Постанова 4855 № 320/4138/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4138/19 Суддя (судді) першої інстанції: Балась Т.П. Суддя-доповідач: Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Епель О.В., Оксененка О.М., за участю секретаря: Кондраток А.В., представника позивача Носової П.І., представника відповідача Стаднюк В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Оріхівський хлібокомбінат» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- В С Т А Н О В И В: Товариство з додатковою відповідальністю «Оріхівський хлібокомбінат» звернулось до суду з даним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 12 липня 2019 року № 0020541413 з огляду на те, що господарські операції позивача з ТОВ «Торговий дім «АСПО» здійснювались на підставі належним чином оформлених первинних документів, які дають можливість встановити реальність цих операцій, які призвели до змін в майновому стані учасників господарських відносин, чим спростовується висновок податкового органу про порушення позивачем положень податкового законодавства. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2020 року адміністративний позов задоволено. Такий висновок судом зроблено на підставі аналізу первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій позивача, зокрема, щодо реалізації продукції контрагентові, яка в подальшому була ним використана для виготовлення жмиху соєвого (макухи соєвої). Твердження ж контролюючого органу щодо непідтвердження транспортування та використання придбаного товару судом визнані не переконливими. Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Свої доводи обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не надано оцінки поясненням водія ОСОБА_1 , який заперечив факт перевезення ПП «Фітеко Груп» товарів ТОВ «ТД «АСПО», оскільки всю діяльність, пов`язану з використанням машини DAF (д.н. НОМЕР_1 ) здійснює він. Також відповідно до відомостей інформаційних баз податкової служби, на балансі у перевізника ПП «Фітеко Груп» рахуються основні засоби на загальну суму 2, 500 грн, а кількість штатних працівників - 1 особа, що свідчить про відсутність можливості у цього суб`єкта господарювання здійснювати послуги з перевезення Також, відповідно до даних Єдиного державного реєстру податкових накладних, ТОВ «ТД «АСПО» в подальшому не реалізовувало та не використовувало придбаний у позивача товар, що свідчить про те, що ТОДВ «Оріхівський хлібокомбінат» вчинено податкове правопорушення, внаслідок чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 981 084, 00 грн. Також апелянт заперечує проти здійсненого судом розподілу судових витрат в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, вказуючи на те, що витрати понесені відповідачем документально не підтверджені. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі. Відповідачем подано відповідь на відзив, в якому апелянт наполягає на доводах та вимогах апеляційної скарги та просить її задовольнити. В судовому засіданні представник відповідача також вимоги апеляційної скарги підтримав, наполягав на їх задоволенні, в той час, як представник позивача проти цього заперечував, просив судове рішення залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що в період з 21.05.2019 по 27.05.2019 посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з додатковою відповідальністю «Оріхівський хлібокомбінат» з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість в частині здійснення господарських взаємовідносин з ТОВ «Торговий Дім «АСПО» за період з 01.08.2018 по 31.08.2018, результати якої оформлені актом від 03.06.2019 № 441/10-36-14-13/00378164. Проведеною перевіркою виявлено, зокрема, порушення п.п. 44.1 ст. 44, п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, абз. 8 ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 5, 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», в результаті чого встановлено завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 981 084, 00 грн, в тому числі: за 3 квартал 2018 року на суму 981 084, 00 грн. Такий висновок податковий орган пов`язував з фактом відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «АСПО», оскільки такі відносини не підтверджені документально та здійсненні без мети настання реальних наслідків. На підставі висновків акту перевірки, Головним управління ДФС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.07.2019 № 0020541413, яким позивачеві зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 981 084,00 грн. Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся із даним позовом до суду. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів перед судом порушення позивачем вимог податкового обліку доходів, а також нереальність операцій із його контрагентом, при цьому наведені позивачем доводи і докази свідчать про дотримання вимог податкового законодавства. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України). Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Дані положення врегульовані частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Отже, будь-які документи, в тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України. За правилами абзацу першого підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку) (абзац другий підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України). Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України фінансовий результат до оподаткування збільшується: на суму нарахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів, включених до витрат звітного періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта. Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України фінансовий результат до оподаткування зменшується: на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 цієї статті; на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень цієї статті Кодексу, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта; на суму дооцінки та вигід від відновлення корисності основних засобів або нематеріальних активів в межах попередньо віднесених до витрат уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності. Отже, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань. Таким чином, платник податку на прибуток підприємства з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку або Міжнародних стандартів фінансової звітності. Частиною другою статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності. Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за № 860/4153 (далі - П(С)БО 15 «Дохід»). Згідно з пунктом 5 П(С)БО 15 «Дохід» дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Зі змісту наведених норм слідує, що правові наслідки у формі виникнення права платника податку на формування фінансового результату до оподаткування та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. При цьому, при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності. Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду. Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру). Так, у період, що був предметом перевірки, спірні показники податкової звітності Товариства з додатковою відповідальністю «Оріхівський хлібокомбінат» сформовані ним на підставі господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «АСПО». За встановленими обставинами справи, 10 січня 2018 року між ТДВ «Оріхівський хлібокомбінат» як постачальником та ТОВ «Торговий Дім «АСПО» як покупцем був укладений договір поставки продукції № 03-1118, за умовами якого постачальник зобов`язувався поставити хлібобулочні вироби та/або муку фасовану та/або крихту із сухарів відповідно до специфікації, а покупець прийняти та оплатити їхню вартість. У специфікації до договору від 10.01.2018 № 03-1118 сторони домовились про поставку товару - крихта із сухарів, одиниця виміру в кг, ціна з ПДВ 15,60 грн. У зв`язку із чим позивачем складені видаткові накладні від 10.08.2018 № 201889 на суму 217 308,00 грн., у тому числі ПДВ 36 218,00 грн.; від 16.08.2018 № 208294 на суму 218 556,00 грн., у тому числі ПДВ 36 426,00 грн.; від 21.08.2018 № 211795 на суму 202 020,00 грн., у тому числі ПДВ 33 670,00 грн.; від 30.08.2018 № 221003 на суму 343 512,00 грн., у тому числі ПДВ 57 252,00 грн. Згідно з пунктом 2.1 договору доставка продукції здійснюється на умовах самовивозу - EXW, склад постачальника, пров. Пісочний, 3, м. Оріхів. Перевезення товару здійснювалось ПП «Фітеко Груп», що підтверджується товарно-транспортними накладними на відпуск хлібопекарських виробів №ОХКО0201889 від 10.08.2018 на загальну суму 217 308,00 грн; №ОХКО0208294 від 16.08.2018 на загальну суму 218 556,00 грн; №ОХКО0211795 від 21.08.2018 на загальну суму 202 020,00 грн; №ОХКО0221003 від 30.08.2018 на загальну суму 343 512,00 грн. Оплата за товар здійснювалась у безготівковій формі, що підтверджується виписками по рахунку ТДВ «Оріхівський хлібокомбінат» та оборотно-сальдовою відомістю за серпень 2018 року. Контролюючий орган, вказуючи на безтоварність зазначеного правочину посилається на відсутність підтвердження транспортування товару, з огляду на відсутність ресурсів у перевізника на надання послуг з перевезення, та наявність заперечень водія ОСОБА_1 , який заперечив факт перевезення. Проте колегія суддів такі твердження відхиляє з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 03.08.2018 між ТОВ «Торговий Дім «АСПО» (Замовник) та ПП «Фітеко Груп» (Перевізник) було укладено договір перевезення автомобільним транспортом № АСПО 101, за умовами якого перевізник зобов`язався надати замовнику послуги з перевезення (доставки) вантажу (зернові культури та продукти їх переробки, інші вантажі за домовленістю сторін). На підставі акта надання послуг № 225 від 31.08.2018 ПП «Фітеко Груп» було надано ТОВ «Торговий Дім «АСПО» послуги з перевезення вантажу (крихта із сухарів) на суму 77 587,34 грн. (у т.