Постанова КЦС ВС № 336/4411/15-ц

Постанова Іменем України 01 липня 2020 року м. Київ справа № 336/4411/15-ц провадження № 61-14228св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 липня 2017 року у складі судді Дацюк О. І., постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 січня 2018 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Дашковської А. В., Кримської О. М., ВСТАНОВИВ: 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 липня 2017 року, постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 січня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 02 липня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ML-202/064/2008, згідно з яким банк надав останньому кредит у сумі 45 000 доларів США для придбання нерухомого майна, строком до 02 липня 2038 року. Виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечувалось договорами поруки з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які в солідарному порядку відповідають за усіма зобов`язаннями, які випливають з кредитного договору. 30 вересня 2013 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» укладено договір факторингу, за яким позивач придбав право вимоги за цим кредитним договором. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за договором в частині повернення кредиту та сплати відсотків станом на 27 квітня 2017 року утворилась заборгованість в сумі 1 562 592,31 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту становить 44 955,58 дол. США, що еквівалентно 1 195 314,93 грн, заборгованість за відсотками - 3 484,52 дол. США, що еквівалентно 92 649,21 грн, заборгованість за пенею - 274 628,17 грн, яка у добровільному порядку погашена не була. Враховуючи викладене, уточнивши вимоги, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 562 592,31 грн; стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 562 592,31 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 липня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № ML-202/064/2008 від 02 липня 2008 року в сумі 1 562 592,31 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В частині позовних вимог до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відмовлено повністю. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 належно не виконував зобов`язання за кредитними договорами, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь кредитора. Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 16 січня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог та передати справу на новий розгляд в цій частині до суду першої інстанції. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували всі фактичні обставини, що мають значення для справи, не дослідили і не надали належної правової оцінки доказам у справі. Вказує, що суди попередніх інстанцій, залишили поза увагою, що оскільки кошти за кредитним договором (як з повернення тіла кредиту, так і по сплаті процентів) ОСОБА_1 в належному розмірі не сплачувалися, відповідно до пункту 2.1.5.1. вказаного договору, останній вважався таким, що допустив істотне порушення умов кредитного договору та отримав вимогу банку, в зв`язку з чим був зобов`язаний погасити боргові зобов`язання в повному розмірі протягом наступних 30 календарних днів, що слідують за останнім днем порушення строку зобов`язань. В частині розглянутих позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 рішення судів в касаційному порядку не оскаржені, а тому, відповідно до приписів статті 400 ЦПК України, у вказаній частині не є предметом касаційного перегляду. Доводи інших учасників справи Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили. Рух справи у суді касаційної інстанції Згідно зі статтею 388 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи. Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що 02 липня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ML-202/064/2008, за умовами якого банком ОСОБА_1 надано кредит в сумі 45 000 доларів США для придбання нерухомого майна, а саме; двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , строком до 02 липня 2038 року. ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним щомісячними ануїтетними платежами. Додатковим договором від 19 лютого 2009 року № 1 до цього кредитного договору вносились зміни шляхом викладення Графіку платежів в новій редакції та зміни інших умов договору. Додатковим договором від 21 липня 2009 року № 2 до кредитного договору вносились зміни в частині процентної ставки, яка застосовується за кредитним договором. Додатковим договором від 02 грудня 2010 року № 3 до кредитного договору вносились зміни шляхом зміни розміру процентної ставки за договором на певні періоди часу, викладенні графіку платежів в новій редакції, а також зміни порядку дострокового виконання зобов`язань за ініціативою банк. Крім того, пунктом 2.1.5.1 додаткового договору № 3 визначено, що у випадку невиконання позичальником боргових зобов`язань чи невиконання позичальником або третіми особами інших умов кредитного договору понад 30 календарних днів банк вважається таким, що реалізував своє право щодо вручення позичальнику вимоги про виконання боргових зобов`язань у повному розмірі, а позичальник вважається таким, що допустив істотне порушення умов кредитного договору та цього додаткового договору та отримав вимогу банку, в зв`язку з чим позичальник зобов`язаний погасити боргові зобов`язанні в повному розмірі протягом наступних 30 календарних днів, що слідують за останнім днем порушення строку зобов`язань. Установлено, що 02 липня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № SR-202/064/2008, за умовами якого ОСОБА_2 солідарно відповідає за зобов`язаннями ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором з повернення основної суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, сплати пені за прострочення повернення кредиту, прострочення сплати відсотків та штрафу за нецільове використання кредиту. 02 липня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки № SR-202/064_1/2008, за умовами якого ОСОБА_3 солідарно відповідає за зобов`язаннями ОСОБА_1 за кредитним договором з повернення основної суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, сплати пені за прострочення повернення кредиту, прострочення сплати відсотків та штрафу за нецільове використання кредиту. 30 вересня 2013 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» укладено договір факторингу, за умовами якого позивач набув право вимоги, зокрема за кредитним договором від 02 липня 2008 року № ML-202/064/2008. 12 листопада 2013 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» направило ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 досудові вимоги від 11 листопада 2013 року, які містять повідомлення про зміну кредитора з ПАТ «ОТП Банк» на ТОВ «ОТП Факторинг Україна», а також вимогу про дострокове виконання боргових зобов`язань за кредитним договором протягом тридцяти днів з дня отримання такої вимоги шляхом сплати заборгованості за кредитом у сумі 44 955,58 дол. США та відсотків в сумі 3 834,52 дол. США. Установлено, що останній платіж за договором здійснений ОСОБА_1 16 грудня 2013 року. Грошові кошти за вказаним платежем зараховані на погашення процентів за користування кредитом. У зв`язку із неналежним виконанням боржником своїх зобов`язань ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 24 червня 2015 року звернулось з цим позовом до суду. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість за кредитним договором від 02 липня 2008 року № ML-202/064/2008 станом на 27 квітня 2017 року становить 44 955,58 дол. США - заборгованість за кредитом; 3 484,52 дол. США - заборгованість за відсотками; 11 064,50 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 294 192,62 грн - заборгованість по пені.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судові рішення в оскаржуваній частині не відповідають. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. У відповідності до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. При таких обставинах право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пені припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зазначений висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). Установлено, що 02 грудня 2010 року у пункті 2.1.5.1 додаткового договору № 3 до кредитного договору № ML-202/064/2008 від 02 липня 2008 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , сторони встановили порядок дострокового виконання боргових зобов`язань за ініціативою банку, домовившись, що у випадку невиконання позичальником боргових зобов`язань чи невиконання позичальником або третіми особами інших умов кредитного договору, цього додаткового договору, документів забезпечення та/чи будь-яких інших умов договорів (правочинів), укладених між банком та позичальником, та/чи між банком та третіми особами, що існували на момент укладення кредитного договору чи цього додаткового договору, чи таких, що будуть укладені в майбутньому, понад 30 календарних днів, сторони домовились, що банк вважається таким, що реалізував своє право щодо вручення позичальнику вимоги про виконання боргових зобов`язань у повному розмірі, а позичальник вважається таким, що допустив істотне порушення умов кредитного договору та цього додаткового договору і отримав вимогу банку, в зв`язку з чим позичальник зобов`язаний погасити боргові зобов`язання в повному розмірі протягом наступних 30 календарних днів, що слідують за останнім днем строку порушення зобов`язань. Отже, у такий спосіб сторони договору врегулювали питання щодо дострокового повернення кредитних коштів, тобто зміну строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів, що також відповідає вимогам статті 1050 ЦК України. Із матеріалів справи убачається, що станом на 02 грудня 2010 року у відповідача існували боргові зобов`язання щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, які він протягом 30 календарних днів після укладення Додаткового договору № 3 від 02 грудня 2010 року до кредитного договору № ML-202/064/2008 від 02 липня 2008 року не виконав. При таких обставинах, відповідно до пункту 2.1.5.1 кредитного договору, зі спливом вказаних 30 календарних днів банк вважається таким, що реалізував своє право щодо вручення позичальнику вимоги про виконання боргових зобов`язань у повному розмірі, а позичальник вважається таким, що допустив істотне порушення умов кредитного договору та отримав вимогу банку, в зв`язку з чим позичальник набув обов`язки щодо погашення боргових зобов`язань за кредитним договором в повному розмірі протягом наступних 30 календарних днів, що слідують за останнім днем порушення строку зобов`язань. Божник заборгованість за кредитним договором № ML-202/064/2008 від 02 липня 2008 року у встановлений пунктом 2.1.5.1 договору строк не погасив. Таким чином, банкскористався своїм правом щодо дострокового повернення кредитних коштів, а строк виконання основного зобов`язання був змінений з 02 липня 2038 року на 31 січня 2011 року. Оскільки право кредитора нараховувати передбачені договором проценти та пені припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, то після 31 січня 2011 року кредитор не міг нараховувати такі платежі за умовами кредитного договору № ML-202/064/2008 від 02 липня 2008 року. У той же час, апеляційний суд помилково визнав обґрунтованим наданий банком розрахунок заборгованості з пені за несвоєчасне погашення кредиту, яка нарахована за період після спливу визначеного договором строку кредитування - з 27 квітня 2016 року по 27 квітня 2017 року. Також вказаний суд необґрунтовано погодився і з розрахунком процентів за користування кредитними коштами, сума заборгованості за якими включає і період після 31 січня 2011 року. При таких обставинах стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами, нарахованих за період після 31 січня 2011 року, та пені- у повному обсязі не ґрунтується на вимогах закону. Вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції належної оцінки вказаним обставинам не надав та не врахував, що за обставин виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом, відповідно до пункту 2.1.5.1 договору, дія кредитного договору припинилася достроково. Разом із тим, Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне. Із матеріалів справи убачається, що після 31 січня 2011 року та до 16 грудня 2013 року відповідач продовжував періодично частково сплачувати свою заборгованість за кредитним договором № ML-202/064/2008 від 02 липня 2008 року. При цьому сплачені грошові суми банком, відповідно до приписів статті 534 ЦК України, зараховувалися на погашення процентів. Ураховуючи, що після 31 січня 2011 року кредитор не міг нараховувати проценти за умовами кредитного договору № ML-202/064/2008 від 02 липня 2008 року, приймаючи до уваги, що здійснені боржником після 31 січня 2011 року платежі можуть перевищувати суму заборгованості за процентами, яка мала місце станом на вказану дату, то у відповідності до положень статті 534 ЦК України надмірно зарахована на погашення процентів сума повинна бути врахована при обчисленні заборгованості за тілом кредиту. Разом із тим, установлення фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами перегляду справи в касаційному порядку. Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Оскільки судом апеляційної інстанції фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи в частині вирішення позову про стягнення заборгованості за тілом кредиту і відсотків за користування кредитними коштами не встановлені, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в цій частині не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що, відповідно до статті 411 ЦПК України, є підставою для її скасування з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Разом із тим, як рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 липня 2017 року, так і постанова Апеляційного суду Запорізької області від 16 січня 2018 року в частині вирішення позову про стягнення пені є необґрунтованими, оскільки вказана пеня нарахована за період часу - після дострокового завершення дії кредитного договору. При таких обставинах зазначені судові рішення в цій частині підлягають скасуванню, а позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про стягнення пені підлягають залишенню без задоволення. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України). Оскільки при ухваленні судових рішень в частині вирішення позову про стягнення пені суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, рішення судів в цій частині підлягають скасуванню, а позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про стягнення пені підлягають залишенню без задоволення. Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. З метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), Верховний Суд дійшов висновку про передачу справи в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентів за користування кредитними коштами на новий розгляд до апеляційного суду, для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Керуючись статтями 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 липня 2017 року, постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 січня 2018 року в частині вирішення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язання скасувати. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язання відмовити. Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 січня 2018 року в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту і відсотками за користування кредитними коштами скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун