Постанова КЦС ВС № 619/4415/13-ц

Постанова Іменем України 01 липня 2020 року м. Київ справа № 619/4415/13-ц провадження № 61-37104св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Сімоненко В. М., суддів: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Штелик С. П., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - Пересічанська селищна рада Дергачівського району Харківської області, розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 серпня 2017 року у складі судді Болибок Є. А. та постанову апеляційного суду Харківської області від 07 травня 2018 року у складі колегії суддів: Кіся П. В., Бурлаки І. В., Яцини В. Б., ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У серпні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Пересічанська селищна рада Дергачівського району Харківської області, про визначення порядку користування земельною ділянкою. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 1/4 частини будинковолодіння, розташованого по АДРЕСА_1 . Відповідачу на праві приватної власності належить 3/4 частини вказаного будинковолодіння. Право власності на будинковолодіння виникло у них на підставі рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 05 березня 2010 року та зареєстровано в КП «Бюро технічної інвентаризації Дергачівської районної ради» 16 квітня 2010 року. Між позивачем та ОСОБА_2 виник спір щодо порядку користування земельною ділянкою та поділу будинковолодіння, який вирішити у позасудовому порядку не вдалося. ОСОБА_1 просив визначити порядок користування земельною ділянкою, що розташована по АДРЕСА_1 , виділивши йому у користування земельну ділянку, на якій розташовані: житловий будинок літ. «Б-1» , веранда літ. «б», ганок літ. «б1», літня кухня літ. «Б», сарай літ «В», вбиральня літ. «Д», літній душ літ. «Л», погріб літ. «б2», колонка літ. «К1», огорожа № 1, 2, що належать йому на праві приватної власності, тобто за першим варіантом порядку користування земельною ділянкою будинковолодіння, визначеним будівельно-технічною експертизою від 15 квітня 2015 року. Справа розглядалася судами неодноразово. Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 10 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 15 червня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено такий порядок користування земельною ділянкою: співвласнику ОСОБА_4 виділено земельну ділянку площею 1 338 кв. м, у тому числі в особисте користування - 1 329 кв. м, 1/2 частини земельної ділянки загального користування - 9 кв. м, співвласнику ОСОБА_1 виділено земельну ділянку площею 1 450 кв. м, у тому числі в особисте користування - 1 441 кв. м, 1/2 частини земельної ділянки загального користування - 9 кв. м. Межа розподілу земельної ділянки поділяє земельну ділянку на ділянки: по АДРЕСА_1 , розділивши огорожу на відрізки 12,60 м та 13,20 м, далі до кута тамбура літ. «е», далі по зовнішнім стінам тамбура літ. «е», прибудови до літньої кухні літ. «е», літньої кухні літ. «Е» та сараю літ. «Ж», потім до точки на відстані 1 м від кута літнього душу літ. «Н», далі на відстані 1 м від літнього душу літ. «Н» та вбиральні літ. «М», потім по прямій лінії до тильної сторони, розділивши її на відрізки 3,60 м та 8,10 м. Земельна ділянка загального користування: шириною 1 м вздовж тамбура літ. «е», прибудови до літньої кухні літ. «е», літньої кухні літ. «Е» та сараю літ. «Ж» та на 1 м виступає в обидві сторони. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 1 700,00 грн, витрати на проведення судової будівельно-технічної експертизи у розмірі 3 427,00 грн. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди виходили із того, що варіант № 1 порядку користування земельною ділянкою, визначений судовою експертизою, відповідає інтересам співвласників будинку та врегульовує земельний спір, що виник між ними. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 10 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 15 червня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час повторного розгляду справи, рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 17 серпня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив із того, що не можна приймати у якості належного доказу висновок судової будівельно-технічної експертизи від 15 квітня 2015 року № 2043/3899, оскільки зазначений висновок містить варіанти визначення порядку користування спірною земельною ділянкою з площею 2 788 кв. м, в той час як згідно рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 28 квітня 2010 року площа спірної земельної ділянки становить 3000 кв. м, а інших належних доказів вирішення цього питання сторони не надали, проводити повторно судову будівельну експертизу не побажали. Постановою апеляційного суду Харківської області від 07 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 серпня 2017 року залишено без змін. Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 24 травня 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 серпня 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 07 травня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Касаційна скарга мотивована тим, що розміри земельних ділянок, які перебувають у користуванні, не є предметом розгляду цієї справи. Судами порушено об?єктивність та всебічність розгляду справи. Судами не повно з?ясовано обставини справи, чим порушено право заявника на захист його прав та інтересів в межах заявленого позову. Доводи інших учасників справи 31 липня 2018 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 серпня 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 07 травня 2018 року залишити без змін. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дергачівського районного суду Харківської області. 25 липня 2018 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду. Розпорядженням від 15 квітня 2020 року № 1097/0/226-20 за касаційним провадженням № 61-37104св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві. Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 серпня 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 07 травня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Фактичні обставини справи У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 успадкували по 13/25 та 12/25 частин будинковолодіння, розташованого по АДРЕСА_1 . Згідно з рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 05 березня 2010 року у справі № 2-1125/2010 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області про визнання права власності на самочинне переобладнання та на самочинне будівництво, перерозподіл часток співвласників у зв`язку з самочинним будівництвом, за ОСОБА_2 визнано право власності на самочинно проведене переобладнання у житловому будинку літ. «А-1», а за ОСОБА_1 - на самочинно проведене переобладнання в житловому будинку літ. «Б-1» та визнано за ОСОБА_2 право власності на 3/4 частини будинковолодіння, розташованого по АДРЕСА_1 , що в натурі складає: житловий будинок літ. «А-1», прибудову літ. «А1-1», прибудову літ. «а-4», тамбур літ. «а2», тамбур літ. «а3», вбиральню літ. «М», літній душ літ. «Н», альтанку літ. «О», сарай літ. «Ж», погріб літ. «И», колонку літ. «К», огорожу № 4, 3, а за ОСОБА_1 - право власності на 1/4 частини вказаного будинковолодіння, що в натурі складає: житловий будинок літ. «Б-1», веранду літ. «б», ганок літ. «б1», літню кухню літ. «Б», сарай літ. «В», вбиральню літ. «Д», літній душ літ. «Л», погріб літ. «б2», колонку літ. «К1», огорожу № 1,

2. Право власності на зазначені частки у будинковолодінні зареєстровано в КП «Бюро технічної інвентаризації Дергачівської районної ради» 16 квітня 2010 року за реєстраційним номером 28835304. Відповідно до рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 28 квітня 2010 року у справі № 2-1501/2010 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області про поділ майна, що є об`єктом права спільної часткової власності, та визнання права власності, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області про поділ майна, що є об`єктом права спільної часткової власності, та визнання права власності, задоволено позов ОСОБА_2 та зустрічний позов ОСОБА_1 Припинено спільну часткову власність на будинковолодіння АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 в цілому право власності на житловий будинок літ. «А-1», прибудову літ. «А1-1», прибудову літ. «а4», тамбур літ. «а2», тамбур літ. «а3», літню кухню літ. «Е», вбиральню літ. «М», літній душ літ. «Н», альтанку літ. «О», сарай літ. «Ж», погріб літ. «И», колонку літ. «К», огорожу № 4, 3, що розташовані на земельній ділянці площею 1 500 кв. м по АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 в цілому право власності на житловий будинок літ. «Б-1», веранду літ. «б», ганок літ. «б1», літню кухню літ. «Б», сарай літ. «В», вбиральню літ. «Д», літній душ літ. «Л», погріб літ. «б2», колонку літ. «К1», огорожі № 1, 2, що розташовані на земельній ділянці площею 1 500 кв. м по АДРЕСА_1 . Рішенням виконавчого комітету Пересічанської селищної ради від 22 червня 2010 року № 105 частині будинковолодіння АДРЕСА_1 , яка за рішенням суду визнана за ОСОБА_2 , присвоєно таку адресу: АДРЕСА_1 ; частині вказаного будинковолодіння, яка за рішенням суду визнана за ОСОБА_1 , присвоєно таку адресу: АДРЕСА_1 . Між сторонами виник спір з приводу користування земельною ділянкою закріпленою за будинковолодінням. Для вирішення спору судовою будівельно-технічною експертизою ХНДІСЕ ім. М. С. Бокаріуса від 15 квітня 2015 року № 2043/3899 запропоновано два варіанти визначення порядку користування земельною ділянкою пропорційно до часток сторін у праві власності на жилий будинок, будівлі, споруди. Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що не можна приймати у якості належного доказу висновок судової будівельно-технічної експертизи від 15 квітня 2015 року № 2043/3899, оскільки зазначений висновок містить варіанти визначення порядку користування спірною земельною ділянкою з площею 2 788 кв.