ч. ПДВ 15 517,47 грн.). При цьому, згідно інформації, зазначеній у товарно-транспортних накладних, послуги з перевезення надавались водіями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , отже посилання контролюючого органу на пояснення ОСОБА_1 судом першої інстанції правомірно відхилено, оскільки безпосередньо ним такі послуги не надавались. Також, зазначені водії були уповноважені на прийняття товарно-матеріальних цінностей, що підтверджено відповідними довіреностями, у зв`язку із чим посилання апелянта на можливість прийняття придбаного товару лише директором ТОВ «ТД «АСПО» є необґрунтованими. Отже, транспортування товару (крихта із сухарів) від складу позивача до нежитлових складських приміщень за адресою: с. Високогірне, вул. Мічуріна, 1-Б, які ТОВ «Торговий Дім «АСПО» використовує на праві оренди, здійснювалось ПП «Фітеко Груп» на підставі належним чином підтверджених документів, у зв`язку із чим заперечення контролюючого органу щодо реальності таких операцій є безпідставними. Разом з цим, слід наголосити, що відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2019 в справі № 806/8289/13-а, товаросупроводжувальні документи не можуть слугувати підставою для висновку про нереальність чи безтоварність укладеної угоди позивача з його контрагентом, оскільки спірні правовідносини не стосуються сфери транспортування, позаяк основна їх мета це купівля-продаж товару. З цієї ж підстави підлягають відхиленню й посилання контролюючого органу на відсутність в товарно-транспортних накладних відомостей про відповідність продукції нормативній документації, оскільки окремі недоліки товаросупровідних документів, за умови наявності в них відомостей, які можуть ідентифікувати товар, та адреси постачальника і одержувача, не можуть свідчити про фіктивність такого документу. При цьому, суд акцентує увагу й на тому, що відсутність власних ресурсів не завжди може бути беззаперечним свідченням неможливості здійснити відповідні послуги та у кожному конкретному випадку така обставина підлягає оцінці з огляду на характер здійснюваної операції. Так, на момент здійснення своїх договірних зобов`язань позивач та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались. Відсутність у перевізника матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарських операцій та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Необґрунтованими є також і твердження апелянта про непідтвердження подальшого використання контрагентом позивача придбаного товару. Так, 01.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «АСПО» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промтехагроторг» (Виконавець) було укладено договір на переробку олійних культур № ППТ-011017, за умовами якого виконавець зобов`язався виконати роботу з обробки, збагачення або переробки давальницької сировини: насіння соняшнику, сої, люпину, гороху, рапсу і т.д. у готову продукцію, а замовник зобов`язався прийняти готову продукцію і оплатити проведену роботу. Пунктом 2.1 договору передбачено, що результатом виконаних робіт за цим договором є виготовлена продукція . Виготовлення готової продукції проводиться з давальницької сировини замовника на підставі технологічних умов (пункт 3.1 договору). Так, відповідно до пункту 3.3.1 Технічних умов 15.4-32687324-001:2009 «Жмих соєвий кормовий» для виготовлення жмиха застосовують наступну сировину та матеріали: зокрема, сухарі згідно ДСТУ 8708. Отже, придбаний у позивача ТОВ «Торговий Дім «Аспо» товар був використаний як сировина для виробництва жмиха соєвого (макухи соєвої), яке здійснювало ТОВ «Промтехаграторг» на замовлення ТОВ «Торговий Дім «Аспо». Також, як вбачається зі змісту апеляційної скарги, ТОВ «ТД «АСПО», відповідно до даних Єдиного державного реєстру податкових накладних, за період з 01.08.2018 реалізовувало, зокрема, макуху соєву (код КТЗЕД 2304000000), що, в свою чергу, спростовує викладені в акті перевірки висновки контролюючого органу про не підтвердження факту використання ТОВ «Торговий Дім «АСПО» у власній господарській діяльності товарів придбаних у позивача та, відповідно, про нереальність господарської операції з позивачем. За приписами ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору ст. 74 КАС України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. В даному випадку, оскільки відповідачем такого документального доказу як вироку, ухваленого відносно посадових осіб контрагента позивача або самого позивача суду надано не було, то наведені доводи щодо проведення слідчих дій у кримінальному провадженні відносно ТОВ «ТД «АСПО» судом першої інстанції правомірно не взяті до уваги. При цьому, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується необхідними первинними документами. Отже, з огляду на викладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про обґрунтованість відображення даних у податковій звітності за спірними операціями, та безпідставність винесеного податкового повідомлення-рішення. Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до приписів ч. ч. 1-5 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Отже, з аналізу наведених правових норм убачається, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, варто зазначити, що склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду мають бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17 та від 11.04.2018 у справі № 814/698/16. Положеннями ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Як вбачається з матеріалів справи, між ТДВ «Оріхівський хлібокомбінат» (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Калниш, Носова і Партнери» в особі Калниш В.Г. (Адвокат) було укладено договір про надання юридичної допомоги від 11.09.2017 № 4-АП, за яким адвокат зобов`язався надавати за дорученням клієнта юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором. Відповідно до п. 4.7 договору за результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної сторони. В акті вказуються обсяг наданої юридичної допомоги та її вартість. З додаткової угоди до договору від 11.07.2017 № 4-АП убачається, що сторони при виконанні завдання погодили ставку представника - 500,00 грн. за 1 робочу годину, гонорар представника за участь в 1-му судовому засіданні - 1500,00 грн. Позивачем на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 27 968,32 грн. додано акт про прийняття-передання послуг від 15.01.2020 на суму 27 968,32 грн. з предметом послуги: 1) збирання, аналізування та систематизація документів щодо контрагента Клієнта - 5000,00 грн.; 2) підготовка позовної заяви з розрахунком судових витрат, копій документів щодо контрагента, нумерування, зшивання - 5000,00 грн.; 3) участь у судовому засіданні 04.11.2019 - 1500,00 грн.; 4) підготовка відповіді на відзив - 500,00 грн., вартість відрядження (добових) - за три доби 1500,00 грн., вартість квитків - 1002,09 грн.; 5) участь у судовому засіданні 18.11.2019 - 1500,00 грн., вартість відрядження (добових) - за три доби 1500,00 грн., вартість квитків - 1218,45 грн.; 6) підготовка клопотання від 26.11.2019 - 500,00 грн.; 7) участь у судовому засіданні 02.12.2019 - 1500,00 грн., вартість відрядження (добових) - за три доби 1500,00 грн., вартість квитків - 1262,02 грн.; 8) підготовка клопотання від 15.01.2020 - 500,00 грн.; 9) участь у судовому засіданні 22.01.2020 - 1500,00 грн., вартість відрядження (добових) - за три доби 1500,00 грн., вартість квитків - 985,76 грн.; копії платіжних доручень від 14.11.2019 № 4915, від 29.11.2019 № 5168; від 02.12.2019 № 5188, копії посадочних документів та звітів про використання коштів. Відповідно до вказаних платіжних доручень позивач здійснив оплату у розмірі 25 000,00 грн за отриману юридичну допомогу. Судом першої інстанції, із посиланням на приписи ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та ст. 135 КАС України, відмовлено у включені витрат на відрядження адвоката (10 468, 32 грн) до складу витрат на професійну правничу допомогу. Враховуючи, що дана справа була розглянута судом першої інстанції в загальному позовному провадженні, заявлені витрати на правничу допомогу адвоката є співмірними зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами). Крім того, всі вказані в акті наданих послуг дії адвоката фактично пов`язані з підготовкою позиції сторони позивача у контексті поданої позовної заяви, а тому, зазначення адвокатом витраченого часу є цілком обґрунтованим. Велика Палата Верховного Суду вказала, що витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні, а й у разі вчинення інших дій за його межами. Такий висновок висвітлений у постанові від 17.10.2018 у справі № 301/1894/17. Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97). Суд також зазначив, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Така угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), № 31107/96). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Враховуючи відсутність обгрунтованого клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги та жодних інших пояснень з цього приводу, колегія суддів вважає заявлені вимоги такими, що підлягають задоволенню. Доводи заявника апеляційної скарги про ненадходження на його адресу доказів на підтвердження понесених витрат не є підставою для відмови у їх відшкодуванні, оскільки така вимога була заявлена в позові, з яким відповідач був ознайомлений та подав відзив на нього. Також, представник відповідача, як рівноправний учасник адміністративного процесу не був обмежений у можливості ознайомитись з матеріалами справи, зокрема, щодо підтвердження понесених витрат. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, наявні підстави для задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Постанова в повному обсязі складена 03 липня 2020 року. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Епель О.М. Оксененко