Постанова КЦС ВС № 344/11421/16-ц

Постанова Іменем України 01 липня 2020 року м. Київ справа № 344/11421/16-ц провадження № 61-46226св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Галицька марка», відділ з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради, треті особи: Міністерство Інфраструктури України, публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 червня 2018 року у складі судді: Татарінової О. А., та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2018 рокуу складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Василишин Л. В., Матківського Р. Й., ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У вересні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися з позовом до ТОВ «Галицька марка», відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради, треті особи: Міністерство Інфраструктури України, ПАТ «Українська залізниця», про визнання порушеним права, визнання дій незаконними, відновлення становища, що існувало до порушення права. Позов обґрунтований тим, що 08 січня 2008 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Галицька марка» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав, предметом якого було зобов`язання ТОВ «Галицька марка» передати позивачам майнове право, яке полягає у праві позивачів вимагати передачі у власність новозбудованої однокімнатної квартири в житловому будинку за умови сплати останніми повної вартості новозбудованої квартири. У зв`язку з належним виконанням позивачами своїх зобов`язань за умовами договору ТОВ «Галицька марка» передала згідно Акту здавання-приймання від 21 січня 2013 року квартиру № 48 , житловою площею 43,8 кв м , розташовану на 4 поверсі за проектним номером 8 . Після присвоєння будинку поштової адреси, позивачі звернулись до відповідача з проханням замовити та виготовити технічний паспорт на квартиру, залишивши відповідачу для цього документи, що були отримані ними разом із актом здавання-приймання від 21 січня 2013 року. На замовлення відповідача на ім`я позивачів було виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_3 . Однак рішенням державного реєстратора їм було відмовлено у державній реєстрації права власності на вказану квартиру на тій підставі, що право власності на квартиру вже було зареєстровано за ТОВ «Галицька марка». Позивачі вказували, що скориставшись їхньою відсутністю, не маючи жодних правових підстав, ТОВ «Галицька марка» замовило в ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» ще один технічний паспорт на квартиру і в подальшому протиправно оформило право власності на квартиру на себе, так як всі необхідні документи для подальшого оформлення державної реєстрації у відповідача були в наявності. Відповідач приховав інформацію від державного реєстратора про те, що майнові права на квартиру, що реєструється продані за договором купівлі-продажу майнових прав від 08 січня 2008 року, тому внаслідок протиправних дій ТОВ «Галицька марка» реєстраційна служба здійснила державну реєстрацію права власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 за ТОВ «Галицька марка». ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з урахуванням заяв про уточнення позову, просили: визнати дії ТОВ «Галицька марка» щодо виготовлення на своє ім`я технічного паспорта на житлову однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 та звернення із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно за реєстрацією речового права на нерухоме майно - зазначену квартиру незаконними і такими, що порушили майнові права позивачів, які виникли на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 08 січня 2008 року; відновити становище, що існувало до порушення майнових прав позивачів та зобов`язати відділ з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «Галицька марка» на житлову однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 98225126101, номер запису про право власності 1545034 від 03 липня 2013 року; визнати за позивачами таким, що порушене право власності на майнове право на житлову однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Івано-Франківського міського суду від 04 червня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ТОВ «Галицька марка» було достовірно відомо про майнові права на спірну квартиру за позивачами та зверненням із заявою про реєстрацію права власності за ТОВ «Галицька марка» вбачається порушення прав позивачів, однак підставою для реєстрації права власності за відповідачем ТОВ «Галицька марка» стало свідоцтво про право власності на однокімнатну квартиру за АДРЕСА_3 від 06 липня 2013 року, яке у встановленому законом порядку скасовано не було. Державний реєстратор діяв в межах своїх повноважень, оскільки позивачі на той час право власності на квартиру не зареєстрували, підстав відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для зобов`язання Відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради скасувати державну реєстрацію права власності відповідача ТОВ «Галицька марка» на квартиру підстави відсутні. Згідно частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Спосіб захисту порушеного права повинен мати наслідком реального поновлення порушених прав, вибір способу захисту має здійснюватися з урахуванням характеру та наслідків відповідного правопорушення. Визнання за позивачами таким, що порушене право власності на майнове право на житлову однокімнатну квартиру за номером АДРЕСА_3 не відповідає способам захисту визначених законодавством, і ця обставина є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилено, а рішення