м, в той час як згідно рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 28 квітня 2010 року площа спірної земельної ділянки становить 3000 кв.м, а інших належних доказів вирішення цього питання сторони не надали, проводити повторно судову будівельну експертизу не побажали. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Відповідно до статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі, щодо захисту права спільної часткової власності. Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Співвласники, незалежно від розміру часток, при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права. За змістом статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Разом із тим відповідно до положень статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. За приписами статті 87 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки. Статтею 364 ЦК України установлено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Відповідно до частини четвертої статті 120 ЗК України при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України). Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. Установивши, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 успадкували по 13/25 та 12/25 частин будинковолодіння, розташованого по АДРЕСА_1 . Право власності на зазначені частки у будинковолодінні зареєстровано в КП «Бюро технічної інвентаризації Дергачівської районної ради» 16 квітня 2010 року за реєстраційним номером 28835304. Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 28 квітня 2010 року у справі № 2-1501/2010 припинено спільну часткову власність на будинковолодіння АДРЕСА_1 . Між сторонами виник спір з приводу користування земельною ділянкою закріпленою за будинковолодінням. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки належних доказів на вирішення питання щодо визначення порядку користування спірною земельною ділянкою сторони не надали, проводити повторно судову будівельну експертизу не побажали, так як висновок судової будівельно-технічної експертизи № 2043/3899 від 15 квітня 2015 року містить варіанти визначення порядку користування спірною земельною ділянкою з площею 2788 кв.м, в той час як згідно рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 28 квітня 2010 року площа спірної земельної ділянки становить 3000 кв.м, що в свою чергу виключає можливість суду визначити порядок користування спірною земельною ділянкою згідно закону. Аргументи заявника про те, що дана справа вже була предметом розгляду Дергачівського районного суду Харківської області і рішенням від 10 березня 2016 року було визначено порядок користування земельною ділянкою, який ґрунтувався на висновку судової будівельно-технічної експертизи від 15 квітня 2015 року № 2043/3899 є неприйнятними, оскільки рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 10 березня 2016 року та ухвала апеляційного суду Харківської області від 15 червня 2016 року були скасовані ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року, а тому не можуть бути взяті до уваги при розгляді справи. Крім того, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року, було зазначено, що рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 28 квітня 2010 року було встановлено, що земельна ділянка, на якій знаходиться житловий будинок ОСОБА_2 , і земельна ділянка, на якій знаходиться житловий будинок ОСОБА_1 , мають площу по 1 500 кв.м кожна. Тобто загальна площа земельної ділянки складає 3000 кв.м, а рішеннями, які скасовані і ухвалювались на підставі судової будівельно-технічної експертизи від 15 квітня 2015 року № 2043/3899, встановлювався порядок користування земельною ділянкою та, виділялись земельні ділянки - ОСОБА_2 , яка є власником 3/4 частини будинковолодіння, лише 1 329 кв.м земельної ділянки, в той час як ОСОБА_1 , який є власником 1/4 частини будинковолодіння, - 1 441 кв. м. Оскільки для визначення порядку користування спірною земельною ділянкою існувала потреба у застосуванні спеціальних знань у відповідній галузі, а сторони не побажали ініціювати її проведення, в той час коли суд позбавлений можливості вирішити справу на підставі лише тих доказів, які надані позивачем. Сторони, і позивач зокрема, будучи достеменно обізнаними з ускладенням при з?ясуванні обставин справи, для вирішення яких необхідні спеціальні знання, з клопотанням про призначення повторної експертизи ні до суду першої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції не звертались, а тому суди постановили законні і обґрунтовані рішення про відмову у задоволенні позову. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду міста Києва від 05 грудня 2017 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 серпня 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 07 травня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийВ. М. Сімоненко Судді: Є. В. Петров А. А. Калараш С. Ю. Мартєв С. П. Штелик