Постанова Миколаївський апеляційний суд № 467/1384/19

06.07.20 22-ц/812/1146/20 Єдиний унікальний номер судової справи: 467/1384/19 Провадження № 22-ц/812/1146/20 Доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В. Постанова іменем України 06 липня 2020 року м. Миколаїв Справа № 467/1384/19 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Самчишиної Н.В., суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д, за участю: позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , -відповідача ОСОБА_3 , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 08 травня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Догарєвої І.О. того ж дня у приміщенні того ж суду о 10:55 год., дата складення повного тексту не зазначена, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, встановила: 26 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Благодатненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області про визначення додаткового строку в два місяці з моменту набрання законної сили рішенням суду для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_5 . Позовна заява мотивована тим, що після смерті матері позивача - ОСОБА_5 , яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина у вигляді земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,3 га, що розташована на території Благодатненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, яку за життя, ОСОБА_5 за заповітом від 02 липня 2012 року заповіла позивачу. На даний час постало питання про оформлення спадщини, проте нотаріусом у вчиненні нотаріальної дії відмовлено у зв`язку з пропуском ним шестимісячного строку на прийняття спадщини та невідповідності прізвища позивача із спадкодавцем. Позивач зазначав, що він не звернувся в шестимісячний строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки вважав, що наявність заповіту матері, а також фактичне проживання разом із нею у зв`язку із доглядом, надає йому право на прийняття спадщини в будь-який час. Посилаючись на викладене та те, що нотаріусом в порушення вимог ст. 63 Закону України «Про нотаріат» та п.п. 2.2, 3.2. Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/6, не здійснено його повідомлення та виклик як спадкоємця за заповітом після відкриття спадщини, не роз`яснення йому нотаріусом права подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття, а також принцип пропорційності і верховенства права, незначний проміжок часу між закінченням строку прийняття спадщини та звернення до суду з даною позовною заявою, позивач просив про задоволення позову. Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 23 грудня 2019 року за клопотанням представника позивача первісного відповідача Благодатненську сільську раду Арбузинського району Миколаївської області замінено належними відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . У відзивах на позовну заяву відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які прийняли спадщину, заперечуючи проти позову, посилались на його безпідставність. Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 08 травня 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судом не встановлено поважних причин, які об`єктивно могли перешкоджати ОСОБА_1 в установлений строк звернутися до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті матері. При цьому суд виходив з того, що в постанові Верховного Судувід 17 жовтня 2018 року у справі №681/203/17 -ц, на правовий висновок в якій посилався позивач, фактичні обставини справи суттєво відрізняються від обставин даної справи, оскільки у тій справі жодна особа не прийняла спадщину та спадкова справа не заводилась, в той час як відповідач селищна рада визнала позов, а від іншого відповідача заперечень не надходило. У справі, що розглядається, відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , будучи спадкоємцями першої черги за законом щодо майна померлої ОСОБА_5 у встановлений законом строк прийняли спадщину та заперечували про визначення ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини. Крім того, суд виходив з того, що за обставин даної справи йдеться про дотримання розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами не лише суспільства в цілому, а й конкретних осіб - відповідачів, права яких у національному законодавстві захищені положеннями частини третьої статті 1272 ЦК України, що передбачає можливість визначення додаткового строку спадкоємцю, який пропустив строк для прийняття спадщини лише за умови пропуску такого строку з поважної причини. Задоволення позовних вимог з тих лише підстав, що пропущений строк для подання заяви про прийняття спадщини є незначним призведе до порушення прав відповідачів з огляду на порушення принципу правової визначеності, який також є невід`ємною складовою принципу верховенства права Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не урахував, що у позивача були об`єктивні перешкоди для подання заяви нотаріусу про прийняття спадщини, у зв`язку з бездіяльністю нотаріуса, яка полягала у невчиненні ним дій для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини, не здійснення його виклику, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі. Дана позиція повністю відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №681/203/17-ц та Верховного Суду України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі №6-496цс17. При цьому суд необґрунтовано посилався на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі №351/2403/17 та у постанові 14 вересня 2016 року №6-1215цс16. Крім того, при обґрунтуванні необхідності захисту прав на спадщину відповідачів, судом не враховано свободу заповіту, як фундаментальний принцип спадкового права та необхідності дотримання принципу пропорційності між застосованим заходом і переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також, ОСОБА_1 посилався на незначний проміжок часу між закінченням строку на прийняття спадщини та подачею даного позову. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 , просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що юридична необізнаність позивача не є об`єктивною підставою для визнання причин пропуску строку для прийняття спадщини поважними. Відповідач ОСОБА_4 правом на подання відзиву не скористалась, в заяві від 03 липня 2020 року просила розглянути апеляційну скаргу без її участі, посилаючись на те, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального права, його правильність і справедливість по суті. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, дослідивши докази по справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом установлено, щоІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , яка була зареєстрована та постійно проживала в АДРЕСА_1 (а.с.11,43). 02 липня 2012 року ОСОБА_5 склала заповіт на ім`я позивача, згідно якого земельну ділянку площею 6,3 га, що розташована в межах Благодатненської сільської ради, Арбузинського району Миколаївській області заповіла своєму сину ОСОБА_1 . З часу відкриття спадщини позивач ОСОБА_1 відповідно до приписів частини другої статті 1269 ЦК України особисто не подав заяву про прийняття спадщини у строк у шість місяців, встановлений частиною першою статті 1270 ЦК України. 20 листопада 2019 року з пропуском чотириденного строку для подання заяви про прийняття спадщини, що сплив 16 листопада 2020 року, ОСОБА_1 звернувся з приводу оформлення спадщини після смерті матері до державного нотаріуса Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області. Однак нотаріусом йому надано письмове роз`яснення за вих. №944/02-14 від 20 листопада 2019 року про неможливість вчинення нотаріальної дії, у зв`язку з пропуском шестимісячного строку звернення з заявою про прийняття спадщини. Крім того, нотаріусом зазначено про невідповідність прізвища позивача із спакодавцем та запропоновано ОСОБА_1 з метою врегулювання цього питання звернутись до суду (а.с.14). З копії спадкової справи №159/2019 вбачається, що після смерті ОСОБА_5 з заявою про прийняття спадщини після її смерті 23 жовтня 2019 року до Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області звернулась дочка ОСОБА_4 , що стало підставою для заведення нотаріусом спадкової справи. Крім неї, 11 листопада 2019 року до нотаріуса звернувся син померлої, ОСОБА_3 (а.с.22, 28). Вказані особи є відповідачами у справі, які письмову згоду на прийняття позивачем спадщини не надали. 23 жовтня 2019 року нотаріусом отримано відомості зі Спадкового реєстру про наявність заповітів ОСОБА_5 (а.с.4). 15 листопада 2019 року нотаріусом від Благодатненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області отримано заповіти померлої, зокрема, заповіт ОСОБА_5 від 02 липня 2012 року, який нею складено на ім`я сина ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 6,3 га, а також від 22 січня 2015 року на ім`я онуки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на земельні ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та на 0,0494 га для ведення особистого селянського господарства (а.с.32, 33). Крім того, згідно довідки Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнськ № 08-503-656, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 01 вересня 2006 року, з реєстраційного обліку не знятий (а.с.97). Отже, як встановлено, позивач не є таким, що прийняв спадщину на підставі частини другої статті 1269 ЦК України. Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України). У частині першій статті 1269 та частині першій статті 1270 ЦК України установлено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом вищезазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі. Згідно з пунктами 2.2 та 3.2 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595 (далі Порядок), при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту. Щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття. Отже, закон пов`язує виникнення у нотаріуса або особи, уповноваженої на вчинення нотаріальних дій, обов`язку здійснювати дії щодо сповіщення спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме, з моментом заведення спадкової справи, чому передує звернення спадкоємця із заявою про прийняття спадщини. В обґрунтування поважності причин пропущення строку для подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_1 зазначив, що він вважав, що наявність заповіту матері, а також фактичне проживання разом із нею у зв`язку із її доглядом, надавало йому право на прийняття спадщини в будь-який час, нотаріусом не здійснено жодних дій, направлених на повідомлення його про відкриття спадщини, не здійснено його виклик як єдиного спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що прямо вказує на неналежне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця. Крім того, при обґрунтуванні необхідності захисту прав на спадщину відповідачів, позивач зазначав, що необхідно враховувати свободу заповіту, як фундаментальний принцип спадкового права та необхідності дотримання принципу пропорційності між застосованим заходом і переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника. Суд першої інстанції, на думку колегії суддів, на підставі встановлених обставин справи та належним чином оцінених судом доказів, керуючись положеннями статей 1217, 1220, 1222, 1269, 1270, 1272 ЦК України про порядок прийняття спадщини, правильно встановив, що причини, на які посилався ОСОБА_1 як на підставу для визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини, не можуть бути визнані поважними, тому дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Суд правильно зазначив, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину. Висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17 стосуються спору за участю спадкоємців за заповітом, які не належать до спадкоємців заповідача першої черги за законом, тобто стосуються обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини. Натомість у цій справі як ОСОБА_1 , так і відповідачі є спадкоємцями першої черги за законом, а тому позивач мав звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини своєчасно й без урахування обставин існування заповіту, у зв`язку з чим знання позивача про існування заповіту свідчить про неповажність пропуску строку на прийняття спадщини. Крім того, не заслуговують на увагу посилання позивача на те, що судом неврахований висновок Верховного Суду викладений у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №681/203/17. Так у тій справі встановлено, що суд не дослідив, чи вчиняв нотаріус дії для повідомлення позивачів про відкриття спадщини, чи здійснював їх виклик як спадкоємців за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчило б про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця. Крім того суди, не дотрималися принципу «пропорційності», що передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети. При цьому, суд першої інстанції вірно констатував, з чим погоджується колегія суддів, що фактичні обставини справи №681/203/17-ц відрізняються від обставин справи, що розглядається, оскільки у тій справі жодна особа не прийняла спадщину та спадкова справа не заводилася, відповідач селищна рада визнала позов, а від іншого відповідача заперечень не надходило, що враховувалось судом при прийнятті постанови. Натомість у цій справі відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , будучи спадкоємцями першої черги за законом до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , в установлений законом строк прийняли спадщину та заперечували проти визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини. Внаслідок неприйняття спадщини ОСОБА_1 в установлений строк спадщини відповідачі набули право на спадкове майно, які також захищені статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за обставин даної справи йдеться про дотримання розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересам не суспільності в цілому, а конкретних осіб - відповідачів, права яких у національному законодавстві захищені положеннями частини третьої статті 1272 ЦК України, що передбачає можливість визначення додаткового строку спадкоємцю, який пропустив строк для прийняття спадщини лише за умови пропуску такого строку з поважної причини. Щодо не здійснення нотаріусом дій, направлених на повідомлення позивача про відкриття спадщини, не здійснення його виклику як єдиного спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, то необхідно зазначити, що за змістом статті 63 Закону України «Про нотаріат», п. 2.2, 2.3 Порядку обов`язок нотаріуса повідомити про відкриття спадщини тих спадкоємців, які не звернулися з приводу її прийняття виникає у разі, якщо йому відомо про їх місце проживання або роботи. Як встановлено з матеріалів справи, звертаючись до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини відповідачі зазначали, що точне місце проживання позивача їм невідоме. За такого нотаріус не мав відомостей про місце проживання ОСОБА_1 , а відтак і й обов`язку його повідомлення про відкриття спадщини. До того ж не містить відомостей про місце проживання ОСОБА_1 і зміст заповіту. За приписами ст. 63 Закону України «Про нотаріат» виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі не є обов`язком нотаріуса, а тому посилання на невиконання такого обов`язку нотаріусом є необґрунтованим. Більш того, судом установлено, що фактично про особу спадкоємця за заповітом нотаріусу стало відомо 15 листопада 2019 року, після отримання заповіту з Благодатненської сільської ради, тобто за одну добу до закінчення шестимісячного строку, визначеному ст. 1270 ЦК України. Сам по собі незначний проміжок часу звернення з даним позовом до суду не є достатньою підставою для задоволення позову. Докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі щодо причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 08 травня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосереднього до Верхового Суду у випадках та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: П.П. Лисенко Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 06 липня 2020 року.