Постанова 4856 № 120/55/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/55/20-а Головуючий у 1-й інстанції: Слободонюк Михайло Васильович Суддя-доповідач: Моніч Б.С. 03 липня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Моніча Б.С. суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 подану в інтересах неповнолітньої дитини-сина ОСОБА_2 та Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі Жмеринського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини-сина ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області та Жмеринського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини-сина ОСОБА_2 звернулася до адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області та Жмеринського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, у якому просила: - визнати протиправними дії Жмеринського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області щодо не оформлення паспорта у формі книжечки неповнолітній дитині-сину ОСОБА_2 відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26 червня 1992 року; - зобов`язати Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області організувати роботу з оформлення та видачі паспорта у формі книжечки неповнолітньому дитині-сину ОСОБА_2 відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26 червня 1992 року; - зобов`язати Жмеринський районний відділ Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області оформити та видати неповнолітньому дитині-сину ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26 червня 1992 року; - зобов`язати Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області та Жмеринський районний відділ Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області вести паспортний облік відносно неповнолітнього дитини-сина ОСОБА_2 за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без використання цифрового ідентифікатора особи, без внесення інформації про них до Єдиного державного демографічного реєстру України чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі персональних даних. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що вона разом із іншими є батьками неповнолітніх дітей, які колективно звернулися до Жмеринського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області з проханням оформлення дітям паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ. Однак, за наслідками розгляду відповідних заяв позивачам роз`яснено про можливість оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року лише за рішенням суду у відповідності до Тимчасового порядку, затвердженого наказом МВС від 06 червня 2019 року №456. ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Жмеринського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , із підстав вказаних у листі від 05 листопада 2019 року за №0518-1305/0518.1-19. Зобов`язано Жмеринський районний відділ Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , подану в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, із урахуванням висновків суду, що зазначені у рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ Як встановлено із матеріалів справи, ОСОБА_1 є матір`ю неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 12 липня 2005 року. 31 жовтня 2019 року позивач, діючи в інтересах неповнолітньої дитини та будучи її законним представником, звернулась до начальника Жмеринського районного відділу УДМС України у Вінницькій області із заявою про оформлення та видачу її неповнолітній дитині - сину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року за № 2503-ХІІ. Заява мотивована тим, що ОСОБА_2 не має наміру оформляти паспорт у формі пластикової картки типу ID та не надає згоду на оформлення такого документа. Крім того, вказала, що ні вона, ні її дитина не надають згоди на обробку персональних даних ОСОБА_2 та просять вести паспортний облік неповнолітньої дитині за раніше встановленими формами без внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, будь-яких баз даних і реєстрів, без їх обробки. Листом від 05 листопада 2019 року за №0518-1305/0518.1-19 Жмеринський районний відділ УДМС України у Вінницькій області відмовив у видачі ОСОБА_2 такого паспорта, посилаючись на те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року за №398 "Про внесення змін до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року за №302" передбачено, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року, здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджено наказом МВС від 06 червня 2019 року за №456, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14 червня 2019 року за №620/33591. Таким чином, відповідач зазначив, що за відсутності судового рішення у нього відсутні правові підстави для видачі паспорта громадянина України у формі книжечки. Позивач вважають такі дії протиправними, а також те, що в цьому випадку відповідач порушив право її неповнолітньої дитини на отримання паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, звернулася до суду з даним адміністративним позовом за захистом таких прав. IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що право на оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ виникає у особи після досягнення нею 16-річного віку, за умови особистого звернення з відповідною заявою за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України. При цьому, судом першої інстанції встановлено, що згідно з копією свідоцтва про народження неповнолітнього ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 від 12 липня 2005 року, що станом як на день звернення до Жмеринського районного відділу УДМС України у Вінницькій області із заявою про видачу йому паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення від 26 червня 1992 №2503-ХІІ, так і на день звернення з цим позовом до суду, неповнолітньому ОСОБА_2 виповнилося лише 14 років. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що звернення щодо видачі неповнолітньому ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ є передчасним, а тому у відповідача відсутні законні підстави для видачі такого паспорта. Окрім того, суд першої інстанції зазначив, що оскільки Жмеринський районний відділ УДМС України у Вінницькій області розглядаючи звернення позивача про видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року неповнолітній особі, яка не досягла 16 річного віку, не здійснив оцінку обставинам щодо наявності у останнього права на його отримання, тому суд доходить переконання, що розгляд такого звернення відбувся поверхового, без з`ясування усіх обставин, що мають правове значення у даній ситуації. За таких обставин, дійшов висновку, що позовні вимоги зобов`язального характеру підлягають задоволенню у спосіб зобов`язання Жмеринського районного відділу УДМС України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 подану в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення від 26 червня 1992 року за № 2503-ХІІ. V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач посилаючись на норми матеріального та процесуального права оскаржила його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Обґрунтування апеляційної скарги позивач посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі мотивує фактично доводами адміністративного позову. Окрім того, Управлінням Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі Жмеринського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області також подано апеляційну скаргу, у якій скаржник просить рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивачу роз`яснено, що правовідносини щодо порядку видачі паспорта громадянина України регулюються на підставі Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС від 06 червня 2019 року №456. Однак, позивач звернулась до територіального підрозділу із відповідною заявою із неповним переліком документів відповідно до Порядку №456 та без відповідного рішення суду, яке є обов`язковим за вимогами Розділу ІІІ Порядку №456. Більше того, як зазначає представник відповідача оформлення та видача паспорта у формі книжечки неповнолітньому сину не є можливим з огляду на недосягнення 16-річного віку, що не дозволяє отримати паспорт у формі книжечки у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, а також Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджено наказом МВС від 06 червня 2019 року №456, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14 червня 2019 року за № 620/33591. VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Згідно статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. З системного аналізу вищенаведених конституційних норм, суд апеляційної інстанції зазначає, що встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись, за можливості, від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності. Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року №2235-III встановлено, що документом, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України. Відповідно до вказаної норми постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України (надалі - Положення №2503-ХІІ). За приписами пунктів 2, 3 Положення №2503-ХІІ передбачено, що паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктами 5, 6 Положення №2503-ХІІ паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. Наведені правові норми є чинними, отже підлягають застосуванню. 20 листопада 2012 року прийнятий Закон України №5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (надалі - Закон № 5492-VI). Відповідно до статті 4 Закону №5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування. Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1)документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України. Частинами 1, 2, 4 та 5 статті 14 Закону № 5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів. За правилами частини 3 статті 13, частини 4 статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій (безконтактний електронний носій - імплантована у бланк документа безконтактна інтегральна схема для внесення персональних даних, параметрів, у тому числі біометричних, що дає змогу здійснювати комплекс заходів, пов`язаних з верифікацією особи, та може використовуватися як засіб електронного цифрового підпису у випадках, передбачених законом - частиною 1 статті 3 Закону). Відповідно частини 2 статті 21 Закону №5492-VI в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (надалі - постанова №302) запроваджено із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру: - з 1 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII; - з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою. Пунктом 3 постанови №302 встановлено, що до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється. Пунктом 131 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302, передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься, зокрема, така інформація: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи). Отже, безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи. Однак, колегія суддів звертає увагу, що бажання позивача отримати паспорт у формі книжечки обумовлене власними переконаннями та запереченнями обставин здійснення обліку персональних даних у Єдиному державному демографічному реєстрі та запереченням щодо використання імплантованого безконтактного електронного носія у бланку документу. Пунктами 21 та 22 частини 1 статті 5 КАС України визначено, що типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення. За приписами частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Великою Палатою Верховного Суду 19 вересня 2018 року ухвалена остаточна постанова в зразковій справі 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) за позовом фізичних осіб до територіального органу Державної міграційної служби України. Ця справа відповідає вище визначеним ознакам типової справи, оскільки позивачем є фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ; відповідач є територіальним органом ДМС України; предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ. Таким чином, ця справа є типовою, у зв`язку з чим при вирішенні справи відповідно до частини 3 статті 291 КАС України суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Великою Палатою Верховного Суду України в постанові від 19 вересня 2018 року в зразковій справі 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) викладені наступні правові висновки. Норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст. 8 Конвенції. Перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "GropperaAG and Others v. Switzerland" від 28 березня 1990 року). Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря. За зазначеними підставами Велика Палата Верховного Суду вказала на протиправність дій територіального органу ДМС з відмови у видачі особі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт №2503-ХІІ. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України, на якій діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова №302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягнені відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID -картки, який має обмежувальний термін 10 років (частина 3 статті 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними. Враховуючи наведені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у зразковій справі, колегія суддів не погоджує з висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне. Окрім того, відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі-Конвенція), ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства. Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany), заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII). У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у статтях 5 і 6 цієї Конвенції". За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п.37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності". Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у формі книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря. Судом встановлено, що у відповідь на подану заяву матері неповнолітнього ОСОБА_2 , який досяг 14-річного віку, сектором УДМС повідомлено про можливість видачі паспорту у разі надання документів за переліком, визначеним у пункті 1 розділу ІІІ Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України а також рішення суду, що набрало законної сили, проте не вказано, яких документів не подано заявником. Постановою Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року №398 внесено зміни до пункту 3 постанови №302 та доповнено абзацом такого змісту: "Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.". Наказом Міністерства внутрішніх справ України №456 від 06 червня 2019 року, затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - Тимчасовий порядок №456), який визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку. Зважаючи на те, що відповідачем не обґрунтовано підстав для відмови у видачі неповнолітньому паспорту зразка 1994 року, не зазначено, які документи не подані, колегія судів не погоджує з висновками суду першої інстанції, адже відмова у оформленні паспорту у формі книжечки є протиправною, а належним способом захисту прав неповнолітнього з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду є зобов`язання оформити паспорт зразка 1994 року. Відповідно до пункту 2 Тимчасового порядку №456 паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року № 353 "Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України". Пунктом 3 Тимчасового порядку № 456 встановлено, що оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України: 1) особі, яка досягла 16-річного віку, - на підставі заяви про видачу паспорта громадянина України за зразком, наведеним у додатку 1 до цього Тимчасового порядку, поданої нею особисто; 2) особі, яка досягла 16-річного віку та яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною, - на підставі заяви одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників (далі - законні представники). Разом із тим, частиною 2 статті 21 Закону № 5492-VI чітко встановлено, що кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядком №302 також визначено, що кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт (пункт 3). Таким чином, положення Тимчасового порядку №456 щодо оформлення та видачу паспорта громадянина України особам, що досягли 16-річного віку, не відповідають ані Закону №5492-VI, ані Порядку №302, тому в силу частини 3 статті 7 КАС України, яка передбачає, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України, суд не застосовує положення Тимчасового порядку № 456 щодо оформлення паспорту зразка 1994 року особам тільки після досягнення 16-річного віку. Крім того, в контексті правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 19 вересня 2018 року в зразковій справі 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), щодо наявності у громадянина України права на отримання паспорту у формі книжечки суд вказує, що кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, має право на отримання паспорту громадянина України зразка 1994 року. Щодо позовних вимог стосовно порядку/способу ведення відповідачами паспортного обліку, а також щодо організації роботи з видачі паспортів громадянина України, то такі задоволенню не підлягають, оскільки оформлення паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт, не передбачає внесення персональних даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру. З урахуванням викладеного колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, доводи апеляційної скарги позивача спростовують висновки рішення суду, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови. При цьому, як доводи апеляційної скарги Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі Жмеринського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області колегія суддів вважає необґрунтованими, та такими, що не підтверджують встановлені обставини справи. Відтак, апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, а у задоволенні апеляційної скарги відповідача відмовити повністю. VII. ВИСНОВКИ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ Відповідно до вимог статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з частини 1 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги позивача і про наявність підстав вважати висновки суду першої інстанції, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та призвели до неправильного її вирішення, через що рішення суду належить до скасування з прийняттям нової постанови про задоволення позовної заяви. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: У задоволенні апеляційної скарги Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі Жмеринського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області відмовити. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану в інтересах неповнолітньої дитини-сина ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини-сина ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області та Жмеринського районного віддділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії скасувати. Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково. Визнати протиправними дії Жмеринського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області щодо не оформлення паспорта у формі книжечки неповнолітній дитині-сину ОСОБА_2 відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26 червня 1992 року. Зобов`язати Жмеринський районний відділ Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області оформити та видати неповнолітньому дитині-сину ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26 червня 1992 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 03 липня 2020 року. Головуючий Моніч Б.С. Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.