Івано-Франківського міського суду від 04 червня 2018 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства. Позивачі виконали свої грошові зобов`язання за договором купівлі-продажу майнових прав, повністю сплативши вартість, установлену вказаним договором, тобто вчинили дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об`єкт будівництва. Однак, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не доведено, що саме вони є власниками спірного нерухомого майна, й це право оспорюється або не визнається іншою особою, або те, що вони втратили документ, який засвідчує його право власності, а статтею 331 ЦК України не передбачено такий спосіб захисту прав, як визнання права власності на новостворене майно шляхом ухвалення судового рішення. Тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що позивачі обрали неналежний спосіб захисту порушених прав, оскільки не стали власниками спірної квартири, а тільки володіли майновими правами на цю квартиру, як наслідок підстав для задоволення позову не було. При відхиленні доводів апеляційний суд вказав, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання за позивачами таким, що порушене право власності на майнове право на житлову однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , не поновить їх порушених прав. Аргументи учасників справи У жовтні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_3, в якій просили скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення, яким справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, посилалися на те, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що майнові права позивачів на новостворене нерухоме манно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 чітко окреслені і підтверджуються також судовими рішеннями, що набрали законної сили: рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 листопада 2015 року, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року по справі № 344/18695/13-ц, Однак суди обох інстанцій взагалі обійшли у своєму рішенні наявність преюдиційиого факту. Незважаючи на чітко окреслені статтею 190 ЦК України поняття майнових прав, апеляційний суд створює абсурдний по своїй суті прецедент, за яким майнові права на об`єкт нерухомого майна (житлова квартира), належать на абсолютно законних підставах одним особам, а речове право на цю ж саму квартиру - належить іншій особі. Суди не надали належної оцінки тій обставині, що обраний позивачами спосіб захисту своїх прав, а саме: відновлення становища, що існувало до порушення майнових прав позивачів та визнання права власності на майнове право жодним чином не суперечить положенням статті 16 ЦК України. Встановивши, що відповідачу було достовірно відомо про майнові права на спірну квартиру за позивачами, суди цьому факту взагалі не надали оцінки, при тому, що предметом спору було насамперед визнання дій відповідача по виготовленню на своє ім`я техпаспорта на квартиру і її реєстрація на правах власності за собою, протиправними і такими, що порушили права позивачів. У квітні 2019 року Міністерство Інфраструктури України подало пояснення щодо касаційної скарги, в яких касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просило залишити без задоволення, а оскаржені рішення залишити без змін. Вказує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не доведено, що саме вони є власниками спірного нерухомого майна, й це право оспорюється або не визнається іншою особою, або те, що вони втратили документ, який засвідчує його право власності, а статтею 331 ЦК України не передбачено таких спосіб захисту прав, як визнання права власності на новостворене майно шляхом ухвалення судового рішення. Рух справи Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 червня 2018 року та постанови Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2018 року У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду. Позиція Верховного Суду Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів. Суди встановили, що 08 січня 2008 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (сторона 1) та ТОВ «Галицька марка» (сторона 2) укладено договір купівлі-продажу майнових прав, предметом якого є майнове право, яке полягає у праві ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вимагати передачі їм у власність квартири, визначеної у пункті 1.2 цього Договору (схема розміщення квартири у складі будинку - однокімнатної квартири, на четвертому поверсі, загальною площею 44,30 кв. м) у будинку, що знаходиться за адресою в будинку за проектним номером 8 в межах вулиць Бельведерська-Пилипа Орлика-Короля Данила, що в м. Івано-Франківськ і позначений на схемі генерального плану за №

1. У договорі купівлі-продажу майнових прав від 08 січня 2008 року передбачено, що: вартість квартири, майнове право на яку передається за цим договором складає 82000грн (пункт 1.3.); після введення будинку в експлуатацію та проведення його технічної інвентаризації, з метою оформлення права власності Сторони-1 на новозбудовану квартиру та видачі останній свідоцтва про право власності, Сторона-2 зобов`язана передати Стороні-1 за Актом приймання-передачі належним чином оформлені документи, які підтверджують право власності Сторони-1 на зазначену квартиру, а саме: копія Декларації про готовність об`єкта експлуатації; Акт прийому-передачі новозбудованої квартири, зазначеної у цьому Договорі; Довідку про повне внесення Стороною-1 вартості новозбудованої квартири, зазначеної у пункту 1.3 договору (пункт 1.4); будинок зазначений у пункті 1.1 цього договору Сторона-2 зобов`язана ввести в експлуатацію не пізніше 31 грудня2012 року (пункт 1.4). 