено зобов`язання за іпотечним договором, проте обтяження відповідачем не знято, тому наявний запис про обтяження забезпеченого іпотекою має бути скасований. Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Записи скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними. Записи про обтяження погашаються на підставі актів (рішень) уповноважених на це органів або посадових осіб (стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Крім того, порядок державної реєстрації іпотек у спірний період регулювався Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (втратив чинність 31 січня 2013 року). Запис про обтяження майна іпотекою може бути виключений на підставі рішення суду з обов`язковим зазначенням порядкового номера запису. Реєстратор вносить до Реєстру відомості про виключення запису в день надходження повідомлення чи рішення суду (пункт 25 Тимчасово порядку державної реєстрації іпотек). Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2017 року у справі № 6-679цс17 виклав правову позицію, вказавши, що аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно. Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі (частина перша, третя статті 37 Закону України «Про іпотеку»). Вказані висновки також узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц. Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокрема належать: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених Законом України «Про іпотеку». Отже, виключний перелік підстав визначено законом, і таке припинення може бути порушене стороною договору іпотеки або власником (співвласником) іпотечного майна. З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору іпотеки № 5824213 від 14 листопада 2007 року (застереження в цьому договорі) 26 квітня 2016 року АТ «Перший український міжнародний банк» задовольнив свої вимоги за кредитним договором шляхом набуття права власності на іпотечне майно, а саме: земельну ділянку площею 0,0785 га та житловий будинок А-2, загальною площею 359,6 кв. м, що знаходяться по АДРЕСА_1 , яка належала іпотекодавцю ОСОБА_1 . Саме в зв`язку з цим судовим рішенням у справі № 203/4209/17 договір іпотеки № 5824213 від 14 листопада 2007 року № 5824213 визнано припиненим з 26 квітня 2016 року. При цьому тлумачення статті 593 ЦК України та статті 17 Закону України «Про іпотеку» свідчить, що право застави (іпотеки) може стосуватися тільки чужого майна. Якщо заставодержатель (іпотекодержатель) набуває право власності на заставлене (іпотечне) майно, то логічним правовим наслідком цього має бути припинення права застави (іпотеки). До випадків, за яких набуття права власності на предмет застави (іпотеки) відбувається з дотриманням процедури, встановленої для права застави, можливо, зокрема, віднести передачу: у власність заставодержателя предмета застави, якщо публічні торги оголошено такими, що не відбулися (частина третя статті 591 ЦК України); іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (стаття 37 Закону України «Про іпотеку»). Встановивши, що іпотекодержатель АТ «Перший український міжнародний банк» набув права власності на предмет іпотеки, суд першої дійшов обґрунтованого висновку про те, що права і обов`язки іпотекодавця за договором іпотеки припинились, що встановлено в судовому порядку. Враховуючи наведене, суд першої інстанції належним чином встановив обставини справи та дійшов правильного висновку, що станом на час розгляду справи одноосібним власником зазначеного іпотечного майна є відповідач, який не заперечує проти наявності запису про його обтяження, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами своє право на земельну ділянку та будинок, і що його права, свободи чи законні інтереси порушені, не визнані або оспорюються відповідачем, а відтак відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 має правові підстави вимагати скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номер запису про обтяження: 14362394 від 14 листопада 2007 року. Посилання позивача на норму частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», яка передбачає, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання боржником - фізичною особою є недійсними, не приймаються до уваги колегії суддів, адже матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що банк після набуття права власності на іпотечне майно проводить дії, спрямовані на стягнення кредитної заборгованості чи обмеження права позичальника (іпотекодавця). Також колегія суддів вважає необґрунтованими посилання позивача на постанови Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16-ц та від 25 вересня 2019 року у справі № 656/676/15-ц, оскільки зроблені у них висновки є нерелевантними спірним правовідносинам. У вказаних справах в першому випадку суб`єктом звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості був банк, який набув в позасудовому порядку право власності на предмет іпотеки, а в другому випадку суб`єктом звернення до суду з позовом про припинення обтяження і виключення запису обтяження була фізична особа, яка придбала на прилюдних торгах нерухоме майно, що належало боржнику. Таким чином доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Оскільки ухвалою суду від 5 травня 2020 року позивач був звільнений від сплати судового збору, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції згідно із статтями 141, 382 ЦПК України слід віднести в рахунок держави. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: С.А. Голуб Д.О. Таргоній