29 грудня 2012 року інспекцією Держархбудконтролю в Івано-Франківській області зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації багатоквартирного житлового будинку ( № 8 по генплану ) з вбудованими закладами громадського призначення у межах вулиць Бельведерська-Пилипа Орлика-Короля Данила, що в м. Івано-Франківськ . 21 січня 2013 року на виконання договору купівлі-продажу майнових прав від 08 січня 2008 року, ТОВ «Галицька марка» передало ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по Акту здавання-приймання квартиру АДРЕСА_3 , житловою площею 43,8 кв. м. У даному акті зазначено, що сторони на момент його підписання виконали один перед одним всі зобов`язання згідно договору купівлі-продажу майнових прав від 08 січня 2008 року та не мають ніяких претензій один до одного. ОСОБА_1 у повному обсязі сплатила вартість квартири, що знаходиться за адресою: будинок за проектним номером АДРЕСА_3 ,що підтверджується копію довідки без дати, виданої ТОВ «Галицька марка». 21 січня 2013 року позивачі отримали витяг з переліку інвесторів, які брали участь в інвестуванні та фінансуванні будівництва вказаної квартири. Рішенням Івано-Франківської міської ради від 21 травня 2013 року № 263 70-квартирному будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення (замовник: ТОВ «Галицька марка») присвоєно поштову адресу - вул. Південний Бульвар, 21. 03 червня 2013 року на замовлення ТОВ «Галицька марка» ПП «БТІ Експерт» на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_3 . 17 червня 2013 року ОКП «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» було виготовлено ще один технічний паспорт на АДРЕСА_3 . 03 липня 2013 року ТОВ «Галицька марка» подано заяву про державну реєстрацію прав та обтяжень на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06 липня 2013 року однокімнатна квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 43,9 кв м, житловою площею 21,6 кв м належить на праві власності ТОВ «Галицька марка». 06 липня 2013 року Реєстраційна служба здійснила державну реєстрацію права власності на однокімнатну квартиру, що розташована по АДРЕСА_3 за ТОВ «Галицька марка». Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 13 вересня 2013 року у справі № 5/164-19/52-3/113 задоволено заяву ТОВ «Галицька марка» про зміну способу та порядку виконання ухвали суду було змінено спосіб та порядок виконання ухвали суду від 20 вересня 2011 року, якою затверджено мирову угоду по справі, шляхом затвердження змін до мирової угоди, суть яких зводиться до передачі відповідачем в рахунок погашення боргу в термін до 30 вересня 2013 року у власність держави в особі Міністерства інфраструктури України на праві господарського відання Державному територіально-галузевому об`єднанню «Львівська залізниця» нерухоме майно, а саме: - однокімнатної квартири, площею 44,4 кв м, за адресою: АДРЕСА_9 (свідоцтво про право власності на нерухоме майно: індексний номер 6011260 від 11 липня 2013 року, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності: індексний номер 6011393 від 11 липня 2013 року), та однокімнатної квартири, площею 43,9 кв м за адресою: АДРЕСА_3 (Свідоцтво про право власності на нерухоме майно: індексний номер 5796986 від 06 липня 2013 року, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності: індексний номер 5797381 від 06 липня 2013 року). 04 жовтня 2013 року ТОВ «Галицька марка» передало, а державне територіально-галузеве об`єднання «Львівська залізниця» прийняло квартиру по АДРЕСА_3 , документи на вказану квартиру і ключі від неї. Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області від 30 жовтня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було відмовлено у реєстрації за ними права власності на спірну квартиру. 11 вересня 2014 року право власності на вказану квартиру було зареєстровано за Державою в особі Міністерства інфраструктури на підставі вищезазначеної ухвали господарського суду у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 03 листопада 2014 року право господарського відання спірною квартирою було зареєстроване за Державним територіально-галузевим об`єднанням «Львівська залізниця». Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01 грудня 2014 року у справі № 5/164-19/52-3/113 апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_5 залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 13 вересня 2013 року у справі №5/164-19/52-3/113 без змін. У постанові Львівського апеляційного господарського суду від 01 грудня 2014 року у справі № 5/164-19/52-3/113 вказано, що «в тексті мирової угоди є посилання на документи, що свідчать про реєстрацію права власності на ці квартири за боржником - Свідоцтва про право власності на нерухоме майно: індексні номери 6011260 від 11 липня 2013 року та 5796986 від 06 липня 2013 року, витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності: індексні номери 6011393 від 11 липня 2013 року та 5797381 від 06 липня 2013 року. Відтак, в світлі вимог, що є предметом спору по цій справі, затверджена оскарженою ухвалою мирова угода стосується інтересів лише її сторін. Твердження скаржників про належність зазначених квартир їм є завчасними і не впливають на висновки суду враховуючи, що така мирова угода не перешкоджає скаржникам у встановленому порядку звернутись із окремими позовними вимогами». Ухвалою Вищого господарського суду України від 16 січня 2015 року у справі № 5/164-19/52-3/113 касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01 грудня 2014 року у справі № 5/164-19/52-3/113 господарського суду Івано-Франківської області повернуто. Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 листопада 2015 року в справі № 344/18695/13-ц, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Галицька марка», Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця», треті особи: ОСОБА_2 , Міністерство інфраструктури України, про визнання права власності на квартиру, визнання недійсним свідоцтва про право власності, витребування у добросовісного набувача квартири, відмовлено. У справі № 344/18695/13-ц встановлено, що «власником спірної квартири на даний час є Держава в особі Міністерства інфраструктури України, яке є добросовісним набувачем спірної квартири. У справі, що розглядається, у добросовісного набувача - Держави в особі Міністерства інфраструктури України спірна квартира не може бути витребувана, оскільки позивачка ОСОБА_1 не стала власником квартири у встановленому законом порядку, а тільки володіла майновими правами на квартиру. За таких обставин, зважаючи на порушення прав позивачки, вона може ставити питання про відшкодування збитків на підставі статті 4 (пункти 4.1 - 4.3) договору купівлі-продажу майнових прав (відшкодування збитків у зв`язку з невиконанням умов договору)». Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) вказано, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта». Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 545/3728/16-ц (провадження № 61-9958св18) зроблено висновок, що «відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов`язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб`єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб`єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення». У справі, що переглядається, позивачі звернулися за захистом майнових прав, що виникли на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 08 січня 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (сторона 1) та ТОВ «Галицька марка» (сторона 2), з вимогами: визнати дії ТОВ «Галицька марка» щодо виготовлення на своє ім`я технічного паспорта на спірну житлову однокімнатну квартиру № 48 та звернення із заявою про державну реєстрацію прав на спірну квартиру незаконними і такими, що порушили майнові права позивачів, які виникли на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 08 січня 2008 року; відновити становище, що існувало до порушення майнових прав позивачів та зобов`язати відділ з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «Галицька марка» на спірну житлову однокімнатну квартиру № 48 ; визнати за позивачами таким, що порушене право власності на майнове право на спірну житлову однокімнатну квартиру № 48 . Суди відмовили в задоволенні позовних вимог з різних підстав: (а) суд першої інстанції як по суті (підставою для реєстрації права власності за відповідачем ТОВ «Галицька марка» стало свідоцтво про право власності на однокімнатну квартиру за АДРЕСА_3 від 06 липня 2013 року, яке у встановленому законом порядку скасовано), так і внаслідок того що заявлені способи захисту не відповідають способам захисту визначеним законодавством; (б) суд апеляційної інстанції вважав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не доведено, що саме вони є власниками спірного нерухомого майна, й це право оспорюється або не визнається іншою особою, або те, що вони втратили документ, який засвідчує його право власності, а статтею 331 ЦК України не передбачено таких спосіб захисту прав, як визнання права власності на новостворене майно шляхом ухвалення судового рішення. Тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що позивачі обрали неналежний спосіб захисту порушених прав, оскільки не стали власниками спірної квартири, а тільки володіли майновими правами на цю квартиру, як наслідок підстав для задоволення позову не було. Очевидно, що з урахуванням обставин встановлених у цій справі, в справі № 344/18695/13-ц, ТОВ «Галицька марка» діяло недобросовісно, в порушення умов договору купівлі-продажу майнових прав від 08 січня 2008 року набуло право власності на спірну квартиру та порушило майнові права позивачів. Проте з урахуванням обставин встановлених у цій справі, наявності ухвали господарського суду Івано-Франківської області від 13 вересня 2013 року у справі №5/164-19/52-3/113, того, що в справі № 344/18695/13-ц відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на квартиру, визнання недійсним свідоцтва про право власності, витребування у добросовісного набувача квартири, заявлені позивачами вимоги жодним чином не нівелюють негативні наслідки порушення майнових прав позивачів та не забезпечують поновлення порушених майнових прав. У справі, що переглядається, позивачі вимог про відшкодування збитків не заявляли. За таких обставин, заявлені позивачами вимоги не підлягали задоволенню, оскільки вони не є ефективними. Як наслідок в позові необхідно було відмовити з мотивів вказаних в цій постанові, а тому оскаржені рішення підлягають зміні. Проте суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржені рішення змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в іншій частині залишити без змін. Оскільки Верховний Суд змінює судове рішення, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 400 та 410, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 червня 2018 року та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2018 року змінити, виклавши її мотивувальні частини в редакції цієї постанови. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: І. О. Дундар В. І. Журавель Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук